вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" липня 2025 р. Справа№ 910/15563/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Кравчука Г.А.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Гріщенко А.О.
за участі представників сторін:
від позивача: Самофал В.І.
від відповідача: Прохоров Ю.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025
у справі № 910/15563/24 (суддя - Турчин С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС»
до Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ»
про стягнення 3 489 772,39 грн
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» про стягнення 3 489 772,39 грн, з яких: 771081,50 грн - 3% річних, 2 718 690,89 грн - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку із неналежним виконанням грошового зобов'язання за договором № 6323/02 від 17.08.2010, заборгованість за яким встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/8615/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» 3% річних у сумі 771 081,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2 718 690,89 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 41 877,27 грн.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, встановивши при цьому арифметичну правильність розрахунків заявлених вимог та відповідність їх положенням законодавства.
Разом з тим, судом встановлено відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом, та окрім того, відповідачем, в свою чергу, не доведено наявність будь-яких виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Державне підприємство «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. Судові витрати покласти на позивача.
Крім того, скаржник просив суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/15563/24 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/15563/24.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/15563/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24, залишено без руху апеляційну скаргу Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та надано строк на усунення недоліків.
11.04.2025 до канцелярії суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15563/24 за апеляційною скаргою Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та призначено апеляційну скаргу до розгляду на 11.06.2025.
09.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
11.06.2025 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 розгляд справи № 910/15563/24 призначено на 09.07.2025.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає наступне:
- судом не враховано посилання відповідача на наявність спеціального порядку розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом, у зв'язку з чим стверджує про відсутність прострочення виконання своїх зобов'язань за договором;
- судом не було враховано доводи щодо застосування до спірних правовідносин наказів Міністерства енергетики України №140 та 206;
- позивачем неправомірно включено до розрахунку індекс інфляції за вересень 2022;
- суд дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості клопотання відповідача про зменшення розміру трьох процентів річних.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів та зазначив наступне:
- обставинам щодо прострочення по оплаті заборгованості вже була надана оцінка у справі №910/8615/23;
- доводи скаржника в частині застосування до відповідних правовідносин положень наказів Міністерства енергетики України № 140 та №206 є помилковими та не відповідають чинному законодавству України, правовим висновкам Верховного Суду щодо їх застосування, і відповідні доводи також досліджувались при розгляді справи №910/8615/23 та були відхилені;
- виходячи з норм чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду були здійсненні розрахунки ТОВ «Смілаенергопромтранс» 3 % річних та інфляційних втрат, які обґрунтовано підтверджені та залишені судом першої інстанції без змін;
- у справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в даному випадку, відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних.
Позивач вважає, що скаржник жодним чином не спростував обставини, встановлені судом першої інстанції, та не навів жодної норми матеріального чи процесуального права, яка була порушена при ухваленні рішення, а тому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
2.4. явка в судове засідання
У судове засідання 09.07.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
30.06.2019 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ), Державним підприємством «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» (Гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду № 197/01 до договору від 17.08.2010 № 6323/02 ( надалі - договір), відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти договір від 17.08.2010 №6323/02 в новій редакції.
Відповідно до п.1.1. договору виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок).
Згідно із п. 2.1. договору сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
У п.2.3. договору визначено, що виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
У зв'язку із тим, що ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» порушено зобов'язання з своєчасної оплати за відпущену електричну енергію в жовтні 2021 року, лютому-травні 2022 року, липні 2022 року, внаслідок чого в ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» утворилася заборгованість у розмірі 11797708,48 грн, ТОВ «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» про стягнення 11797708,48 грн заборгованості за договором від 17.08.2010 № 6323/02.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/8615/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 позов задоволено частково; закрито провадження у справі №910/8615/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» до Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» в частині стягнення 6 055,39 грн заборгованості, у зв'язку з відсутністю предмета спору; стягнуто з Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» заборгованість у розмірі 11791653,09 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 176 965,63 грн.
Судовим рішенням у справі №910/8615/23 встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором №6323/02 від 17.08.2010 в частині повної та своєчасної оплати за продану в жовтні 2021 року, лютому-липні 2022 року електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, у зв'язку із чим у відповідача перед ТОВ «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» утворилась заборгованість в розмірі 11797708,48 грн.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права
Згідно із наданими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями та розрахунками відповідач здійснив оплату за електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом у такому порядку:
за електричну енергію продану в жовтні 2021 року: 13.10.2021 - 51170,71 грн; 25.10.2021 - 1 868 796,17 грн; 29.10.2021 - 206 429,20 грн; 29.10.2021 - 594 334,64 грн; 15.11.2021 - 2 775 459,76 грн; 28.09.2022 - 1 205 717,01 грн; 18.10.2022 - 1 318 007,00 грн; 18.10.2023- 4 259,53 грн; 20.10.2023 - 1 795,86 грн; 26.10.2023 - 6 500,23 грн; 30.11.2023 - 5783,99 грн; 28.12.2023 - 9876,00 грн; 21.02.2024 - 29150,14 грн; 30.07.2024 - 472 229,20 грн; 28.08.2024 - 50 400,50 грн; 22.11.2024 - 314 910,73 грн; всього 8 914 820,67 грн;
за електричну енергію продану в лютому 2022 року: 15.02.2022 - 3 303 536,11 грн; 24.02.2022 - 3 622 510,59 грн; 08.06.2022 - 2 521 649,53 грн; 22.11.2024 - 831 740,35 грн; всього 10 279 436,58 грн.
за електричну енергію продану в березні 2022 року: 29.03.2022 - 5 198 930,28 грн; 07.04.2022 - 2 042 611,19 грн; 22.11.2024 - 3 367 362,71 грн; всього 10 608 904,18 грн;
за електричну енергію продану в квітні 2022 року: 25.04.2022 - 1 287 884,30 грн; 06.05.2022 - 406 152,42 грн; 22.11.2024 - 787 737,83 грн; всього 2 481 774,55 грн;
за електричну енергію продану в травні 2022 року: 16.05.2022 - 2 466 907,19 грн; 25.05.2022 - 3 393 122,17 грн; 07.06.2022 - 2 855 365,66 грн; 22.11.2024 - 4 052 713,94 грн; всього 12 768 108,96 грн.
за електричну енергію продану в липні 2022 року: 14.07.2022 - 3 958 075,54 грн; 25.07.2022 - 4 548 096,44 грн; 29.07.2022 - 2 773 313,21 грн; 22.11.2024 - 1 863 247,47 грн; всього 13 142 732,66 грн.
Посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором №6323/02 від 17.08.2010, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 771081,50 грн та інфляційні втрати у сумі 2 718 690,89 грн. Нарахування позивач здійснює у такому порядку:
на суму боргу за жовтень 2021 року за період з 15.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 57257,52 грн та інфляційні втрати у сумі 264803,86 грн;
на суму боргу за лютий 2022 року за період з 15.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 54560,52 грн. та інфляційні втрати у сумі 190468,54 грн;
на суму боргу за березень 2022 року за період з 15.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 220892,34 грн та інфляційні втрати у сумі 771126.06 грн;
на суму боргу за квітень 2022 року за період з 15.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 51674,04 грн та інфляційні втрати у сумі 180391,96 грн;
на суму боргу за травень 2022 року за період з 15.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 265850,02 грн та інфляційні втрати у сумі 928071,49 грн;
на суму боргу за липень 2022 року за період з 24.09.2022 по 21.11.2024: 3% річних у сумі 120847,06 грн та інфляційні втрати у сумі 383828,98 грн.
Як було зазначено вище, правові відносини між сторонами виникли за договором №6323/02 від 17.08.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2023 у справі №910/8615/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024, встановлено порушення ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» виконання грошового зобов'язання за договором №6323/02 від 17.08.2010 в частині повної та своєчасної оплати за продану в жовтні 2021 року, лютому-травні 2022 року, липні 2022 року електричну енергію, вироблену ТОВ «СМІЛАЕНЕРГОПРОМТРАНС» за «зеленим» тарифом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Таким чином, наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу вартості відпущеної в жовтні 2021 року, лютому-травні 2022 року, липні 2022 року електричної енергії за договором №6323/02 від 17.08.2010 та прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань підтверджується судовим рішеннями у справі №910/8615/23 та повторного доведення не потребують.
Суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.
Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов'язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом вище, відповідач у період з 13.10.2021 по 22.11.2024 здійснював сплату заборгованості за електричну енергію відпущену в жовтні 2021 року, лютому-травні 2022 року, липні 2022 року.
Таким чином, у позивача наявні правові підстави для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку із порушенням відповідачем грошового зобов'язання.
За розрахунком позивача 3% річних та інфляційні втрати на заборгованість за жовтень 2021 року, лютий-травень 2022 року позивач нараховує за період з 15.09.2022 по 21.11.2024. Нарахування 3% річних на суму боргу за липень 2022 року позивач здійснює за період з 24.09.2022 по 21.11.2024, інфляційні втрати на суму боргу за липень 2022 року - з 01.10.2022 по 21.11.2024.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги стверджував, що за розрахунковими періодами жовтень 2021 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року прострочення виконання зобов'язання настає з 16.09.2022 року; а за липень 2022 року - 27.09.2022.
Оцінюючи аргументи сторін щодо початку прострочення виконання зобов'язання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 3.3. договору оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з п. 10.1 Порядку №641 (у редакції, чинній у спірний період) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до п.10.4 Порядку №641 (у редакції, чинній у спірний період) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Отже, оплату ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» зобов'язаний здійснювати у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за «зеленим» тарифом у три етапи: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів після отримання акту та оприлюднення рішення НКРЕКП про затвердження розміру вартості послуги.
Таким чином, з урахуванням наведеного, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.
Такі висновки щодо остаточного розрахунку за електричну енергію з виробником за «зеленим» тарифом викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» у січні - травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» за липень 2022 року.
Отже, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за відпущену електричну енергію у жовтні 2021 та у лютому 2022 - травні 2022 року у строк по 14.09.2022 (включно); у липні 2022 року - у строк до 23.09.2022 (включно).
Такий порядок визначення кінцевої дати остаточного розрахунку за електричної енергії (не з дня, наступного за днем оприлюднення постанови Регулятора, а саме з дня оприлюднення постанови регулятора) узгоджується із позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 по справі № 910/4439/23.
Отже, з огляду на наведені положення Порядку та правову позицію Верховного Суду, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено заперечення відповідача щодо визначеного позивачем початку прострочення виконання грошового зобов'язання як необґрунтовані.
Щодо порядку нарахування інфляційних втрат.
У справі № 910/13071/19 Велика Палата Верховного Суду вказала на порядок розрахунку інфляційних втрат та зазначила, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. А тому, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Розрахунок інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання відображається, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не нараховується.
Зазначений вище спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних втрат».
При цьому про такий спосіб розрахунку також наведений і в постанові Верховного Суду від 05.12.2024 №910/11864/23, на яку посилається відповідач.
Відтак, нарахування позивачем інфляційних втрат за вересень 2022 року (розрахунок на суму заборгованості за жовтень 2021 року, лютий-травень 2022 року) є обґрунтованим та відповідає судовій практиці.
Разом з тим, при перевірці розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивач також дотримався порядку визначення величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, висновки щодо правильності застосування такого порядку викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №924/2/21, від 03.04.2024 у справі №910/4170/23, від 17.01.2024 у справі №910/18308/21.
Отже, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів вважає, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими. Заперечення скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Щодо доводів відповідача про те, що при вирішенні питання щодо розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію слід керуватись нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, зокрема, наказами Міненерго від 28.03.2022 № 140, який був чинний до 05.07.2022 та № 206 від 16.06.2022, суд зазначає наступне.
На час настання строку оплати вартості електроенергії за заявлений Товариством період (жовтень 2021 року, лютий 2022 року - травень 2022 року, липень 2022 року) наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 року №140 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» втратив чинність. У свою чергу, наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 року № 206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом», як і попередній наказ, жодним чином не обмежує право позивача на отримання повної вартості проданої енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку. Цим наказом лише обмежено розмір виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку. Проте даний нормативно-правовий акт не обмежує розмір виплат, які підлягають перерахуванню продавцям енергії за «зеленим тарифом» при здійсненні ними остаточних розрахунків згідно з пунктом 10.4 Порядку.
У постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини 8 статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206. Згідно з цими висновками, положення наказу №206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.
Відтак, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку № 641, наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22, з урахуванням уточнення такого змісту:
- Накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань Гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
- накази не звільняють ДП «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» від обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для Гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.
Відтак, відповідні заперечення відповідача судом першої інстанції вмотивовано відхилено як необґрунтовані.
Щодо клопотання відповідача про зменшення 3% річних.
Згідно із ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Водночас, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №924/441/20 суд звертав увагу на необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та зазначав, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №917/991/22 звернув увагу на те, що саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за договором, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини третьої статті 511 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України (щодо права суду зменшувати лише розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України).
У п.72. постанови від 05.06.2024 по справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
Суд враховує, що у даній справі позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), отже, в цьому випадку вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних суд має виходити з конкретних обставин у розглядуваній справі, які мають юридичне значення, а також наявності виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини та судову практику, що склалася в аналогічних правовідносинах, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню клопотання відповідача, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом, та окрім того, відповідачем, в свою чергу, не доведено наявність будь-яких виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
З наведеним висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних погоджується судова колегія апеляційного суду.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 771081,50 грн, інфляційні втрати у сумі 2718690,89 грн є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Колегією суддів встановлено, що при вирішенні спору судом першої інстанції була надана належна оцінка доводам сторін та всебічно досліджено докази, як окремо, так і в їх сукупності, а тому доводи скаржника про неповне з'ясування судом обставин справи є необґрунтованими.
Судова колегія констатує, що обставинам щодо прострочення виконання відповідачем свої зобов'язань за договором була надана оцінка у межах справи №910/8615/23, а обставини, встановлені в межах вказаної справи є преюдиційними для даного спору, тобто не потребують повторного доказування.
Судом першої інстанції було враховано та досліджено доводи відповідача щодо застосування до спірних правовідносин наказів Міністерства енергетики України №140 та 206 та вмотивовано визнано їх необґрунтованими, спираючись зокрема на судову практику, а відтак відповідні аргументи скаржника про протилежне судова колегія відхиляє.
Доводи відповідача щодо неправильності розрахунків заявлених вимог є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Разом з тим, судова колегія не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та акцентує увагу на тому, що позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), натомість як відповідачем не доведено наявності виключних (надзвичайних) обставин, які вплинули на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Усі інші доводи та міркування сторін судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/15563/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/15563/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.08.2025.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді Г.А. Кравчук
Г.П. Коробенко