ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2025Справа № 910/1960/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, ідентифікаційний код 0291001928)
в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" (03115, м. Київ, проспект Берестейський, 114/2, ідентифікаційний код 39226543)
про припинення права власності на знищене майно, скасування державної реєстрації речового права, визнання за власником землі права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно, розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки власнику
Представники учасників судового процесу:
Від прокуратури: Лунєгова А.А.
Від позивача: Шульга І.Ю.
Від відповідача: Плахін Є.В.
Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка", в якій просить суд:
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2417703880000) припиненим внаслідок його знищення;
- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту: 2417703880000) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту;
- визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп.Берестейський, 114/2;
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.06.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №171, відповідно до якого Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" прийняло в оренду земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр.Берестейський, 114/2;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м.Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Також разом із позовною заявою Керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп.Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2417703880000), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Хатинка";
- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна - нежитлової будівлі ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2417703880000), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Хатинка", та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 у задоволенні заяви Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відкрито провадження у справі № 910/1960/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.03.2025.
17.03.2025 через підсистему "Електронний суд" прокуратурою подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.
У засіданні суду 19.03.2025 представник позивача повідомив, що 18.03.2025 через підсистему "Електронний суд" подано пояснення на позовну заяву.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 19.03.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 відкладено підготовче засідання на 16.04.2025.
19.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли пояснення на позовну заяву, які залучено до матеріалів справи.
У засіданні суду 16.04.2025 прокурор підтримав клопотання від 17.03.2025 про приєднання доказів до матеріалів справи, просив його задовольнити.
Суд протокольною ухвалою задовольнив дане клопотання прокуратури та залучив подані документи до матеріалів справи.
У засіданні суду 16.04.2025 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Відповідач участь свого представника у засідання суду 16.04.2025 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2025.
25.04.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.
05.05.2025 через підсистему «Електронний суд» прокурором подана відповідь на відзив на позовну заяву.
У судовому засіданні 07.05.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 21.05.2025.
21.05.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 28.05.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 25.06.2025.
23.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2025 відкладено судове засідання на 21.07.2025.
08.07.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про долучення звіту про технічне обстеження нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на проспекті Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва та Проекту "Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на прос. Перемоги, 114/ у Святошинському районі м. Києва" до матеріалів справи та заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів.
18.07.2025 через підсистему «Електронний суд» прокурором подані заперечення на клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого засідання.
У судовому засіданні 21.07.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 30.07.2025.
24.07.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані додаткові пояснення у справі.
25.07.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подані додаткові пояснення до заперечення прокурора на клопотання відповідача про долучення доказів.
Розглянувши питання про доцільність повернення на стадію підготовчого провадження, в судовому засіданні 30.07.2025 суд на місці ухвалив повернутися до стадії підготовчого провадження.
Також 30.07.2025 суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи заперечення прокуратури на клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого засідання та на клопотання про долучення доказів.
У судовому засіданні 30.07.2025 суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи документи, які було подано відповідачем.
Розглянувши клопотання прокурора про оголошення перерви, суд на місці ухвалив задовольнити дане клопотання.
У судовому засіданні 30.07.2025 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 06.08.2025.
04.08.2025 через підсистему «Електронний суд» прокурором подані додаткові пояснення.
Прокурор та позивач у справі у засіданні суду 06.08.2025 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
У судовому засіданні 06.08.2025 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні позову.
06.08.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" є власником зазначеної будівлі кафе з моменту створення товариства 26.05.2014 у зв'язку із внесенням даного майна до статутного капіталу товариства його учасником - ОСОБА_1 (п.5.5 Статуту ТОВ «Хатинка», що затверджений 22.05.2014).
Свідоцтво про право власності ТОВ "Хатинка" на нерухоме майно видано державним реєстратором 08.09.2014.
Попередньому власнику - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нежитлова будівля - ресторан, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:75:174:0016, належав на підставі договору купівлі-продажу від 13.05.2014 (додаток №6), що укладений із продавцем - Малим колективним підприємством «МРІЯ» (ЄДРПОУ 16474763).
На підставі рішення Київської міської ради №695/1699 від 20.12.2016, між Київською міською радою та ТОВ «Хатинка» 01.06.2017 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016, що розташована за адресою: пр.Берестейський, 114/2 у Святошинському районі м.Києва (на якій розміщена зазначена вище будівля). Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №171; строк дії договору - до 01.06.2027. Відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Договором оренди визначено цільове призначення оренди земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівлі кафе з літнім майданчиком.
Відповідно до п.5.1 договору оренди, на орендованій земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що, в порушення умов договору оренди, орендарем ТОВ «Хатинка» у 2023 році під виглядом «реконструкції» будівлю кафе знесено, а на земельній ділянці, яка передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю «Центр відновлення. Інститут зцілення травм», що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, а отже - дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе), поняття якого визначено у ДСТУ 4281:2004, що затверджені наказом Держспоживстандарту України № 59 від 31.03.2004.
Таким чином, позивач зазначає, що ТОВ «Хатинка», за відсутності відповідного рішення (дозволу) власника землі в особі Київської міської ради, змінено цільове призначення земельної ділянки, а саме: використано земельну ділянку для забудови (нового будівництва) та експлуатації будівлі, яка не є закладом ресторанного господарства (кафе).
При цьому, за твердженнями прокурора, дозвільні документи, що надають право на виконання будівельних робіт, отримувались та декларувались відповідачем виключно для «реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції».
Так, наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №867 від 30.12.2022, за результатами розгляду заяви ТОВ «Хатинка», затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м.Києва.
Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 07.06.2023 зареєстровано повідомлення ТОВ «Хатинка» про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції та зовнішніх геометричних розмірів, реєстраційний номер КВ 051230601901.
Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ТОВ «Хатинка» контрольну картку №23080024-Св від 22.08.2023 на тимчасове порушення благоустрою в зв'язку з встановленням тимчасової огорожі на період реконструкції нежитлової будівлі ресторану.
Нежитлова будівля була введена в експлуатацію згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована в ЄДЕССБ 19.12.2023 під реєстраційним номером КВ 101231206610, в якій назва об'єкта зазначена як «реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції».
Відомості щодо декларування відповідачем саме «реконструкції будівлі ресторану», за твердженнями прокурора, підтверджено також листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №073-3164 від 23.10.2024, наданого у відповідь на запит Святошинської окружної прокуратури міста Києва №44- 5443вих-24 від 15.10.2024.
Разом з тим, прокурор зазначає, що слідчим СВ Святошинського УП ГУНП у м.Києві було встановлено та зафіксовано під час огляду земельної ділянки за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, що був проведений 06.09.2023, будівля кафе була повністю знесена, що підтверджується протоколом огляду із фототаблицею до нього.
Таким чином, прокурор вважає, що орендарем ТОВ «Хатинка» здійснено самочинне будівництво на орендованій земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, і за відсутності рішення орендодавця змінено цільове призначення земельної ділянки, чим порушено умови використання земельної ділянки, визначені п. 5.1 договору оренди земельної ділянки №171 від 01.06.2017, не виконано зобов'язання, передбачені п.8.4 договору, що є порушенням вимог ст.ст. 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та ст.ст.525, 629 ЦК України та відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі", ст.651 ЦК України, а також п.п.11.5,12.2 договору. Зазначене, на думку прокурора, є підставою для дострокового розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки власнику.
Також, за доводами прокурора, підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ТОВ «Хатинка» на знищену будівлю кафе (ресторану), оскільки не скасована реєстрація речового права на вже неіснуючий об'єкт нерухомого майна створює перешкоди (обмеження) для власника земельної ділянки, на якій цей об'єкт нібито розташованій, у вільному розпорядженні цієї землею, зокрема - передачі її у користування (оренду) іншим особам.
З огляду на вищевикладені обставини, керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" та просить суд:
- визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2417703880000) припиненим внаслідок його знищення;
- скасувати державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2 (реєстраційний номер об'єкту: 2417703880000) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту;
- визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп.Берестейський, 114/2;
- розірвати договір оренди земельної ділянки від 01.06.2017, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №171, відповідно до якого Київська міська рада передала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" прийняло в оренду земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, пр.Берестейський, 114/2;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м.Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.
Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
У даному випадку, орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, неналежним чином виконує свої обов'язки щодо захисту та поновлення цих інтересів.
Відповідно до ст. ст. 13, 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцевими державними адміністраціями вирішуються, зокрема, питання використання землі, а також здійснюється державний контроль за їх використанням та охороною.
Крім того, згідно з ст. 21 цього Закону місцеві державні адміністрації в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля розпоряджаються землями державної власності.
Відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада.
Враховуючи, що спірне приміщення є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальної громади столиці Київською міською радою, саме до компетенції ради віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та у разі відсутності такого органу.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень: він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Наведене утворює передбачений вимогами Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» винятковий випадок, за якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, усвідомленою пасивною поведінкою уповноваженого суб'єкта владних повноважень та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Київської міської державної адміністрації.
Встановивши порушення земельного та цивільного законодавства, що зачіпають інтереси територіальної громади міста як власника землі, Святошинською окружною прокуратурою міста Києва, враховуючи субсидіарну роль прокурора щодо захисту інтересів держави у судовому порядку, на адресу Київської міської ради скеровувались листи №44-5442вих-24 від 15.10.2024 та №44-6638вих-24 від 12.12.2024 щодо виявлених порушень.
У відповідь на листи окружної прокуратури Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), за дорученням заступника голови Київської міської ради, листами №057-16697 від 30.10.202 та №057-19133 від 20.12.2024 повідомив, що заходи цивільно - правового характеру з окреслених питань міською радою не вживались.
Таким чином, прокурором була надана можливість компетентному органу відреагувати на порушення інтересів держави щодо порушення порядку використання земельної ділянки, зокрема, шляхом вчинення дій для виправлення ситуації та відновлення порушених інтересів держави.
Прокурор зазначає, що Київська міська рада, маючи таку можливість та відповідні повноваження для захисту, повинна була виявити порушенні інтересів держави, звернутись до суду за захистом цих прав, проте протягом тривалого часу так і не звернулась, що, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ч. 2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура листом №44-614вих-25 від 04.02.2025 (додаток №35), який отримано позивачем 04.02.2025 та зареєстровано за вх.№08/4719, повідомила Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.
У справі № 903/129/18 (постанова від 15.10.2019) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що уповноважений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.
Подібні висновки також наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 26.02.2020 у справі № 522/3777/17, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 09.04.2020 у справі №822/589/17, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 тощо.
Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.
Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.
Враховуючи викладене, Київська міська рада має право звернутися до суду за захистом порушеного права як орган, на якого покладено повноваження із захисту прав та законних інтересів держави у даних правовідносинах, однак заходів до усунення порушень законодавства дотепер не вжито.
Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійним договору оренди та зобов'язання вчинити дії.
Судом встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради №695/1699 від 20.12.2016, між Київською міською радою та ТОВ «Хатинка» 01.06.2017 було укладено договір оренди земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №171; строк дії договору - до 01.06.2027. Відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, що кореспондується зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до положень статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.
У статті 25 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Згідно зі ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
Підстави для розірвання договору визначені ЦК України, ЗК України та Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У статті 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
У розумінні наведених положень земельного законодавства дострокове розірвання договору оренди можливе виключно за згодою або на вимогу однієї зі сторін договору за рішенням суду у випадках, передбачених законом або договором.
При цьому окремою підставою для примусового припинення права користування земельною ділянкою на умовах оренди є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням (ст. 143 ЗК України).
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про землеустрій» (в редакції чинній станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки) цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.
Відповідно до статті 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
а) землі сільськогосподарського призначення;
б) землі житлової та громадської забудови;
в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
г) землі оздоровчого призначення;
ґ) землі рекреаційного призначення;
д) землі історико-культурного призначення;
є) землі лісогосподарського призначення;
є) землі водного фонду;
ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Отже, усі землі у межах України мають своє цільове призначення, як це передбачено статтею 19 ЗК України, цільове при земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.
Частиною 1 статті 20 ЗК України (в редакції чинній станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною 1 статті 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.
Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов'язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.
У постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Єдина умова, яку встановлюють положення частини 5 статті 20 ЗК України при самостійному визначенні виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та необхідність урахування містобудівної документації та документації із землеустрою.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у справі № 806/5308/15 (постанова від 31.07.2019), у справі № 916/1998/19 (постанова від 14.07.2020).
Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 458 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі Класифікація).
Відповідно до п. 1.2, 1.4 Класифікації, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі.
Підпунктом 10 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (в редакції чинній станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки), визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості про земельні ділянки, зокрема: цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель): категорія земель згідно з підпунктом 6 пункту 22 цього Порядку; цільове призначення згідно з документацією із землеустрою; вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель згідно із частиною п'ятою статті 20 Земельного кодексу України;
Згідно з Класифікацією до секції В належать землі житлової та громадської забудови.
До секції В розділу 02 «Землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва)» віднесено наступні підрозділи: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 02.02 Для колективного житлового будівництва; 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; 02.04 Для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; 02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів; 02.06 Для колективного гаражного будівництва; 02.07 Для іншої житлової забудови; 02.08 Для цілей підрозділів 02.01 - 02.07, 02.09, 02.10 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду; 02.09 Для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови; 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
До секції В розділу 03 «Землі громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об'єктів загального користування)» віднесено наступні підрозділи: 03.01 Для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування; 03.02 Для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти; 03.03 Для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги; 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій; 03.05 Для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування; 03.06 Для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів; 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; 03.08 Для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; 03.09 Для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ; 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з отриманням прибутку); 03.11 Для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки; 03.12 Для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування; 03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування; 03.14 Для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС; 03.15 Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови; 03.16 Для цілей підрозділів 03.01 - 03.15, 03.17 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду; 03.17 Для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об'єктів рекреаційного призначення.
Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 ЗК України (в редакції чинній станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки), згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Порядок використання зазначеної категорії земель регламентовано статтею 39 ЗК України (в редакції чинній станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки), відповідно до якої використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.
Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України (аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у справі № 915/47/17 (постанова від 04.02.2020).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, на підставі рішення Київської міської ради №695/1699 від 20.12.2016, між Київською міською радою та ТОВ «Хатинка» 01.06.2017 було укладено договір оренди земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №171; строк дії договору - до 01.06.2027. Відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до п.5.1 договору оренди на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
Водночас, прокурор у позовній заяві зазначає, що в порушення умов договору оренди, орендарем ТОВ «Хатинка» у 2023 році під виглядом «реконструкції» будівлю кафе знесено, а на земельній ділянці, яка передавалась в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе, побудовано нову двоповерхову нежитлову будівлю «Центр відновлення. Інститут зцілення травм», що використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності, яка не пов'язана із задоволенням потреб споживачів у харчуванні, а отже дана будівля не є закладом ресторанного господарства (кафе), поняття якого визначено у ДСТУ 4281:2004, що затверджені наказом Держспоживстандарту України № 59 від 31.03.2004.
Разом з тим, судом встановлено, що після проведення реконструкції нежитлової будівлі ресторану на просп. Берестейському, 114/2 у Святошинському районі міста Києва 19.12.2023 відповідачем зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта - Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції, де об'єкт будівництва повністю відповідав об'єкту, зазначеному у Повідомленні про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованому 01.06.2023. Також при реконструкції дотримано вимог затверджених містобудівних умов і обмежень, що не спростовано прокурором та позивачем.
Отже, після реконструкції введено в експлуатацію саме нежитлову будівлю ресторану, що обумовлено його запроектованими техніко-економічними та архітектурними показниками.
У подальшому реконструкцій, які б змінювали функціональне призначення будівлі, не проводилось.
Таким чином, у даному випадку мала місце зміна виду використання земельної ділянки її користувачем в межах однієї категорії земель, а саме - земель житлової та громадської забудови, а не використання її відповідачем зазначеної земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Крім того, за словами представника ТОВ «Хатинка», відповідач мав намір використовувати будівлю для здачі в оренду надавачам ресторанних послуг, однак, у зв'язку із відсутністю протягом тривалого часу пропозицій від таких орендарів, передав будівлю у користування ГО «Інститут зцілення травм» для здійснення статутної діяльності (що в тому числі включає і послуги з годування соціально незахищених верств населення).
Попри це, зміна специфіки господарської діяльності орендаря, який займає будівлю, не змінює запроектовані та реалізовані під час проведення реконструкції техніко-економічні показники.
Більш того, навіть передача нежитлової будівлі ресторану у користування орендарю, який не надає ресторанних послуг (попри те, що надає послуги у сфері харчування) не є порушенням обов'язків ТОВ «Хатинка» як землекористувача.
Звертаючись з даним позовом прокурор не довів належними та допустимими доказами використання відповідачем переданої йому в оренду земельну ділянки не за цільовим призначенням, тобто, за іншим призначенням, всупереч умов договору, генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто, всупереч земельному законодавству України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом підстав для розірвання спірного договору з підстав, заявлених прокурором у позовній заяві, тобто, з підстав саме нецільового використання землі. Інших доводів щодо істотного порушення спірного договору або інших випадків, встановлених договором або законом у розумінні частини 2 статті 651 ЦК України, матеріали справи не містять.
Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19.
Щодо вимоги прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м.Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради, суд зазначає наступне.
Оскільки вимога прокурора про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору, враховуючи, що користувач земельної ділянки використовує її без порушення умов, зазначених у договорі оренди, суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" повернути земельну ділянку площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м.Київ, пр. Берестейський, 114/2, власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради задоволенню не підлягає.
Щодо решти позовних вимог, заявлених прокурором до ТОВ «Хатинка», то суд дійшов наступних висновків.
Відповідач у порядку, встановленому законодавством України, отримав документи, які давали права проводити будівельні роботи: зокрема, відповідачем отримано Містобудівні умови та обмеження № 867 від 30.12.2022 та подано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт №КВ051230601901 від 07.06.2023, що надавало право на проведення робіт з реконструкції будівлі.
На замовлення відповідача, на підставі Завдання на проектування, Містобудівних умов та обмежень, інших вихідних даних був розроблений Проект «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва» (копія в матеріалах справи).
Об'єкт будівництва був прийнятий в експлуатацію Декларацією № КВ101231206610 від 19.12.2023.
При цьому прокурором чи позивачем не надано господарському суду належних доказів, які б свідчили про істотне порушення відповідачем будівельних норм і правил.
Також варто зауважити, що будівельні роботи з реконструкції будівлі, яка належить відповідачу на праві власності, відбувалися на земельній ділянці, переданій відповідачу в оренду у встановленому порядку на підставі рішення позивача та відповідно до договору оренди.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України.
Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутися до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частин 4 або 5 ст. 376 ЦК України.
Тобто, прокурор у разі обґрунтованості факту самочинного будівництва може подати позов про знесення спірного об'єкта нерухомості (ч. 4 ст. 376 ЦК України).
У разі задоволення зазначеної вимоги юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку.
Водночас, буде відновлено і стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Натомість заявлені позивачем у цій справі вимоги вказаного не забезпечують.
Щодо вимоги Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва визнати за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп.Берестейський, 114/2, суд зазначає таке.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Цивільного кодексу України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Натомість, виходячи з викладеного вище, господарським судом не встановлено жодної з цих трьох ознак того, що об'єкт нерухомості відповідачем побудовано самочинно.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п'ята стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною восьмою статті 39 вказаного закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 501/1256/17.
Зміст положень статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Водночас необхідно враховувати, що знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18, від 08.12.2021 у справі № 520/3777/18.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор стверджує, що права власника земельної ділянки у даному випадку можуть бути поновлені шляхом визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва.
Водночас, з огляду на норми статей 375 та 376 Цивільного кодексу України, враховуючи висновок суду про відсутність підстав задоволення позовних вимог про розірвання спірного договору та повернення земельної ділянки, суд вважає безпідставними позовні вимоги прокурора про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 303 кв.м. за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, що розташована на комунальній земельній ділянці площею 0,0277 га, кадастровий номер 8000000000:75:174:0016 за адресою: м. Київ, просп.Берестейський, 114/2.
Відповідно до статті 349 Цивільного кодексу України, право власності на майно припиняється у разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Виходячи зі змісту зазначеної норми, право подавати заяву і вносити зміни до державного реєстру у зв'язку зі знищенням майна має саме власник цього майна - і лише у разі наявності встановленого факту знищення цього майна.
Натомість, самим прокурором та сторонами надано господарському суду документи, які свідчать, що будівельні роботи з реконструкції будівлі кафе відповідачем виконувалися з дозволу відповідних органів.
В обґрунтування свої позиції прокурором надано суду Протокол огляду місця події від 05.09.2023, Протокол огляду місця події від 22.11.2024 та Висновок експерта № 25277 від 07.03.2025.
На підтвердження своєї позиції відповідачем надано Звіт про технічне обстеження нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на проспекті Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва, Проект «Реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на проспекті Перемоги 114/2 у Святошинському районі м. Києва», Висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 19.06.2025 № 28/25.
Надані прокурором та відповідачем висновки експертів містять протилежні висновки щодо того, чи виконані будівельні роботи є реконструкцією або новим будівництвом.
Відповідно до положень ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко- економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості також міститься в пункті 3 Державних будівельних норм України В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 22 липня 2009 року № 295, відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Аналізуючи вищенаведені норми, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року в справі №742/1756/17 зазначив наступне: реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому, зазначені зміни та удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об'єкта будівництва.
Як встановлено судом і зазначено вище, Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №867 від 30.12.2022, за результатами розгляду заяви ТОВ «Хатинка» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкту реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції на просп. Берестейський (Перемоги), 114/2 у Святошинському районі м.Києва.
Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 07.06.2023 зареєстровано повідомлення ТОВ «Хатинка» про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі ресторану без зміни функції та зовнішніх геометричних розмірів, реєстраційний номер КВ 051230601901.
Департаментом територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано ТОВ «Хатинка» контрольну картку №23080024-Св від 22.08.2023 на тимчасове порушення благоустрою в зв'язку з встановленням тимчасової огорожі на період реконструкції нежитлової будівлі ресторану.
Нежитлова будівля була введена в експлуатацію згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована в ЄДЕССБ 19.12.2023 під реєстраційним номером КВ 101231206610, в якій назва об'єкта зазначена як «реконструкція нежитлової будівлі ресторану без зміни функції».
При цьому доказів або порушень відповідачем при виконанні будівельних робіт Містобудівних умов та обмежень, або відхилень від узгодженого проекту будівництва тощо - прокурором чи позивачем суду не надано. Крім того, з наданих суду документів випливає, що у ході проведених будівельних робіт збережено фундаментну плиту. Ні долучений позивачем протокол огляду, ні супутниковий знімок не враховують цього, однак це відображено у проектній документації, зокрема - звіті про технічне обстеження будівлі ресторану (том 2 проєкту реконструкції (розділ КБ)).
Отже, суд доходить висновку, що роботи були виконані у відповідності до дозвільних і проектних робіт з реконструкції нежитлової будівлі, тому факт знищення майна не є доведеним.
Таким чином, вимоги прокурора про визнання припиненим права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський, 114/2, внаслідок його знищення та скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Хатинка" на нерухоме майно - нежитлову будівлю ресторану за адресою: м.Київ, просп.Берестейський, 114/2, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із закриттям розділу, реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2417703880000 та скасуванням відповідного реєстраційного номеру знищеного об'єкту - задоволенню не підлягають.
Отже, враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.
Інші доводи сторін судом розглянуто та відхилено, оскільки вони не впливають на встановлені судом обставини та результат вирішення спору.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У позові відмовити повністю.
Учасник судового процесу - Керівник Святошинської окружної прокуратури міста Києва (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, ідентифікаційний код 0291001928) в інтересах держави в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141)
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хатинка" (03115, м. Київ, проспект Берестейський, 114/2, ідентифікаційний код 39226543)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 07.08.2025
Суддя І.О. Андреїшина