Справа № 369/3095/25
Провадження № 2/369/5982/25
Іменем України
07.08.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Гуленко Я.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна та заборони його відчуження,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що позивач після смерті матері вступив у спадщину. Під час оформлення спадкового майна він дізнався про накладення арешту на його частку в спадковому майні в межах виконавчого провадження. За повідомленням Автоматизованої системи виконавчих проваджень з'ясовано, що відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчі провадження у Відділі на примусовому виконанні не перебувають. Звернувшись з відповідними запитами до виконавчої служби та Київського обласного Державного нотаріального архіву, отримав відповіді, з яких стало відомо наступне: Так, 28 січня 2002 року Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 було визнано винним за ч.2 ст.215 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. У відповідності зі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування в частині основного виду покарання з випробуванням - іспитовим строком на 3 (три) роки. Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 6,500 грн. ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 3,500 грн. Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 26,972 грн. 94 коп. - вартості пошкодженого автомобіля і 2,100 грн. - вартості лікування, а всього - 29,072 грн. 94 коп. і моральну шкоду в сумі 5,000 грн., а всього - 34,072 грн. 94 коп.
27.05.2004 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції було винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №263936 від 27.05.2004 року). 13.10.2006 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції було винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №300337 від 13.10.2006 року). В рамках виконання Вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області 28 січня 2002 року у В/п №1-50 (стягнення на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 34072,94 грн.) державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції 16.06.2009 року було складено акт опису й арешту майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Про існування даних постанов позивач дізнався з відповіді наданої Київським обласним Державним нотаріальним архівом (вих.№117/01-17/Ф-1 від 07.04.2023 року та вих.№118/01-17/Ф-1 від 07.04.2023 року).
Відповідно до відповіді Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області (вих.№8603 від 30.01.2024 року) щодо зняття накладених арештів зазначених вище, повідомлено наступне: оскільки відомості в АСВП про виконавче провадження на підставі якого накладено арешт №19604 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 6500,00 грн. відсутні, інформуємо про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту з майна. Згідно відомостей АСВП ВП - спец розділ обліковуються виконавчі провадження №29315595, ВП №39830356 та ВП №43699038, які завершені на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно роз'яснюємо, що у відповідності до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.
Враховуючи вказані обставини, позивач просить суд скасувати арешт на майно та заборону на його відчуження, а саме на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 - що накладений Відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції на підставі постанов про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №1-50 з примусового виконання виконавчого листа №1-50 від 28.01.2002 року виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області, в тому числі і на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 25 лютого 2025 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року залучено до розгляду справи третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ..
30.07.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовільнити.
У судове засідання, представник Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з'явився. Про час та місце розгляду повідомлений належним чином. Відзиву або письмових заперечень суду не подав, не повідомив про причини неможливості їх подати.
У судове засідання, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не з'явилися. Про час та місце розгляду повідомлені належним чином. Відзиву або письмових заперечень суду не подали, не повідомляли про причини неможливості їх подати.
Відповідно до положень ч. 8ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно ч. 2ст. 247ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом вимог ч. 5ст.268ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 після смерті матері вступив у спадщину, однак не має змоги оформити спадкові документи, оскільки на його частку в спадковому майні в межах виконавчого провадження було накладено арешт та заборону відчуження. Дані обставини не оспорювались при розгляді справи.
За відомостями Автоматизованої системи виконавчих проваджень з'ясовано, що відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчі провадження у Відділі на примусовому виконанні не перебувають. Звернувшись з відповідними запитами до виконавчої служби та Київського обласного Державного нотаріального архіву, отримав відповіді, з яких стало відомо наступне:
28 січня 2002 року Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 було визнано винним за ч.2 ст.215 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. У відповідності зі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування в частині основного виду покарання з випробуванням - іспитовим строком на 3 (три) роки. Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 6,500 грн. ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 3,500 грн. Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 26,972 грн. 94 коп. - вартості пошкодженого автомобіля і 2,100 грн. - вартості лікування, а всього - 29,072 грн. 94 коп. і моральну шкоду в сумі 5,000 грн., а всього - 34,072 грн. 94 коп.
27.05.2004 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції було винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №263936 від 27.05.2004 року, в/п 1-50 щодо стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 6500 грн.) згідно якої накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 з забороною здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон та арештів (Витяг №126028 від 28.05.2004 року, реєстраційний номер 19604).
13.10.2006 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції було винесено Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №300337 від 13.10.2006 року, в/п 1-50 щодо стягнення на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 34072,94 грн.) згідно якої накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 з забороною здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 про що було внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Витяг №9867484 від 06.11.2006 року, реєстраційний номер 4007642).
В рамках виконання Вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області 28 січня 2002 року у В/п №1-50 (стягнення на користь ОСОБА_4 боргу в сумі 34072,94 грн.) державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції 16.06.2009 року було складено акт опису й арешту майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Про існування даних постанов позивач дізнався з відповіді наданої Київським обласним Державним нотаріальним архівом (вих.№117/01-17/Ф-1 від 07.04.2023 року та вих.№118/01-17/Ф-1 від 07.04.2023 року).
Відповідно до відповіді Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області (вих.№8603 від 30.01.2024 року) щодо зняття накладених арештів зазначених вище, повідомлено наступне: оскільки відомості в АСВП про виконавче провадження на підставі якого накладено арешт №19604 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 6500,00 грн. відсутні, інформуємо про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту з майна. Згідно відомостей АСВП ВП - спец розділ обліковуються виконавчі провадження №29315595, ВП №39830356 та ВП №43699038, які завершені на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Одночасно роз'яснюємо, що у відповідності до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року у відповідній редакції, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Пунктом 3.17 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, (затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 5 липня 1999 р. N 470/ та 7, яка діяла на час вчинення виконавчих дій відносно боржника у 2009 році) було визначено, що передачі до архіву підлягає виконавче провадження, у разі: відмови у відкритті виконавчого провадження згідно із статтею 26 Закону (606-14 ); Закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 Закону; Повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 Закону (606-14); Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 Закону (606-14). Пунктом 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, (затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 5 липня 1999 р. N 470/ та 7, яка діяла на час вчинення виконавчих дій відносно боржника у 2009 році) строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить 3 роки.
Статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» (відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, який діяв станом на 2009 рік) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
З викладеного вище вбачається, що в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» під час завершення виконавчого провадження державним виконавцем не був скасований арешт накладений постановою.
Слід зазначити, що ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року у відповідній редакції, було передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, у відповідній редакції, встановлювалось, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Станом на січень 2024 року в Автоматизованої системи виконавчого провадження «ВП - спецрозділ», «Електронний архів», Автоматизованій системі виконавчого провадження, в Єдиному реєстрі боржників виконавчі провадження не перебувають, лише обліковуються виконавчі провадження №29315595, ВП №39830356 та ВП №43699038, які завершені на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яке на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №263936 від 27.05.2004 року, в/п 1-50) та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №300337 від 13.10.2006 року, в/п 1-50), накладеного ВДВС Києво-Святошинського РУЮ, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо власника.
При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (з 2009 року) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи, що станом на даний час виконавче провадження в рамках якого накладено арешт, відсутнє, то наявні підстави для зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 шляхом скасування запису: 1) про арешт нерухомого майна від 27.05.2004, який зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон та арештів за номером обтяження 19604, внесеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №263936 від 27.05.2004 року, в/п 1-50) видавник: Відділ ДВС Києво-Святошинського РУЮ та 2) про арешт нерухомого майна від 13.10.2006, який зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон та арештів за номером обтяження 19604, внесеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №300337 від 13.10.2006 року, в/п 1-50) видавник: Відділ ДВС Києво-Святошинського РУЮ.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст.15,16,316,317,319,321,328,386 Цивільного кодексу України, ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст.247,259,263,264,265,268,280 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна та заборони його відчуження задовольнити.
Скасувати арешт та заборону на його відчуження на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що накладено Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №263936 від 27.05.2004 року, в/п 1-50) та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (АА №300337 від 13.10.2006 року, в/п 1-50), накладеного ВДВС Києво-Святошинського РУЮ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 серпня 2025 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ