07 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 641/5309/25
провадження № 61-193вп25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув питання щодо визначення підсудності справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
23 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, що зареєстрований 19 жовтня 2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області, із відповідним актовим записом № 822.
Слобідський районний суд міста Харкова ухвалою від 25 липня 2025 року цивільну справу № 641/5309/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу направив до Верховного Суду для визначення підсудності у порядку статті 29 ЦПК України.
Ухвала мотивована тим, що на момент звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу позивачка та відповідач, які є громадянами України, проживають за межами України - у Королівстві Норвегія.
Вивчивши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що у визначенні підсудності справи № 641/5309/25 необхідно відмовити з огляду на таке.
Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України «Про міжнародне приватне право», якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Чинний ЦПК України передбачає конкретні випадки, у яких територіальну підсудність справи визначає Верховний Суд, зокрема це:
підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (стаття 29 ЦПК України);
підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами
(стаття 295 ЦПК України);
підсудність справ про надання неповнолітній особі - громадянину України, який проживає за її межами, повної цивільної дієздатності
(стаття 301 ЦПК України);
підсудність справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення (стаття 316 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Отже, підсудність справ визначає Верховний Суд, якщо учасниками справи є громадяни України, що проживають за її межами.
Верховний Суд зазначає, що оскільки предметом спору у справі
№ 641/5309/25 є розірвання шлюбу, визначальною ознакою для застосування Верховним Судом статті 29 ЦПК України є встановлення громадянства кожної зі сторін спору та доведеність факту проживання обох сторін спору за межами України.
У матеріалах, які додані до позовної заяви, містяться зокрема такі документи:
копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5, 6);
копія паспорта громадянки України ОСОБА_3 у вигляді ID-картки (а. с. 7, 8);
копія довідки Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області від 21 липня 2020 року про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 10);
копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 серії
НОМЕР_1 (а. с. 11).
Також до матеріалів справи додана довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 23 липня 2025 року, з якої вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , інформація про зареєстрованих осіб відсутня (а. с. 15).
Відповідно до відповіді від 24 липня 2025 року № 1602379 з Єдиного державного демографічного реєстру позивачка ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 13).
Згідно з відповіддю від 24 липня 2025 року № 16000100 з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_2 мав зареєстроване місце проживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , проте 28 січня 2025 року знятий з реєстрації
(а. с. 14).
Отже, зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 не встановлено.
Довідок про перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як громадян України на консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України суду не надано. Тобто у суду відсутні докази, які б підтверджували зареєстроване місце проживання заявниці (позивачки) та відповідача у справі в Королівстві Норвегія або іншій іноземній країні, а також перебування ОСОБА_2
та ОСОБА_1 на консульському обліку як громадян України в Королівстві Норвегія або іншій країні на день звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу (див., зокрема підпункти 4, 5 пункту 2, пункти 16, 17 Порядку ведення обліку громадян України, які проживають за межами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2020 року № 85).
Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони у справі на даний момент перебувають на території Королівства Норвегія, матеріали справи не містять.
Допустимим й достатнім доказом підтвердження місця проживання сторін також може вважатися актуальна довідка, видана уповноваженими органами у встановленій формі, яка має пройти легалізацію (проставлення апостиля), якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Оскільки матеріли цивільної справи не містять належних та допустимих доказів факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як громадян України в Королівстві Норвегія, підстави для визначення Верховним Судом підсудності справиза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу відсутні (див. близький за змістом висновок, зокрема в ухвалах Верховного Суду
від 04 листопада 2024 року у справі № 990SCCV/107/24 (провадження
№ 61-232вп24), від 25 квітня 2025 року у справі № 199/5877/24 (провадження № 61-104вп25)).
Керуючись статтями 29, 316, 260, 261 ЦПК України, -
Відмовити у визначені підсудності справи № 641/5309/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Справу № 641/5309/25 повернути до Слобідського районного суду міста Харкова.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Фаловська