07 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 295/5712/24
провадження № 61-5355 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представникОСОБА_3 - адвокат Яремчук Олег Васильович,
третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожа Віктор Віталійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представникаОСОБА_3 - адвоката Яремчука Олега Васильовича, на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Григорусь Н. Й., Шевчук А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожа В. В., в якому просив суд:
1) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) разом із розташованим на ній житловим будинком
АДРЕСА_1 , укладеного 26 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований у реєстрі за № 964;
2) скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 67347581 від 26 квітня 2023 року щодо нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,25 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2673686118040), кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) разом із розташованим на ній житловим будинком
АДРЕСА_1 ;
3) визнати недійсним договір дарування земельних ділянок загальною площею 2,2176 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі: площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0108, та площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, розташованих на території Видиборівської сільської ради Черняхівського району, Житомирської області, укладеного 07 серпня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований у реєстрі за № 2165;
4) скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 68764826 від 07 серпня 2023 року щодо нерухомого майна - земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,9621 га кадастровий номер якої 1825681600:04:000:0108 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334173218256), розташованого на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області;
5) скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер: 68766009 від 07 серпня 2023 року щодо нерухомого майна - земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2555 га кадастровий номер якої 1825681600:04:000:0200 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334190518256), розташованого на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області.
Позов мотивовано тим, що 21 грудня 2021 року за участю транспортного засобу марки «BMW X5» під його керуванням та автомобіля марки «Renault»
під керуванням ОСОБА_4 сталась дорожньо-транспортна пригода
(далі -ДТП), у результаті якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21, яка 07 червня 2022 року залишена без змін Житомирським апеляційним судом, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Позивач указував, що ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодувало йому завдані збитки частково, а саме у розмірі 128 500 грн. Проте, згідно з ремонтної калькуляції вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW X5» склала 511 035,61 грн. При цьому ОСОБА_2 після визнання його винним у вчиненні ДТП відмовився ремонтувати його автомобіль та відшкодовувати різницю вартості виконаних робіт необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля.
Позивач зазначав, що 20 січня 2023 року він звернувся до суду з позовом про відшкодування завданої йому шкоди. Рішенням Богунського районного суду
м. Житомира від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/25 стягнуто з
ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП, у розмірі 382 535,61 грн,
10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 925,36 грн судового збору. Після цього він вжив заходів до примусового виконання судового рішення, оскільки відповідач і далі ігнорував його прохання щодо відшкодування завданої шкоди. Приватним виконавцем Дідківським А. С. при примусовому виконанні виконавчого листа № 295/859/23, виданого 19 вересня
2023 року Богунським районним судом м. Житомира, у межах виконавчого провадження АСВП 72830851 встановлено відсутність майна та коштів у боржника, на які можливо звернути стягнення, оскільки в період з серпня 2022 року
по серпень 2023 року боржником вчинено договори дарування на корить дочки ОСОБА_5 та онуки ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану громадян та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкта нерухомого майна щодо суб'єкта.
Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 , з метою уникнути звернення стягнення на майно внаслідок відповідальності за спричинену йому шкоду, створену ДТП,
26 квітня 2023 року уклав договір дарування, відповідно до якого подарував (передав безоплатно) земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) разом із розташованим на ній житловим будинком АДРЕСА_2 , оцінені у 49 000 грн, а його онука - ОСОБА_3 отримала у власність шляхом прийняття дару вказану земельну ділянку разом із розташованим на ній житловим будинком. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований в реєстрі за № 964.
Крім того, 07 серпня 2023 року ОСОБА_2 , з метою уникнути звернення стягнення на майно внаслідок відповідальності за спричинену йому шкоду, створену ДТП, уклав договір дарування, відповідно до якого подарував (передав безоплатно) земельні ділянки, загальною площею 2,2176 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі: площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0108, та площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, розташовані на території Видиборівської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, оцінені в 49 000 грн, а його онука - ОСОБА_3 отримала у власність шляхом прийняття дару вказані земельні ділянки. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований в реєстрі за
№ 2165.
Позивач зазначав, що сторони правочинів є близькі родичі (дід, онука), вартість майна у правочинах значно занижена, відповідачі вибрали безоплатний спосіб передачі майна шляхом укладення договору дарування, що вказує на очевидну мету їх вчинення, а саме уникнення ОСОБА_2 стягнення коштів на його користь шляхом переведення права власності на іншу особу, близького родича. Тому укладені відповідачами договори дарування позивач уважав такими, що мають усі ознаки фраудаторних правочинів, так як укладені не для настання правових наслідків, які в них обумовлені, а для уникнення ОСОБА_2 відповідальності за виконання грошових зобов'язань перед ним.
Оскільки відповідач в добровільному порядку не бажає відшкодовувати завдану йому шкоду, уникає відповідальності за виконання грошового зобов'язання, він змушений звернутись з позовом до суду за захистом своїх майнових прав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позовні вимоги задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 січня
2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладених ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 16 травня 2024 року, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), разом із розташованим
на ній житловим будинком
АДРЕСА_1 , та земельні ділянки, загальною площею 2,2176 га, для ведення сільськогосподарського виробництва,
у тому числі: площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0108, площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, розташованих на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи не підтверджено, що на час укладення договорів дарування ОСОБА_2 був обізнаний про наявність боргового зобов'язання перед позивачем, зокрема, розгляду справи за позовними вимогами позивача до нього про стягнення шкоди та ухвалення заочного рішення від 13 липня 2023 року про відшкодування завданої шкоди.
Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що на момент укладення спірних правочинів не було накладено обтяжень на належне майно відповідача та те, що останній не був включений до Єдиного реєстру боржників. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів, які б вказували на наявність очевидної недобросовісності та зловживання правами стосовно нього під час укладення відповідачами договорів дарування. Позивачем не підтверджено порушення відповідачами основних принципів цивільного законодавства: справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав. Крім того, позивач не довів будь якими доказами відсутність у відповідача-боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 січня
2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)
та розташованого на ній житлового будинку
АДРЕСА_1 , укладеного 26 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований у реєстрі за № 964.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 67347581 від 26 квітня 2023 року щодо нерухомого майна: земельної ділянки, площею 0,25 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2673686118040), кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та розташованого на ній житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування земельних ділянок, загальною площею
2,2176 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі: площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0108, та площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, розташованих на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області, укладеного 07 серпня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Доброльожею В. В., зареєстрований у реєстрі за № 2165.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 68764826 від 07 серпня 2023 року щодо нерухомого майна - земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0108, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334173218256), розташованої на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Доброльожи В. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер: 68766009 від 07 серпня 2023 року щодо нерухомого майна - земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334190518256), розташованої на території Видиборівської сільської ради, Черняхівського району, Житомирської області.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорювані договори дарування земельних ділянок та житлового будинку укладені між ОСОБА_2 та його онукою - ОСОБА_3 є безоплатними та відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому дарувальник - ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь онуки, маючи невиконані грошові зобов'язання перед позивачем-кредитором, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за спірними договорами дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваних договорів дарування, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору.
Суд апеляційної інстанції вказав, що на підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочинів (26 квітня 2023 року та 07 серпня 2023 року), тобто після відкриття ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 лютого 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача, третя особа - ПрАТ «СК «ВУСО», про відшкодування шкоди; момент ухвалення заочного рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року; контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування, - онука боржника; безоплатність оспорюваних договорів дарування.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_2 , відчуживши спірне нерухоме майно, на яке могло бути звернуто стягнення в рахунок погашення відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 , на користь своєї онуки, діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення на погашення матеріальної шкоди, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Яремчук О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 06 січня 2025 року залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката
Яремчука О. В., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк представник ОСОБА_3 - адвокат Яремчук О. В., усунув недоліки касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду
від 30 квітня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 295/5712/24 із Черняхівського районного суду Житомирської області. У задоволенні клопотання представника
ОСОБА_3 - адвоката Яремчука О. В., про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року відмовлено та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
22 травня 2025року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року
задоволено частково. Зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_3 - адвоката Яремчука О. В., мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 липня 2024 року у справі № 295/859/23, якою встановлено, що копію заочного рішення від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23
ОСОБА_4 отримав і дізнався лише 21 червня 2024 року, тобто не був обізнаний про наявність такої справи до 21 червня 2024 року, тому висновок суд апеляційної інстанції про те, що спірні договори дарування були укладені після відкриття провадження у справі № 295/859/23, що свідчить про їх фраундаторність,
є помилковим.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував сталу судову практики Верховного Суду, викладену у постановах: від 20 лютого 2020 року у справі
№ 263/3930/16-ц (провадження № 61-12562св19), від 22 квітня 2020 року у справі
№ 522/19433/17 (провадження № 61-835св19), від 04 лютого 2021 року у справі
№ 202/26139/13-ц (провадження № 61-22450св19), від 11 березня 2021 року у справі
№ 296/9824/19 (провадження № 61-13685св20), від 31 серпня 2022 року у справі
№ 463/8859/20, в яких вказано, що повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Таким чином, він не був обізнаний про наявність заочного рішення
від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23 до 21 червня 2024 року.
Також вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував судову практику Верховного Суду, викладену у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 щодо формування критеріїв фраудаторності правочину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, зводяться до переоцінки вже оцінених судом доказів. Вказує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду щодо фраундаторних правочинів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18
№ 5298777 від 21грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року о 17 год. 10 хв.
у м. Житомирі, на перехресті проспекту Миру, 22 та вул. Миру, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Renault», номерний знак НОМЕР_1 , виїхав на регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофору, а саме жовту секцію та скоїв зіткнення з транспортним засобом «BMW», номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив вимоги пункту 8.7.3ґ Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Згідно із постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого
2022 року у справі № 295/17169/21, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП,
у результаті якого відбулась вищевказана ДТП.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2022 року постанову Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року залишено без змін.
Відповідно до копії листа/відповіді на адвокатський запит від 03 січня 2023 року
вих. № 1990 ПрАТ «СК «ВУСО» встановлено, що згідно із ремонтною калькуляцією
від 05 січня 2022 року № 2210497 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «BMW Х5», номерний знак НОМЕР_2 , з ПДВ складає 511 035,61 грн, що підтверджується доданою до листа копією ремонтної калькуляції та копією технічного огляду КТЗ від 21 грудня 2021 року.
Транспортний засіб марки «Renault Kangoo», номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП застрахований у ПрАТ «СК «ВУСО» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
№ 206842105.
Страхова сума (ліміт відповідальності страховика) згідно з полісу за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 130 000 грн, франшиза - 1 500 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» сплачено страхове відшкодування на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 у розмірі 128 500 грн.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя
особа - ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення шкоди, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП, у розмірі 382 535,61 грн, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та
3 925,36 грн судового збору.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яремчука О. В., залишено без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 13 липня 2023 року залишено без змін.
За заявою ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа
№ 295/859/23, виданого 19 вересня 2023 року Богунським районним судом
м. Житомира, приватним виконавцем виконавчого округу Житомирської області Дідківським А. С. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження
№ 72830851 з виконання виконавчого листа, виданого 19 вересня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 295/859/23.
Відповідно до копії відповіді приватного виконавця Дідківського А. С. від 17 жовтня 2023 року № 10375 на адвокатський запит, повідомлено, що при примусовому виконанні виконавчого листа № 295/859/23 у межах виконавчого провадження
№ 72830851, встановлено відсутність майна та коштів у боржника на які можливо звернути стягнення, оскільки у період з квітня 2023 року по серпень
2023 року боржником укладено договори дарування на користь дочки - ОСОБА_6 та онуки - ОСОБА_3 .
Відповідно до договору дарування земельної ділянки із розташованим на ній об'єктом нерухомого майна від 26 квітня 2023 року, ОСОБА_2 - дарувальник, та ОСОБА_3 - обдарована, а разом сторони, склали цей договір про те, що ОСОБА_2 дарує, а ОСОБА_3 приймає у власність в якості дарунку земельну ділянку (кадастровий номер 1825681602:13:002:0002), площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд разом із розташованим на ній житловим будинком АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору дарування земельних ділянок від 07 серпня 2023 року, ОСОБА_2 - дарувальник, та ОСОБА_3 - обдарована, а разом сторони, склали цей договір про те, що ОСОБА_2 дарує, а ОСОБА_3 приймає у власність в якості дарунку, земельні ділянки, загальною площею 2,2176 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна ділянка площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:004:000:0108 та площею
0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200), що розташовані на території Видиборської сільської ради Черняхівського району Житомирської області.
Згідно з копіями інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за
№ 350775451, № 350775693, № 350775582 від 17 жовтня 2023 року вбачається, що:
- 21 грудня 2022 року внесено відомості про речове право: 4880023, за якими власником земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 1825681602:13:002:0002, значиться ОСОБА_2 датою припинення речового права є 26 квітня 2023 року, про що внесено відомості приватним нотаріусом Доброльожою В. В. індексний номер рішення: 67347581;
- 22 серпня 2017 року внесено відомості про речове право: 22005693, згідно із яким внесено відомості про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_2 датою припинення речового права
є 26 квітня 2023 року, про що внесено відомості приватним нотаріусом Доброльожою В. В. індексний номер рішення: 67347581;
- 22 серпня 2017 року внесено відомості про речове право: 22006194 за якими власником земельної ділянки, площею 1,9621 га, кадастровий номер 1825681600:004:000:0108, значиться ОСОБА_2 датою припинення речового права є 07 серпня 2023 року, про що внесено відомості приватним нотаріусом Доброльожою В. В. індексний номер рішення: 68764826;
- 22 серпня 2017 року внесено відомості про речове право: 22006566 за якими власником земельної ділянки, площею 0,2555 га, кадастровий номер 1825681600:04:000:0200, значиться ОСОБА_2 датою припинення речового права є 07 серпня 2023 року, про що внесено відомості приватним нотаріусом Доброльожою В. В. індексний номер рішення: 68766009.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скаргапредставника ОСОБА_3 - адвоката Яремчука О. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі
№ 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі,
а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021
у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду:від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі
№ 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).
Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого
2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі
№ 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Відповідно до частин першої, третьої та п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та частини п'ятої статті 203 ЦК України, що, за правилами статті 215 цього Кодексу,
є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Нікчемність правочину, навпаки має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов'язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами
статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України
від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі
№ 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215,
234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), не вбачала підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.
Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада
2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511 св 19)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 5298777 від 21 грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року о 17 год. 10 хв. у м. Житомирі, на перехресті проспекту Миру, 22
та вул. Миру, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Renault», номерний знак НОМЕР_1 , виїхав на регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофору, а саме жовту секцію та скоїв зіткнення з транспортним засобом «BMW», номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив вимоги пункту 8.7.3ґ Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Згідно із постановою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого
2022 року у справі № 295/17169/21, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП,
у результаті якого відбулась вищевказана ДТП.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 червня 2022 року постанову Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року залишено без змін.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя
особа - ПрАТ «СК «ВУСО», про відшкодування шкоди та призначено підготовче судове засідання на 11-00 год. 23 лютого 2023 року.
Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року у справі № 295/859/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя
особа - ПрАТ «СК «ВУСО», про відшкодування шкоди, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу
в результаті ДТП, у розмірі 382 535,61 грн, 10 000 грн моральної шкоди, 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 925,36 грн судового збору.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Яремчука О. В., залишено без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира
від 13 липня 2023 року залишено без змін.
ОСОБА_2 26 квітня 2023 року та 07 серпня 2023 року відчужив належні йому на праві власності земельні ділянки та житловий будинок за безоплатними договорами (нотаріально посвідченими договорами дарування) своїм онуці - ОСОБА_3 , будучи при цьому обізнаним про наявність постанови Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2022 року у справі № 295/17169/21 про визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, ухвали Богунського районного суду
м. Житомира від 03 лютого 2023 року про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до нього, третя особа - ПрАТ «СК «ВУСО», про відшкодування шкоди та заочного рішення Богунського районного суду
м. Житомира від 13 липня 2023 року. ОСОБА_2 був достеменно обізнаний з претензіями до нього позивача про відшкодування шкоди, яка виникли з його виник у результаті ДТП і не покрита страховою виплатою. Такі доводи відповідач не спростував, а тому доводи касаційної скарги про протилежне є безпідставними.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що така поведінка ОСОБА_2 є недобросовісною та свідчить про зловживання правом, оскільки направлена на приховання вищевказаного майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, що в свою чергу шкодить інтересам ОСОБА_1 .
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Оскільки на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна,
ОСОБА_2 не відшкодував позивачу майнову шкоду, завдану внаслідок пошкодження автомобіля, то ОСОБА_1 набув права вимоги до
ОСОБА_2 , тобто є його кредитором.
При цьому, боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїм кредитором.
Судом установлено, що у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно, а також рахунки у банківських установах, на яких може бути звернуте стягнення в рахунок погашення боргу. Відповідач указане не спростував, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Отже, ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані договори дарування земельних ділянок та житлового будинку, укладені між ОСОБА_2 та його онукою
ОСОБА_3 , є безоплатними та відповідно приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), а тому дарувальник ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі безоплатних договорів на користь онуки, маючи невиконані грошові зобов'язання перед позивачем-кредитором, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки відчуження ОСОБА_2 нерухомого майна за спірними договорами дарування зменшує платоспроможність останнього та свідчить про недопущення у майбутньому звернення стягнення на його майно, що дозволяє зробити висновок про фраудаторність оспорюваних договорів дарування, тобто такими, що вчинені на шкоду кредитору.
На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочинів (26 квітня 2023 року та 07 серпня 2023 року), тобто після відкриття ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 03 лютого 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача, третя особа - ПрАТ «СК «ВУСО» про стягнення шкоди; момент ухвалення заочного рішення Богунського районного суду м. Житомира від 13 липня 2023 року; контрагент, з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування, - онука боржника; безоплатність оспорюваних договорів дарування. Тому доводи касаційної скарги у частині необізнаності про розгляд справи про стягнення шкоди є безпідставними.
При цьому ОСОБА_2 , відчуживши спірне нерухоме майно, на яке могло бути звернуте стягнення в рахунок погашення відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 на користь своєї онуки, діяв з метою приховання цього майна від звернення стягнення на погашення матеріальної шкоди, що свідчить про те, що правова мета таких договорів дарування була іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому такі правочини були очевидно фіктивними.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, є безпідставні, оскільки у наведених справах та у справі, що переглядається, різні фактичні обставини, а отже, й доказування вимог.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2025 року зупинено дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку, тому слід поновити дію вказаної постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупредставникаОСОБА_3 - адвоката Яремчука Олега Васильовича, залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня
2025 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць