10.07.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4388/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Абадей М.О.
представники сторін:
від позивача: Ольховська А.Н., представник;
від відповідача-1: Акулов Є.В., представник;
від відповідача-2: Тер-Товмасян Ю.Г., представник;
прокурор: Скрипник К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2025 року у справі №904/4388/24 (суддя Назаренко Н.Г.)
за позовом Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ", м. Дніпро,
відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, припинення права володіння нерухомим майном та скасування державної реєстрації права власності, -
Криворізька східна окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ", відповідача-2: ОСОБА_1 з такими вимогами:
1.Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ" (код ЄДРПОУ 38528833) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Криворізькій міській раді (код ЄДРПОУ 33874388) земельну ділянку площею 67,3 кв.м, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Вечірньокутська, 54Б, шляхом знесення нежитлової будівлі (торгового павільйону), площею 63 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2686152412060).
2. Припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ" (код ЄДРПОУ 38528833) на 1/2 (одну другу) частки нерухомого майна -нежитлової будівлі (торгового павільйону) загальною площею 63 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 15.04.2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В. (номер запису про право власності: 54571697), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2686152412060.
3. Припинити володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 (одну другу) частки нерухомого майна - нежитлової будівлі (торгового павільйону) загальною площею 63 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 29.11.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Папучею М.О. (номер запису про право власності: 52732349), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2686152412060.
4. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ" (код ЄДРПОУ 38528833) на 1/2 (одну другу) частки об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі (торгового павільйону), загальною площею 63 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 15.04.2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В. (номер запису про право власності: 54571697), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2686152412060.
5. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності за Капінос Дар'єю Геннадіївною (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/2 (одну другу) частки об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі (торгового павільйону), загальною площею 63 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 29.11.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Папучею М.О. (номер запису про право власності: 52732349), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2686152412060.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною державною реєстрацією за ОСОБА_2 , а у подальшому за ТОВ "МВ ОЛІЙНИК", ОСОБА_1 та ТОВ "ДНІПРО СВІТ" права приватної власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, розташоване по вулиці Вечірньокутській, 54Б, м. Кривий Ріг, самовільним зайняттям земельної ділянки та самовільним будівництвом на ній.
Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на припинення безпідставної реєстрації речових прав, знесення самочинно збудованого майна, що розташоване за вказаною адресою, Криворізькою північною окружною прокуратурою повідомлено Криворізьку міську раду листами № 04/60-3704вих-23 від 05.07.2023 року, №04/60-4650вих-23 від 24.08.2023 року та № 60-3231вих-24 від 03.06.2024 року. Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, відповіді на повідомлення окружної прокуратури станом на дату пред'явлення позову не надано.
Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку. Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Криворізької міської ради.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2025 року у справі №904/4388/24 затверджено мирову угоду, укладену між Криворізькою міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО СВІТ" та Капінос Дар'єю Геннадіївною у справі № 904/4388/24 у такій редакції:
"МИРОВА УГОДА
у справі №904/4388/24
м. Кривий Ріг "24" січня 2025 року
КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА РАДА (далі по тексту - Позивач) (юридична адреса: 50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Молодіжна, будинок 1; код ЄДРПОУ 33874388), в особі КУДІНА МАКСИМА ВІКТОРОВИЧА, що діє на підставі довіреності, іменована надалі Позивач, з однієї сторони, та
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ДНІПРО СВІТ» (далі по тексту - ТОВ “ДНІПРО СВІТ» та/або Відповідач) (юридична адреса: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 15А, офіс 607; код ЄДРПОУ 38528833), в особі директора БУКРЕЄВА ОЛЕКСІЯ СЕРГІЙОВИЧА, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі Відповідач 1, з іншої сторони, та
Фізична особа КАПІНОС ДАР'Я ГЕННАДІЇВНА (юридична адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), іменоване надалі Відповідач 2, з третьої сторони, спільно іменовані надалі Сторони, а окремо Сторона, уклали цю Мирову угоду у справі №904/4388/24 про наступне:
1. З метою врегулювання господарського спору у справі №904/4388/24 за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДНІПРО СВІТ» та фізичної особи Капінос Дар'ї Геннадіївни про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та припинення володіння нерухомим майном за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Вечірньокутська, 54Б, Сторони досягли взаємоприйнятної домовленості відносно предмету спору по справі №904/4388/24.
2. На земельній ділянці розташовується об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля загальною площею 63 кв.м., що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Вечірньокутська, будинок 54Б, реєстраційний номер 2686152412060, власником 1/2 (одної другої) частини якої на праві приватної спільної часткової власності є Капінос Дар'я Геннадіївна на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 29.11.2023 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Папучею М.О. зареєстрованого за №882 та власником іншої 1/2 (однієї другої) частини якої на праві приватної спільної часткової власності є ТОВ “ДНІПРО СВІТ» на підставі Договору купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки нежитлової будівлі, посвідченого 15.04.2024 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Рисіною С.В. зареєстрованого за №785.
3. Позивач не заперечує проти права власності на нерухоме майно, що визначене у пункті 2 цієї Мирової угоди та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ “ДНІПРО СВІТ» та КАПІНОС Д.Г.
4. Відповідач 1 та Відповідач 2 зобов'язується протягом 12 місяців з моменту затвердження цієї мирової угоди Господарським судом Дніпропетровської області виконати усі обов'язкові дії, передбачені чинним законодавством України щодо належного оформлення у встановленому порядку всіх необхідних документів для укладання Договору оренди земельної ділянки з Криворізькою міською радою. На виконання цього пункту Відповідач 1 та Відповідач 2 зобов'язуються вжити заходів, щодо:
- отримання рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою відповідної земельної ділянки;
- отримання рішення про затвердження документації із землеустрою;
- оформлення прав користування земельною ділянкою шляхом укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про землеустрій», Закону України “Про оренду землі», Закону України “Про місцеве самоврядування», Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 “Про затвердження типового договору оренди землі», Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
5. Відповідач 1 та Відповідач 2 до моменту оформлення права користування земельною ділянкою шляхом укладання договору оренди, зобов'язуються своєчасно, в повному обсязі та добровільно здійснювати плату за користування вказаною земельною ділянкою у встановленому порядку, відповідно до вимог Земельного кодексу України, Податкового кодексу України та/або попереднього договору оренди земельної ділянки.
6. ТОВ “ДНІПРО СВІТ» та Капінос Дар'я Геннадіївна зобов'язуються протягом 36 (тридцяти шести) місяців після укладення Договору оренди земельної ділянки сплачувати Криворізькій міській раді орендну плату за земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно визначене у пункту 2 цієї Мирової угоди, у подвійному розмірі (звичайний розмір орендної плати встановлений Договором оренди земельної ділянки) та з передплатою на 6 (шість) місяців (передплата вноситься протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору оренди земельної ділянки);
7. Після спливу 36 місяців з моменту укладення договору оренди земельної ділянки Відповідач 1 та Відповідач 2 зобов'язуються сплачувати Позивачу оренду плату відповідно до умов укладеного договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору, яким буде визначено розмір орендної плати чи іншого платежу за земельну ділянку під нерухомим майном визначеного у пункті 2 цієї Мирової угоди.
8. Протягом 30 днів з моменту затвердження цієї Мирової угоди Господарським судом Дніпропетровської області ТОВ “ДНІПРО СВІТ» та Капінос Д.Г. зобов'язуються перерахувати на розрахунковий рахунок Дніпропетровської обласної прокуратури грошові кошти на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання органами прокуратури в інтересах держави в особі Позивача - Криворізької міської ради позовної заяви, в тому числі і добровільного перерахування сум судового збору щодо яких судом вже прийняті рішення про їх стягнення.
9. Сторони гарантують та підтверджують, що з дня затвердження Господарським судом Дніпропетровської області цієї Мирової угоди та після виконання всіх умов цієї Мирової угоди Сторони не матимуть і не заявлятимуть в майбутньому одна до одної жодних вимог, претензій, позовів тощо з приводу предмету, спору та правовідносин, що випливають та/або пов'язані з цією справою.
10. Сторони цієї Мирової Угоди дійшли згоди, що у разі невиконання Відповідачем 1 та/або Відповідачем 2 своїх зобов'язань визначених пунктом 4, 5, 6, 7 цієї Мирової Угоди, ухвала про затвердження мирової угоди у справі №904/4388/24 є виконавчим документом згідно ст. 193 Господарського процесуального кодексу України та у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження» передається для примусового стягнення в органи ДВС.
11. Сторони заявляють, що ані в процесі укладення цієї Мирової угоди, ані в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права та охоронювані законом інтереси будь-яких третіх осіб. Сторони підтверджують, що ця Мирова угода укладена з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і стосуються виключно прав та обов'язків Сторін, а умови цієї Мирової угоди не суперечать закону, є виконуваними та такими, що не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб.
12. Сторони з цією Мировою угодою ознайомлені та заперечень не мають. Наслідки укладення цієї Мирової угоди та її затвердження передбачені статтями 192, 193 та 231 Господарського процесуального кодексу України Сторонам відомі та зрозумілі. Представники Сторін, що підписали цю Мирову угоду, уповноважені на її підписання/укладання.
13. Ця Мирова угода набуває чинності з дня її затвердження Господарським судом Дніпропетровської області і є обов'язковою для Сторін по справі.
14. Цю Мирову угоду укладено у чотирьох примірниках: один примірник залишається у Позивача, другий та третій - у Відповідача 1 та Відповідача 2, четвертий - в матеріалах справи №904/4388/24.
50101, Дніпропетровська область, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ДНІПРО СВІТ»
місто Кривий Ріг, вулиця Молодіжна, 1 юридична адреса: 49000, Дніпропетровська
код ЄДРПОУ 33874388 область, місто Дніпро, вулиця Барикадна,
тел. 0564-92-13-05 будинок 15А, офіс 607
ел. пошта: radakr@kr.gov.ua код ЄДРПОУ: 38528833
тел. 097-755-21-71
____________________Максим КУДІН ______________Олексій БУКРЕЄВ
(підпис, м.п.) (підпис, м.п.)
КАПІНОС ДАР'Я ГЕННАДІЇВНА
АДРЕСА_2
РНОКПП НОМЕР_1
тел. НОМЕР_2
__________________ДАР'Я КАПІНОС
(підпис)
Також цією ж ухвалою закрито провадження у справі № 904/4388/24.
Вказано:
Стягувач: Криворізька міська рада (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33874388)
Боржник-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро Світ" (49000, м. Дніпро, вул. Барикадна, 15А, офіс 607, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38528833)
Боржник-2: Капінос Дар'я Геннадіївна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Заступник Дніпропетровської обласної прокуратури звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до господарського суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що оскаржуваною ухвалою фактично легалізовано самочинне будівництво, оскільки відповідно до п. 3 мирової угоди Криворізька міська рада не заперечує проти права власності на спірне майно.
При цьому, мирова угода не містить жодних умов про знесення самочинно збудованого об'єкту, що виключає виконання мирової угоди щодо основних позовних вимог прокуратури про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону, як виконавчого документу в порядку ст. 193 ГПК України та унеможливлює можливість у подальшому звернення до суду із позовом про знесення самочинно збудованого торгівельного павільйону.
Апелянт звертає увагу, що відповідно до п. 4 мирової угоди на відповідачів покладаються обов'язки щодо виконання дій та оформлення всіх необхідних документів для укладання договору оренди земельної ділянки протягом 12 місяців, зокрема, отримати рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою відповідної земельної ділянки, отримати рішення про затвердження документації із землеустрою та інше.
В той же час, вказані дії, зокрема - отримання відповідних рішень, не залежить від волі відповідачів, а відносяться до повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки лише за його рішенням, прийнятим на пленарному засіданні, можуть передаватися земельні ділянки в оренду.
Скаржник наголошує, що законодавством чітко передбачено порядок відведення та надання в оренду земельних ділянок, у тому числі з метою їх забудови, до якого не входить визнання міською радою права власності будь-яких осіб на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна та "не заперечення" щодо надання земельних ділянок в оренду замість вирішення цього питання на пленарному засіданні.
Також на переконання скаржника, за відсутності сформованої земельної ділянки та укладеного щодо неї договору оренди, неможливим є нарахування, декларування та сплата орендної плати за її використання, а отже мирова угода від 24.01.2025 року в цій частині є завідомо невиконуваною.
Вказує, що Кудін М.В. не мав повноважень на підписання мирової угоди, оскільки на пленарному засіданні міської ради рішення, відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не приймалося.
За доводами скаржника, оскаржуваною ухвалою проігноровано, що основною позовною вимогою прокурора є саме знесення самочинно збудованого об'єкту, однак мирова угода від 24.01.2025 року не містить жодних умов про знесення самочинно збудованих об'єктів, що свідчить про намагання ТОВ "ДНІПРО СВІТ" та Капінос Д.Г., усупереч вимог чинного законодавства та інтересів територіальної громади, легалізувати самочинно збудовані торгівельні павільйони та ухилитися від обов'язку по їх фактичному знесенню.
Апелянт наголошує, що зміст мирової угоди від 24.01.2025 року очевидно суперечить закону та порушує права та охоронювані законом інтереси мешканців територіальної громади м. Кривого Рогу, оскільки самочинною забудовою міста торговими павільйонами, безпідставною реєстрацією права власності на них та отримання відповідачами земельної ділянки за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів під їх розміщення, територіальну громаду фактично позбавлено можливості користуватись та розпоряджатися належною їй землею.
Також апелянт вважає нерелевантними висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 10.12.2024 року у справі №904/3912/23 обставинам у спірних відносинах.
Криворізька міська рада згідно відзиву на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування зазначає, що скориставшись своїми процесуальними правами та керуючись інтересами територіальної громади міста, спрямованими на забезпечення надходження до бюджету коштів у вигляді збільшеного розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, у даній справі між сторонами було укладено відповідну мирову угоду.
Позивач звертає увагу, що мирова угода від 24.01.2025 року укладена між позивачем та відповідачами 1,2 та підписана від імені позивача повноважним представником Кудіним М.В. та засвідчена печаткою позивача, від імені відповідача1 - керівником Букреєвим О.С., та засвідчена печаткою товариства, та відповідачем-2.
Відповідач-1 згідно відзиву просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що чинне законодавство України не визначає, які саме умови повинні бути застосовані при укладанні мирової угоди (враховуючи виключно предмет спору та/чи виходячи за його межі) та надає право сторонам на власний розсуд виходити за межі предмету спору та погоджувати будь-які інші умови, якщо вони не зачіпають інтереси третіх осіб.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, умови мирової угоди стосуються прав та обов'язків учасників справи щодо предмета позову. На підставі частини першої статті 192 ГПК України сторони погодили умови укладеної між ними (сторонами) угоди. Мирова угода укладена в інтересах учасників справи та не суперечить вимогам чинного законодавства. Погодження умов мирової угоди між ТОВ "ДНІПРО СВІТ" ФО Капінос Д. та КМР є достатніми для її затвердження.
На переконання відповідача-1, Криворізька міська рада наділена повноваженнями щодо укладання мирової угоди у цій справі, а в свою чергу прокуратура позбавлена відповідних повноважень на укладання мирової угоди у будь-якій справі, де вона діє в інтересах Криворізької міської ради.
Відповідач-1 звертає увагу, що у п.6 мирової угоди від 24.01.2025 року по справі №904/4388/24 зазначено, що Криворізька міська рада отримує орендну плату за земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно, визначене у пункту 2 цієї мирової угоди у подвійному розмірі та з передплатою на 6 місяців. Тобто, укладання вказаної угоди несе за собою очевидну вигоду для міської ради.
Щодо посилань прокуратури на необхідність звернення ТОВ "ДНІПРО СВІТ" та КМР на сесію міської ради для підписання мирової угоди, відповідач-1 вказує, що таке твердження є хибним, оскільки не стосується правовідносин, які склались у цій справі.
Відповідач-1 вважає, що посилання прокурора на декларацію директора ТОВ "ДНІПРО СВІТ" ОСОБА_3 та на те, що він колись був депутатом Криворізької міської ради, з огляду на стандарти доказування, не є доказом наближеності його до міської ради і жодним чином не може впливати на підписання або відмову в підписанні мирової угоди зі сторони Криворізької міської ради та не доводиться жодним доказом, долученим до матеріалів справи зі сторони прокуратури.
Вважає, що жодних доказів на підтвердження неправомірного набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення прокуратурою до матеріалів справи не надано.
Отже, ОСОБА_1 та ТОВ "ДНІПРО СВІТ", як власники нерухомого майна, мають право на користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване. Відповідно зобов'язання знесення будівель та можливе надання цієї земельної ділянки у власність чи користування іншим особам призведе до порушення прав ОСОБА_1 та ТОВ "ДНІПРО СВІТ", обмежить або ж взагалі унеможливить реалізацію належного відповідачам права на безперешкодне користування розміщеними на цій земельній ділянці об'єктами нерухомого майна, які належать їм на праві приватної власності.
Відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу також заперечує проти доводів скаржника. Наводить пояснення, аналогічні доводам відповідача-1, які викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2025 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя -доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.
Ухвалою суду від 17.04.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 19.06.2025 року на 16:50 год.
У судовому засіданні 19.06.2025 року розгляд скарги відкладено на 10.07.2025 року о 16:45 год.
У судовому засіданні 10.07.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Верховний Суд у постанові від 14.05.2025 року у справі № 904/39/24, за аналогічних обставин спору, переглядаючи правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України при затвердженні мирової угоди, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 922/436/22, зазначив, що одним зі способів вирішення господарського спору (в контексті прояву принципу диспозитивності в господарському процесі) є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову.
За статтями 192, 193 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, що дозволяє добросовісній стороні без зайвого звернення до суду вимагати примусового її виконання.
На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20.
Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін.
До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії (частина третя статті 192 Господарського процесуального кодексу України).
Надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду.
Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
Укладення мирової угоди як способу реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно процесуального закону неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.
У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 375 Цивільного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Відповідно до частин першої, другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення частини другої статті 331 Цивільного кодексу України слід розуміти у системному зв'язку з положеннями статті 182 цього ж кодексу щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об'єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.
Тобто для того, щоб новостворене майно стало об'єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття в експлуатацію; 3) державна реєстрація. Без виконання цих умов особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна).
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Цивільного кодексу України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об'єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п'ята стаття 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Частиною восьмою статті 39 вказаного закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.
Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 27.05.2015 року у справі № 6-159цс15, від 02.12.2015 року у справі № 6-1328цс15, у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 року у справі № 501/1256/17.
Зміст положень статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22).
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Водночас необхідно враховувати, що знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайньою мірою впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 822/2149/18, від 08.12.2021 року у справі № 520/3777/18.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор не заявляє вимог про перебудову чи приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, крім знесення нерухомого майна. При цьому позовні вимоги обґрунтовано тим, що нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці, яка не сформована (кадастровий номер не присвоєно), зазначена земельна ділянка самовільно захоплена, відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єктів, які перебувають на вказаній ділянці, внесені незаконно на підставі неналежних документів.
Тобто, прокурор стверджує суду, що будівлюю було побудовано самочинно з огляду на відсутність будь-яких прав на земельну ділянку під цим будівництвом.
Проте у справі, що розглядається, прокурором пред'явлено позов в інтересах власника земельної ділянки, а висловленим при укладенні мирової угоди волевиявленням Міська рада погодилася з визнанням права власності за відповідачами на побудовану на цій ділянці нежитлову будівлю.
За таких обставин та з огляду на норми статей 375 та 376 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає доводи прокурора про знесення самочинного будівництва надмірними, враховуючи правові наслідки надання власником земельної ділянки згоди на її використання.
Як уже зазначалося, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор у даній справі стверджував про те, що у спірних правовідносинах мала місце безпідставна передача земельної ділянки в оренду з порушенням законодавчо встановленої процедури, без проведення земельних торгів, під самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна, що, на його думку, спричинило порушення права територіальної громади на дотримання законного порядку володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності, належної державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вимог містобудівного законодавства.
При цьому прокурор фактично прагне усунути, на його переконання, допущені Радою порушення земельного законодавства через знесення самочинно збудованого нерухомого майна, не пропонуючи інших способів приведення спірних правовідносин у відповідність до закону. Так, прокурор не заявляє жодних вимог про приведення спірних правовідносин у правове поле іншим чином, окрім знесення нерухомого майна.
Враховуючи встановлені обставини та підстави заявленого позову, колегія суддів вважає релевантним для розгляду справи № 904/4833/24 правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 922/436/22 щодо надмірності вимоги про знесення самочинного будівництва у разі погодження при укладенні мирової угоди власником земельної ділянки будівництва на ній.
Аналогічна позиція щодо застосування судом апеляційної інстанції статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України за тотожних обставин викладена Верховним Судом у постанові від 14.05.2025 року у справі № 904/39/24 та у постанові 04.06.2025 року у справі № 904/19/24.
У даній справі сторони мирової угоди, укладеної у суді першої інстанції, погодили факт існування об'єкта нерухомого майна та врегулювали спірні правовідносини шляхом компромісу, чим фактично досягли врегулювання спору, що за встановлених судами обставин не суперечить інтересам територіальної громади та не порушує вимог чинного законодавства.
Доводи скаржника про те, що оскаржувана ухвала прийнята без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2021 року у справі № 911/15/19, від 18.12.2024 року у справі № 907/825/22, 21.03.2023 року у справі № 914/3014/20, від 24.01.2020 року у справі № 911/5310/14, від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 є безпідставними, оскільки у жодній із перелічених справ спірні правовідносини не були подібними тим, що мають місце у справі № 904/4388/24. Справи, на які посилається прокурор, суттєво відрізняються за предметом і підставами позовних вимог, встановленими фактичними обставинами, змістом правовідносин та їх матеріально-правовим регулюванням, від справи, судове рішення в якій переглядається. Крім того, більшість висновків, на які посилається скаржник, стосуються розгляду справи по суті позовних вимог та оцінки матеріально-правових аспектів спору.
Так, предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 18.12.2024 року у справі № 907/825/22, від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 не була оцінка дотримання судами положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України. У зазначених постановах Верховний Суд здійснював перевірку правильності вирішення спорів по суті позовних вимог та застосування судами норм матеріального права у відповідних правовідносинах, що зумовлює їх нерелевантність для оцінки правомірності затвердження мирової угоди у справі № 904/4388/24.
У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 911/15/19 оцінка дотримання судом положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України здійснювалася у контексті врегулювання правовідносин щодо погодження відмови від розірвання чинного договору оренди земельної ділянки. Натомість, предметом мирової угоди у цій справі є врегулювання питань, пов'язаних із ініціюванням оформлення прав користування земельною ділянкою і приведенням правовідносин у відповідність до вимог чинного законодавства, за результатами чого має бути прийнято Радою відповідне рішення.
Враховуючи наведене, правові висновки, сформульовані у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 911/15/19, не є релевантними для оцінки правомірності укладення мирової угоди у справі № 904/4388/24, з огляду на відмінність фактичних обставин справи та правового характеру спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі № 914/3014/20 суд вказав на відсутність підстав для затвердження мирової угоди, оскільки умови поданої на затвердження угоди: 1) містили суперечності щодо визначення мети (підстав продовження строку дії) договору оренди земельної ділянки; 2) не були спрямовані на реальне настання правових наслідків у зв'язку з наявністю зазначених суперечностей і наявністю спору між сторонами щодо відповідних умов.
Таким чином, відмова суду у затвердженні мирової угоди у згаданій справі була зумовлена оцінкою змісту умов цієї угоди з огляду на конкретні обставини справи, які істотно відрізняються від обставин справи № 904/4388/24. У справі, що є предметом даного апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції не встановлена наявність аналогічних суперечностей або спору між сторонами щодо умов мирової угоди.
Отже, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 21.03.2023 року у справі № 914/3014/20, не є релевантними для оцінки правомірності затвердження мирової угоди у справі № 904/4388/24.
У постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 911/5310/14 оцінка дотримання судом положень статей 192, 193 Господарського процесуального кодексу України здійснювалася з огляду на перевірку правомірності затвердження мирової угоди у спорі, предметом якого було стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару. Предмет правовідносин у справі № 911/5310/14 стосувався зобов'язальних відносин, що істотно відрізняються за своїм характером від правовідносин у справі № 904/4388/24, пов'язаних із оформленням та користуванням земельною ділянкою. З огляду на відмінність фактичних обставин і предмета спору, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2020 року у справі № 911/5310/14, не є релевантними для оцінки правомірності затвердження мирової угоди у справі № 904/4388/24.
Аргументи апелянта про відсутність у Кудіна Максима Вікторовича повноважень на підписання мирової угоди від імені Ради спростовуються наступним.
Так, повноваження представника позивача - Кудіна Максима Вікторовича підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань та довіреністю від 13.12.2024 року №12/26/540, якою начальнику юридичного управління виконкому міської ради Кудіну Максиму Вікторовичу надано право, зокрема, на укладення мирової угоди. Наведені документи не містять даних щодо обмеження права вказаної особи підписувати та подавати мирові угоди. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Крім цього, колегія суддів враховує, що Верховний Суд ухвалою від 10.12.2024 року у справі № 904/3912/23 (спір про повернення земельних ділянок шляхом знесення самочинного будівництва) затвердив мирову угоду між міською радою та товариством, яка зі сторони позивача також була підписана Кудіним Максимом Вікторовичем. Відтак, суд касаційної інстанції у тій справі підтвердив повноваження вказаної особи на підписання мирових угод від імені Ради у подібних правовідносинах.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на те, що Букреєв Олексій Сергійович, як директор відповідача-1, не має права укладати мирові угоди, так як до 2020 року був депутатом Криворізької міської ради, а після 2020 року не був обраний депутатом Криворізької міської ради і є особою, яка наближена до керівництва міста.
Таке твердження є виключно припущеннями органу прокуратури, яке, в свою чергу, жодним чином не ґрунтуються на матеріалах справи, не підтверджуються жодним доказом.
Посилання прокурора на декларацію директора ТОВ "ДНІПРО СВІТ" Букреєва О.С. не є доказом наближеності його до керівництва Криворізької міської ради і жодним чином не може впливати на підписання або відмову в підписанні мирової угоди зі сторони Криворізької міської ради.
З урахуванням фактичних обставин справи, підтверджених відповідними доказами, з огляду на норми законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення. Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги, а ухвалу місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Заступника Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2025 року у справі №904/4388/24 залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанова складена у повному обсязі 07.08.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков