ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.08.2025Справа № 910/4724/25
Суддя Господарського суду міста Києва Смирнова Ю.М., розглянувши позовну заяву Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" (44700, Волинська обл., місто Володимир-Волинський, вулиця Соборна, будинок 25) до Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська область, м.Луцьк, Майдан Київський, 9) про визнання договору продовженим
Релігійна організація "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Волинської обласної державної адміністрації, в якому просить суд визнати договір №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладений між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на неможливість припинення чи вилучення культових будівель у релігійних організацій в силу положень ч.2 ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", а також зазначає про наявність законодавчо визначених підстав для визнання вищезазначеного договору продовженим на підставі положень ст.ст.764, 777, 827 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану".
Також, на розгляд Господарського суду міста Києва від Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" одночасно з поданим позовом надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити стягнення на підставі наказу господарського суду Волинської області №1 від 24.03.2025 у справі №903/693/24, виданого на виконання рішення Господарського суду Волинської області від 12.11.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №903/693/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 визнано дії Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" щодо подання вищевказаних позовної заяви та заяви про забезпечення позову зловживанням процесуальними правами, у зв'язку з чим позовну заяву та заяву про забезпечення позову повернуто позивачу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 №910/4724/25 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.04.2025, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про повернення позовної заяви та заяви про забезпечення позову, вдався до аналізу договору №101, визнання якого продовженим є предметом спору, тобто вийшов за межі встановлення обставин, які підлягають встановленню при таких процесуальних діях як відкриття провадження чи відмова у відкритті провадження та перейшов до встановлення обставини по суті спору.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:
1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;
3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;
5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу.
У ч.2 ст.38 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід учасниками справи.
Відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу (ч.3 ст.38 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст.39 Господарського процесуального кодексу України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується ухвалою суду, що розглядає справу, яка оформлюється окремим документом.
Слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Згідно Європейської Хартії "Про закон "Про статус суддів" судді при виконанні своїх обов'язків повинні бути доступними та виявляти повагу по відношенню до осіб, які до них звертаються; повинні турбуватися про підтримання високого рівні компетентності, необхідного рівня вирішення справ в кожному конкретному випадку, оскільки від рішень судді залежить гарантія прав особи.
Відповідно до п.12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення. У цьому випадку незалежність судової влади є втіленням загального принципу: "Ніхто не може бути суддею у власній справі". Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси певної сторони у будь-якій суперечці. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Одночасно, ст.15 Кодексу суддівської етики також визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством, у разі наявності упередженості щодо одного з учасників процесу, а також у випадку, якщо судді з його власних джерел стали відомі докази чи факти, які можуть вплинути на результат розгляду справи. Положення зазначеної коментованої статті випливають з принципу об'єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, відповідно до якого об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів, які схвалено Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 №2006/23 від 19.05.2006 незалежність судових органів є передумовою забезпечення правопорядку та основною гарантією справедливого вирішення справи в суді.
Отже, суддя має відстоювати та втілювати в життя принцип незалежності судових органів в його індивідуальному та колективному аспектах.
Пунктом 1.1 Бангалорських принципів поведінки суддів передбачено, що суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Одночасно, вказаними Принципами унормовано, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Згідно п.п.2.1, 2.2 Бангалорських принципів поведінки суддів при виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів. Поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об'єктивності суддів та судових органів.
Відповідно до п.2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Означеним пунктом до таких випадків віднесено, зокрема, те, що у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.
У справі "П'єрсак проти Бельгії" (Piersack v. Belgium) від 01 жовтня 1982 року Європейський суд з прав людини, встановивши порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є законні сумніви, повинен вийти зі складу суду.
У п.132 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гарабін проти Словаччини" (Harabin v. Slovakia) від 20 лютого 2013 року зазначено, що існування національних процедур для забезпечення неупередженості, а саме правил, що регулюють відвід судді, є важливим фактором. Такі правила виявляють особливу увагу національного законодавства до усунення всіх обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді чи суду і є спробою забезпечити неупередженість, усуваючи причини таких сумнівів. На додаток до забезпечення відсутності упередженості як такої, ці правила спрямовані на усунення будь-яких проявів упередженості і таким чином слугують зміцненню довіри громадськості до суду.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду".
Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного".
У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність.
Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими" (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).
Оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 суддею Смирновою Ю.М. було визнано дії Релігійної організації "Свято-Успенський кафедральний собор Української православної церкви" щодо подання позовної заяви до Волинської обласної державної адміністрації про визнання продовженим договору №101 про безоплатне користування релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського культовими будівлями, державною власністю, що знаходяться за адресою: м.Володимир-Волинський, вул.Соборна, 25, 27 від 07.10.2019, укладеного між Волинською обласною державною адміністрацією та релігійною громадою Свято-Успенського кафедрального собору Української православної церкви м.Володимира-Волинського та подання заяви про забезпечення такого позову зловживанням процесуальними правами, з урахуванням наведених у постанові апеляційної інстанціїї підстав для скасування цієї ухвали, під час розгляду даної справи будь-який із її учасників може з наведених причин заявити про недовіру до складу суду, зокрема, у випадку якщо матиме місце прийняття рішень не на їх користь, вважаючи, що таке рішення могло бути ухвалено виключно через викладені вище обставини, з метою недопущення будь-яких сумнівів у учасників справи чи інших осіб щодо безсторонності та об'єктивності судді та забезпечення довіри до судової влади України, суддя Смирнова Ю.М. вважає за необхідне заявити самовідвід від розгляду справи №910/4724/25 та передати матеріали зазначеної справи уповноваженій особі апарату суду для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи.
Керуючись ст.ст.35, 38, 39, 40, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Самовідвід судді Смирнової Ю.М. задовольнити.
2.Матеріали позовної заяви у справі №910/4724/25 передати уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
3.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя Ю.М. Смирнова