ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.08.2025Справа № 910/6304/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БОБКЕТ СЕРВІС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 126756,47 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "БОБКЕТ СЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА" про стягнення страхового відшкодування, повязаного з пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП в розмірі 126756,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася з вини водія, цивільна відповідальність якого застрахована у ПрАТ "Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА", пошкоджено автомобіль "Fiat Doblo", державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "БОБКЕТ СЕРВІС" та завдано позивачу майнову шкоду в розмірі 126756,47 грн.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.05.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/6304/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .
03.06.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.
13.06.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у результаті ДТП, яка відбулася 17.12.2021 було пошкоджено транспортний засіб "Fiat Doblo", державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "БОБКЕТ СЕРВІС".
Оскільки, цивільна відповідальність власника/водія транспортного засобу "Mercedes", державний номерний знак НОМЕР_3 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в ПрАТ Страхова компанія "ГРАВЕ УКРАЇНА", позивач 17.02.2022 звертався до відповідача із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом.
Відповідно до Звіту № 9145 від 11.05.2022, виконаного на замовлення відповідача, вартість матеріального збитку, заподіяного позивачу, становить 126756,47 грн.
Позивач звертався до відповідача листом від 13.01.2023 вих № 1/2023, у якому просив повідомити інформацію про стан розгляду страхової справи та строки здійснення страхового відшкодування.
Однак листом від 17.01.2023 вих № 278 відповідач повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що стало підставою для звернення із вказаним позовом до суду.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що з огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17
Позивач зазначає, що оскільки пошкодження транспортного засобу позивача, є наслідком настання страхового випадку, а саме ДТП, про що позивачем було у встановленому порядку та строк повідомлено страховика, що не заперечується відповідачем, у даній справі наявні обставини з якими закон пов'язує виникнення обов'язку у відповідача здійснити виплату страхового відшкодування позивачу. При цьому, позивач який не є стороною договору страхування, а отже, на момент ДТП не був обізнаний з його умовами, в тому числі в частині щодо строку повідомлення страхувальником про подію, яка є страховим випадком, сприяв збору необхідної інформації для забезпечення виплати страхового відшкодування
Позиція відповідача.
Відповідача проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідачем пропущений однорічний строк на подання заяви про виплату страхового відшкодування.
Так, відповідач зазначає, що потерпіла особа, за хронологією обов'язків, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після настання ДТП має вчинити наступні дії: 1) подати до страховика винної особи повідомлення про ДТП (ст. 33 Закону); 2) протягом 30 днів з дати подання повідомлення - подати заяву про виплату страхового відшкодування та подати документи, за переліком, визначеним ст. 35 Закону. Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право за рахунок страховика, обмежується одним роком від дати ДТП (ст. 37.1.4 Закону).
Позивач не надав жодних доказів того, що ним були протягом року здійснені розумні заходи для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від нього поважні причини.
Також відповідач зазначає, що Закон чітко розмежовує поняття "повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду" та "заява про страхове відшкодування", які мають різні форми та строки подання.
Повідомлення директора позивача від 17.02.2022 не можна вважати заявою про страхове відшкодування, оскільки таке повідомлення не відповідає ст. 35 Закону, не містить необхідних відомостей, передбачених Законом, та до нього не були додані документи, що посвідчують право заявника на отримання страхового відшкодування, банківські реквізити тощо.
Відповідач не погоджується також і з розміром матеріальної шкоди, яку розрахував позивач, оскільки позивачем не були враховані норми Закону, які визначають розмір зобов'язання страховика (страхового відшкодування, яке підлягає виплаті) у разі фізичного знищення транспортного засобу, а саме: позивач не відрахував вартість залишків залишеного у його власності автомобіля із суми матеріального збитку, яке по факту дорівнює ринковій вартості ТЗ після дати ДТП.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
17.12.2021 у м. Києві по вул. м. Брожка, 70 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля "Mercedes", державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля "Fiat Doblo", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Внаслідок вищезазначеної ДТП транспортний засіб"Fiat Doblo", державний номерний знак НОМЕР_2 зазнав пошкоджень.
22.12.2021 відкрито кримінальне провадження № 12021100090003603 за ч. 1 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_1
15.06.2022 у кримінальному провадженні № 12021100090003603 винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
18.07.2022 Управлінням патрульної поліції у м. Києві відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 18.08.2022 у справі 760/10160/22 відмовлено у відкритті провадження у справі відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення.
В подальшому постановою Київського апеляційного суду від 16.11.2022 постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 18.08.2022 скасовано, а матеріали справи стосовно притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності направлені для розгляду.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2023 (з урахуванням постанови про виправлення описки ) у справі №760/10160/22 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Mercedes", державний номерний знак НОМЕР_3 була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №207055748.
Позивач є власником транспортного засобу "Fiat Doblo" державний номерний знак НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
17.02.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом (вих № 826).
Згідно зі звітом № 9145, що складений 11.05.2022 СПД Горобець Ю.М. на замовлення відповідача, відповідно до якого вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ "Fiat Doblo" державний номерний знак НОМЕР_2 станом на 22.02.2022 складає 126756,47 грн.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом від 13.01.2023 вих № 1/2023, у якому просив:
- повідомити про стан розгляду страхової справи, оцінену вартість шкоди та строки здійснення випали;
- здійснити виплату за наданими реквізитами на користь ТОВ "БОБКЕТ СЕРВІС".
Листом від 17.01.2023 вих № 278 відповідач повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Посилаючись на безпідставність відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 126756,47 грн страхової виплати.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, насамперед необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, отже, цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того, чи є в діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.07.2018 по справі №910/20412/16.
Матеріалами справи, зокрема постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 25.08.2023 (з урахуванням постанови про виправлення описки ) у справі №760/10160/22 підтверджено вину водія транспортного засобу "Mercedes", державний номерний знак НОМЕР_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 17.12.2021.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "Mercedes", державний номерний знак НОМЕР_3 була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 207055748.
Згідно з ч. 1 ст. 35.1 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95 цс 20, зазначено, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс 18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу положень спеціального Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.05.2024 у справі 161/8285/22.
Поняття "преклюзивні строки" здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю "позовна давність" (строк захисту порушеного права особи).
Підп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Отже, суд враховує, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у т.ч. у судовому порядку.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Як вбачається з матеріалів справи, вперше із заявою про виплату страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача у січні 2023, зокрема з листом від 13.01.2023 вих. № 1/2023. При цьому, позивач зазначає, що звернувся із вказаним листом 13.01.2023, однак доказів звернення саме у вказану у листі дату позивач не надає. Відповідач в свою чергу зазначає, що отримав заяву 17.01.2023.
Суд зазначає, що незалежно від того, чи таке звернення відбулось 13.01.2023 чи 17.01.2023, позивачем пропущений визначений положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) річний строк для такого звернення, оскільки спірна ДТП сталася 17.12.2021.
Суд зазначає, що заява-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 17.02.2022 за своїм змістом та суттю не є заявою про страхове відшкодування, оскільки не відповідає вимогам, що визначені в ст. 35.1, 35.2 Закону.
При цьому законодавець розрізняє повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про страхове відшкодування, а отже такі заяви не є тотожними.
Матеріали справи не місять доказів, що після подання заяви-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 17.02.2022 позивач у період з 18.02.2022 по 13.01.2023 звертався до відповідача із будь-якими заявами, клопотаннями, запитами про надання інформації.
Посилання позивача як на поважність пропуску строку звернення із відповідною заявою на тривалий розгляд судової справи щодо винуватця ДТП відхиляються судом, оскільки вказана обставина не може свідчити про неможливість звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування, чи пред'явлення позову про відшкодування шкоди за спірне ДТП.
Подання судового рішення щодо винуватця ДТП не є обов'язковим разом із заявою про виплату страхового відшкодування.
Тобто, ст. 35.1, 35.2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якими визначається форма, зміст заяви про виплату страхового відшкодування та в яких вказано перелік документів, які додаються до такої заяви, не встановлено вимоги подавати разом із заявою про виплату страхового відшкодування судове рішення щодо винуватця ДТП.
Отже, існування судового провадження не може свідчити про неможливість звернення до страховика з відповідною заявою про виплату страхового відшкодування.
При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.
Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (провадження № 61-9642 св 22), від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження № 61-2109 св 24), від 24 квітня 2024 року у справі № 243/880/23 (провадження № 61-18255 св 23).
Щодо посилань позивача на введення воєнного стану та повітряні тривоги, то суд зазначає, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути поважною причиною пропуску річного строку на звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.
Для висновку про поважність пропуску строку у зв'язку із вказаними обставинами позивачем мали б бути наведені конкретні обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили подання заяви про страхове відшкодування протягом установленого законом строку.
Однак, жодних об'єктивних обставин позивачем не наведено.
Також суд відхиляє посилання позивача на те, що він не є стороною договору страхування, а тому не був обізнаний щодо строку звернення із заявою, оскільки строк на звернення із заявою про страхове відшкодування встановлений не договором між страховиком і страхувальником, а Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який регулює спірні правовідносини сторін.
Оскільки Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є у відкритому доступі та опублікований у встановленому законом порядку, позивач не може посилатись на його незнання.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено обґрунтованих пояснень та не надано доказів неможливості подання ним заяви про виплату страхового відшкодування за полісом №207055748 в межах річного строку з дати настання спірної ДТП. У даному випадку, подання заяви про виплату страхового відшкодування залежало виключно від самостійних, ініціативних дій позивача.
Отже, беручи до уваги, що позивачем було пропущено річний строк, встановлений ст. 37 Закону України Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", керуючись правовими висновками Верховного Суду та зважаючи на ті обставини, що позивачем не надано суду доказів здійснення ним розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика за полісом №207055748 (відповідача), суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
ВИСНОВКИ СУДУ.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БОБКЕТ СЕРВІС".
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.08.2025.
Суддя С.О. Турчин