10 червня 2025 року Справа № 915/1330/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Савки К.Д.,
представників сторін: не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фермерського господарства "КОРМИШКІН",
до відповідача: Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації,
про: відшкодування збитків у розмірі 253081,55 грн, -
Фермерське господарство "КОРМИШКІН" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 29.10.2024 (вх.№13173/24 від 29.10.2024), в якій просить суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь Фермерського господарства "КОРМИШКІН" 253081,55 грн, з яких: ринкова ціна колісного транспортного засобу - легкового автомобіля ВАЗ 2123 Chevrolet Niva 1,7і реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 станом на час його незаконного заволодіння 04.04.2022 військовими російської федерації становить 248081,55 грн, або з урахуванням курсів валют НБУ станом на той же час 8480 доларів США та 5000,0 грн - оплата за висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи.
24.02.2022 держава Російська Федерація здійснила повномасштабну збройну агресію відносно України і ввела свої війська на її територію.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан на всій території України, який триває на даний час.
Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до положень статті 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.
Згідно статті 7 зазначеної Конвенції, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: а) міжнародної угоди; b) письмового договору; або с) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 щодо судового імунітету Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
У постановах від 18.05.2022 по справам №428/11673/19 та №760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
За приписами частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
Згідно частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
За таких обставин, суд вважає, що дана справа підсудна Господарському суду Миколаївської області.
Ухвалою суду від 11.11.2024 (суддя Смородінова О.Г.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1330/24, яка буде розглядатися за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.12.2024 о 14:00. Зобов'язано позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити відповідачу на поштову адресу посольства російської федерації у будь-якій країні, зручній для вручення (направлення) документів, надавши суду докази знаходження відповідного (-их) посольства російської федерації у іноземній країні, з зазначенням наявності/відсутності адреси електронної пошти, на яку можна здійснювати відправлення документів. Встановлено відповідачу строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву державною мовою з посиланням на номер справи, оформленого у відповідності до вимог ст.165 ГПК України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку (ч.9-10 ст.165 ГПК України).
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та Організації Об'єднаних Націй, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно листа Міністерства юстиції України №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану", з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану Акціонерне товариство "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією Міністерства закордонних справи України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справи України з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
За такого суд вважає, що за приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України, належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у даній справі та про дату, час і місце розгляду справи, буде публікація відповідного оголошення на веб-порталі судової влади України.
Враховуючи викладене, про час та місце розгляду даної справи суд щоразу повідомляв відповідача шляхом опублікування на офіційному веб-сайті судової влади України оголошень про виклик відповідача у порядку, встановленому приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, відомості про судовий розгляд справи та відповідні процесуальні рішення судом своєчасно оприлюднювались в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними.
27.11.2024 від позивача до суду надійшов нотаріально засвідчений переклад вказаної ухвали суду від 11.11.2024 на російську мову, та докази направлення такої ухвали відповідачу шляхом передання посольству Російської Федерації в Республіці Польщі: ul.Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska.
16.12.2024 від позивача до суду надійшла заява б/н від 16.12.2024, в якій він просить суд проводити судове засідання у справі №915/1330/24 про відшкодування збитків в розмірі 253081,55 грн, без участі його представника.
Ухвалою суду від 17.12.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №915/1330/24 на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі №915/1330/24 на 28.01.2025 об 11:40. Запропоновано позивачу у строк до 17.01.2025 включно надати суду письмові пояснення щодо окремого питання, а саме - додаткового обґрунтування, з посиланням на докази, щодо стверджуваних у позові обставин викрадення транспортного засобу марки Niva Chevrolet, заводський номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
16.01.2025 від позивача до суду на виконання ухвали суду від 17.12.2024 надійшли додаткові пояснення у справі. Крім того, того ж дня до суду надійшло клопотання про доручення доказів б/н від 16.01.2025.
17.01.2025 від позивача до суду надійшла заява б/н від 17.01.2025, в якій просив суд судове засідання у справі №915/1330/24 провести без участі його представника.
Ухвалою суду від 28.01.2025 закрито підготовче провадження у справі №915/1330/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2025.
26.02.2025 суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 26.03.2025.
03.03.2025 від позивача надійшла заява б/н від 03.03.2025, в якій він просив суд провести судове засідання у справі №915/1330/24 без участі його представника.
26.03.2025 суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 22.04.2025.
В зв'язку із звільненням головуючого у справі судді Смородінової О.Г. з посади, проведено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025, - справу призначено до розгляду головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2025 суддею Мавродієвою М.В. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи визначено почати спочатку. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.05.2025.
15.05.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.06.2025.
10.06.2025 від позивача до суду надійшла заява б/н від 10.06.2025, в якій він просить суд судове засідання у справі №915/1330/24 провести без участі його представника.
Відповідач не скористався, наданим йому статтями 161, 165 Господарського процесуального кодексу України, правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Згідно частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Сторони явку повноважних представників у судове засідання 10.06.2025 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема й шляхом опублікування на офіційному веб-сайті судової влади України оголошень про виклик відповідача у порядку, встановленому приписами частини 4 статті 122 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач в заяві б/н від 10.06.2025 просив суд розглянути справу без участі його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Господарським судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 10.06.2025 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі "Бараона проти Португалії" 1987 року Суд відзначив: "Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів". Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами".
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/1330/24 в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Позивачу на праві власності належить: Транспортний засіб марки Niva Chevrolet, заводський номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та Договором купівлі-продажу транспортного засобу №4841/2021/3006489 від 24.12.2021.
Рухоме майно позивача знаходилось на території комплексу автогаражу за адресою: вул.Степова, 7, с.Новопетрівка, Баштанський (Снігурівський) р-н, Миколаївська обл., що перебував у тимчасовому користуванні у позивача, що підтверджується Договором суборенди нерухомого майна від 15.11.2021 та Актом приймання-передачі від 15.11.2021.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», запроваджено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (в подальшому дію воєнного стану в Україні продовжено відповідними Указами Президента України).
Вказане рішення ухвалено, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України й відповідно до українського законодавства.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 за №75 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 (зі змінами внесеними наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.06.2022 за №105).
Так, населені пункти Баштанського (Снігурівського) району Миколаївської області, в тому числі с.Новопетрівка, були захоплені військовими угрупуваннями, що не входили до складу Збройних сил України, які у зв'язку з військовою агресії російської федерації проти України вели активні бойові дії на території вказаного району Миколаївської області.
Позивач зазначає, що території Широківської територіальної громади, в межах якої знаходилось майно позивача, у певний проміжок часу, була захоплена військовими угрупуваннями, що не входять до складу Збройних сил України, про що порушено кримінальне провадження ЄРДР №22022150000000216 та за фактом викрадення транспортного засобу марки Niva Chevrolet, заводський номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 порушено кримінальне провадження ЄРДР №12022152140000145 від 04.04.2022, що підтверджується Витягами з ЄРДР №22022150000000216 та №12022152140000145.
09.06.2023 позивачем з метою визначення середньої ринкової ціни транспортного засобу марки Niva Chevrolet, заводський номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким незаконно заволоділи 04.04.2022 військові збройні сили російської федерації, було направлено експерту Регіональної ТПП в Миколаївській області заяву від 09.06.2023 за №09/06/2023.
Згідно Висновку експерта №Вс-26 судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12022152140000145, з визначення середньої ринкової ціни колісного транспортного засобу, складеного 31.07.2023 встановлено: Середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - легкового автомобіля ВАЗ 2123 Chevrolet Niva 1,7і реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 станом на час його незаконного заволодіння 04.04.2022 військовими російської федерації становить 248081,55 грн, або з урахуванням курсів валют НБУ станом на той же час 8480 доларів США.
Таким чином, позивач вважає, що внаслідок незаконних дій збройних сил російської федерації йому завдано матеріальної шкоди на суму 248081,55 грн, або з урахуванням курсів валют НБУ станом на 04.04.2022 - 8480 доларів США.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Заяви Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", схваленої постановою Верховної Ради України від 14.04.2022, визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні та визнано міжнародними організаціями.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
У період з 20.03.2022 по 10.11.2022 населені пункти Баштанського (Снігурівського) району Миколаївської області, у тому Широківська сільська територіальна громада, були захоплені військовими угрупуваннями російської федерації. У зазначений період невстановлені військовослужбовці збройних сил російської федерації заволоділи рухомим та нерухомим майном підприємств, фермерських господарств та фізичної особи Кормишкіна Ю.А. Вказані дії кваліфіковані як умисне порушення законів та звичаїв війни, про що порушено кримінальне провадження ЄРДР №22022150000000216, що підтверджено відповідним витягом з ЄРДР (а.с.39).
Позивачем було повідомлено до ЧЧ Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області про крадіжку військовими російської федерації належного позивачу транспортного засобу марки Niva Chevrolet, державний номер НОМЕР_1 . За фактом викрадення транспортного засобу марки Niva Chevrolet, заводський номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі чого порушено кримінальне провадження ЄРДР №12022152140000145, що підтверджено відповідним витягом з ЄРДР (а.с.38).
В підтвердження права позивача на викрадений транспортний засіб та знаходження викраденого рухомого майна позивача на території комплексу автогаражу за адресою: вул.Степова, 7 у с.Новопетрівка Баштанського (Снігурівського) району Миколаївської області позивачем надані:
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та Договір купівлі-продажу транспортного засобу №4841/2021/3006489 від 24.12.2021;
- договір суборенди нерухомого майна від 15.11.2021 та Акт приймання-передачі від 15.11.2021;
На підтвердження розміру заподіяної матеріальної шкоди позивачем надано суду:
- висновок експерта №Вс-26 від 31.07.2023 судової транспортно-товарознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12022152140000145, з визначення середньої ринкової ціни колісного транспортного засобу, яким встановлено, що середня ринкова ціна колісного транспортного засобу - легкового автомобіля ВАЗ 2123 Chevrolet Niva 1,7і реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , станом на час незаконного заволодіння ним 04.04.2022 військовими російської федерації, становить 248081,55 грн, або з урахуванням курсів валют НБУ станом на той же час 8480 доларів США.
Судом прийнято до уваги, що у експертному висновку судовим експертами вказано, що висновок виконано для подання заяв про компенсацію, а також подання позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних, та що судовий експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт протиправної поведінки відповідача та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданням позивачу збитків у загальному розмірі 248081,55 грн, або з урахуванням курсів валют НБУ станом на той же час 8480 доларів США.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.
Таким чином, суд приходить висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v.the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року по справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо розподілу судових витрат, суд доходить наступних висновків.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Згідно пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету.
Згідно підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що судовий збір у цій справі в сумі 3036,98 грн (253081,55 грн х 1,5% х 0,8) підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.
За приписами пункту 2 частини 3 статті 123 та пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати позивача на проведення експертизи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Судом встановлено, що позивачем також були понесені витрати на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, що підтверджується виставленим рахунком на оплату №ВС-0026 від 09.06.2023 на суму 5000,0 грн та платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №341 від 09.06.2023 на суму 5000,0 грн.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що 5000,0 грн понесених позивачем витрат, пов'язаних із проведенням експертизи, підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля 1, електронна пошта: info@minjust.gov.ru) на користь Фермерського господарства "КОРМИШКІН" (57300, Миколаївська обл., Баштанський р-н, м.Снігурівка, вул.Виноградна, буд.22, код ЄДРПОУ 41188324; 57330, Миколаївська обл., Баштанський р-н, с.Новопетрівка, Широківська ТГ, вул.Степова, буд.7; Р/р НОМЕР_4 в АТ "ОТП Банк" МФО 300528, р/р НОМЕР_5 в ПАТ "БАНК ВОСТОК" МФО 307123, Р/р НОМЕР_6 в ПуАТ "КБ "АКОРДБАНК" МФО 380634) 253081,55 грн (двісті п'ятдесят три тисячі вісімдесят одна гривня 55 копійок), з яких:
- ринкова ціна колісного транспортного засобу - легкового автомобіля ВАЗ 2123 Chevrolet Niva 1,7і реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 станом на час його незаконного заволодіння 04.04.2022 військовими російської федерації становить 248081,55 грн (двісті сорок вісім тисяч вісімдесят одна гривня 55 копійок) або з урахуванням курсів валют НБУ станом на той же час 8480 доларів США;
- 5000,0 грн оплата за висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м.Москва, вул.Житня, буд.14, будівля, 1, електронна пошта: info@minjust.gov.ru) в дохід Державного бюджету України 3036,98 грн (три тисячі тридцять шість гривень 98 копійок) судового збору.
Рішення суду, у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно частини 1 статті 254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно статті 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 07.08.2025 року.
Суддя М.В.Мавродієва