25 липня 2025 року
м. Київ
справа № 454/4097/24
провадження № 61-8470ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Краснощокова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди,
03 липня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 щодо застосування норм 1166 ЦК України щодо покладення на відповідача обов'язку доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Разом з тим, зміст оскаржених судових рішень, обґрунтування та доводів касаційної скарги, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, не дозволяють зробити висновок, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку заявник посилається у касаційній скарзі, і що такі правовідносини є подібні до правовідносин в цій справі.
У цій справі суди відмовили у позові ОСОБА_1 , оскільки виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому бездіяльністю відповідача майнової та моральної шкоди, сам лише факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. У справі № 761/12945/19, частково задовольняючи позов, суди виходили із того, що позивач довела належними та допустимими доказами факт залиття її квартири внаслідок неправомірних дій відповідача, розмір завданих збитків, тоді як відповідач не спростувала своєї вини у залитті квартири позивача, з чим погодився Верховний Суд.
ОСОБА_1 також зазначає підставу касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України) у подібних правовідносинах, що підтверджується оскаржуваною постановою Львівського апеляційного суду від 04червня 2025 року у справі, у якій відсутні посилання на висновки Верховного Суду у даних правовідносинах. У зв'язку порушенням його прав, гарантованих статтями 40, 56 Конституції України, необхідне формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм статей 10, 12, 78, 81, 263, 264, 265, 382 ЦПК України у даних правовідносинах для правильного вирішення справи.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. Тому, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункти 131-133).
Разом з тим скаржник не зазначає, який саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, з відповідним обґрунтуванням неправильного застосування судами в цій справі норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
При цьому посилання заявника, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах підтверджується оскаржуваною постановою Львівського апеляційного суду від 04червня 2025 року у справі, у якій відсутні посилання на висновки Верховного Суду у даних правовідносинах, не відповідає дійсності, оскільки суд апеляційної врахував такі висновки у подібних правовідносинах (у постановах від 27 березня 2023 року у справі №757/221/21-ц, від 02 листопада 2022 року в справі №755/9504/21, від 25 січня 2021 року в справі №227/4410/19, від 25 березня 2021 року в справі №227/3052/19, від 08 вересня 2021 року в справі №638/164/18, від 01 грудня 2021 року в справі №638/3758/20,від 19 травня 2021 року у справі №686/27967/19, від 21 грудня 2019 року у справі №285/3475/18-ц, від 10 липня 2019 року у справі №522/3429/17, від 04 березня 2020 року у справі №639/1803/18).
Тому відсутні підстави вважати про підтвердження заявником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
При цьому формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не може бути підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, заявникові необхідно подати до Верховного Суду підписану касаційну скаргу у новій редакції, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Згідно частин другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (касаційна скарга залишається без руху з наданням строку для виправлення її недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 392, 390, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 червня 2025 року залишити без руху.
Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені статтею 393 ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснощоков