Справа № 372/5740/24
Провадження 1-кп-135/25
ухвала
Іменем України
07 серпня 2025 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області кримінальне провадження №12024111230001881 від 01.10.2024 року відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3, ст. 15, ч. 4, ст. 186 КК України,
У провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження № №12024111230001881 від 01.10.2024 року відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3, ст. 15, ч. 4, ст. 186 КК України.
Під час судового засідання за даним кримінальним провадженням прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, оскільки строк дії попередньої ухвали суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає, а ризики, через які обрано запобіжний захід на даний час продовжують існувати.
Захисник ОСОБА_5 під час вирішення клопотання покладається на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника.
Заслухавши доводи прокурора, захисника та обвинуваченого, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження тримання під вартою відносно ОСОБА_4 за такими обставинами.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
У судовому засіданні встановлено, що як під час досудового розслідування існували та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме можливості ОСОБА_4 переховуватись від суду та прокурора, незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від семи до десяти років.
Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Зважаючи на викладене, суд все ж приходить до висновку, що обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.
Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинуваченого у звичайному житті (враховуючи обґрунтовану підозру вчинення тяжкого кримінального правопорушення та його поведінку), що дає підстави стверджувати те, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, враховуючи ризик втечі, зумовлений тяжкістю покарання за інкримінованим йому злочином та обґрунтованість підозри, яка встановлена (та не спростована) при застосуванні запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час більш м'які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Тримання під вартою обвинуваченого як запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя.
Згідно ст. 183 ч. 3 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ст. 183 ч. 4 КПК України.
Відповідно ст. 182 ч. 5 п. 2 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні розміру застави суд, беручи до уваги суспільну небезпеку злочину у скоєнні якого обвинувачуються ОСОБА_4 , особу останнього, враховуючи матеріальний стан обвинуваченого, дійшов висновку залишити без змін розмір застави, визначений ухвалою слідчого судді від 03.10.2024 року у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 гривень.
Керуючись ст.ст. 133, 177-178, 182, 183 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , - задовольнити.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України, продовживши строк тримання під вартою строком на 60 діб до 06 жовтня 2025 року, включно.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави відповідно до ухвали суду від 03.10.2024 року, продовжити до 06 жовтня 2025 року, включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1