28 липня 2025 року Справа № 915/1662/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Шараєвій М.В.,
за участю представників (в режимі відеоконференції):
від позивача: Букрєєв В.А.
від відповідача: Беженару О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІБЕРІС ЛТД» (04053, м. Київ, Киянівський провулок, буд. 3/7, приміщення П-9А, ідентифікаційний код 37729138)
до відповідача: Фермерського господарства “ВЛАДАМ» (57210, Миколаївська обл., Вітовський р-н, смт. Воскресенське, вул. Софіївська, 25; фактична адреса: 54031, м.Миколаїв, Інгульський район, вул. Автомобільна, 1 В, ідентифікаційний код 22430066)
про: стягнення 581693,00 грн
15.11.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю “ІБЕРІС ЛТД» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №128 від 08.11.2021 (вх. №17075/21) про стягнення з Фермерського господарства “ВЛАДАМ» збитків за неналежне зберігання за договором поставки №ОМ-19/20 від 29.09.2020 в сумі 581693,00 грн., а також судового збору в сумі 8725,40 грн., та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 23.11.2021 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
09.12.2021 до суду від позивача, на виконання вимог ухвали суду від 23.11.2021, надійшла заява № 144 від 06.12.2021 (вх. № 18579/21) про усунення недоліків позовної заяви.
У зв'язку з цим, ухвалою суду від 14.12.2021 було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2022, встановлено сторонам строки для подання заяви по суті.
13.01.2022 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022, який неодноразово було продовжено, шляхом затвердження Верховною Радою України відповідних Указів Президента України про продовження строку дії воєнного стану.
Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 №12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 №41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року №12/0/9-22.
В умовах воєнного стану, введеного в Україні 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, суд повинен забезпечити безпеку учасників судового провадження та запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист і визначених законом процесуальних прав.
Враховуючи вищенаведене, воєнну ситуацію та стан безпеки у Миколаївській області, з метою забезпечення розумного балансу між нормами ст. 3 Конституції України та ст. 2 ГПК України з урахуванням положень Закону України “Про правовий режим воєнного стану», ухвалою суду від 20.03.2025 підготовче засідання призначене на 10.04.2025 об 11:00.
Протокольною ухвалою від 10.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 травня 2025 року о 14:00.
Розгляд справи в судовому засіданні 12.05.2025 не відбувся у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.
Ухвалою суду від 16.07.2025 призначено розгляд справи в судовому засіданні на 23 липня 2025 року о 13:00.
23.07.2025 судом було оголошено перерву до 28.07.2025 о 10:00.
В судовому засіданні 28.07.2025 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить у задоволенні позову відмовити.
На підставі норм ст. 233 ГПК України, в судовому засіданні 28.07.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
29 вересня 2020 року за №ОМ-19/20 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ІБЕРІС ЛТД», як покупцем, та Фермерським господарством “ВЛАДАМ», як постачальником, був укладений договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти окремими партіями, а покупець приймати та оплачувати на умовах даного договору товар: овочі та коренеплоди сільськогосподарських культур в асортименті та оброблені овочі та коренеплоди, в тому числі миті, чищені, квашені та солені в асортименті. Кількість, розгорнутий асортимент, ціна конкретної одиниці товару, що постачається, визначаються у специфікаціях та/або накладних, що є невід'ємною частиною договору (п.1.1 договору).
Загальний обсяг і вартість товару, поставленого за цим договором, складається з вартісних і кількісних показників накладних по кожній окремій партії поставленої в період дії цього договору (п.2.2 договору).
Відповідно до умов п. 4.1 договору, постачальник поставляє товар на умовах самовивозу зі складу та/або поля постачальника. Місце завантаження продукції визначається постачальником та погоджується покупцем на момент погодження замовлення покупця.
Розділом 5 договору його учасники узгодили прийом товару по кількості і якості.
Так, пунктом 5.1 узгоджено, що якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам. Зазначеним у сертифікатах якості (протоколах вимірювання) постачальника, сертифікатах відповідності ДСТУ і ТУ на товар і впакування. Кількість і асортименти товару, що поставляється, повинні відповідати накладним і заявці покупця.
Приймання товару по кількості і якості здійснюється на складі постачальника в присутності повноважних представників покупця й постачальника. У накладних на товар, оформлюваних постачальником, вказується прізвище і ініціали особи, уповноваженого передати товар покупцеві й підписати приймально-здавальні документи (накладні, акти). Якщо ці дані відсутні, повноваження представника постачальника на здійснення зазначених дій підтверджуються пред'явленням супровідних документів на товар (п.5.2 договору).
Згідно з умовами п.5.3 договору у випадку виявлення нестачі товару, браку, пересортиці й т.п., а також недоліків упакування, маркування від час відвантаження товару покупцю, з належним оформленням сторонами акту розбіжностей, постачальник здійснює на вибір покупця за свій рахунок одне з наступних дій: заміну товару неналежної якості на товар належної якості, одразу на аналогічний або за домовленістю сторін - інший товар; у разі неможливості заміни товару - здійснити перерахунок платіжних зобов'язань покупцю або якщо товар оплачений - поверненням його вартості, протягом семи банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги від покупця. Сторони згодні, що після поставки товару покупцю ніякі рекламації за цим пунктом не пред'являються й не розглядаються постачальником, а зобов'язання постачальника з поставки товару по кількості і якості вважаються виконаними в повному обсязі.
Пунктом 11.1 договору його учасники узгодили, що він набуває чинності з дати його підписання обома сторонами й діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання покупцем своїх фінансових зобов'язань, передбачених розділом 3 цього договору.
Як додаток до вказаного договору, 29.09.2020 між сторонами була підписана специфікація на поставку конкретної партії товару - цибулі ріпчастої свіжої першого сорту врожаю 2020 року у кількості 420000,00 грн за ціною 3,62 грн без ПДВ на загальну суму 1824480,00 грн.
Пунктом 7 даної специфікації визначено, що якість товару, що постачається повинна відповідати вимогам ДСТУ 3234-95 “Цибуля ріпчаста свіжа».
До моменту фактичного вивозу придбаного товару покупцем зі складу постачальника, сторони дійшли до взаємної згоди, що товар буде знаходитись у постачальника на відповідальному зберіганні (п.8 специфікації).
Приймання та видача з/на зберігання товару покупця здійснюється за відповідними актами приймання-передачі. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару до моменту його фактичного вивозу покупцем, зберігається за постачальником (п.8.1.2 специфікації).
Строк зберігання пунктом 8.1.3 специфікації визначений до 01.03.2021.
За пунктом 8.1.4 специфікації постачальник зобов'язався підтримувати температурний режим та вологість в камерах в порядку нормативних документів, що висуваються до товару переданого на зберігання.
Після фактичного приймання-передачі товару за відповідним актом приймання-передачі, покупець позбавляється права пред'явлення будь-яких вимог та претензій до постачальника щодо отриманого зі зберігання товару.
Також, додатком №2 до договору поставки, 30.11.2020 сторони уклали специфікацію на поставку товару - моркви врожаю 2020 року у кількості 200000,0 кг за ціною 3,17 грн без ПДВ на загальну суму 760800,00 грн.
Пунктом 5 цієї специфікації узгоджено, що покупець зобов'язується вивезти весь замовлений товар до 31.05.2021 за умови виконання умов пункту 3.1 договору та пункту 6 цієї специфікації.
Вказані умови (п.3.1 договору та п.6 специфікації) стосуються оплати товару у визначені сторонами строки.
01.10.202 сторонами на виконання умов п.8 специфікації №1 (щодо поставки цибулі) був складений та підписаний акт встановлення контрольних зразків продукції.
Покупець отримав від постачальника товар (цибуля свіжа ріпчаста) у кількості 420000,0 кг, на підтвердження чого суду надані копії видаткових накладних №6311 від 08.10.2020 та №6727 від 28.12.2020.
У ці ж дні обумовлений сторонами товар (цибуля свіжа ріпчаста) був переданий покупцем - ТОВ “ІБЕРІС ЛТД» на тимчасове безоплатне зберігання постачальнику - ФГ “ВЛАДАМ», місце зберігання - Миколаївська область, м.Миколаїв, Інгульський район вул. Автомобільна, 1В, максимальний строк зберігання відповідно до додатку №1 до договору, товар передається у належній якості без пошкоджень та порчі - першого сорту, на підтвердження чого були складені акти прийому-передачі від 08.10.2020 та від 28.12.2020.
Окрім цього, покупець прийняв від постачальника товар (моркву) у кількості 200000,0 кг, що підтверджується видатковою накладною №6652 від 07.12.2020.
В подальшому, 30 листопада 2020 року за №У-8/20 між Фермерським господарством “ВЛАДАМ», як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІБЕРІС ЛТД», як орендарем, був укладений договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування холодильні камери загальної площею та на строк, визначений сторонами в акті приймання-передачі та зобов'язався в свою чергу своєчасно оплачувати орендну плату і повернути у строк об'єкт оренди (п.1.1 договору оренди).
Орендар повинен використовувати камеру по її прямому призначенню - для завантаження на зберігання продукції сільськогосподарського призначення, в асортименті (п.1.2 договору оренди).
Камери знаходяться за адресою: м. Миколаїв, Інгульський район, вул. Автомобільна, 1В (п.1.3 договору оренди).
Умовами пункту 2.2 договору оренди визначено, що орендодавець надає супутні послуги орендарю, а саме: робота автонавантажувача (кари) з завантаження і вивантаження товару орендаря в/з камер на території орендодавця з 8 години 00 хвилин до 17 години 00 хвилин. Всі вантажно-розвантажувальні роботи, передпродажна підготовка товару здійснюється орендарем своїми силами та засобами.
Пунктом 2.3 договору визначено, що орендодавець зобов'язаний забезпечити пропуск автотранспорту, який проходить до орендаря, на територію орендодавця.
Після закінчення робіт (навантаження-розвантаження, видача, огляд товару), уповноважений представник орендаря закриває камеру та опечатує її.
Умовами пункту 2.5.1 договору оренди визначено, що у разі передачі в оренду частину камери - розміщення товару орендаря здійснюється разом з тотожним по органолептичним властивостям товару орендодавця в тарі, що ідентифікує приналежність товару орендарю. З метою недопущення змішання товару орендодавця та орендаря, орендар зобов'язується забезпечити свій товар відповідним маркуванням в кожної партії товару. Якість товару орендаря не перевіряється та орендодавець не несе жодної відповідальності у цьому випадку, за виключенням випадків виявлення зловмисного пошкодження тари та/або товару орендаря.
Відповідно до умов п.2.5.2 договору оренди, сторони домовились, що вони розуміють та погоджуються, що товар, розміщений в орендуємій частині камери може втратити вагу та/або свої якісні властивості внаслідок природних втрат сільськогосподарської продукції при тривалому і короткочасному зберіганні. У цьому випадку втрати, що виникнуть після повернення частини камери з оренди. Є особистими втратами орендаря та орендодавець не несе жодної відповідальності з цього приводу, та відповідно не відшкодовує такі втрати.
Пунктом 5.1 договору оренди сторони узгодили розмір орендної плати (96000,00 грн) за один місяць оренди та порядок розрахунку у разі оренди частини камери.
На виконання вказаного договору оренди, актом приймання-передачі майна від 01.12.2020 ФГ “ВЛАДАМ» передало товариству “ІБЕРІС ЛТД» частину холодильної камери загальним об'ємом 150 кв.м. за 48000,00 грн щомісяця, зі строком оренди до 01.05.2021.
В розрахунок за оплату орендної плати товариство “ІБЕРІС ЛТД» передало ФГ “ВЛАДАМ» товар - моркву та цибулю на загальну суму 177060,00 грн, на підтвердження чого надано суду копію угоди про залік зустрічних однорідних вимог №1 від 07.06.2021.
Позивач у позові зазначає, що в період з 17.03.2021 по 29.05.2021 вивіз зі складу відповідача свій товар - цибулю та моркву, на підтвердження чого надає суду копії товарно-транспортних накладних.
В подальшому, 19.08.2024 за №1 товариство “ІБЕРІС ЛТД» направило ФГ “ВЛАДАМ» претензію про повернення частини товару, в якій зауважувало, що існує зобов'язання щодо повернення з відповідального зберігання товару: 35203,00 кг цибулі ріпчастої першого сорту та 47896,00 кг моркви столової, який і вимагав допоставити позивач.
Відповідач вимоги позивача не виконав, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача 581693,00 грн - нарахованих збитків, які є ринковою вартістю недоотриманого позивачем товару (цибулі та моркви).
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст. 525 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів поставки товару та оренди обладнання - холодильної камери.
Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості недоотриманого товару ґрунтуються на приписах ст. 22 ЦК України та мотивовані неналежним зберіганням ФГ “ВЛАДАМ» товару позивача, що призвело до зменшення загальної ваги товару - сільськогосподарської продукції понад нормативи, визначені наказом Мінторгу СРСР від 26.03.1980 №75 “Норми природного убутку свіжих картоплі, овочів і плодів при тривалому зберіганні на базах і складах різного типу».
Відповідно до частин 1, 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України є порушення зобов'язання.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча би одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з пунктом 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, від 01.12.2023 у справі №926/3347/22 та від 18.02.2025 у справі №906/41/24.
З матеріалів справи вбачається, та сторонами не оспорюється наступне:
1) відповідач поставив позивачу обумовлену кількість сільськогосподарської продукції (цибулі свіжої та моркви) належної якості;
2) позивач узгодив з відповідачем зберігання поставленого товару у відповідача;
3) позивач орендував у відповідача частину холодильної камери для зберігання сільськогосподарської продукції;
4) позивач вивіз зі складу відповідача придбаний товар (цибулю та моркву) в період з 17.03.2021 по 29.05.2021.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст.73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з “Достатність доказів» на нову - “Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Стандарт доказування “вірогідності доказів», на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Умовами договору поставки та специфікаціями визначений обсяг відповідальності постачальника (відповідача) за поставлення товару неналежної якості.
При цьому, як умовами договору (пункт 5.3), так і специфікаціями (п.8.1.5) сторони узгодили приймання товару за актами прийому-передачі та можливість пред'явлення претензій за наслідком оформлення акту розбіжностей.
Умовами договору оренди визначено, що орендодавець (відповідач) не несе відповідальності за збереження товару орендаря (позивача) та не перевіряє якість товару (п.2.5.2 договору оренди).
Згідно з наданими накладними, позивач отримав від відповідача як цибулю, так і моркву у обумовлених кількостях та належної якості, та в подальшому цибулю було передано на зберігання назад відповідачу відповідними актами приймання-передачі від 08.10.2020 та 28.12.2020, натомість відповідного акту прийому-передачі моркви на тимчасове безоплатне зберігання позивач суду не надав.
В силу умов п.7 специфікації №2 отримана від позивача морква може зберігатись у постачальника на зберіганні та/або постачальник, як орендар, може взяти частину камери, в якій буде зберігатись товар в оренду.
Таким чином, морква зберігалась на складі відповідача на підставі умов договору оренди та перевіряти якість такого товару, і, відповідно, нести відповідальність за збереження товару, у відповідача були відсутні правові підстави в силу умов п.2.5.2 договору оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач самостійно здійснив вивезення належного йому товару зі складу відповідача без дотримання умов договору поставки в частині складання відповідних актів приймання-передачі, та, відповідно, забезпечення участі повноважного представника відповідача при такому вивезенні та забезпечення складання актів розбіжностей у випадку виявлення розбіжностей (недоліків упакування, нестачі товару, браку, пересортиці тощо).
На підтвердження отримання позивачем товару були надані лише товарно-транспортні накладні.
Судом також враховано твердження позивача, викладене у позовній заяві, що ним весь товар був вивезений зі складу відповідача за відповідними товарно-транспортними накладними.
Будь-яких документальних доказів порушення відповідачем температурного режиму у холодильних камерах, де зберігався товар позивача, та/або вчинення будь-яких умисних дій, спрямованих на псування товару позивача, суду не надано.
Позивачем не обґрунтовано та не представлено доказів протиправної поведінки у вигляді невиконання або неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання за укладеними договорами, доказів понесення збитків внаслідок виконання погоджених сторонами умов договору, не доведено вини відповідача та причинно-наслідкового зв'язку.
Відтак правові підстави для нарахування позивачем та стягнення з відповідача заявлених до стягнення збитків відсутні.
Суд зауважує, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, в даному випадку, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення суду складено та підписано 07.08.2025.
Суддя В.С. Адаховська