Справа № 159/1683/25 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В.
Провадження № 22-ц/802/744/25 Доповідач: Карпук А. К.
06 серпня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
секретар Русинчук М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року в складі судді Денисюк Т. В.,
У березні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 30.01.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту № 588320, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 15000 грн, а відповідач зобов'язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Згідно з договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 588320, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
Натомість відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав у зв'язку з чим утворилась заборгованість сумі 123569,98 гривень, з яких 15000 гривень - основного боргу, 108570 гривень - заборгованість за відсотками..
01.02.2024 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали Договір факторингу № 01022024.
Відповідно до умов вказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по щодо боржників ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», зокрема, і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 588320 від 30.01.2023.
На підставі викладеного ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 123569,98 грн за кредитним договором №588320 від 30.01.2023, а також понесені судові витрати.
Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 588320 від 30.01.2023 в розмірі 50969,98 гривень 98 копійок, з яких 14999,98 гривень - основного боргу, 35970 гривень - заборгованість за відсотками.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 999 гривень 24 копійки сплаченого судового збору та 2062 гривні 50 копійок витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, немає підстав вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації не були відомі відповідачу. Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами Договору.
Наведений в позовній заяві розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам, погодженим між сторонами в Договорі, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б спростовували такий розрахунок.
З апеляційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків у визначеному у позовній заяві розмірі, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися.
Судові виклики-повідомлення, які надсилалися ОСОБА_1 на адресу, вказану в апеляційній скарзі, повернувся з відміткою «адресат відсутній».
Відповідно до приписів частин першої-другої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Відповідач не повідомляла апеляційний суд про зміну місця проживання, перебування чи знаходження, тому відповідно до положень статті 131 ЦПК України, апеляційний суд здійснював її виклик в судове засідання за останньою відомою адресою і судовий виклик повідомлення в судове засідання апеляційного суду на 15.15 годину 05 серпня 2025 року вважається доставленим.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 06.08.2025, тобто, дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2023 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 588320.
Згідно з умовами договору, сума кредиту - 15000,00 грн, строк кредиту - 140 днів, стандартна процентна ставка - 2,2% в день, орієнтовна загальна вартість кредиту - 133800,00 грн.
Відповідно до п.2.1 Договору, кошти надаються Товариством у безготівковій формі, шляхом їх перерахунку на поточний рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до листа, ТОВ «ПЕЙТЕК» успішно перерахувало кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» 30.01.2023 на суму 15000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунком Товариства, відповідачу відсотки нараховувалися з 30.01.2023 до 25.01.2024, відповідач сплатила:
- 08.02.2023 - 0,01 гривню на часткове повернення тіла кредиту, 3300 гривень відсотків;
- 18.02.2023 - 3300 гривень відсотків;
- 02.03.2023 - 0,01 гривню на часткове повернення тіла кредиту, 3960 гривень відсотків.
Станом на дату звернення до суду відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 123569,98 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 14999,98 гривень, заборгованість за відсотками 108570 гривень.
01 лютого 2024 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №01022024, за умовами якого, ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту по продукту "NewShort" № 588320 від 30.01.2023, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу.
Факт підписання договору про надання споживчого кредиту сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів та факту переходу від ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прав вимоги за цим договором, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи відповідачем не оскаржуються.
Оскільки рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту за договором про надання споживчого кредиту № 588320 від 30.01.2023 в сумі 14999,98грн не оскаржується, то відповідно до норм ст. 367 ЦПК України апеляційним судом у цій частині рішення не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.
Суд першої інстанції частково задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» безпідставно нараховував відсотків за користування кредитом після закінчення строку повернення кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
При цьому, очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Згідно з пунктом 1.4 кредитного договору строк кредиту 140 днів, детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до договору. У споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства у паперовій формі або в електронній формі зі застосуванням одноразового ідентифікатора. (п. 1.4.1 договору).
Відповідно до п. 1.5 договору тип процентної ставки - фіксована, за користування кредитом нараховуються проценти в наступному розмірі та порядку: стандартна процентна ставка - 2,2% в день та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. договору.
Із сформованого ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» розрахунку вбачається, що за період з 30.01.2023 по 25.01.2024, первісний кредитор нарахував заборгованість відповідача по відсотках за кредитним договором у загальному розмірі 108570 грн. (з урахуванням здійснених відповідачем погашень заборгованості).
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що нарахування відсотків за користування кредитом починаючи з 20.06.2023, тобто після закінчення строку повернення кредиту, встановленого в пункті 1.4 договору, є безпідставним, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припинилось після спливу визначеного договором строку кредитування.
Відтак, розмір відсотків, як правильно встановив суд першої інстанції, за користування кредитом у межах строку дії договору (з 30.01.2023 по 19.06.2023) складає 35970 грн.
В апеляційної скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вказує, що умовами договору передбачено порядок пролонгації дії договору, такі доводи апеляційний суд відхиляє, оскільки в укладеному договорі відсутні умови щодо можливості пролонгації.
Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування немає.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 375, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.
Заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді