вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" липня 2025 р. м. Київ Справа № 911/271/25
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Панченко К.О., дослідивши матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро»
до Фермерського господарства «Широкоступ»
про зобов'язання вчинити дії
Учасники судового процесу:
від позивача: Сігнаєвський А.О.;
від відповідача: Клапчук Ф.П.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Фермерського господарства «Широкоступ», в якій просить суд (з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 03.04.2025) зобов'язати Фермерське господарство «Широкоступ» вчинити дії - виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тон пшениці врожаю 2021 року ТОВ «Варта-агро», згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 в частині своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2025 у справі № 911/271/25 позовну заяву ТОВ «Варта-Агро» залишено без руху.
31.01.2025 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/271/25. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 12.03.2025.
27.02.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погодився з позовними вимогами та вважав, що вони не підлягають задоволенню. Відповідач наголосив на тому, що ФГ «Широкоступ» не порушило своїх зобов'язань перед позивачем, не відмовлялось від поставки товару у строк та у місці, визначеними за домовленістю сторін, натомість позивач своїми діями, без будь-яких поважних причин, ухилився від отримання товару. За ствердженням відповідача, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували повідомлення відповідача та подальше прибуття позивача на склад відповідача з метою отримання товару пшениці у погодженій кількості у будь-яку з дат, що передували кінцевому строку поставки чи після закінчення такого строку та/або доказів відмови відповідачем у відвантаженні товару чи його неготовності до відвантаження. З огляду на наведене, відповідач посилається на відсутність порушень з боку постачальника зобов'язань перед позивачем згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою до нього, а тому відповідач вважає вимоги позивача про виконання відповідачем умов договору в натурі необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
05.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач щодо твердження відповідача про неприбуття позивачем на склад для завантаження зазначив, що після набрання рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, з урахуванням висновків суду, до відповідача була направлена претензія з вимогою повідомити про дату та місце відвантаження товару та відповідно відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці. При цьому, позивач стверджує, що відповідач не спростував ненадання відповіді на претензію, чим проігнорував зазначені вимоги. Крім того, позивач зазначив, що у відзиві на позов відповідач також не зазначає про дату та місце куди позивач міг би прибути для отримання товару. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про формальність заперечень, відсутність у відповідача товару для відвантаження, та, як наслідок, відсутність сенсу подавати позивачу транспорт (8 вантажівок) до складу відповідача. Позивач звернув увагу, що у відзиві відповідач стверджує, що начебто відвантажив товар та виконав зобов'язання по договору, що, на думку позивача, також свідчить про небажання (відмову) відвантажувати товар та виконувати зобов'язання. Стосовно посилання відповідача на листування між сторонами позивач зазначив, що всі листи, на які посилається відповідач, датуються 2022 роком та стосуються правовідносин, по яких ухвалено судове рішення, а отже вони не мають значення для цієї справи та цих правовідносин. Щодо тверджень відповідача про відвантаження товару позивач зазначив, що ці обставини також були предметом розгляду справи, в якій суд прийняв рішення, та які не знайшли свого підтвердження, оскільки жодна із уповноважених осіб позивача не отримувала товар. Твердження відповідача, що він відвантажив товар та виконав зобов'язання по договору, на думку позивача, свідчать про відмову відвантажувати цей товар.
12.03.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі. Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 12.03.2025 суд повідомив представника позивача про невиконання вимог ухвали суду від 29.01.2025 в частині подання письмової заяви з уточнення прохальної частини позовної заяви. Представник позивача усно клопотав про надання додаткового часу для усунення зазначеного недоліку. Суд протокольно задовольнив усне клопотання позивача, також встановивши відповідачу строк для подачі письмових пояснень на заяву про уточнення позовної заяви у строк протягом 5 днів з дати одержання такої заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/271/25 на 03.04.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
14.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення (зменшення) позовних вимог.
18.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач зазначив, що під час підготовчого засідання було виявлено описку у формулюванні позовних вимог, у зв'язку із чим виникла необхідність уточнити позовні вимоги. На підставі викладеного, керуючись ст. 42, 46, ГПК України, позивач виклав прохальну частину позовної заяви наступним чином: « 1. Позов ТОВ «Варта-Агро» до ФГ «Широкоступ» про зобов'язання вчинити дії - задовольнити. 2. Зобов'язати ФГ «Широкоступ» вчинити дії - виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тонн пшениці врожаю 2021 р. ТОВ «Варта-Агро», згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022.».
03.04.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі.
Суд протокольно залишив без розгляду заяву позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог від 14.03.2025, а заяву позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог від 18.03.2025 прийняв до розгляду.
Водночас представник відповідача у підготовчому засіданні зауважив, що за змістом ч. 9 ст. 42 ГПК України, якщо позов поданий до суду в електронній формі, позивач має подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі, у зв'язку із чим позивач повинен був подати заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог виключно в електронній формі.
Представник позивача усно клопотав про відкладення підготовчого засідання з метою подання до суду заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог в електронній формі.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/271/25 на 30.04.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
03.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач зазначив, що під час підготовчого засідання було виявлено описку у формулюванні позовних вимог, у зв'язку із чим виникла необхідність уточнити позовні вимоги. На підставі викладеного, керуючись ст. 42, 46, ГПК України, позивач виклав прохальну частину позовної заяви наступним чином:
« 1. Позов ТОВ «Варта-Агро» до ФГ «Широкоступ» про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Зобов'язати ФГ «Широкоступ» вчинити дії - виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тонн пшениці врожаю 2021 р. ТОВ «Варта-Агро», згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022.».
30.04.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавити пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, яки виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України, визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві така дія кваліфікується як зміна предмета позову.
Відповідно до пп. 3, 10 ч. 1 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Розглянувши у підготовчому засіданні 30.04.2024 заяву позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог від 03.04.2025, заслухавши усні пояснення представників сторін, з огляду на те, що позивачем подано заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог з дотриманням норм ГПК України, враховуючи, що її підписано уповноваженим представником позивача та подано до суду в електронній формі, суд, з огляду на приписи ст. 42, 46 ГПК України, протокольною ухвалою прийняв заяву позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог від 03.04.2025 до розгляду та постановив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням останньої.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.04.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/271/25 до судового розгляду по суті на 11.06.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.
11.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (лікарняний) судді Сокуренко Л.В. судове засідання, призначене на 11.06.2025, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2025 призначено судове засідання у справі № 911/271/25 на 23.07.2025.
23.07.2025 в судове засідання з'явились представники сторін.
Представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про уточнення (зменшення) позовних вимог від 03.04.2025.
У свою чергу представник відповідача проти позовних вимог заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними, не доведеними та такими, що задоволенню не підлягають, у зв'язку із чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
В судовому засіданні 23.07.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
06.12.2021 між Фермерським господарством «Широкоступ» (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Варта-Агро» (далі - покупець, позивач) укладено договір купівлі-продажу № 21-06125 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар в строк та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пп. 1.2-1.4 договору, найменування товару згідно додаткової угоди до договору. Товар урожаю (рік вказаний у п. 2 додаткової угоди до цього договору, що є невід'ємною його частиною) року, країна походження - Україна. Додаткові умови та деталі цього Договору можуть регулюватися Додатковими угодами до нього.
Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, одиниця виміру товару - метричні тони, далі - т, Кількість (вага) товару згідно додаткової угоди до договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача товару здійснюється в асортименті та кількості, узгодженій сторонами у додатковій угоді, на умовах згідно даного договору.
Пунктом 3.2 договору визначено, що строк поставки товару - згідно додаткової угоди до договору.
Перехід права власності та ризиків на товар відбувається в момент передачі товару в розпорядження покупця та підписання представниками сторін видаткових накладних на товар (п. 3.5 договору).
Відповідно до п. 3.6 договору, постачальник гарантує наявність у нього товару у кількості та якості згідно умов даного договору.
За змістом підп. 3.7.1 п. 3.7 договору, постачальник зобов'язується при поставці товару забезпечити надання покупцю: - оригінал рахунку; - оригінал видаткової накладної.
Згідно з п. 3.10 договору, датою переходу права власності на товар є дата видаткової накладної.
Пунктом 3.11 договору сторони узгодили, що оплачений товар, який є власністю покупця може зберігатися на складах постачальника до повного його відвантаження покупцем.
Відповідно до п. 4.1 договору, загальна ціна договору визначається в гривні, складається з суми вартості поставленого товару відповідно до всіх додаткових угод (додатків) до цього договору, підписаних обома сторонами.
Пунктами 4.2, 4.3 договору передбачено, що валюта розрахунку - гривня. Ціни в додаткових угодах вказуються в гривнях за 1 метричну тону товару. Оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку банківським переказом. Загальна ціна договору є вільною договірною. Ціни по позиціям узгоджуються постачальником та покупцем, визначаються в додаткових угодах.
Згідно з п 5.1 договору, покупець сплачує 86 % від вартості кожної окремої поставленої партії товару на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, протягом одного банківського дня з дати надання:
- рахунку на оплату кожної окремої поставленої партії товару із зазначенням точної кількості та ціни товару без ПДВ, суми ПДВ, усього до сплати;
- копій документів, зазначених в п. 3.7.1 цього договору.
Відповідно до 5.2 договору, остаточний платіж в розмірі різниці між повною вартістю поставленого товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 5.1 цього договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної, складеної належним чином та зареєстрованої в ЄДРПН без порушення встановлених законодавством термінів.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що приймання-передача товару проводиться уповноваженими представниками сторін. Приймання товару по кількості проводиться згідно товарносупровідних документів, по якості - згідно документів, що посвідчують якість товару.
Відповідно до пп. 7.2, 7.5 договору, за порушення строку передачі товару, в тому числі не в повному обсязі, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 5 (п'яти) % від вартості не поставленого (не до поставленого) товару за кожний день прострочки поставки і до повної поставки товару. За односторонній відказ від виконання своїх зобов'язань по даному договору постачальник виплачує штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.
Відповідно до п. 10.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Договір може бути розірвано за взаємною письмовою згодою сторін.
Згідно з п. 10.3 договору, будь-які зміни та доповнення до цього договору, в тому числі щодо його припинення (розірвання) або пролонгації, будуть чинними, якщо вони укладені в письмовій формі підписані повноважними представниками та скріплені печатками обох сторін. Даний договір, всі додатки та додаткові угоди до нього, а також видаткові накладні, передані сторонами одна одній за допомогою електронного зв'язку на е-maіl покупця, мають юридичну силу, але підлягають заміні на екземпляри з оригінальними підписами та відбитками печаток.
Докази розірвання договору за взаємною письмовою згодою сторін або за рішенням суду в матеріалах справи відсутні. Доказів визнання вказаного договору недійсним до суду також не надано. Отже, договір купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 станом на дату розгляду даної справи є чинним та обов'язковим для його сторін.
З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2022 між позивачем та відповідачем було підписано та узгоджено додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021.
Пунктом 2 додаткової угоди № 3 передбачено, що постачальник передає у власність покупця наступний товар - пшениця врожаю 2021 р.; кількість товару - 300, 00 т (+/- 10 %); вартість товару без ПДВ - 2 223 900, 00 грн; сума ПДВ - 311 346, 00 грн; загальна вартість товару з ПДВ - 2 535 246, 00 грн.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 3, загальна вартість товару за цією додатковою угодою складає 2 535 246, 00 грн, в т. ч. ПДВ.
Пунктом 5 додаткової угоди № 3 встановлено, що передача товару проводиться на умовах: EXW, Київська обл., Обухівський р-н, село Шубівка.
Згідно з п. 6 додаткової угоди № 3, строк поставки товару - до 05.03.2022 включно.
Вказана вище додаткова угода підписана представниками сторін, скріплена їх відтисками печаток та є невід'ємною частиною договору.
З матеріалів справи вбачається, що 23.02.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату товару - пшениці врожаю 2021 р. в кількості 300 тонн на загальну суму 2 535 246, 00 грн з ПДВ.
23.02.2022 позивач, на виконання вимог п. 5.1 договору, перерахував відповідачу грошові кошти (попередню оплату в розмірі 86 % вартості товару) на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № 6 від 23.02.2022 у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 411464 від 23.02.2022 на суму 2 180 311, 56 грн із призначенням платежу: «оплата за с/г продукцію згідно рахунку № 6 від 23.02.2022 р, у т.ч. ПДІ», копія якого наявна в матеріалах справи.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що відповідач, всупереч умовам укладеного договору та додаткової угоди № 3 до нього, не здійснив поставку обумовленого товару та не повернув відповідачу аванс, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2 180 311, 56 грн. У зв'язку із цим, як зазначив позивач, ТОВ «Варта-Агро» зверталось до Господарського суду Київської області із позовом до ФГ «Широкоступ» про стягнення 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних.
Суд встановив, що на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/1223/22 за позовом ТОВ «Варта-Агро» до ФГ «Широкоступ» про стягнення 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних. Позовні вимоги були обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної поставки товару згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ТОВ «Варта-Агро» не було належними та допустимими доказами доведено порушення зі сторони ФГ «Широкоступ» обов'язку щодо своєчасної передачі (поставки) товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022, а саме не було надано доказів повідомлення відповідача про дату прибуття до складу для завантаження товару, відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття позивача у визначений для завантаження строк, а також після закінчення такого строку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 ЦК України та, як наслідок, виникнення у позивача права вимагати повернення суми попередньої оплати у розмірі 2 180 311, 56 грн. Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставним нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних збитків, 3 % річних від суми заборгованості з попередньої оплати.
За ствердженням позивача, з урахуванням зазначених вище рішень суду та наведених у них роз'ясненнях застосування норм права у спірних правовідносинах, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці.
В матеріалах справи наявна копія претензії ТОВ «Варта-Агро» № 149/19Ис-24 від 13.11.2024, адресована ФГ «Широкоступ», якою позивач, керуючись ст. 222 ГПК України, просив протягом десяти календарних днів повідомити (не пізніше ніж за сім діб до передачі товару) про дату та місце відвантаження товару (пшеницю у кількості 300 тонн) згідно з умовами договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 та відвантажити товар (пшеницю у кількості 300 тонн) згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці.
Позивач стверджує, що зазначена претензія була направлена відповідачу на офіційну електронну адресу відповідача: shyrokostup@ukr.net та поштою на фізичну адресу, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи роздруківку скріншоту з електронної пошти позивача та фіскальний чек від 21.11.2024 до поштового відправлення № 6500144804613.
За доводами позивача, відповідач отримав вказаний лист 06.12.2024, що підтверджується долученою до позовної заяви роздруківкою про відстеження поштового відправлення з вебпорталу АТ «Укрпошта».
Позивач стверджує, що вказана вище претензія була проігнорована відповідачем, що, на його думку, свідчить про відсутність сенсу надавати значну кількість транспорту (8 вантажівок) до складу відповідача для завантаження товару, що пов'язано із значними витратами, та фіксування фактичної відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття транспорту.
Оскільки позивач здійснив 86 % оплати вартості товару (передоплату) у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, проте відповідач не поставив відповідачу обумовлений у додатковій угоді № 3 від 23.02.2022 до договору товар та проігнорував претензію № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 з вимогою позивача про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці, позивач, з урахуванням прийнятої судом заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 03.04.20.2025, просить суд зобов'язати ФГ «Широкоступ» вчинити дії - виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тонн пшениці врожаю 2021 р. ТОВ «Варта-Агро», згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022.
У свою чергу відповідач, заперечуючи проти позивних вимог, наголосив на тому, що ФГ «Широкоступ» не порушило своїх зобов'язань перед позивачем, не відмовлялось від поставки товару у строк та у місці, визначеними за домовленістю сторін, натомість позивач своїми діями, без будь-яких поважних причин, ухилився від отримання товару. За ствердженням відповідача, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували повідомлення відповідача та подальше прибуття позивача на склад відповідача з метою отримання товару пшениці у погодженій кількості у будь-яку з дат, що передували кінцевому строку поставки чи після закінчення такого строку та/або доказів відмови відповідачем у відвантаженні товару чи його неготовності до відвантаження. За ствердженням відповідача, ФГ «Широкоступ» не допустило жодного порушення договору № 21-06125, а тому відсутні підстави для задоволення позову та зобов'язання відповідача виконати умови договору в натурі.
Як зазначив відповідач, 06.12.2021 сторони уклали договір купівлі-продажу № 21-06125, предметом якого є пшениця врожаю 2021 року в кількості 300 тон +/- 10 % за ціною 7 413, 00 грн за 1 тону, та додаткову угоду № 3 від 06.12.2021 до договору, пп. 5, 6 якої встановлено, що передача товару проводиться на умовах: EXW, Київська обл., Обухівський р-н, село Шубівка, із строком поставки товару до 05.03.2022 включно. Проте, відповідач зауважив, що позивач у погоджений сторонами строк не повідомив відповідача про прибуття на склад відповідача з метою отримання товару пшениці у погодженій кількості. При цьому, відповідач наголосив на тому, що ФГ «Широкоступ» не заявляло відмови відвантажити товар у визначений строк чи щодо неготовності товару до відвантаження, а поставка товару не відбулася по причині неприбуття позивача для отримання товару. Такі дії позивача, на думку відповідача, свідчать, що позивач ухилився від отримання товару, який був повністю готовий до передачі.
Відповідач посилається на обставину того, що після закінчення строку передачі товару, у квітні 2022 року позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 106/62ИС-22 від 12.04.2022, в якому просив повернути перераховані грошові кошти за неотриману сільськогосподарську продукцію (кукурудзу) у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн. Відповідач листом № 49 від 13.04.2022 повідомив позивача, що пшениця, оплачена позивачем згідно з рахунком № 6 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, є в наявності та може бути одержана позивачем у будь-який час згідно пункту 5 додаткової угоди № 3. Позивач листом вих. № 139/62ИС-22 від 06.07.2022 повідомив відповідача, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану з 24.02.2022 є надзвичайними та невідворотними обставинами, визнані форс-мажорними та засвідчені Торгово-промисловою палатою України, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, а тому у зв'язку з неможливістю забрати пшеницю просив відповідача повернути перераховані позивачем грошові кошти у загальному розмірі 2 180 311, 56 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього. Проте, відповідач зауважив, що саме по собі введення правового режиму воєнного стану в Україні не є достатньою підставою для невиконання договірних зобов'язань. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката. У той же час, Позивач не надав сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчував би наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов'язань позивача за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021. У липні 2022 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 12.07.2022, у якій вимагав протягом п'яти календарних днів повернути грошові кошти за оплачений товар у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару у строк, передбачений договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021. У відповідь на зазначену вище претензію відповідач у своєму листі вих. № 86 від 19.07.2022 зазначив про відсутність порушень зі свого боку положень договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до нього та готовність відвантажити, передати позивачу придбаний товар у повному обсязі. При цьому, відповідач зазначив про здійснення відвантаження товару за видатковими накладними та порушення зобов'язань позивачем в частині отримання оплаченого товару та надання супровідних документів на вантаж. Викладене вище, на думку відповідача, свідчить, що відповідач не допустив порушення зобов'язання перед позивачем.
Також, як зазначив відповідач, ФГ «Широкоступ», на виконання договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022, здійснило відвантаження товару ТОВ «Варта-Агро», а саме: - 06.07.2022 згідно видаткової накладної № 71 було відвантажено 25, 2 тонн пшениці на суму 212 960, 66 грн; - 08.07.2022 згідно видаткової накладної № 72 було відвантажено 103, 1 тонн пшениці на суму 871 279, 54 грн; - 09.07.2022 згідно видаткової накладної № 73 було відвантажено 106, 96 тонн пшениці на суму 903 899, 71 грн; - 11.07.2022 відвантажено 25, 040 тонн пшениці, однак вантаж ТОВ «Варта-Агро» не отримано, оскільки не надано документів на відвантажений товар. Отже, як зазначив відповідач, на даний час ФГ «Широкоступ» повністю належним чином виконуються зобов'язання за договором та додатковою угодою і відвантажується товар відповідно до умов договору, а тому будь-яких зобов'язань з боку ФГ «Широкоступ» не порушено.
Відповідач зазначає, з норм ст. 663, 664 ЦК України слідує, що у разі, коли протягом строку виконання зобов'язання, товар був готовий до відвантаження, про що покупець був належним чином повідомлений, та покупець сам не прибув на місце передачі товару для його відвантаження, то в такому випадку вина продавця відсутня. Отже, відповідач наголошує на тому, що не порушив своїх зобов'язань перед позивачем, не відмовлявся від поставки товару у строк та у місці, визначеними за домовленістю сторін та позивач сам своїми діями, без будь-яких поважних причин, ухилився від отримання товару.
З огляду на наведене, відповідач посилається на відсутність порушень з боку постачальника зобов'язань перед позивачем згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою до нього, а тому вимоги позивача про виконання відповідачем умов договору в натурі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткову угоду № 3 від 23.02.2022 як належні підстави, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з п. 5.1 договору, покупець сплачує 86 % від вартості кожної окремої поставленої партії товару на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, протягом одного банківського дня з дати надання: - рахунку на оплату кожної окремої поставленої партії товару із зазначенням точної кількості та ціни товару без ПДВ, суми ПДВ, усього до сплати; - копій документів, зазначених в п. 3.7.1 цього договору.
Відповідно до 5.2 договору, остаточний платіж в розмірі різниці між повною вартістю поставленого товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 5.1 цього договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної, складеної належним чином та зареєстрованої в ЄДРПН без порушення встановлених законодавством термінів.
23.02.2022 між позивачем та відповідачем було підписано та узгоджено додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, пунктом 2 якої передбачено, що постачальник передає у власність покупця наступний товар - пшениця врожаю 2021 р.; кількість товару - 300, 00 т (+/- 10 %); вартість товару без ПДВ - 2 223 900, 00 грн; сума ПДВ - 311 346, 00 грн; загальна вартість товару з ПДВ - 2 535 246, 00 грн.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 3, загальна вартість товару за цією додатковою угодою складає 2 535 246, 00 грн, в т. ч. ПДВ.
23.02.2022 позивач, на виконання вимог п. 5.1 договору, перерахував відповідачу грошові кошти (попередню оплату в розмірі 86 % вартості товару) на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури № 6 від 23.02.2022 у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 411464 від 23.02.2022 на суму 2 180 311, 56 грн із призначенням платежу: «оплата за с/г продукцію згідно рахунку № 6 від 23.02.2022 р, у т.ч. ПДІ», копія якого наявна в матеріалах справи.
Факт здійснення позивачем передоплати в розмірі 86% вартості товару, обумовленого у додатковій угоді № 3 від 23.02.2022 до договору, сторонами не заперечується.
Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий пупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 620 ЦК України у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.
Частиною 2 ст. 665 ЦК України унормовано, якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до ст. 620 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України, передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Отже, права покупця, який попередньо оплатив товар, захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність.
Водночас, зі змісту зазначених вище норми права вбачається, що умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до пп. 1.2-1.4 договору, найменування товару згідно додаткової угоди до договору. Товар урожаю (рік вказаний у п. 2 додаткової угоди до цього договору, що є невід'ємною його частиною) року, країна походження - Україна. Додаткові умови та деталі цього Договору можуть регулюватися Додатковими угодами до нього.
Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, одиниця виміру товару - метричні тони, далі - т, Кількість (вага) товару згідно додаткової угоди до договору.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача товару здійснюється в асортименті та кількості, узгодженій сторонами у додатковій угоді, на умовах згідно даного договору.
Пунктом 3.2 договору визначено, що строк поставки товару - згідно додаткової угоди до договору.
Відповідно до п. 3.6 договору, постачальник гарантує наявність у нього товару у кількості та якості згідно умов даного договору.
Пунктом 3.11 договору сторони узгодили, що оплачений товар, який є власністю покупця, може зберігатися на складах постачальника до повного його відвантаження покупцем.
23.02.2022 між позивачем та відповідачем було підписано та узгоджено додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, пунктом 2 якої передбачено, що постачальник передає у власність покупця наступний товар - пшениця врожаю 2021 р.; кількість товару - 300, 00 т (+/- 10 %); вартість товару без ПДВ - 2 223 900, 00 грн; сума ПДВ - 311 346, 00 грн; загальна вартість товару з ПДВ - 2 535 246, 00 грн.
Пунктом 5 додаткової угоди № 3 встановлено, що передача товару проводиться на умовах: EXW, Київська обл., Обухівський р-н, село Шубівка.
Згідно з п. 6 додаткової угоди № 3, строк поставки товару - до 05.03.2022 включно.
Вказана вище додаткова угода підписана представниками сторін, скріплена їх відтисками печаток та є невід'ємною частиною договору.
Доказів внесення змін до умов додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до договору до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ГК України, сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Тобто, суб'єкти господарської діяльності мають можливість укладати договори, використовуючи при цьому і правила Інкотермс - Правила Міжнародної торгової палати з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі.
Згідно з правилами Інкотермс 2010, термін «EXW» («Франко завод») означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці. Продавець зобов'язаний в обговорену дату чи в межах обговореного терміну надати невідвантажений у який-небудь транспортний засіб товар у розпорядження покупця в названому в договорі місці постачання. Продавець зобов'язаний сповістити покупця достатнім образом про дату і місце, коли і де товар буде наданий у його розпорядження.
Якщо покупець має право визначати дату у рамках погодженого періоду та/або місця прийняття товару, то він зобов'язаний направити продавцю необхідне повідомлення щодо цього.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.02.2022 у справі № 911/2403/18 вказав Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (редакція 2000 року), видання МТП № 560, «E» - термін покладає на продавця мінімальні зобов'язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця. З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім. Хоча термін EXW краще відображував би це явище, якби коло зобов'язань продавця охоплювало й відвантаження, автори визнали за бажане збереження традиційного принципу мінімальних зобов'язань продавця за умовами терміна EXW, щоб їх можна було застосовувати тоді, коли продавець не хоче приймати ніяких зобов'язань щодо відвантаження товару. Якщо покупець бажає покласти на продавця ці додаткові обов'язки, це має бути обумовлено в договорі купівлі-продажу.
Згідно з вказаними Правилами, EXW, EX WORKS (... named place) ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця), термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення. Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу. Цей термін не слід застосовувати, коли покупець не в змозі виконати експортні формальності, прямо чи посередньо. За таких обставин має застосовуватися термін FCA, за умови, що продавець погоджується нести витрати й ризики, пов'язані з завантаженням товару.
Із зазначених Правил вбачається, що термін умов поставки «EXW» покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.
Дослідивши умови укладеного договору та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до нього, суд встановив, що сторони між собою погодили порядок поставки товару - пшениці врожаю 2021 р. в кількості 300, 00 тонн (+/- 10 %) на загальну суму 2 535 246, 00 грн, шляхом передачі покупцю товару у строк до 05.03.2022 включно на складі ФГ «Широкоступ» за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, село Шубівка.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що за вказаним договором та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього обов'язком покупця є надання транспорту для отримання погодженого умовами такого договору товару на складі продавця до 05.03.2022 включно, тобто для забезпечення можливості виконання продавцем свого обов'язку з передання (відвантаження) відповідного товару.
При цьому, суд зазначає, що від виконання покупцем визначених умовами договору та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до нього дій (отримання товару на умовах «EXW») залежить виникнення у продавця зустрічного обов'язку щодо передачі товару.
Також, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази зміни або викладення пункту 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до договору в іншій редакції, як і будь-які докази щодо обумовлення сторонами такого договору додаткових обов'язків продавця, крім безпосередньо зазначених у вказаному договорі та додатковій угоді № 3 до нього.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що згідно умов додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до договору відповідач як продавець не мав обов'язку передати товар позивачу як покупцю іншим способом, крім погодженого умовами вказаної додаткової угоди, а позивач мав повідомити відповідача про дату прибуття свого уповноваженого представника на склад відповідача та отримати готовий до відвантаження товар власним транспортом чи іншими засобами у строк до 05.03.2022 включно за адресою: Київська обл., Обухівський р-н, с. Шубівка, відповідно до Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів Інкотермс (редакція 2010 р.), з урахуванням особливостей, наведених у договорі та додатковій угоді № 3 від 23.02.2022 до нього.
Як було зазначено судом вище, ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Суд виходить з того, що зі сталих правових позицій щодо визначення характеру спірних правовідносин, які виникли на підставі договору поставки, конструкція вказаної норми права визначає умовами для визнання товару наданим у розпорядження покупця такі як: 1) товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором; 2) покупець поінформований про те, що товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором. Тобто відсутність хоча б однієї із вказаних вимог виключає можливість визнання товару наданим у розпорядження покупця.
Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Суд зазначає, що положення ст. 613 ЦК України безпосередньо узгоджуються з положенням п. 5 додаткової угоди № 3 до договору, які ставлять в залежність виконання зобов'язання продавцем з передачі товару від факту явки покупця на склад продавця для отримання товару у погоджений сторонами строк, враховуючи, що сторони за вказаним договором не покладали на продавця обов'язок доставки товару покупцю або вчинення продавцем інших дій.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що відповідач, всупереч умовам укладеного договору та додаткової угоди № 3 до нього, не здійснив поставку обумовленого товару та не повернув відповідачу аванс, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 2 180 311, 56 грн. У зв'язку із цим, як зазначив позивач, ТОВ «Варта-Агро» зверталось до Господарського суду Київської області із позовом до ФГ «Широкоступ» про стягнення 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних.
Як було встановлено судом вище, що на розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/1223/22 за позовом ТОВ «Варта-Агро» до ФГ «Широкоступ» про стягнення 2 180 311, 56 грн основної заборгованості, 132 029, 97 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 292 161, 75 грн інфляційних збитків, 25 618, 66 грн 3 % річних. Позовні вимоги були обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної поставки товару згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, з чим погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ТОВ «Варта-Агро» не було належними та допустимими доказами доведено порушення зі сторони ФГ «Широкоступ» обов'язку щодо своєчасної передачі (поставки) товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022, а саме не було надано доказів повідомлення відповідача про дату прибуття до складу для завантаження товару, відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття позивача у визначений для завантаження строк, а також після закінчення такого строку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 ЦК України та, як наслідок, виникнення у позивача права вимагати повернення суми попередньої оплати у розмірі 2 180 311, 56 грн. Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставним нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, інфляційних збитків, 3 % річних від суми заборгованості з попередньої оплати.
Господарський суд Київської області у рішенні від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, серед іншого, встановив таке:
«У квітні 2022 позивач звернувся до відповідача з листом Вих. № 106/62ИС-22 від 12.04.2022, у якому просив повернути перераховані грошові кошти за неотриману сільськогосподарську продукцію (кукурудзу) у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн.
Листом № 49 від 13.04.2022 відповідач повідомив позивача, що пшениця, оплачена позивачем згідно з рахунком № 6 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 є в наявності та може бути одержана позивачем у будь-який час.
Листом Вих. № 139/62ИС-22 від 06.07.2022 позивач повідомив відповідача, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану з 24.02.2022 є надзвичайними та невідворотними обставинами, визнані форс-мажорними та засвідчені Торгово-промисловою палатою України, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, а тому у зв'язку з неможливістю забрати пшеницю просив відповідача повернути перераховані позивачем грошові кошти у загальному розмірі 2 180 311, 56 за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та Додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього.
У липні 2022 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 12.07.2022, у якій вимагав протягом п'яти календарних днів повернути грошові кошти за оплачений товар у загальному розмірі 2 180 311, 56 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо поставки товару у строк, передбачений договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021.
У відповідь на вищезазначену претензію позивача відповідач у своєму листі Вих. № 86 від 19.07.2022 зазначив про відсутність порушень зі свого боку положень договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до нього та готовність відвантажити, передати позивачу придбаний товар у повному обсязі. При цьому, відповідач зазначив про здійснення відвантаження товару за видатковими накладними та порушення зобов'язань позивачем в частині отримання оплаченого товару та надання супровідних документів на вантаж.
При цьому, на підтвердження зазначених обставин відповідачем було надано до матеріалів справи листи № 49 від 13.04.2022, № 77 від 07.07.2022, № 78 від 09.07.2022, № 79 від 11.07.2022, № 80 від 11.07.2022, № 81 від 12.07.2022, № 82 від 12.07.2022, № 83 від 14.07.2022, № 84 від 15.07.2022, у яких неодноразово просив позивача забрати пшеницю за договором та необхідності надати документи на відвантаження товару за видатковими накладними № 71 від 06.07.2022, № 72 від 08.07.2022, № 73 від 09.07.2022.».
Господарський суд Київської області у рішенні від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, з чим погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що з наявних в матеріалах справи листів відповідача вбачається неодноразове повідомлення відповідачем позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього.
Статтею 75 ГПК України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 по справі № 5020-660/2012 та від 06.03.2014 по справі № 910/11595/13.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 міститься висновок, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Отже, встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 обставини щодо неодноразового повідомлення відповідачем позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього повторного доведення не потребують.
Обставини неодноразового повідомлення відповідачем позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 позивачем не заперечені та спростовані.
З огляду на наведене, суд встановив, що відповідачем як продавцем виконано зобов'язання, визначене ст. 664 ЦК України, в частині поінформування покупця про те, що товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором, а також готовності товару до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором.
Суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні жодні докази вчинення позивачем як покупцем дій, спрямованих на отримання товару (повідомлення про наміри його отримати товар, шляхові листи, заявки на завантаження тощо) (у тому числі після ухвалення рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023).
Суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано суду докази вчинення ТОВ «Варта-Агро» як покупцем дій, спрямованих на отримання товару за договором купівлі-продажу та додаткової угодою № 3 від 23.02.2022 до нього (у тому числі після ухвалення рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують факт направлення транспортних засобів покупця (повідомлення про наміри отримати товар, листи/заявки на відвантаження, доручення на одержання пшениці врожаю 2021 о, шляхові листи тощо) на адресу, визначену додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього, для отримання товару (у тому числі після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023).
Також, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що покупцем здійснювались дії щодо повідомлення продавця про наміри отримати товар за адресою, вказаною у додатковій угоді № 3 від 23.02.2022 до договору, та у визначені такою угодою строки чи після закінчення таких строків (зокрема листи, повідомлення, пропозиції здійснити видачу товару на складі продавця в обумовлений строк тощо).
При цьому, суд дослідив твердження позивача, що після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023, з урахуванням зазначених вище рішень суду та наведених у них роз'ясненнях застосування норм права у спірних правовідносинах, позивач направив відповідачу претензію № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 з вимогою про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці. З приводу чого зазначає наступне.
В матеріалах справи наявна копія претензії ТОВ «Варта-Агро» № 149/19Ис-24 від 13.11.2024, адресована ФГ «Широкоступ», якою позивач, керуючись ст. 222 ГПК України, просив протягом десяти календарних днів повідомити (не пізніше ніж за сім діб до передачі товару) про дату та місце відвантаження товару (пшеницю у кількості 300 тонн) згідно з умовами договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 та відвантажити товар (пшеницю у кількості 300 тонн) згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці.
Позивач стверджує, що зазначена претензія була направлена відповідачу на офіційну електронну адресу відповідача: shyrokostup@ukr.net та поштою на фізичну адресу, на підтвердження чого долучив до матеріалів справи роздруківку скріншоту з електронної пошти позивача та фіскальний чек від 21.11.2024 до поштового відправлення № 6500144804613.
За доводами позивача, відповідач отримав вказаний лист 06.12.2024, що підтверджується долученою до позовної заяви роздруківкою про відстеження поштового відправлення з вебпорталу АТ «Укрпошта».
Позивач стверджує, що вказана вище претензія була проігнорована відповідачем, що, на його думку, свідчить про відсутність сенсу надавати значну кількість транспорту (8 вантажівок) до складу відповідача для завантаження товару, що пов'язано із значними витратами, та фіксування фактичної відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття транспорту.
Разом з тим, суд не приймає до уваги долучену позивачем до позовної заяви копію претензії ТОВ «Варта-Агро» № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 з вимогою про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці, оскільки належних та допустимих доказів направлення відповідачу вказаної претензії позивач до суду не надав.
Відповідно до п. 62 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 з подальшими змінами і доповненнями (надалі - Правила), підтвердженням оплати послуг поштового зв'язку з пересилання письмової кореспонденції зокрема є розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв'язку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про поштовий зв'язок», розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Пунктом 17 Правил передбачено, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою, згідно з тарифами оператора поштового зв'язку. Послуга опису вкладення до поштового відправлення полягає в підтвердженні у визначеному оператором поштового зв'язку порядку відповідно до технологічного процесу здійснення такої операції вмісту вкладення до поштового відправлення із зазначенням індивідуальних ознак відповідного вкладення (конкретний вид, кількість тощо), що відрізняє його від інших речей.
Згідно з пунктами 47, 59 Правил, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відправником відкритими для перевірки їх вкладення. Послуги поштового зв'язку оплачуються під час їх замовлення відправником або під час вручення адресатом (одержувачем), якщо інше не передбачено відповідним договором про надання послуг поштового зв'язку у національній валюті за діючими тарифами. Просту та рекомендовану письмову кореспонденцію оплачує тільки відправник.
Враховуючи норми Правил надання послуг поштового зв'язку та вимоги встановлені ст. 164, 172 ГПК України, належним доказом надіслання відповідачу претензії № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 є опис вкладення до поштового відправлення, який повинен містити номер такого відправлення, та вичерпний перелік найменувань документів, що надсилаються, а також розрахунковий документ, виданий поштовим відділенням.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б) звертав увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.
Водночас, позивач долучив до матеріалів справи лише копію фіскального чеку від 21.11.2024 до поштового відправлення № 6500144804613.
Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано а ні опис вкладення до поштового відправлення № 6500144804613, а ні рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за № 6500144804613.
Зі змісту вказаного фіскального чеку суд позбавлений можливості встановити зміст поштового відправлення № 6500144804613 та чи дійсно відповідачу була направлена долучена до матеріалів справи претензія № 149/19Ис-24 від 13.11.2024, як і встановити адресу, на яку було відправлено вказане поштове відправлення та перевірити, чи було здійснено направлення на дійсну адресу-місцезнаходження відповідача, у зв'язку із чим копія фіскального чеку від 21.11.2024 до поштового відправлення № 6500144804613 не приймається судом в якості належного та допустимого доказу відправлення відповідачу претензії № 149/19Ис-24 від 13.11.2024.
Крім того, дослідивши надану позивачем в якості доказу направлення претензії роздруківку скріншоту з електронної пошти позивача, суд зазначає таке.
Так, згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування), як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
Суд зазначає, що в даному випадку з доданої позивачем до матеріалів справи роздруківки скріншоту з електронної пошти позивача неможливо встановити, що відповідне листування здійснювалось саме сторонами договору, як і неможливо встановити електронні адреси відправника та отримувача. У наданих копіях відсутні належні ідентифікаційні ознаки, відповідні реквізити, які б дозволили достовірно встановити, що повідомлення дійсно створені, надіслані/отримані сторонами спору, а не третіми особами.
При цьому, суд відзначає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додаткова угода № 3 від 23.02.2022 до нього не містять умов щодо введення офіційного листування за допомогою електронної пошти, через які може здійснюватись комунікація між сторонами.
Також, у договорі купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 не зазначено офіційної електронної пошти ФГ «Широкоступ» та/або відповідальної за листування особи, яку б можна було пов'язати з конкретною стороною договору та який може використовуватись в рамках цих договірних відносин.
З урахуванням зазначеного вище, суд не приймає роздруківку скріншоту з електронної пошти позивача як належний та допустимий доказ направлення відповідачу претензії № 149/19Ис-24 від 13.11.2024.
Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення відповідачу претензії № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 з вимогою про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару.
При цьому, позивач стверджує, що вказана вище претензія була проігнорована відповідачем (проте, за висновками суду, позивач належних та допустимих доказів направлення відповідачу претензії не надав), що, на його думку, свідчить про відсутність сенсу надавати значну кількість транспорту (8 вантажівок) до складу відповідача для завантаження товару, що пов'язано із значними витратами, та фіксування фактичної відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття транспорту.
Отже, позивач у позовній заяві фактично підтверджує, що не надавав транспорт до складу відповідача для завантаження товару, та не фіксував фактичну відмову відповідача від відвантаження товару після прибуття транспорту.
Суд звертає увагу на те, що позивач не надав суду жодних доказів вчинення ним дій з метою повідомлення відповідача про дату прибуття до складу для завантаження товару або доказів відмови відповідача від відвантаження товару після прибуття позивача у визначений для завантаження строк/після закінчення такого строку, безпосередньо після ухвалення Господарським судом Київської області рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 та враховуючи мотивувальні частини даних процесуальних документів.
Натомість, позивач стверджує, що після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023, з урахуванням зазначених вище рішень суду та наведених у них роз'ясненнях застосування норм права у спірних правовідносинах, направив відповідачу претензію № 149/19Ис-24 від 13.11.2024 з вимогою про повідомлення про дату та місце відвантаження товару та про відвантаження товару згідно з умовами договору у зазначені у повідомленні дату та місці, фактично переклавши обов'язок з повідомлення про дату прибуття до складу для завантаження товару на відповідача, не врахувавши при цьому, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022, що встановлено рішенням суду від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22.
При цьому, ст. 664 ЦК України не встановлює для продавця інший обов'язок з надання у розпорядження покупця товару як готовність такого товару до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором та поінформованість покупця про те, що товар готовий до передання покупцеві у належному місці у строк встановлений договором.
Суд також звертає увагу, що такий обов'язок продавця як повідомлення покупця про дату та місце відвантаження товару не встановлений а ні умовами договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, а ні додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 від нього.
У пунктах 5, 6 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до договору сторонами узгоджено як строк поставки товару, так і місце передачі товару та умови його передачі. При цьому, як було встановлено судом вище та не спростовано сторонами, доказів внесення змін до умов додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 до договору до суду не надано та в матеріалах справи відсутні. Отже, підписавши договір та додаткову угоду № 3 від 23.02.2022 до нього позивачу було достеменно відомо про строки, місце та умови передачі товару.
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76-77 ГПК України, в підтвердження повідомлення відповідача та подальше прибуття позивача на склад відповідача з метою отримання товару пшениці у погодженій кількості у будь-яку з дат, що передували кінцевому строку поставки чи після закінчення такого строку, як не надано і доказів відмови відповідачем у відвантаженні товару чи його неготовності до відвантаження (у тому числі після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023).
При цьому, Господарський суд Київської області у рішенні від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22, з чим погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що з наявних в матеріалах справи листів відповідача вбачається неодноразове повідомлення відповідачем позивача про готовність у будь-який час відвантажити оплачений товар у разі його прибуття згідно з договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього.
В матеріалах справи відсутні докази, в розумінні ст. 76-77 ГПК України, в підтвердження неготовності до відвантаження товару позивачу в обумовлений додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 строк поставки до 05.03.2022 або після такого строку (у тому числі після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023).
Доказів неможливості позивачем отримати товар, обумовлений додатковою угодою № 3 від 23.02.2022, за місцем передачі товару: Київська обл., Обухівський р-н, с. Шубівка, в обумовлений сторонами строк або після такого строку позивач до суду не надав (у тому числі після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023).
Натомість, суд звертає увагу позивача на пункт 3.11 договору, в якому сторони узгодили, що оплачений товар, який є власністю покупця може зберігатися на складах постачальника до повного його відвантаження покупцем.
Проте, доказів того, що станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом на складах постачальника відсутній обумовлений додатковою угодою № 3 до договору товар, що унеможливлює його передання позивачу, до суду не надано.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що не заявляв відмови відвантажити товар у визначений строк чи щодо неготовності товару до відвантаження, а поставка товару не відбулася по причині неприбуття позивача для отримання товару, що свідчить про ухилення покупця без будь-яких поважних причин від отримання товару, який був повністю готовий до передачі. Вказані твердження відповідача позивачем жодними доказами не спростовано.
Отже, у зв'язку з невчиненням покупцем дій щодо отримання товару за договором та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього (у тому числі після ухвалення рішення від 02.02.2023 у справі № 911/1223/22 та постанови від 13.06.2023), та з урахуванням відсутності в матеріалах справи жодних належних та допустимих доказів відмови відповідача від відвантаження товару, суд дійшов висновку, що покупець у розумінні ст. 613 ЦК України прострочив виконання свого обов'язку, визначеного договором та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього, у зв'язку з чим продавець був наділений правом не виконувати свій зустрічний обов'язок з передачі товару.
З урахуванням усього зазначеного вище, оскільки продавцем не було прострочено зобов'язання щодо передачі товару за договором та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього, з огляду на не вчинення відповідних дій покупцем щодо отримання відповідного товару та за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів відмови відповідача від відвантаження товару та/або неможливості отримати покупцем обумовлений товар за місцем передачі товару, що узгоджений в п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ «Варта-Агро» про зобов'язання ФГ «Широкоступ» виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тон пшениці врожаю 2021 року згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022.
За змістом ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 23.12.2020 у справі № 910/2284/20).
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, оцінивши докази у справі в їх сукупності, з огляду на не вчинення позивачем як покупцем відповідних дій щодо отримання відповідного товару та за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів відмови відповідача від відвантаження товару та/або неможливості отримати покупцем обумовлений товар за місцем передачі товару, що узгоджений в п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022, суд дійшов висновку, що вимоги ТОВ «Варта-Агро» про зобов'язання ФГ «Широкоступ» вчинити дії - виконати умови договору купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021, додаткової угоди № 3 від 23.02.2022 в натурі шляхом передачі (відвантаження) партії товару, а саме 294, 12 тон пшениці врожаю 2021 року згідно умов п. 5 додаткової угоди № 3 від 23.02.2022, нормативно та документально не доведені, а тому задоволенню не підлягають.
Посилання відповідача на докази, надані відповідачем на підтвердження часткового відвантаження товару позивачу за договором купівлі-продажу № 21-06125 від 06.12.2021 та додатковою угодою № 3 від 23.02.2022 до нього суд до уваги не приймає, оскільки оцінка вказаних доказів вже була здійснена в межах розгляду справи № 911/1223/22.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків суду.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову у задоволенню позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 07.08.2025.
Суддя Л.В. Сокуренко