вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" серпня 2025 р. Справа№ 910/469/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Коротун О.М.
Майданевича А.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025
у справі № 910/469/25 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЕК ІНЖИНІРИНГ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ»
про стягнення 188 054,53 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНЕК ІНЖИНІРИНГ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов договорів № 01/02/24-1 від 01.02.2024 - 60 956,58 грн, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 - 97 345,14 грн, № 05/01/24-1 від 05.01.2024 - 9 186,84 грн, 4 378,00 грн трьох відсотків річних, 16 187,97 грн інфляційних втрат, в загальному розмірі 188 054,53 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЕК ІНЖИНІРИНГ» основний борг у розмірі 167 488 грн 56 коп., інфляційних втрат у розмірі 16 187 грн 97 коп., 3% річних у розмірі 4 378 грн 00 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу; визнати поважними причини не подання доказів відповідачем доказів до суду першої інстанції, взяти до уваги докази долученні до матеріалів апеляційної скарги; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЕК ІНЖИНІРИНГ» 188 054,53 грн: постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНЕК ІНЖИНІРИНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ».
Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.
Скаржник зазначає про те, що позивач розпочав виконання робіт на об'єкті з улаштування внутрішніх мереж водопостачання та каналізації, внутрішніх мереж опалення на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби народів (сучасна назва бул. Миколи Міхновського), 13-а, у Печерському районі м. Києва, ще до моменту укладення спірних договорів за попередніми договорами 2020 та 2021р., на виконання того самого виду робіт. Однак, у зв'язку із агресивними військовими діями з боку рф та оголошенням в Україні воєнного стану, господарська діяльність позивача була призупинене внаслідок початку військових дій, мобілізації великої кількості співробітників. На зважаючи на припинення активних бойових дій на території міста Києва та відновлення будівельних робіт на об'єкті будівництва з середини літа - осені 2022р., позивач не вийшов на об'єкт будівництва та не продовжив виконання робіт, а отже порушив взяті на себе зобов'язання щодо улаштування внутрішніх мереж опалення, каналізації та водопостачання за попередніми договорами 2020, 2021р., на виконання робіт на об'єкті за адресою: бул. Дружби народів (сучасна назва бул. Миколи Міхновського), 13-а, у Печерському районі м. Києва.
Скаржник вказує на те, що з метою виконання своїх зобов'язань, відповідачем з позивачем укладено нові договори на виконання робіт, а саме: № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 та № 05/01/24-1 від 05.01.2024, однак, позивач знову порушував строки виконання робіт, не забезпечував вчасних і в достатній кількості вихід співробітників відповідного фаху на будівельний майданчик, чим спричиняв затримку будівництва об'єкту вцілому, у зв'язку із чим, з огляду на тривале невиконання робіт позивачем, відповідач вимушений був укласти новий договір на виконання тих самих робіт з улаштування інженерних мереж ОВ, ВК (опалення, водопостачання, каналізації) з іншою підрядною організацією, що, в свою чергу, збільшило витрати відповідача на суму нового договору, оскільки позивач не виконав взяті на себе зобов'язання, та залишив об'єкт в лютому 2022р., не виконавши роботи у повному обсязі.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивачем не надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/469/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/469/25 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладені договори на виконання робіт, а саме:
- № 01/02/24-1 від 01.02.2024 з улаштування внутрішніх мереж водопостачання та каналізації на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського) 13-а, у Печерському районі м. Києва. Секція 1»;
- № 01/02/24-2 від 01.02.2024 з улаштування внутрішніх мереж опалення (вбудовані приміщення опалення І зона, опалення II зона) вище позначки-+0,000, на об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського),13-а, у Печерському районі м. Києва. Секція 2»;
- № 05/01/24-1 від 05.01.2024 з улаштування внутрішніх мереж опалення па об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського).13-а, у Печерському районі м. Києва, Секція 1».
Відповідно до умов п.1.2. вищезазначених договорів № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024, № 05/01/24-1 від 05.01.2024 відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи позивачеві.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що з боку позивача умови договорів виконано належним чином, однак відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних робіт.
Так, зокрема, позивач стверджує, що на виконання вищезазначених договорів, між позивачем та відповідачем підписано Акти виконаних робіт, однак оплати від відповідача в повному обсязі по кожному з підписаних актів виконаних робіт не надійшло, а саме:
- за Актом №1 від 29.02.2024 на виконання договору № 01/02/24-1 від 01.02.2024 не здійснено оплату на загальну суму 60 956,58 грн;
- за Актом №1 від 29.02.2024 на виконання договору № 01/02/24-2 від 01.02.2024 не здійснено оплату на загальну суму 97 345,14 грн;
- за Актом №1 від 29.02.2024 на виконання договору № 05/01/24-1 від 05.01.2024 не здійснено оплату на загальну суму 9 186,84 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за викопані роботи становить 167 488,56 грн.
05.12.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію на суму 167 488,56 грн, однак, відповіді та, відповідно, доказів сплати заборгованості відповідачем не надано.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач, всупереч умовам укладених договорів, не здійснив оплату виконаних робіт, а тому за останнім обліковується заборгованість у загальному розмірі 167 488,56 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку та просить стягнути з відповідача 4 378,00 грн 3% річних та 16 187,97 грн інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).
Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Як встановлено ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до 5.2. спірних договорів замовник зобов'язується протягом 10 робочих днів з моменту отримання повідомлення, актів та документації, перелічених в пунктах 5.1. даного договору, отримання підписаних з боку виконавця актів, що вказані в пунктах 3.2.2, 3.2.10. даного договору забезпечити прийом виконаних робіт та передати виконавцеві один екземпляр підписаного зі свого боку акту приймання виконаних робіт (примірна форма №КБ-2в). При виникненні зауважень до виконаних робіт замовник зобов'язується у вказаний термін надати виконавцеві письмову мотивовану відмову від прийому робіт та підписання акту приймання виконаних будівельних робіт.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладених між сторонами договорів позивачем були виконані будівельні роботи, на підтвердження чого додано Акти приймання виконаних будівельних робіт.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень щодо виконаних позивачем робіт від відповідача не надходило та у матеріалах справи не міститься.
Також не надано доказів наявності зауважень щодо виконаних позивачем робіт не додано і до апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Матеріали справи не містять мотивованої відмови відповідача від приймання виконаних позивачем робіт з підстав неналежної якості, обсяг виконаних робіт погоджений сторонами.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за виконані роботи, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договорами № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 та № 05/01/24-1 від 05.01.2024 у розмірі 167 488,56 грн є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 4 378,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 16 187,97 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 16 187,97 грн та 3% річних у розмірі 4 378,00 грн.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду про задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Також колегія суддів зазначає про те, що відповідно до договору № 07/08/24 від 07.08.2024, який укладено відповідачем із ТОВ «Будівельна компанія «Оптіма-С», стосується виконання робіт з улаштування внутрішніх мереж опалення па об'єкті «Будівництво багатофункціонального комплексу з приміщеннями дипломатичних представництв, резиденції послів іноземних держав та підземним паркінгом, за адресою: бул. Дружби Народів (бул. Миколи Міхновського).13-а. у Печерському районі м. Києва, Секція 5», в той час, як роботи, передбачені договорами № 01/02/24-1 від 01.02.2024, № 01/02/24-2 від 01.02.2024 та № 05/01/24-1 від 05.01.2024 стосувались «Секції 1» та «Секції 2».
Колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що виконання/невиконання договорів 2020, 2021 років на виконання робіт на об'єкті за адресою: бул. Дружби народів (сучасна назва бул. Миколи Міхновського), 13-а, у Печерському районі м. Києва, не є предметом спору у даній справі.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що у разі, якщо відповідач вважає, що його права порушені, останній не позбавлений права звернутись до суду із відповідним позовом, за захистом своїх прав.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо вимоги позивача про покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу на суму 40 000,00 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Так, 21.09.2020 між позивачем та Адвокатом Олексієнко Т.В. укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в установах, підприємствах, організаціях всіх форм власності; припровадженні усіх цивільних, господарських, адміністративних та інших справах.
13.01.2025 між позивачем та Адвокатом Олексієнко Т.В. підписано Акт виконаних робіт, який засвідчує належне виконання робіт та надання послуг, а також відсутність взаємних претензій за виконаними по договору роботами та наданими послугами.
Актом виконаних робіт від 13.01.2025 визначено, що Адвокатом виконані наступні роботи за Договором про надання правової допомоги від 21.09.2020, а саме: Підготовка, направлення претензії щодо сплати заборгованості перед ТОВ «Інженерно-енергетична компанія». Збір доказів, підготовка, подання позовної заяви з доказами до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості. За необхідності участь в судових засіданнях з розгляду справи, підготовка та подання відповіді на відзив відповідача та інших процесуальних документів у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору про надання правничої допомоги від 21.09.2020 позивач сплатив на рахунок Адвокату Олексієнко Т.В. кошти за надання правової допомоги на загальну суму 40 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3824 від 13.01.2025.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що витрати на таку послугу, як подання позовної заяви з доказами до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості, не є витратами на правничу допомогу та не потребує професійних знань адвоката у галузі права.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Також колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає наведену позивачем суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн завищеною та нерозумною та погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розмір судових понесених витрат у сумі 5 000,00 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірні з виконаною роботою у суді.
Такий розмір відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною адвокатом роботою.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи суму позову, мінімальний розмір заробітної плати, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції складають суму у розмірі 5 000,00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕОС-УКБ» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/469/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/469/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді О.М. Коротун
А.Г. Майданевич