61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
04.08.2025р. Справа №905/169/25 (227/1856/24)
Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.
при секретарі судового засідання Кравець А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519; адреса: 84320, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Хортицька, 87б)
про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»,
розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -
представники учасників справи не з?явились, -
Господарським судом в межах справи про банкрутство розглядається цивільна справа № 905/169/25 (227/1856/24) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 2326,52 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.03.2023 по 16.06.2024 у сумі 120000,00 грн.
На підтвердження вимог позивачем надано суду наступні документи: паспортні дані та картку платника податків, трудову книжку НОМЕР_2 , виконавчі листи Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11.01.2021 по справі № 227/3333/20, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11.01.2021 по справі № 227/3333/20, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24.07.2023 по справі № 227/1245/23, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.06.2024 по справі № 227/2762/23.
Відповідач 29.07.2025 в системі “Електронний суд» надав відзив на позовну заяву (вх.№ 01-41/7316/25), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на зловживання позивачем своїми правами та порушення принципів добросовісності та розумності, а у спірних відносинах питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача вже було предметом судового розгляду у межах справ № 227/3333/20 та № 227/1245/23, за результатами якого судами на користь позивача вже присуджено відповідні суми компенсацій, у тому числі й за період фактичної затримки остаточного розрахунку, вказані судові рішення були повністю виконані відповідачем, що виключає можливість повторного звернення з аналогічною вимогою.
До відзиву додано: витяг з ЄДРПОУ (документ сформований в системі “Електронний суд» 17.11.2022), довідки від 29.07.2025 про суми заробітної плати нарахованої, але несвоєчасно виплаченої, а також про середньоденний заробіток позивача на дату звільнення, платіжні інструкції від 04.09.2023, постанову приватного виконавця від 18.07.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП № 75541120.
У судовому засіданні 04.08.2025 сторони участі не приймали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, їх неявка не перешкоджає розгляду справи згідно ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Також, всі процесуальні рішення суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".
У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.
Більше того, позивач має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.
Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 4 статті 7 КУзПБ у разі якщо господарський суд, розглядаючи в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) спір про стягнення з боржника грошових коштів, встановить, що позивачем у такому спорі подано у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника заяву з грошовими вимогами до боржника, господарський суд залишає такий позов без розгляду.
Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, ОСОБА_1 з 26.11.2014 по 23.06.2020 перебував у трудових відносинах з ТОВ “Краснолиманське», згідно наказу № 176/к від 23.06.2020 звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Позивач звертався до Добропільського міськрайонного суду Донецької області із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (справа № 227/3333/20, провадження № 2/227/98/2021).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11.01.2021 по справі № 227/3333/20 суд задовольнив частково позовні вимоги позивача; стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період листопад 2019 року-червень 2020 року в розмірі 191579,17 грн. без утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103720,11 грн з утриманням податків й інших обов'язкових платежів.
Під час розгляду справи № 227/3333/20 судом було встановлено згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» № 229 від 05.10.2020, що ОСОБА_1 було звільнено 23 червня 2020 року наказом від 23 червня 2020 року № 176/к та проведено повний розрахунок включно по жовтень 2019 року. Судом було встановлено, що сума заборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем за період з листопада 2019 року по червень 2020 року становить 191579,17 грн., що відповідачем не оспорювалось, тому в цій частині суд задовольнив вимоги позивача у вказаній сумі.
В частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні міськрайонним судом було встановлено, що строк затримки розрахунку при звільненні належить обраховувати з 01 жовтня 2020 року (наступний день після отримання позовної заяви відповідачем) по 11 січня 2021 року (день ухвалення рішення судом). Згідно з нормами тривалості робочого часу, визначених розрахунками Міністерства соціальної політики України, в період з 01 жовтня 2020 року по 11 січня 2021 року кількість робочих днів становить 69 днів. З довідки № 228 від 05 жовтня 2020 року вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 1503,19 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 103720,11 грн, який обчислений шляхом множення кількості робочих днів - 69 на суму середньоденного заробітку позивача 1503,19 грн.
Вказане судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 11.02.2021. Крім того рішення виконано в примусовому порядку 20.03.2023.
В подальшому позивач звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з ще одним позовом, а саме про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (справа № 227/1245/23), під час розгляду якої судом встановлено, що відповідач повністю розрахувався з позивачем 20.03.2023 року, відповідач повинен, відповідно до ст.117 КЗпП України, сплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 6 місяців, а саме за період з 01.10.2020 року по 01.04.2021 року (125 робочих днів), а оскільки рішенням Добропільського міськрайонного суду в рішенні від 11.01.2021 року охоплений період з 01 жовтня 2020 року по 11 січня 2021 року (за 69 робочих днів), то на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку за період з 12.01.2021 року по 01.04.2021 року, тобто за 56 робочих днів (125-69 робочих днів), що становить 84178,64 грн, який обчислений шляхом множення кількості робочих днів - 56 на суму середньоденного заробітку позивача 1 503,19 грн.
Рішенням від 24.07.2023 Добропільський міськрайонний суд Донецької області частково задовольнив позовні вимоги; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.01.2021 року по 01.04.2021 року в розмірі 84178,64 грн (вісімдесят чотири тисячи сто сімдесят вісім гривень 64 коп) з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів. Рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 26.08.2023. Рішення виконано в примусовому порядку 04.09.2023.
Крім того позивач звертався до Добропільського міськрайонного суду Донецької області із позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (справа № 227/2762/23), де суд встановив, що оскільки відповідач мав заборгованість з заробітної плати перед позивачем за період з листопада 2019 року по червень 2020 року, то підлягає нарахуванню та стягненню компенсація втрати частини доходів.
Рішенням від 04.06.2024 Добропільський міськрайонний суд Донецької області стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з листопада 2019 року по 28 лютого 2023 року у сумі 87168,52 гривень (вісімдесят сім тисяч сто шістдесят вісім гривень 52 копійки). Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 05.07.2024.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників (ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставини, встановлені Добропільським міськрайонним судом Донецької області у справах № 227/3333/20, № 227/1245/23 та № 227/2762/23 мають преюдиційний характер і повторному доведенню не потребують.
Посилаючись на положення Кодексу законів про працю України, Закону України “Про оплату праці» позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 2326,52 грн. компенсації втрати частини заробітку, що залишилась не стягнутою у справі № 227/2762/23, а також 120000,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 21.03.2023-14.06.2024.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 2326,52 грн. компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення (ст. 6 цього Закону).
Як вже було встановлено судом, відповідач заборгував позивачу заробітну плату при звільненні, яка була підтверджена в судовому порядку у справі № 227/3333/20 та стягнута в примусовому порядку 20.03.2023, у зв'язку з чим позивач вирішив скористатись своїм правом нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з відповідним позовом (справа № 227/2762/23) про стягнення такої компенсації.
У справі № 227/2762/23 суд встановив, що спір виник між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Краснолиманське» щодо стягнення з останнього компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, періодом є листопад 2019-28.02.2023, а за підрахунком суду розмір такої компенсації складає 89495,04 грн., втім враховуючи, що суд не може вийти за межі заявлених вимог, задовольнив компенсацію у заявленій позивачем сумі - 87168,52 грн.
Рішення набрало законної сили 05.07.2024.
Також з матеріалів справи вбачається, що 18.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Романом Сергійовичем за виконавчим листом № 227/2762/23 від 05.07.2024 Добропільського міськрайонного суду Донецької області постановою про закінчення виконавчого провадження № 75541120 встановлено, що виконавчий документ виконано: вимоги стягувача, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження сплачено у повному обсязі. Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом складає 0 гривень. Виконавче провадження закінчено.
В свою чергу у справі, що розглядається, позивач заявляючи вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітку зазначив, що рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.06.2024 у справі № 227/2762/23 її вже було стягнуто, але через те, що за підрахунком міськрайонного суду сума компенсації склала 89495,04 грн., а задоволено було 87168,52 грн., що були заявлені, то не стягнутою залишилась сума 2326,52 грн.
Позивач не заявляє до стягнення компенсацію втрати частини заробітку за інший період, ніж той, що був предметом розгляду у справі № 227/2762/23, тобто фактично позивач просить стягнути повторно компенсацію втрати частини заробітку виходячи з того, що міськрайонний суд встановив більшу суму розрахунку, аніж була пред'явлена.
Суд не погоджується із даним обґрунтуванням позивача.
Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви, а у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі, але позивач на дату судового засідання у цій справі таких заяв не зробив. Також, зі змісту рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.06.2024 у справі № 227/2762/23 суд встановив, що під час розгляду такої справи позивач не змінював предмету позову та розміру позовних вимог, а тому міськрайонний суд розглядав справу в межах заявлених вимог в сумі 87168,52 грн. за період листопад 2019 року-28.02.2023. Позивач рішення не оскаржував, з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в межах такої справи не звертався. Тим паче позивач після набрання рішенням законної сили майже одразу звернувся до приватного виконавця.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у судових справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтею 2 та частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 925/1152/21 зазначено, що предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
У пункті 22 зазначеної постанови вказано, що чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 18 березня 2021 року у справі № 909/783/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 910/694/21.
В даній справі позивач не заявляв нових підстав позову та не підтверджував їх відповідними доказами, заявлена вимога чітко стосується вимоги, що вже була предметом розгляду в межах цивільної справи № 227/2762/23.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік підстав для закриття судом провадження у справі. Зокрема, згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 231 Кодексу, господарський суд закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
В матеріалах справи є рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 04.06.2024 у справі № 227/2762/23 та докази його виконання відповідачем у примусовому порядку, що не спростовується сторонами.
Отже, враховуючи викладені вище обставини, а також норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про закриття провадження за вимогою позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітку, оскільки вже є рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі № 227/2762/23 від 04.06.2024, що набрало законної сили, за такою вимогою та за цей же період.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 120000,00 грн. за період 21.03.2023-14.06.2024, суд зазначає таке.
Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст. 117 КЗпП України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).
Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Як вже зазначалось судом вище, рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11.01.2021 по справі № 227/3333/20 суд задовольнив частково позовні вимоги позивача; стягнув з товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період листопад 2019 року-червень 2020 року в розмірі 191579,17 грн. без утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 103720,11 грн з утриманням податків й інших обов'язкових платежів. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 11.02.2021, виконано в примусовому порядку 20.03.2023.
В подальшому позивач звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з ще одним позовом, а саме про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (справа № 227/1245/23), під час розгляду якої судом встановлено, що відповідач повністю розрахувався з позивачем 20.03.2023 року, відповідач повинен, відповідно до ст.117 КЗпП України, сплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 6 місяців, а саме за період з 01.10.2020 року по 01.04.2021 року (125 робочих днів), а оскільки рішенням Добропільського міськрайонного суду в рішенні від 11.01.2021 року охоплений період з 01 жовтня 2020 року по 11 січня 2021 року (за 69 робочих днів), то на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку за період з 12.01.2021 року по 01.04.2021 року, тобто за 56 робочих днів (125-69 робочих днів), що становить 84178,64 грн, який обчислений шляхом множення кількості робочих днів - 56 на суму середньоденного заробітку позивача 1503,19 грн.
Рішенням від 24.07.2023 Добропільський міськрайонний суд Донецької області частково задовольнив позовні вимоги; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.01.2021 року по 01.04.2021 року в розмірі 84178,64 грн (вісімдесят чотири тисячи сто сімдесят вісім гривень 64 коп) з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів. Рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 26.08.2023, виконано в примусовому порядку 04.09.2023.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за період 21.03.2023-14.06.2024.
Суд не погоджується із заявленим періодом оскільки: по-перше, такий період перевищує 6 місяців, як то передбачено нормами статті 117 КЗпП України, по-друге, матеріалами справи не підтверджується і самим позивачем не доведено, що після дати фактичного розрахунку (20.03.2023) у відповідача є обов'язок зі сплати позивачу будь-якої суми пов'язаної із затримкою розрахунку.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач мав право на стягнення з відповідача середнього заробітку до 20.03.2023, а після цієї дати (з 21.03.2023) у позивача відсутнє таке право, оскільки відповідач виконав своє зобов'язання із виплати сум, що належать позивачу при звільненні, у примусовому порядку, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем не виконаний, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.
Враховуючи, що суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку в силу ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд даної вимоги покладається повністю на позивача.
Згідно з п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Суд зазначає, що за вимогою про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітку позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір», а тому питання щодо повернення судового збору за цією вимогою судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Закрити провадження за вимогою про стягнення компенсації втрати частини заробітку в сумі 2326,52 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення підписано 06.08.2025.
Суддя Н.В. Величко