пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 серпня 2025 року Справа № 903/602/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом фізичної особи-підприємця Сімеона Андрія Олеговича
до відповідача: фізичної особи-підприємця Лисої Марії Андріївни
про стягнення 66621,69 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Мокляк В. А., адвокат, ордер серія ВІ № 1308266 від 10.06.2025;
від відповідача: Андрусяк І. В., адвокат, ордер серії АС №1147742 від 18.07.2025.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: фізична особи-підприємець Сімеон Андрій Олегович звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Лисої Марії Андріївни про стягнення 66621,69 грн збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг №10-ЛМА2025 від 06.04.2025 в частині забезпечення організації належного завантаження вантажовідправником з урахуванням норм перевезень та навантажень на вісь транспортного засобу, що призвело до понесення позивачем збитків.
Ухвалою суду від 13.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 01.07.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
30.06.2025 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву в якому просить в задоволенні позову відмовити повністю. При цьому вказує, що загальна маса автомобіля з напівпричепом та вантажем становила 37460 кг., що на 2540 кг. менше від максимально дозволеної. Відповідачем вчинено всі необхідні дії, покладені на неї договором, щодо організації належного завантаження вантажовідправником з врахуванням норм перевезень та навантажень на вісь, однак водій позивача не виявив бажання скористатися можливістю контролю завантаження, чим, у поєднанні з п. 1.3.1 договору, взяв на себе відповідальність за стан завантаження транспортного засобу. Вважає, що наведене в позовній заяві перевантаження другої осі автомобіля DAF (д.н.з. НОМЕР_1 , д.н.з. напівпричепа НОМЕР_2 ) виникло виключно через неналежне виконання водієм своїх обов'язків, а саме неналежне фіксування вантажу в поєднанні з його зміщенням ближче до передньої частини напівпричепу під час гальмування та недостатнім тиском повітря в системі підвіски другої осі, призвело до фіксування під час вагового контролю перевищення норм ваги на другу вісь. Як стверджує відповідач, зазначене підтверджується порядком завантаження автомобіля, під час якого легший вантаж було завантажено в першу чергу, в передню частину напівпричепу, а важчий вантаж - в задню. Так і співвідношенням загальної вантажопідйомності та загальної ваги вантажу. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
01.07.2025 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про відкладення розгляду справи по суті, оскільки не може забезпечити явку свого представника в дане судове засідання, так як останній перебуває у відпустці. Дане клопотання з додатками долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 01.07.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та вказав, що відзиву станом на 01.07.2025 не отримував, не заперечував щодо задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи по суті, також заявив усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 01.07.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 05 серпня 2025 року об 11:30 год. Запропоновано відповідачу подати суду у строк до 14.07.2025 переклад на українську мову з нотаріальним засвідченням копії відповіді вантовідправника UAB "Daisena" від 25.06.2025, яка складена іноземною мовою(докази направлення позивачу).
14.07.2025 представник відповідача повідомив суд, що у зв'язку із завантаженістю бюро перекладів, виконання зазначеного перекладу погоджено на 18 липня 2025 року, запитуваний документ буде подано невідкладно після його отримання від бюро перекладу.
18.07.2025 представник позивача подав клопотання про долучення перекладу доказу, що був поданий з відзивом, а саме відповіді компанії Дайсена від 25.06.2025.
29.07.2025 на адресу суду від представника позивача надійшли письмові пояснення з доказами.
У судовому засіданні 05.08.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
У судовому засіданні 05.08.2025 представник відповідача позов заперечив, просив відмовити у позові. Додатково уточнив, що просить подану заяву від 14.07.2025 вважати заявою на продовження процесуального строку на подання перекладу доказу, що долучений до відзиву на позов.
Щодо клопотання представника відповідача від 14.07.2025 про продовження процесуального строку на подання перекладу доказу, що долучений до відзиву на позов та клопотання про долучення відповіді компанії Дайсена від 25.06.2025, суд зазначає таке.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).
Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
У відповідності до ч.ч. 3-5 ст.80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно з п.1 ч.1 ст.178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 13.06.2025 встановлено, зокрема, що відповідач має право подати відзив на позов не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову (при наявності), одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. Ухвалу вручено відповідачу 21.06.2025.
Відзив на позов разом з копією відповіді компанії Дайсена від 25.06.2025 відповідачем подано 30.06.2025, який було прийнято судом.
Ухвалою суду від 01.07.2025 судом було запропоновано відповідачу подати суду у строк до 14.07.2025 переклад на українську мову з нотаріальним засвідченням копії відповіді вантовідправника UAB "Daisena" від 25.06.2025, яка складена іноземною мовою(докази направлення позивачу).
14.07.2025 представник відповідача повідомив суд, що у зв'язку із завантаженістю бюро перекладів, виконання зазначеного перекладу погоджено на 18 липня 2025 року, запитуваний документ буде подано невідкладно після його отримання від бюро перекладу, тобто представник відповідача повідомив, що доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин.
Враховуючи, що відповідач звернувся до суду із заявою, що доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, суд визнає поважними причин неподання учасником справи даного доказу у встановлений законом строк та встановлює(продовжує) строк для подання вказаних доказів по 18.07.2025 включно та приймає копію відповіді компанії Дайсена від 25.06.2025(подана 18.07.2025).
Щодо поданих представником додаткових пояснень 29.07.2025 разом з доказами, суд зазначає таке.
Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
Відповідач не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними, тому ці пояснення суд постановив на місці залишити без розгляду.
Відповідно до ч.ч. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).
Суд зазначає, що строк на подання доказів (разом з позовом) встановлений законом закінчився, тому долучені до клопотання позивача докази, в силу положень ч.8 ст. 80 та ч.2 ст. 118 ГПК України, не приймаються до розгляду.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
установив:
між фізичною особою-підприємцем Лисою Марією Андріївною та фізичною особою-підприємцем Сімеоном Андрієм Олеговичем було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг від 06.04.2025 № 10-ЛМА2025 та підписано заявку 01 що є додатком до зазначеного договору (далі по тексту - Договір та Заявка відповідно).
Згідно п.1.1 Договору ФОП Лиса Марія Андріївна (Експедитор) передає для перевезення, а ФОП Сімеон Андрій Олегович (Виконавець) приймає та виконує перевезення вантажів.
Відповідно до п.п.1.2. п.1 Договору маршрути, строки та конкретні об'єми перевезень визначаються сторонами шляхом підтвердження заявок Експедитора.
Заявка до Договору у рядку «Тип вантажу, вага та об'єм» містить загальну вагу перевезення та об'єм, а саме, 23 т, 86 м3.
Авто відповідно до заявки до Договору завантажувалося на двох адресах на різних підприємствах UAB «Daisena» (адрес: Sandraugos g. 23 LT-52102, Kaunas, Lietuvos Respublika) та JSC «Volfas Engelman» (адреса: Kaunakiemio st 2-1, LT-44354 Kaunas, Lietuvos Respublika).
Згідно підписаної між Експедитором та Виконавцем Заявки до Договору тягач DAF (державний номерний знак автомобіля BI8447IB \ державний номерний знак напівпричепа НОМЕР_2 ) було завантажено 07.04.2025 на підприємствах UAB «Daisena» (адрес: Sandraugos g. 23 LT-52102, Kaunas, Lietuvos Respublika) та JSC «Volfas Engelman» (адреса: Kaunakiemio st 2-1, LT-44354 Kaunas, Lietuvos Respublika) для здійснення його перевезення до місця розвантаження Україна, м. Луцьк, вул. Карбишева 1.
CMR (ЦМР) №2420 містить дані щодо завантаженого вантажу, а саме, 10 паллет (1302 короб) вагою 7060,51 кг(перша загрузка).
CMR (ЦМР) містить дані щодо завантаженого вантажу, а саме, вага кожного окремого продукту який було завантажено та паллетів 15 656, 064 кг(перша загрузка).
У пункті пропуску Дорогуськ-Ягодин через державний кордон Польща-Україна на Виконавця Відділом дорожньої митниці в Дорогуську Республіки Польщі було накладено штрафну санкцію в сумі 6000 злотих за перевищення норм ваги на другу вісь тягяча DAF BI8447IBXF та Волинською митницею нараховано єдиних зборів в сумі 2252,66 грн.
Згідно Протоколу № PL302060.304.W.205 про перевірку транспортного засобу, що перетинає державний кордон у напрямку виїзду з території Республіки Польща перевищення норми ваги на другу вісь тягача DAF BI8447IBXF становила 660 кг. Відтак при дозволеному навантаженні на другу вісь у 11500 кг, навантаженість на зазначену вісь становила 12160[1] (12200[2]).
У відповідності до уніфікованої митної квитанції МД-1 серії 20502 Ф №0014651 від 08.04.2025 нараховано єдині збори в сумі 2252,66 грн.
Адміністративний штраф, комісію та єдині збори було сплачено 08.04.2025 водієм ОСОБА_1 у пункті пропуску Дорогуськ-Ягодин через державний кордон Польща-Україна, що підтверджується платіжними документами долученими до позову.
11.04.2025 за заявою водія ОСОБА_1 роботодавцем ФОП Сімеоном А.О. було відшкодовано водію понесені ним витрати під час відрядження Каунас (Литва) - Луцьк (Україна) у готівковій формі у сумі 66 621,69 грн, що підтверджується копією відомістю на виплату готівки №1 від 11.04.2025.
Згідно підпункту 3.2.2 пункту 3.2 розділу 3 Договору Експедитор зобов'язана забезпечити до прибуття автотранспорту організацію належного завантаження Вантажовідправником з врахуванням норм перевезень та навантажень на вісь.
У відповідності до п.п.1.31 договору Виконавець виконує для Експедитора пов'язані з перевезенням вантажів такі види транспортно-експедиційних операцій та послуг як участь водія в завантаженні вантажу, що передається для перевезення, перевірка відповідності даних, зазначених в товаросупровідних документах, фактичній кількості вантажу по місцях, що завантажується для перевезення.
Згідно п.3.1 Договору до обов'язків Виконавця належало: подати справний транспортний засіб під завантаження в термін та час, що визначений заявкою; прийняти вантаж для перевезення та звірити його фактичну кількість із даними вказаними в товаросупровідних документах, або прийняти під зберігання пломбу на вантажі, відтиск якої вписаний в товаросупровідних документах; забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення та до моменту передачі Вантажоотримувачу; доставити вантаж вказаному Експедитором Вантажоотримувачу в строки, визначені заявкою; в разі поломки, аварії чи іншої зупинки в дорозі автотранспорту повідомити негайно Експедитора; отримати від Вантажоотримувача товарно-транспортні накладні /ТТН/ з відміткою про отримання вантажу /дата, печатка, підпис/.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2025(п.8.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з умовами укладеного між сторонами договору та договору-заявки на перевезення вантажу, між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу у міжнародному сполученні та виконання водієм конкретно визначених договором транспортно-експедиційних послуг.
Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року.
Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів(далі-Конвенція), вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.
Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.
В силу п.1 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталося з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
За статтями 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.
Перевезенням вантажів згідно з положеннями ч.ч.1-4 статті 306 Господарського кодексу України визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Згідно із ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.
Статтею 939 Цивільного кодексу України визначено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
В силу дії частини 2 статті 316 Господарського кодексу України, договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України та статті 909 Цивільного кодексу України - одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (стаття 4 Закону).
Згідно ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
Частини перша та четверта статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачають, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Судом встановлено, що до обов'язків перевізника згідно п.п. 1.3.1 п.1.3 та п. 3.1 Договору та заявки не відносилося завантаження автомобіля з врахуванням норм перевезень та навантажень на вісь.
Натомість, як зазначалось вище згідно з умовами договору саме відповідач(підпункт 3.2.2 пункту 3.2 розділу 3 Договору), як експедитор, брав на себе зобов'язання забезпечити до прибуття автотранспорту організацію належного завантаження Вантажовідправником з врахуванням норм перевезень та навантажень на вісь.
У Виконавця(перевізниця) згідно Договору та заявки був обов'язок, що стосується завантаження це подати справний транспортний засіб під завантаження, а визначена Договором участь водія(форма участі не кокретизована), на переконання суду, стосується присутності у процесі завантаження товару Вантажовідправником, перевірка відповідності даних, зазначених в товаросупровідних документах, фактичній кількості вантажу по місцях, що завантажується для перевезення, прийняти вантаж для перевезення.
Як вбачається зі змісту протоколу № PL302060.304.W.205 від 08.04.2025 про перевірку транспортного засобу, що перетинає державний кордон у напрямку виїзду з території Республіки Польща підставою для застосування до водія позивача( ОСОБА_1 ) адміністративного штрафу стало встановлене працівниками митниці перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу.
Відповідно до частини 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Положеннями ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
У силу частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного Кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачці.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, предмет спору та обставини справи, Суд зазначає, що для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Тобто, при заявлені вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. В свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача.
Як зазначено вище саме відповідач відповідно до умов укладеного між сторонами договору зобов'язався забезпечити до прибуття автотранспорту організацію належного завантаження Вантажовідправником з врахуванням норм перевезень та навантажень на вісь.
Неналежна організація відповідачем завантаження Вантажовідправником, з порушенням вимог щодо навантаження на вісь транспортного засобу(встановлено працівниками митниці), який належить позивачу, стало причиною для застосування до останнього адміністративного штрафу у розмірі 6000 злотих(Польська митниця). Крім того водієм сплачено комісію 135 злотих за грошовий переказ та єдині збори у сумі 2252,66 грн(Волинська митниця) у відповідності до підтвердження внесених платежів від 08.04.2025, які відшкодовано позивачем.
Відповідач контрозрахунку позову не подав, заперечення щодо розміру збитків відсутні.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-79, 91 Господарського процесуального кодексу України наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме що перевищення допустимого навантаження на вісь транспортного засобу та накладення на відповідача адміністративного покарання у вигляді штрафу відносно водія - ОСОБА_2 , що відшкодовані позивачем складає 66621,69 грн, відбулось саме через бездіяльність відповідача по організації завантаження товару Вантажовідправником, у порушення умов договору, причинний зв'язок між порушенням стороною зобов'язання випливає з договору.
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем узятих на себе зобов'язань за договором, у позивача виникло право вимагати відшкодування збитків, завданих йому неналежним виконанням відповідачем умов договору, у розмірі сплаченої ним суми 66621,69 грн, який він сплатив згідно відомістю на виплату готівки №1 від 11.04.2025.
Суд відхиляє посилання відповідача на п.п.1.31 договору та відсутність запису у 18 графі у всіх екземплярах міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) до початку перевезення, оскільки зазначений пункт договору пов'язаний з участю водія в завантаженні вантажу для перевірки кількісних показників вантажу, його цілісності, правильності кріплення та пакування, порушень чого не було виявлено, відповідно і відсутній запис. Водночас, обов'язок організації завантаження Вантажовідправником транспортного засобу із врахуванням встановлених у державах, по території яких виконується перевезення вантажів, обмежень щодо загальної ваги вантажів та навантаження на вісь транспортного засобу, покладений саме на експедитора.
Також судом через необґрунтованість відхиляються твердження відповідача, що перевантаження другої осі автомобіля DAF (д.н.з. НОМЕР_1 , д.н.з. напівпричепа НОМЕР_2 ) виникло виключно через неналежне виконання водієм своїх обов'язків, а саме неналежне фіксування вантажу в поєднанні з його зміщенням ближче до передньої частини напівпричепу під час гальмування та недостатнім тиском повітря в системі підвіски другої осі, призвело до фіксування під час вагового контролю перевищення норм ваги на другу вісь. Дані твердження(обставини) відповідача у відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ним не доведено, проте кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд критично оцінює інформацію, що зазначена у листі менеджера з експорту ЗАО «Дайсена» у листі від 25.06.2025, оскільки вона ґрунтуються на повідомленнях отриманих від інших осіб(інших працівників), фактично є показаннями з чужих слів та перекладанням обов'язків по договору з експедитора на водія, тому наявні обґрунтовані причини ставити під сумнів об'єктивність поданого доказу, який відхиляється судом.
Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, яка відповідачем у даній справі не подана.
Як стверджується ч.2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
В силу положень ст. ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність обставин, які є підставою для стягнення з відповідача збитків у розмірі сплаченої позивачем суми, відтак позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених до стягнення у позовній заяві 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до положень ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність»). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до матеріалів справи, 12.05.2025 між адвокатом Мокляком Віталієм Анатолійовичем (виконачець) та фізичною особою - підприємцем Сімеоном Андрієм Олеговичем (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги за умовами якого адвокат зобов'язався надати клієнту визначені п.2.1 види правової допомоги.
10.06.2025 між адвокатом та клієнтом підписано акт прийому-передачі послуг до договору про надання правової допомоги. Умовами якого визначено, що виконавець передав, а клієнт прийняв послуги обумовлені договором. Загальна вартість робіт за червень 2025 складає 20000 грн., із них: ознайомлення з матеріалами справи; вивчення судової практики; формування правової позиції; формування матеріалів справи; написання позовної заяви до суду; подання заяви із матеріалами до суду та відповідачу; представництво інтересів у суді(написання відповіді на відзиву, заперечення, складання інших процесуальних заяв).
Як стверджується квитанцією ПАТ «Приватбанку» від 10.06.2025 позивачем за надання правової допомоги по договору від 12.05.2025 сплачено Мокляку Віталію Анатолійовичу 20000 грн.
Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Так, відповідно до ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Так, суд зазначає, що послуги адвоката, зазначені в акті виконаних робіт є реально понесеними позивачем, що підтверджується квитанцією ПАТ «Приватбанку» від 10.06.2025 на суму 20000,00 грн.
Отже, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, суд, вважає, обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, відсутності обґрунтованого клопотання відповідача про їх зменшення, суд дійшов висновку про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Щодо заявлених до стягнення у позовній заяві 3250 грн витрат на переклад та нотаріальне засвідчення доказів, суд зазначає таке.
За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 127 Господарського процесуального кодексу України до судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, також належать витрати, пов'язані, зокрема із залученням перекладачів.
Згідно з частинами 5-7 статті 127 ГПК розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).
Згідно рахунку-фактури №п0606-1-25 від 06.06.2025 виконавця ФОП Мороза О.А. оплата замовником ФОП Сімеоном А.О. за надання послуг з перекладу 6-ти документів становить 3250 грн.
У відповідності до відмітки на перекладених на українську мову документах, переклад з польської мови та англійської мови на українську мову виконаний перекладачем Сабардіною О.С., а справжність її підпису засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Н.С.
Враховуючи, що матеріали справи не містять належних доказів понесених фізичною особою-підприємцем Сімеоном А.О. витрат на залучення перекладача, що сплачені або підлягають сплаті перекладачу Сабардіній О.С., відсутній відповідний договір чи рахунок про надання послуг з перекладу перекладачем Сабардіною О.С., не обґрунтовано будь який зв'язок між перекладачем Сабардіною О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лівінською Н.С. та ФОП Морозом О.А., суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу витрат на переклад та нотаріальне засвідчення доказів.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача в розмірі 2422,40 грн(з врахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8).
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Лисої Марії Андріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця Сімеона Андрія Олеговича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 66621,69 грн (шістдесят шість тисяч шістсот двадцять одну гривню 69 коп.) збитків, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення 06.08.2025.
Суддя А. С. Вороняк