справа № 753/4289/25
провадження № 2/753/5509/25
06 серпня 2025 року Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Начичко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, суд -
Позивач в особі ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" у лютому 2025 рокузвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування
Позов мотивований тим, що між ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" та ТОВ «ОТП Лізинг» 31.11.2021 року було укладено генеральний Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від нещасного випадку № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 зі строком дії на один рік, згідно якого було застраховано транспортний засіб «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , й 11.07.2022 року о 10 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , на вул.Дегятрівська, 27 в місті Києві, порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України, а саме під час руху заднім ходом, не переконався, що це не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухвся позаду, що призвело до пошкодження такого транспортного засобу.
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2022 року, яка набула чинності, ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У наслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди майну власника автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 .
З метою визначення розміру збитків завданих пошкодженням майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , позивачем визначено вартість матеріального збитку в сумі 20 769 грн. 83 коп. й сплачено власнику автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , страхове відшкодування в сумі 20 769 грн. 83 коп.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в СК «Еталон», й позивач зверневся до Господарського суду м.Києва з позовом до СК «Еталон» про стягнення страхового відшкодування, рішенням якого у позові відмовлено у зв'язку із пропуском позивачем річного строку звернення до суду із вимогою про стягнення страхового відшкодування, що стало підствою звернення із цим позовом до ОСОБА_1 як винної у ДТП особи.
В судове засідання позивач повторно не з'явився, звернувся до суду із заявою, викладеною у прохальній частини позовних вимог, про розгляд справи за його відсутності з підтриманням позовних вимог з тих же підстав, просив їх задовольнити, з можливим ухваленням заочного рішення.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду).
Відзив на позов відповідачем не поданий.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Наведені обставини свідчать, що сторони завчасно повідомлені про розгляд справи судом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного позовного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз'ясненим правом надання відзиву на позов, відповіді на відзив тощо, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін, за погодженням позивача.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що між ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" та ТОВ «ОТП Лізинг» 31.11.2021 року було укладено генеральний Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від нещасного випадку № 1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 зі строком дії на один рік, згідно якого було застраховано транспортний засіб «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , й 11.07.2022 року о 10 год. 40 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , на вул.Дегятрівська, 27 в місті Києві, порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України, а саме під час руху заднім ходом, не переконався, що це не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухвся позаду, що призвело до пошкодження такого транспортного засобу 9а.с.7-19, 20, 21-23, 24, 25, 26, 27, 28-33, 34, 35).
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2022 року, яка набула чинності, ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу (а.с.34).
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
В наслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди майну власника автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 .
З метою визначення розміру збитків завданих пошкодженням майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , позивачем проведено автотоварознавче дослідження, визначено вартість матеріального збитку в сумі 20 769 грн. 83 коп., й позивачем сплачено власнику автомобіля «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_1 , страхове відшкодування в сумі 20 769 грн. 83 коп.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , на час ДТП була застрахована в СК «Еталон» (а.с.35), й позивач зверневся до Господарського суду м.Києва з позовом до СК «Еталон» про стягнення страхового відшкодування, рішенням якого у позові відмовлено у зв'язку із пропуском позивачем річного строку звернення до суду із вимогою про стягнення страхового відшкодування, що стало підствою звернення із цим позовом до ОСОБА_1 як винної особи.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Вольксваген», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в СК «Еталон» (а.с.35), що визнається позивачем, покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Така підстава слугує відмові позивачу у позові.
Великою Палатою Верховного Суду вже сформульовано висновки щодо відшкодування страховиком шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Так, відповідно до Постанови ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, понесений позивачем судовий збір покласти на позивача.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Закону України «Про судовий збір», п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд -
У позові Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, - відмовити.
Понесені позивачем судові витрати (судовий збір) покласти на такого позивача.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Київського апеляційного суду.