79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" липня 2025 р. Справа №926/2499/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук О.І. Матущака,
секретар судового засідання Залуцький Д.Т.,
розглянувши апеляційну скаргу Чернівецької міської ради б/н від 01.04.2025 (вх. № 01-05/973/25 від 02.04.2025)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 (повний текст рішення складено 14.03.2025, м. Чернівці, суддя О.В. Гончарук)
у справі № 926/2499/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс», м. Чернівці
та ОСОБА_1 , м. Чернівці
до відповідача Чернівецької міської ради, м. Чернівці
про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,
за участю представників сторін:
від позивача: Рожок Л.П.;
від відповідача: Сьоміна І.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» та ОСОБА_1 звернулись до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради в якому просять визнати незаконним та скасувати пункт 6 Рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками».
В обґрунтування свого позову, позивачі посилаються на обставини, пов'язані з припиненням права постійного користування за Товариством з обмеженою відповідальністю ТВФ «ГІС-Сервіс» земельною ділянкою за кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно до іншої особи (пункт «е» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).
На переконання позивачів незаконність оскаржуваного рішення обумовлена зокрема тим, що право постійного користування земельною ділянкою, ним набуте у встановленому законодавством порядку, а саме згідно з законодавством, що діяло на момент набуття права власності на нерухоме майно такої підстави припинення права користування земельною ділянкою як перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи на той час, не передбачалось.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 6 Рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками». Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» 2422,40 грн судового збору.
Обґрунтовуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що в оскаржуваному пункті 6 рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 за №1310, міська рада визначала як єдину правову підставу припинення права постійного користування земельною ділянкою за позивачем норму пункту «е» статті 141 Земельного кодексу України, якої на час настання факту набуття права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , у правовій природі не існувало.
Відтак, оскільки за наслідками прийняття Рішення Чернівецької міської ради від 29.06.2023 №1310 «Про постійне користування земельними ділянками» припинено право постійного користування земельною ділянкою за Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс», то має місце втручання у право мирного володіння і користування земельною ділянкою на підставі Державного акту серії I-ЧВ від 05.05.1998, а тому місцевий суд дійшов висновку, що таке право позивача підлягає відновленню у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, шляхом задоволення позову про скасування оскаржуваного рішення міської ради.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 Чернівецька міська рада звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 01.04.2025 (вх. № 01-05/973/25 від 02.04.2025) у якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 04 березня 2025 у справі №926/2499/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» та ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради відмовити повністю.
Апелянт вказує, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Таким чином, у разі набуття особою права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення на своє ім'я земельної ділянки, необхідної для обслуговування нерухомості, виникає у власника нерухомості в силу закону.
Отже, на переконання скаржника права ТОВ «ГІС-Сервіс» в даній справі спірним рішенням Чернівецької міської ради, не порушені.
При цьому, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
За таких обставин, апелянт вказує, що даним обставинам, судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки та не були взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного рішення.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
У судове засідання 23.07.2025 з'явився представник позивачів, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.
У судове засідання 23.07.2025 з'явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.04.1997 року № 278/7 (додаток 1 пункт 1) Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» надано земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 в постійне користування для виробничих потреб.
На підставі рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.04.1997 за № 248/7 Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» видано Державний акт на право постійного користування землею I-ЧВ №000961 від 05.05.1998 на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467.
З матеріалів справи встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 знаходяться нежитлові приміщення (аптеки готових ліків) загальною площею 322,10 кв.м.
Так, на підставі договору дарування від 01.12.2004 року нерухоме майно яке знаходиться на спірній земельній ділянці було передано від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
29 червня 2023 року Чернівецькою міською радою прийнято рішення за №1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками», у відповідності до пункту 6 якого, міська рада вирішила «вважати припиненим право постійного користування Товариству з обмеженою відповідальністю торгово-виробничій фірмі «ГІС-СЕРВІС» земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0495 га для виробничих потреб, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 05.05.1998, у зв'язку із набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці (підстава пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України.
Так, станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради, власником усього нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 на вул. Героїв Майдану, 116, м. Чернівці, був ОСОБА_1 .
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Так, ознаками господарського спору є те, що: 1) спір виник із правовідносин, що врегульовані нормами цивільного та господарського права; 2) вимога ініціатора звернення до суду зумовлена прагненням відновити своє порушене приватне (цивільне чи господарське) суб'єктивне право та/або захистити приватний (цивільно- чи господарсько-правовий) інтерес; 3) процесуальне законодавство містить пряму норму, згідно з якою відповідний спір належить до юрисдикції саме господарських судів; 4) у процесуальному законі відсутня пряма норма, яка визначає юрисдикцію іншого суду для відповідного спору.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
У справі, що розглядається, позивач ( ОСОБА_1 ) не є суб'єктом господарської діяльності (фізичною особою - підприємцем), а звернувся як фізична особа на захист порушених на його думку прав, прийнятим відповідним рішенням.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Тож, при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.
Так, позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Чернівецької міської ради з вимогою визнати незаконним та скасувати пункт 6 Рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками».
В обґрунтування свого позову, позивач посилається на обставини, пов'язані з припиненням права постійного користування за Товариством з обмеженою відповідальністю ТВФ «ГІС-Сервіс» земельною ділянкою за кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 у зв'язку з переходом права власності на нерухоме майно до іншої особи (пункт «е» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України).
Розглядаючи справу, суд має насамперед визначити зміст правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.
Частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Предметом спору у цій справі є, дії органу місцевого самоврядування, пов'язані з прийняттям рішення, а також саме рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками».
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відтак, враховуючи суб'єктний склад учасників спору та сам предмет спору, можливо зробити висновок, що вказані правовідносини між ОСОБА_1 та Чернівецькою міською радою не мають господарського характеру і як наслідок, даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Судом при розгляді справи № 926/2499/24 констатується, що, з урахуванням характеру спірних правовідносин, що склались між визначеним колом їх учасників, спір у цій справі за позовом ОСОБА_1 підлягає вирішенню не в порядку господарського судочинства, а в порядку цивільного судочинства.
Отже, позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки згідно з приписами статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не має повноважень, необхідних для розгляду по суті даної справи за участю фізичної особи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів доходить висновку про те, що провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасувати 6 Рішення Чернівецької міської ради № 1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками» підлягає закриттю, оскільки даний спір не підвідомчий господарським судам, а підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс».
Колегія суддів зазначає, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (т.б. не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Підставами для визнання недійсним (незаконним) акту (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
З матеріалів справи встановлено, що на підставі Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 16.04.1997 за № 248/7 Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» видано Державний акт на право постійного користування землею I-ЧВ №000961 від 05.05.1998 на земельну ділянку з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467.
З матеріалів справи встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 знаходяться нежитлові приміщення (аптеки готових ліків) загальною площею 322,10 кв.м.
На підставі договору дарування від 01.12.2004 року нерухоме майно яке знаходиться на спірній земельній ділянці було передано від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
29 червня 2023 року Чернівецькою міською радою прийнято рішення за №1310 від 29.06.2023 «Про постійне користування земельними ділянками», у відповідності до якого, міська рада вирішила «вважати припиненим право постійного користування Товариству з обмеженою відповідальністю торгово-виробничій фірмі «ГІС-СЕРВІС» земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0495 га для виробничих потреб, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 05.05.1998, у зв'язку із набуттям іншою особою права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці (підстава пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України.
Станом на момент прийняття оспорюваного рішення міської ради, власником усього нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:12:003:0467 на вул. Героїв Майдану, 116, м. Чернівці, був ОСОБА_1 .
Так, на час придбання нерухомого майна загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою були визначені статтею 141 ЗК України (у відповідній редакції). Постійний землекористувач міг добровільно відмовитися від права користування земельною ділянкою за поданою ним заявою до власника земельної ділянки та прийнятим власником земельної ділянки на підставі цієї заяви рішенням про припинення права постійного користування земельною ділянкою (частини 3, 4 статті 142 ЗК України у відповідній редакції). Отже, норми земельного законодавства не містили відповідних підстав та механізму переходу прав на земельну ділянку поза волевиявленням попереднього користувача земельної ділянки.
Однак, на час прийняття Чернівецькою міською радою спірного рішення редакцію статті 141 ЗК України було змінено (згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) і в пункті «е» цієї норми законодавець передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
В силу вимог частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об' єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав в результаті набуття майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами Земельного кодексу України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
Відповідно до частини 13 статті 120 ЗК України (у чинній редакції) у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, єдиний майновий комплекс), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач права власності на такий об'єкт зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов'язаний не пізніше 30 днів з дня отримання поданої у встановленому порядку заяви припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений відповідний об'єкт, та передати її у власність або оренду набувачу права власності на такий об'єкт. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу права власності на відповідний об'єкт у передачі йому у власність або оренду земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. № 5-рп/2005, а також принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, слід зазначити, що незважаючи на закріплення прав на земельну ділянку за позивачем, фактичне користування земельною ділянкою здійснює інша особа як власник нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці.
Відповідно до частини 1 пункту «е» статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Саме цією законодавчою нормою і керувалась Чернівецька міська рада при прийнятті спірного рішення від 29.06.2023 №1310 «Про постійне користування земельними ділянками».
Незважаючи на відсутність на момент прийняття спірного рішення чітко визначеного порядку реалізації наведеної законодавчої норми, набуття третьою особою права власності на нерухоме майно було визначено законодавцем як правова підстава для припинення права користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 5 статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного пункту рішення) земельні ділянки, як перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Натомість у спірних правовідносинах у силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розміщені, користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості не може здійснювати ніхто, окрім власника нерухомості.
У цьому випадку вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача на користь власника нерухомості не відбувається, а тому до спірних правовідносин стаття 149 ЗК України застосуванню не підлягає.
Таке розуміння змісту правовідносин між власником нерухомості та попереднім землекористувачем підтвердив і законодавець, доповнивши згідно із Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI статтю 141 ЗК України пунктом «е» та прямо передбачивши відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Натомість вилучення земельної ділянки залишилось окремою підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка передбачена в пункті «б» статті 141 ЗК України.
Верховний Суд у складі Судової Палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у Постанові від 23.11.2023 у справі № 916/3030/22 зазначив, що у разі набуття права власності на нерухомість, яка розташована на частині земельної ділянки, наданій іншій особі на праві постійного користування, право на оформлення землекористування для обслуговування такої нерухомості виникає автоматично в силу принципу єдності долі нерухомості і земельної ділянки та не вимагає отримання згоди постійного землекористувача.
У згаданій Постанові Касаційного господарського суду від 1 грудня 2020 року у справі №921/99/18 зазначено, що позовна вимога в частині припинення права постійного землекористування відповідача не підлягає задоволенню, оскільки у відповідача право постійного користування земельною ділянкою припинилося автоматично в силу закону. Оспорюваний акт посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке автоматично припинилося, у зв'язку з набуттям іншою юридичної особою права власності на майновий комплекс, розташований на ній (земельній ділянці), тому з моменту набуття права власності на майновий комплекс іншого особою, такий акт втратив юридичну силу (п.35, 37 постанови).
Отже, зважаючи на вказані приписи законодавства та зміст оспорюваного рішення, можна дійти висновку, що спірне рішення прийнято відповідачем з підстав передбачених пунктом е) статті 141 ЗК України, тобто у зв'язку з набуттям прав власності іншою особою і на момент його прийняття відповідало вимогам законодавства та визначеній законом компетенції Чернівецької міської ради та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» у справі.
Таким чином, в ході здійснення апеляційного провадження у цій справі доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника обґрунтовані і є такими, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду зазначає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 у справі № 926/2499/24 не ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підлягає скасуванню.
Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи усе вищенаведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 у справі № 926/2499/24 в порядку статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати
З огляду на те, що суд задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради б/н від 01.04.2025 (вх. № 01-05/973/25 від 02.04.2025) задоволити.
2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 у справі №926/2499/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким:
Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради закрити.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» до Чернівецької міської ради відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича фірма «ГІС-Сервіс» (58000, місто Чернівці, вул. Героїв Майдану, 116, код 21415490) на користь Чернівецької міської ради (58002, місто Чернівці, площа Центральна, код 36068147) 3 633,60 грн судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
4.Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.І. Матущак