ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.08.2025Справа № 910/7406/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (вул.Леонтовича, буд.6, м.Київ, 01030; ідентифікаційний код 35210739)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Центр» (вул.Малиновського Маршала, буд.25В, кв.24, м.Київ, 04210; ідентифікаційний код 44218487)
про стягнення 271 893,13 грн
без виклику представників сторін,
Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант Центр» про стягнення 271 893,13 грн, з яких 187 005,00 грн заборгованості, 42 060,42 грн пені, 31 834,32 грн інфляційних втрат та 10 993,39 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати за майданчики для паркування транспортних засобів, передані за договором № ДНП-2021-12/18 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 20.12.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронного кабінету позивача, а відповідачу - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Натомість, 09.07.2025 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 17.06.2025, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку, АТ «Укрпошта», не було вручене відповідачу під час доставки у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто за зворотною адресою.
Згідно з приписами частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/7406/25 відповідач вважається повідомленим належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/7406/25 від 17.06.2025, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, але не забезпечив отримання поштової кореспонденції, і як наслідок, не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.12.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант Центр» (сторона-2) було укладено договір № ДНП-2021-12/18 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м.Київ, Голосіївський район, просп.Глушкова Академіка, 40 (майданчик для паркування), що включає 105 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 12 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортного засобу, яке перевозить осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
У пунктах 3.1, 3.2 Договору визначено, що майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами з моменту погодженням схеми ОДР у встановленому порядку відповідно до Правил благоустрою м.Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, але не пізніше ніж через 5 робочих днів з моменту затвердження. У випадку не підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний Договір вважається розірваним на 6-й день.
Вартість експлуатації 1 машиномісця за 1 день становить 6,50 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 1,08 грн. Загальна ціна Договору становить 748 020,00 грн, у т.ч. ПДВ в сумі 124 670,00 грн (пункти 4.1, 4.2 Договору).
Відповідно до п. 4.3 Договору оплата вартості експлуатації майданчика починається з дня підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування та здійснюється стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-1 у розмірі 100% місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів в місяці, за який проводиться оплата не пізніше 15 числа місяця, за який здійснюється розрахунок.
Згідно з п. 5.2 Договору у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим Договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами. Строк дії Договору становить 1 096 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування (пункти 7.1, 7.2 Договору).
Пунктом 7.6 Договору передбачено, що сторона-1 має право на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку:
- у випадку виявлення порушень умов Договору вперше - не раніше ніж на 15-й день від моменту виявлення такого порушення, якщо сторона-2 не повідомила сторону-1 про його усунення у визначеному даним Договором порядку (підп. 7.6.1);
- у випадку повторного виявлення порушень умов Договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною-2 (підп. 7.6.2).
У випадку дострокового розірвання Договору в порядку, зокрема, підп. 7.6.2 Договору сторона-1 направляє стороні-2 письмове повідомлення про розірвання Договору. В такому випадку Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні (п. 7.8 Договору).
01.12.2022 сторони, на виконання умов Договору, підписали акт приймання-передачі паркувального майданчика, відповідно до якого сторона-1 передала, а сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 117 машиномісць за адресою: м.Київ, Голосіївський район, просп.Глушкова Академіка, 40.
Позивач зазначає, що він передав фіксовані місця для паркування відповідно до умов Договору, тобто повністю виконав свої зобов'язання за Договором, натомість відповідач свої грошові зобов'язання не виконав, передані місця для паркування не оплатив, чим порушив умови Договору.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх договірних обов'язків, позивач листом від 15.02.2023 № 053/05-546 повідомляв відповідача про наявний борг та необхідність його оплати.
Листом від 31.08.2023 053/05-3361 повідомив відповідача про те, що станом на 31.08.2023 борг останнього за Договором складає 187 005,00 грн, а також про розірвання Договору відповідно до положень підп. 7.6.2 п. 7.6, п. 7.8 Договору з 01.09.2023.
У подальшому позивач направив відповідачеві лист від 05.12.2024 № 053/05-5198, у якому повторно повідомив про наявність у нього заборгованості за Договором в розмірі 187 005,00 грн.
З огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості експлуатації переданих за Договором майданчиків для паркування у період з грудня 2022 року по серпень 2023 року, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 187 005,00 грн заборгованості, а також 42 060,42 грн пені, 31 834,32 грн інфляційних втрат та 10 993,39 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 з аналогічними правовідносинами, викладено висновок, згідно з яким майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні Цивільного кодексу України. Правовідносини між сторонами, що засновані на договорі, пов'язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів. Враховуючи викладене, оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму. При цьому Верховний Суд у межах розгляду цієї справи здійснив застосування спеціального законодавства, що регулює відносини оренди комунального майна.
З урахуванням того, що відповідно до умов Договору предметом користування є майданчик для паркування транспортних засобів, який має ознаки індивідуально визначеного майна, переданого у строкове та оплатне користування, а також зважаючи на тотожність змісту спірних правовідносин з правовідносинами, що були предметом розгляду у справі № 910/1248/23, суд доходить висновку, що Договір за своєю правовою природою є договором найму комунального майна - паркувального майданчика.
Аналогічний підхід до правової кваліфікації договору, предметом якого є надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного, зокрема, КП «Київтранспарксервіс» з іншими суб'єктами, отримав підтвердження у правозастосовній практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 28.05.2025 у справі № 910/7607/24.
У вищенаведеній постанові від 28.05.2025 у справі № 910/7607/24 Верховний Суд не погодився із позицією судів попередніх інстанцій про те, що укладення таких договорів повинно відбутися в порядку передання земельної ділянки у користування відповідно до положень земельного законодавства, а за відсутності зазначеного такі правочини слід вважати такими, що укладені з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок, позаяк така позиція зроблена без належного застосування висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23. Верховний Суд також зауважив, що у постановах від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24 та від 13.05.2025 у справі № 910/7747/24 Верховний Суд акцентував на тому, що правовідносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у державній або комунальній власності, у тому числі із наданням права на його використання, врегульовані нормами спеціального законодавства, а саме Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який має пріоритет у застосуванні порівняно з загальними нормами цивільного права.
Так, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Вказаний Закон встановлює, зокрема, етапність передачі такого майна в оренду (стаття 5); визначення стартової орендної плати і строку оренди (стаття 9); передачу в оренду майна без проведення аукціону (стаття 15); укладення договору оренди та внесення змін до нього (стаття 16); порядок продовження договору оренди (стаття 18); взаємовідносини щодо прав власності між орендодавцем та орендарем (стаття 23); умови припинення договору оренди та правові наслідки цього (статті 24, 25).
Першим етапом передачі в оренду державного та комунального майна є прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» позивача визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.
У пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» (далі - Правила паркування) вживається наступний термін: оператор - юридична особа або фізична особа - підприємець, яка організовує та провадить діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, здійснює їх утримання, облаштування та обладнання, надає послуги з користування такими майданчиками, забезпечує відповідно до Податкового кодексу України сплату збору за місця для паркування транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Правил паркування розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції.
Пунктом 23 Правил паркування встановлено, що послуги з утримання майданчиків для платного паркування надаються оператором з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху. Перелік основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування визначає Мінрегіон.
Згідно з пунктом 17.3.1 пункту 17.3 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 «Про правила благоустрою міста Києва» організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.
Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків та зборів у місті Києві» затверджено перелік паркувальних майданчиків у місті Києві, які закріплені за відповідачем.
Як встановлено судом, 117 машиномісць за адресою: м.Київ, Голосіївський район, просп.Глушкова Академіка, 40 включено до Переліку паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс», що є таблицею № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 31.08.2021 № 2185/2226).
Між тим, рішенням Київської міської ради від 05.03.2019 № 184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві» КП «Київтранспарксервіс» спільно з Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було доручено: розпочати продаж прав на розміщення та/або облаштування паркувальних майданчиків у м. Києві, які належать до сфери управління КП «Київтранспарксервіс» відповідно до рішень Київської міської ради виключно в системі електронних продажів «ProZorro.Продажі» (https://prozorro.sale), крім тих, що визначені для безпосереднього облаштування та/або експлуатації КП «Київтранспарксервіс», без передачі будь-яких прав на них третім особам (пункт 1.1); забезпечувати систематизацію та оприлюднення інформації щодо продажів, визначених пунктом 1.1 цього рішення, відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» з одночасною систематизацією та оприлюдненням в окремому розділі на офіційному веб-сайті Київської міської ради (пункт 1.2).
Закон України «Про публічні закупівлі» визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі», замовники - суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону; послуги - будь-який предмет закупівлі, крім товарів і робіт, зокрема транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, найм (оренда), лізинг, а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт, поточний ремонт з розробленням проектної документації; предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом, із застосуванням Єдиного закупівельного словника, затвердженого у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
Закон України «Про публічні закупівлі» застосовується: 1) до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; 2) до замовників, визначених пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень; 3) до замовників, визначених частиною першою статті 2 цього Закону, які здійснюють спрощені закупівлі відповідно до цього Закону та/або укладають договори без використання електронної системи закупівель відповідно до частин другої, третьої і сьомої цієї статті. Замовники здійснюють спрощені закупівлі шляхом використання електронної системи закупівель у порядку, передбаченому цим Законом (частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Спрощена закупівля проводиться замовником із застосуванням електронного аукціону відповідно до статті 30 цього Закону (стаття 14 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Відповідно до частини 10 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі» забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом, та укладення договорів про закупівлю, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів/спрощених закупівель або застосування цього Закону, зокрема положень частини третьої статті 10 цього Закону.
Згідно із частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Договір про закупівлю є нікчемним у разі якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону (пункт 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, за приписами частин 1, 3 якої зміст правочину не може суперечити, зокрема, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1, 3 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі № 729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що позивач є комунальним унітарним підприємством, засновником якого є Київська міська рада, тобто відповідає ознакам замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі».
У пункті 4.2 Договору визначено, що його ціна становить 748 020,00 грн, отже вартість предмета закупівлі перевищує 200 тисяч гривень, що свідчить про застосовність Закону України «Про публічні закупівлі» до позивача при здійсненні цієї закупівлі згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Договір укладено сторонами після прийняття Київською міською радою рішення від 05.03.2019 № 184/6840 «Про вдосконалення організації паркувального простору в м. Києві» та без проведення процедури закупівлі, отже, в силу прямої вказівки пункту 1 частини 1 статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» Договір є нікчемним з моменту його укладення, тобто з 20.12.2021. Визнання такого договору судом недійсним відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2025 у справі № 910/7237/24.
Зважаючи на встановлені обставини нікчемності Договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, у позивача відсутнє порушене право, за захистом якого він звернувся до суду.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 262,72 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 ГПК України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд
1. В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.08.2025.
Суддя Т.П. Капцова