вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" липня 2025 р. Справа№ 910/10946/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Кострець Є.В. (в залі суду);
від відповідача: Драчова М.С. (в залі суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 (повний текст складено 31.03.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 (повний текст складено 01.04.2025)
у справі № 910/10946/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго»
про стягнення 485 173 391,98 грн
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 485 173 391,98 грн, з яких 471 654 347,72 грн заборгованості, 9 506 775,18 грн інфляційних втрат та 4 012 269,08 грн 3% річних за Договором про участь у балансуючому ринку № 0424-04013 від 25.07.2019 року 11, 525, 526, 610, 612, 617, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 457 245 274 грн 56 коп. основного боргу, 19 438 479 грн 94 коп. інфляційних втрат, 7 275 707 грн 66 коп. 3% річних та 1 059 800 грн 00 коп. судового збору. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 313 728 612,76 грн основного боргу закрито.
25.03.2025 року позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/10946/24, в якому просив стягнути з відповідача 150 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 заяву Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 100 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична кампанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження. Прийняти до розгляду апеляційну скаргу НЕК «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 та відкрити апеляційне провадження у ній. Задовольнити апеляційну скаргу НЕК «Укренерго». Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ДТЕК Західенерго» в повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити АТ «ДТЕК Західенерго» у прийняті додаткового рішення у розподілі між сторонами витрат на правничу допомогу. Стягнути з АТ «ДТЕК Західенерго» на користь НЕК «Укренерго» всі судові витрати.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами
Скаржник зазначає, що позивачем не надано належних доказів підтверджуючих направлення рахунків-фактур відповідачу, надсилання адміністратором розрахунків повідомлення про формування місячного звіту та не зазначено будь-яких обґрунтувань неможливості подання відповідних доказів разом за позовною заявою, вважає що за таких обставин, позивач не довів факт та виникнення обов'язку зі сплати коштів, нарахованих за спірний період, і місцевим судом зазначене взято до уваги не було.
На думку скаржника, Господарським судом міста Києва при ухвалені оскаржуваного рішення недосліджені умови Договору про участь у балансуючому ринку та норми Правил ринку стосовно того, в якої сторони договору про участь у балансуючому ринку виникає обов'язок щодо надсилання платіжного документа та коли саме виникає обов'язок зі сплати за балансуючу електричну енергію у відповідача.
Також, скаржник зазначає, що умовою проведення розрахунків за балансуючу електричну енергію є наявність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку, вказує на відсутність його вини у простроченні виконання своїх зобов'язань. Скаржник наголошує, що у спірних відносинах має застосовуватися пріоритет спеціальної норми Закону України «Про ринок електричної енергії» над загальними нормами ЦК України та ГК України, який необхідно було врахувати при вирішенні спору.
Окрім того, скаржник вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.
Також, скаржник вказує, що судом першої інстанції невірно розподілено судовий збір, вважаючи, що частина витрат зі сплати судового збору, покладена на нього безпідставно.
Щодо додаткового рішення, то скаржник вважає, що позивачем не було доведено реальності понесених витрат на правову допомогу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» не забороняє здійснити розрахунки на погашення заборгованості з будь-яких інших рахунків.
Позивач, також зазначає, що оплата платіжного документа з банківського рахунку відповідача на банківський рахунок позивача здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка. Таким чином, платіжні документи на оплату виставляються автоматично у визначені Правилами ринку строки, так само і оплаті вони підлягають у строки, що передбачені Правилами ринку. Зауважує, що направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється адміністратором розрахунків (АР) через систему управління ринком, іншого порядку та способу направлення рахунків, ані Правилами ринку, ані умовами договору не передбачено, а тому вважає належним їх направлення (формування) АР у системі управління ринком, вказуючи, що відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у Системі, а й проводити розрахунки за ними.
Серед іншого, зазначає також, що від відповідача позивачем отримувались Акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії згідно з Договором, а саме: - від 31.03.2024 р. № БР/24/03-0424 (за березень 2024 року), - від 30.04.2024 р. № БР/24/04-0424 (за квітень 2024 року, - від 31.05.2024 р. № БР/24/05-0424 (за травень 2024 року), - від 30.06.2024 р. № БР/24/06-0424 (за червень 2024 року), - від 31.07.2024 № ППБ_02_2024_07_0424 (за липень 2024 року), - від 31.08.2024 р. № ППБ_02_2024_08_0424 (за серпень 2024 року), - від 30.09.2024 № ППБ_02_2024_09_0424 (за вересень 2024 року), які підписані представником відповідача за допомогою електронно-цифрового підпису, що підтверджує факт купівлі-продажу балансуючої електричної енергії відповідачем в обсягах і вартостях зазначених у рахунках за спірний період.
Позивач вказує, що ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.
Також, позивач стверджує про неможливість зменшення 3% річних, зазначає що вони є частиною грошового зобов'язання відповідача та мають компенсаційний, а не штрафний характер, і зменшення розміру 3% річних порушить принцип правової визначеності, який передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Крім того, на думку позивача, посилання відповідача на існування заборгованості третіх осіб перед відповідачем є безпідставним, оскільки згідно ст. 617 Цивільного кодексу України не є підставою для звільнення від відповідальності, зокрема, недодержанням своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у божника необхідних коштів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24. Призначено справу № 910/10946/24 до розгляду у судовому засіданні 08.07.2025.
В судове засідання, яке відбулося 08.07.2027, з'явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційної скарги.
У судовому засіданні 08.07.2025 оголошено перерву до 10.07.2025.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.07.2025 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «ДТЕК Західенерго» в повному обсязі. Також просив скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити АТ «ДТЕК Західенерго» у прийняті додаткового рішення у розподілі між сторонами витрат на правничу допомогу.
Представник позивача у судовому засіданні 10.07.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» (постачальник послуг балансування/ППБ) є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична кампанія «Укренерго» є оператором системи передачі (ОСП), на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР).
Як вбачається із матеріалів справи, 27.05.2019 відповідач - Державне підприємство «Національна енергетична кампанія «Укренерго» (яке у подальшому змінило найменування на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична кампанія «Укренерго») підтвердило приєднання позивача (акцептування пропозиції) до умов договору про участь у балансуючому ринку та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування та долучило до реєстру постачальників послуг з балансування (Договір, ідентифікатор Договору № 0424-04013, дата акцептування - 27.05.2019).
Відповідно до пункту 1.2 договору за цим договором ППБ зобов'язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об'єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов'язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього Договору та Правил ринку.
Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна вартість цього Договору складається із суми придбаних та проданих обсягів електричної енергії на балансуючому ринку протягом дії цього Договору та відповідно до умов цього Договору.
За підсумками місяця визначаються індикативні величини: середньозважені ціни балансуючої електричної енергії на завантаження та розвантаження за розрахунковий місяць (грн/МВт·год з точністю до дев'яти знаків після коми), які розраховуються шляхом ділення вартості балансуючої електричної енергії на завантаження і розвантаження на загальний обсяг балансуючої електричної енергії на завантаження і розвантаження відповідно.
Пунктом 2.2 Договору визначено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається відповідно до Правил ринку.
Відповідно до пункту 3.2 Договору обсяг електричної енергії, купленої-проданої на балансуючому ринку, визначається на підставі алгоритмів, передбачених Правилами ринку.
Згідно з пунктом 4.1 Договору виставлення рахунків та оплата платежів здійснюються відповідно до процедур та у строки, визначені Правилами ринку.
Пунктом 4.2 Договору погоджено, що подання платіжних документів здійснюється Сторонами відповідно до Правил ринку.
Відповідно до пункту 4.4 Договору ОСП формує та направляє Акт купівлі-продажу (Акт) до ППБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5.4 Договору ОСП (відповідач) зобов'язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ (позивачем) балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим Договором.
Пунктами 9.1 та 9.2 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ППБ, про що ОСП повідомляє ППБ, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання.
Якщо жодна зі Сторін не звернулася до іншої Сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.
На виконання умов договору, у ОСП було сформовано та надіслано рахунки-фактури на оплату електроенергії для врегулювання небалансів, придбаної відповідачем, а також відповідні акти купівлі-продажу за спірний період 2024 року, на загальну суму 770 973 887,32 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором, у зв'язку із чим у останнього утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 05.12.2024 року, яку було прийнято судом першої інстанції 09.12.2024 року).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом пунктів 1, 2 частини 1 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
Частиною 2 статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що виробники зобов'язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з умовами укладеного між Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» як ППБ та Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго» як ОСП, АР договору про участь у балансуючому ринку, ППБ зобов'язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об'єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов'язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку. Даний договір укладається за умови приєднання ППБ до договору про врегулювання небалансів електричної енергії.
Згідно з пунктом 4.1 договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.
За підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акта приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені (п. 4.2 договору).
У пункті 7.2.1 Правил ринку визначено, що АР на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному ППБ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність.
ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.
У відповідності до п. 7.7.4 Правил ринку, оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Отже, Правилами ринку не передбачено складення актів приймання-передачі наданих послуг з балансування, а визначено, що оплата балансуючої електричної енергії ОСП проводиться на підставі рахунка у строк, протягом чотирьох робочих днів з дати його направлення.
Правилами ринку (пункт 1.11.1) передбачено, що управління процесами, зокрема проведення необхідних розрахунків, реєстрація ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами здійснюється за допомогою системи управління ринком (далі - СУР). СУР забезпечує, зокрема, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії.
АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком (пункт 1.11.8 Правил ринку).
На виконання укладеного договору позивач здійснив продаж відповідачу балансуючої електричної енергії за спірний період 2024 року на загальну суму 770 973 887,32 грн, що підтверджено автоматично сформованими в СУР подекадними рахунками на оплату вартості балансуючої електроенергії за період з березня по червень 2024 року, а також сформованими в СУР відповідними декадними звітами за період з липня по вересень 2024 року.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.12.2023 у справі № 910/9216/22 та від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, в яких зазначено, що обов'язком щодо формування, надсилання платіжних документів та здійснення розрахунків між учасниками ринку в системі наділений саме адміністратор розрахунків. При цьому, у розумінні положень Правил ринку (зокрема пункти 1.1.4, 1.1.2, 1.8.1, 1.11.1, 1.11.8, 5.11.1, 5.11.2, 5.28.1, 7.2.1, 7.7.4), направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється адміністратором розрахунків (АР) через систему управління ринком. Іншого порядку та способу направлення рахунків, ані Правилами ринку, ані умовами договору не передбачено, а тому суд вважає належним їх направлення (формування) АР у системі управління ринком.
З огляду на викладене вище, відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у системі, а й проводити розрахунки за ними.
Докази сформованих АР у Системі управління ринком подекадних рахунків, а надалі, починаючи з 01.07.2024 - декадних звітів на оплату вартості балансуючої електричної енергії за період з лютого 2024 року по вересень 2024 року, наявні у матеріалах справи.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач надсилав на електронну пошту відповідача (settlement@ua.energy та nec-kanc@ua.energy) листи із рахунками-фактурами за спірний період, які скріплені цифровим підписом представника позивача.
Будь-яких заперечень щодо рахунків, які були виставлені позивачем за спірний період, відповідач не направляв, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
В контексті зазначеного, суд бере до уваги той факт, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України; лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо; у випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки; така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу, - визнав надані позивачем роздруківки знімків екранів комп'ютера належними доказами, що підтверджують факт направлення відповідачу рахунків-фактур у спірний період.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20.
Отже, представлені позивачем роздруківки знімків екрану підтверджують факт направлення відповідачу рахунків на оплату за спірний період, в той час як відповідачем не доведено неотримання ним цих рахунків, у зв'язку із чим, доводи скаржника в цій частині відхиляються колегією суддів.
Відповідач у апеляційній скарзі стверджує про те, що на його думку з 01.07.2024 змінився порядок розрахунків за Договором між позивачем та відповідачем.
Однак, такі твердження є безпідставними, оскільки відповідно до п. 7.7.4 Правил ринку відповідач повинен здійснити оплату протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка. Рахунки направлені через СУР, що є єдиним способом виставлення рахунків на оплату відповідно до положень Правил ринку і відповідає уже згаданій правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21.
В контексті зазначеного, апеляційний суд звертає увагу, що у Правила ринку були внесені зміни щодо порядку розрахунків ППБ з ОСП тільки в частині відкриття рахунку ЕСКРОУ. Водночас, порядок розрахунків для ОСП (відповідача) з ППБ не змінився.
З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем коштів за електричну енергію за спірний період 2024 року, є таким, що настав.
Також, суд звертає увагу, що відповідачем не зазначено будь-якого іншого розміру його грошових зобов'язань перед позивачем за спірні періоди.
Щодо доводів відповідача про відсутність вини останнього у простроченні виконання своїх зобов'язань з посиланням на те, що НЕК «Укренерго» оплачує придбану балансуючу електричну енергію з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання оператора системи передачі, у зв'язку з чим оплата здійснюється після надходження коштів на цей рахунок від інших учасників балансуючого ринку, колегія суддів зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що виробники зобов'язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.
Згідно із ч. 3 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.
Відповідно до ч. 7 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії» за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ЗУ «Про ринок електричної енергії» розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі, у тому числі шляхом клірингу (неттінгу), відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, Правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку.
Як передбачено ч. 4 ст. 75 ЗУ «Про ринок електричної енергії», постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до Правил ринку на: поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.
З наведеної статті закону вбачається, що її зміст не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов'язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором (зазначені висновки щодо застосування ст.75 Закону України «Про ринок електричної енергії» викладені у постанові Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21).
За наведених обставин, судом першої інстанції правильно відхилено доводи відповідача щодо відсутності його вини в простроченні оплати з посиланням на можливість проведення платежів виключно через рахунок із спеціальним режимом використання на якому недостатньо коштів.
При цьому, твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, стосовно наявності особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, є необґрунтованими, оскільки вказане не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, твердження скаржника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.
Відтак, Верховний Суд у згадуваній постанові виклав висновок, зокрема, щодо застосування ст. 75 Закону «Про ринок електричної енергії» до подібних правовідносин як підстави для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Таке правозастосування є сталим та послідовним у судовій практиці Верховного Суду.
З огляду на пояснення позивача, які викладені у позовній заяві, докази, що містяться у матеріалах справи, зокрема, акти купівлі-продажу електричної енергії за спірний період 2024 року, рахунки-фактури та звіти на оплату електроенергії, придбаної відповідачем за спірний період 2024 року, підтверджено, що позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу електричну енергію на загальну суму 770 973 887,32 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання з надання відповідачу послуг з передачі електричної енергії, а відповідач в повному обсязі не виконав належним чином свої зобов'язання з оплати за отримані послуги з передачі електричної енергії у строки визначені договором.
Разом із тим, за період з 29.10.2024 по 17.03.2025 відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 313 728 612,76 грн, що підтверджується наданими відповідачем платіжними інструкціями за вищезазначений період.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з «НЕК «Укренерго» суми основного боргу у розмірі 313 728 612,76 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (у зв'язку з відсутністю предмета спору).
Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача за спірним договором, яка на момент розгляду справи у суді першої інстанції складала 457 245 274,56 грн (770 973 887,32 грн - 313 728 612,76 грн), підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідачем належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов'язання за договором не спростовано, а матеріали справи їх не містять, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у сумі 457 245 274,56 грн.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 19 438 479,94 грн інфляційних втрат та 7 275 707,66 грн 3% річних (відповідно до наданого позивачем розрахунку).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Щодо стягнення з відповідача 19 438 479,94 грн інфляційних втрат та 7 275 707,66 грн 3% річних, то суд апеляційної інстанції зазначає, що розрахунок суду першої інстанції є арифметично правильним.
При цьому доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо неправильності розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині відмови у зменшенні 3% річних не взяті до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, то колегія суддів також не вбачає підстав для зміни судового рішення у цій частині.
Як вірно було зауважено судом першої інстанції, ОСП міг сплачувати ППБ вартість придбаної балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунку із спеціальним режимом використання та за наявності на рахунку коштів, що надійшли від учасників ринку балансування.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Статтею 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд зазначив, що сплата трьох процентів від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Так, аналізуючи критерії для зменшення відповідальності, Велика Палата зокрема зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, дійшла висновку, що мала місце очевидна неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Разом з тим, в даному випадку відсутні обставини, які мали місце у справі № 902/417/18, зокрема, за висновками суду, відсутні нерозумні чи несправедливі наслідки у вигляді явно надмірного тягаря відповідальності ОСП та існування ситуації, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Так, розмір несплаченого відповідачем основного боргу складає 457 245 274,56 грн, тоді як розмір 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню, складає 7 275 707,66 грн та 19 438 479,94 грн, відповідно, що, за висновками суду, з яким погоджується колегія суддів, є повністю співмірно та справедливо.
Так само не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо необґрунтованості відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду.
Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.97 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити або відстрочити таке виконання.
Особа ж, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Відтак, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, надзвичайні події та інші обставини справи.
За змістом ст. ст. 73-74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Пунктами 1-2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відстрочка за своєю суттю є відкладенням (перенесенням) виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та не є підставою для звільнення від його виконання (від відповідальності за його невиконання).
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Для належного вирішення питання щодо надання відстрочки виконання судового рішення, суду необхідно з'ясувати чи наявні у справі докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення.
Саме на відповідача в контексті наведених приписів покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав. Отже, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду доказів існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, що в силу приписів ст. 331 ГПК України є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що стверджуючи про такі обставини, як численні пошкодження об'єктів Об'єднаної енергетичної системи України внаслідок бойових дій, а також про те, що у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану господарська діяльність учасників ринку електричної енергії суттєво ускладнена або взагалі неможлива, наслідком чого є несвоєчасна оплата електричної енергії, наданих відповідачем послуг, до клопотання про відстрочення виконання рішення суду у даній справі не надано належних доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для відстрочки виконання рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо залишення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду без задоволення.
Доводи скаржника в цій частині не підтверджені належними доказами та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні клопотання відповідача.
Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у відповідності з вимогами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні розміру суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.
Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Правовий аналіз вищезазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, задоволення позову, покладаються на відповідача.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду Договір № 1491-ЗЭ про надання правової допомоги від 01.07.2019, Додаткову угоду № 1 від 27.12.2019 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 3 від 30.12.2020 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 6 від 27.12.2021 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 10 від 29.12.2023 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 10-4/08-02 від 02.08.2024 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 10-8/10/4-2 від 08.10.2024 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду № 11 від 01.01.2025 до Договору № 1491-ЗЭ, Додаткову угоду від 28.12.2022 до Договору № 1491-ЗЭ, Звіт наданих послуг № 6 від 20.03.2025 за Договором № 1491-ЗЭ на загальну суму 150 000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги № 1491-ЗЭ (далі - Договір), що укладений між Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Перший Радник» (Виконавець), Виконавець зобов'язується надавати Клієнтові правову допомогу (код УКТЗЕД 69.10.1) (надалі - Послуги) за окремими письмовими або усним дорученнями останнього.
Згідно з п. 1.2. Договору зміст, обсяг і вартість Послуг, що надаються, встановлюється Сторонами у Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною цього Договору. У пункті 1.3. Договору Сторони узгодили повноваження Виконавця.
На виконання п. п. 1.2, 1.3 Договору між Клієнтом та Адвокатським об'єднанням «Перший Радник» укладено Додаткову угоду № 10-4/08-02 від 02.08.2024 до Договору (надалі - Додаткова угода № 10-4/08-02), відповідно до п. 1.1. якої сторони погодили, що Виконавець зобов'язується надавати Клієнтові правову допомогу щодо належного представництва інтересів Клієнта у справах за позовом Клієнта до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат, за Договором про участь у балансуючому ринку № 0424-04013 від 27.05.2019, із подальшим представництвом (захистом) прав та інтересів Клієнта в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Відповідно до п. 2.1. Додаткової угоди № 10-4/08-02 від 02.08.2024, Сторонами погоджено, що вартість послуг Адвоката/ів становить 10 000,00 грн. за одну годину надання послуг/виконання робіт/участь в одному судовому засіданні по справі одного Адвоката. Факт надання послуг підтверджується підписаним Сторонами Звітом наданих послуг, що передбачено пунктом 1.6. Додаткової угоди № 10-8/10/4-2 від 08.10.2024 до Договору (надалі - Додаткова угода № 10-8/10/4-2 від 08.10.2024), яким пункт 2.2. Додаткової угоди № 10-4/08-02 від 02.08.2024 року узгоджено Сторонами в новій редакції та погоджено, що детальний опис наданих Послуг, час, витрачений адвокатом на їх надання, загальну вартість наданих Послуг (розмір гонорару) погоджується Сторонами у Звітах, після чого, в порядку визначеному Договором, зазначається в Актах приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до пункту 1.7. Додаткової угоди № 10-8/10/4-2, яким змінено редакцію пункту 2.4. Додаткової угоди № 10-4/08-02 від 02.08.2024 року, оплата наданих Послуг та компенсація витрат здійснюється впродовж 60 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.
20.03.2025 між АТ «ДТЕК Західенерго» та Адвокатським об'єднанням «Перший Радник» було погоджено і складено Звіт наданих послуг № 6 за Договором про надання правової допомоги № 1491-ЗЭ від 01.07.2019 та Додаткової угоди № 10-8/10/4-2 від 08.10.2024 р., відповідно до якого зафіксовано, що загальний розмір винагороди, який Клієнт має сплатити Виконавцю, складає - 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп.
Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.
За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із категорією та складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить, з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, - 100 000,00 грн.
Твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу документально не підтверджені та не доведені, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів.
Щодо доводів скаржника, про відсутність доказів оплати позивачем вартості правової допомоги, колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема в постанові від 28.06.2023 у справі № 463/2001/19, від 10.11.2022 у справі № 313/254/21, від 21.12.2022 у справі № 357/9210/18, від 02.06.2022 у справі № 158/203/20.
Таким чином, на підставі ст.ст. 126, 129, 244, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга в цій частині не підлягає задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - слід залишити без змін.
Щодо доводів скаржника стосовно невірного розподілу судового збору колегія суддів зазначає наступне.
Так, понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладені на сторони (відповідача) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині позовних вимог, провадження по яким закрито; покладені на відповідача згідно з частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник саме внаслідок його неправильних дій, які полягали у несвоєчасній оплаті отриманих за договором послуг.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви було сплачено максимальний розмір судового збору, передбачений цим Законом, 1 059 800,00 грн, що вбачається з платіжної інструкції № 3627975 від 03.09.2024.
Однак, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, в даному випадку позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 847 840,00 грн, однак ним сплачено більшу суму. Втім, позивач не позбавлений права звернутися із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 211 160,00 грн (1 059 000-847 840).
В той же час, з резолютивної частини рішення вбачається, що з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» помилково стягнуто на користь позивача судовий збір в розмірі 1 059 800,00 грн, тоді як слід було за ставкою 0,8.
Закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв'язку з чим і результат вирішення спору відсутній (див. пункт 10.1 постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17). У такому разі (виявлення після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи) суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 3 ст. 232, п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.
Отже, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Як вже зазначалось вище у цій постанові, висновки з такого питання викладаються у формі ухвали (частина 4 статті 231, частини 2 статті 232 ГПК України), яка приймається у вигляді окремого процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням суду. Тому, вирішення судом у резолютивній частині рішення питання про закриття провадження у справі в частині вимог, є порушенням норм процесуального права, водночас, таке порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення, тому не є підставою для його скасування.
Підсумовуючи все вищезазначене, Верховний Суд зауважує, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Верховний Суд підкреслює, що у зазначеній нормі ГПК йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції, закривши провадження у справі в частині основного боргу в розмірі 313 728 612,76 грн безпідставно стягнув сплачену суму судового збору з відповідача.
У справі, що переглядається, судом було вирішено лише спір у частині основного боргу в розмірі 457 245 274 грн, інфляційних втрат в розмірі 19 428 479,94 грн та 3% річних в розмірі 7 245 707,66 грн, тому відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині, тобто, в сумі 642 498,10 грн. Натомість, витрати по сплаті судового збору в сумі 205 341,90 грн відповідач не зобов'язаний відшкодовувати позивачу, оскільки в цій частині судовий збір підлягає поверненню з Державного бюджету України за відповідним клопотанням позивача.
При цьому колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що розмір судового збору, який підлягає стягненню пропорційно, відповідно до задоволених вимог розрахований із суми судового збору у розмірі 1 059 000,00 грн, оскільки коефіцієнт 0,8 застосовується для пониження відповідного розміру ставки судового збору, в даному випадку для позивача, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі.
У п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно з ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 слід змінити в частині стягнення суми судового збору в розмірі 1 059 800,00 грн, стягнувши з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» 642 498,10 грн судового збору.
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З урахуванням наведеного, інші доводи скаржника в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішень господарського суду першої інстанції через необґрунтованість в розумінні ст. 74-76, 80, 86, 269 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарг з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених до стягнення позивачем позовних вимог, додержанням норм матеріального та процесуального права при ухваленні додаткового рішення.
Однак, враховуючи викладене вище, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у справі № 910/10946/24 підлягає частковому задоволенню, а саме: рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 підлягає зміні в частині розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесений скаржником судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на нього в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 змінити в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» судового збору, виклавши резолютивну частину у наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична кампанія «Укренерго» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ЄДРПОУ: 00100227) на користь Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» (79026, місто Львів, вулиця Козельницька, будинок 15; ЄДРПОУ: 23269555) 457 245 274,56 грн основного боргу, 19 438 479,94 грн інфляційних втрат, 7 275 707,66 грн 3% річних та 642 498,10 судового збору.
Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 313 728 612,76 грн. основного боргу закрити.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.».
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 910/10946/24 залишити без змін.
4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі № 910/10946/24 залишити без змін.
5. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
6. Матеріали справи № 910/10946/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.08.2025, зокрема, у зв'язку із перебуванням колегії суддів у відпустці.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім