04.08.25
22-ц/812/643/25
Єдиний унікальний номер судової справи 489/5425/23
Номер провадження 22-ц/812/643/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
04 серпня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі: представника позивача Хацько К.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідачів - Островського С.Б.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_1 рішення, яке ухвалене Ленінським районним судом міста Миколаєва 22 січня 2025 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду о 10 год. 51 хв., у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат,
У вересні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу за комунальні послуги, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» відповідно до мети та предмету діяльності є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва.
В опалювальних сезонах 2020-2023 років позивач здійснював постачання теплової енергії до житлового будинку АДРЕСА_1 .
Власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Також за вказаною адресою зареєстрована ОСОБА_1 та на її ім'я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Нарахування відповідачам сум оплати за спожиту теплову енергію за період з 01 листопада 2020 року по 01 листопада 2022 року здійснювалося за тарифами, зазначеними у постановах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Обов'язку щодо повної та своєчасної сплати за надані послуги відповідачі не здійснювали, що призвело до утворення заборгованості. Так, позивач надав теплову енергію за вищевказаний період на суму 11 035 грн. 70 коп., з якої відповідачами сплачено лише 270 грн., та загальний розмір заборгованості становить 10 765 грн.70 коп.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань, останнім товариством нараховано 431 грн. 18 коп. - сума, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції, та 157 грн. 65 коп. - три проценти річних.
Задля примусового стягнення боргу, позивач 27 лютого 2023 року звернувся з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, але ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2022 року судовий наказ скасовано.
Посилаючись на викладені обставини, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 10 765 грн. 70 коп. - суму заборгованості за спожиту теплову енергію, 431 грн. 18 коп. - суму, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції та 157 грн. 65 коп. - три проценти річних.
Також позивач просив стягнути на його користь з відповідачів 2 684 грн. сплаченого судового збору.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надали до районного суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечували. Зазначали, що ними заборгованість погашено в повному обсязі. Вказували на те, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» незаконно зараховує поточні платежі в рахунок минулих боргів, а також фактично нараховує неіснуючі борги.
Крім того, звертали увагу районного суду на заборону в період дії воєнного стану нараховувати та стягувати інфляційні нарахування, три проценти річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
У жовтні 2023 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог.
В обґрунтування заяви посилалось на те, що 02 жовтня 2023 року від відповідачів надійшла оплата заборгованості за послуги теплопостачання в рахунок погашення заборгованості у розмірі 10 765 грн. 70 коп.
У зв'язку із цим, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» остаточно просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 нараховані на борг відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 431 грн. 18 коп. та три проценти річних в розмірі 157 грн. 65 коп., а також 2 684 грн., сплаченого судового збору (том 1 а.с.77-78).
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2025 року позов ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року суму на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 431 грн. 18 коп. та три проценти річних в розмірі 157 грн. 65 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 1 342 грн. з кожного.
При ухваленні судового рішення суд першої інстанції виходив з доведеності підстав для стягнення з відповідачів наданих до належної їм квартири послуг з централізованого теплопостачання, які ними своєчасно не були оплачені та за порушення яких є підстави для нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем до позову не додано обґрунтованого розрахунку позовних вимог, але на ці обставини судом першої інстанції не звернуто уваги.
Зазначено, що по особовому рахунку за № НОМЕР_1 за спірний період відповідачі сплатили позивачу кошти в загальному розмірі 16 770 грн. 64 коп., а тому відсутня заборгованість за надані комунальну послуги. При цьому, за розрахунком відповідачів, переплата складає 2 732 грн. 11 коп. Проте, судом першої інстанції не були дослідженні вказані докази, не надано їм належної оцінки, що є порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення таким вимогам відповідає не в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 (том 1 а.с.7).
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва від 18 вересня 2023 року в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_1 (том 1 а.с.16).
На підтвердження здійснення постачання теплової енергії до вказаного будинку в опалювальних сезонах 2020-2022 років позивачем були надані відповідні наряди на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону (том 1 а.с.10,11) .
На ім'я відповідача ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 для розрахунків за надані послуги теплопостачання за адресою: квартира АДРЕСА_2 .
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2023 року у справі №489/774/23 задоволено заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2023 року, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 11 035 грн. 70 коп. - основного боргу, 431 грн. 18 коп. - інфляційних втрат, 157 грн. 65 коп. - 3 процентів річних (том 1 а.с.6).
Станом на 03 липня 2023 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 відповідно до розрахунку позивача була наявна заборгованість в загальному розмірі 10 765 грн. 70 коп. (том 1 а.с.4).
Після відкриття провадження у вказаній справі, 02 жовтня 2023 року відповідачем ОСОБА_2 було сплачено кошти в сумі 11 583 грн. 64 коп. за особовим рахунком № НОМЕР_1 (том 1 а.с.40).
Внаслідок чого, представником позивача було подано до районного суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідачів інфляційну складу нараховану на борг, три проценти річних та сплачені судові витрати у справі.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються теж Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
У відповідності до положень вищевказаного Закону України до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
У відповідності до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч.3 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII плата виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
За змістом норми закріплено у п.1 ч.1, п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до умов п.36 Типового договору з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», передбачено, що під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).
У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності (за винятком погашення пені та штрафів, нарахованих споживачеві), а уразі відсутності такої заборгованості - в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.
Верховний Суд у постанові від 26 грудня 2019 року №911/2630/18 зауважував, що у випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
З наявної у справі довідки позивача за №05/138 від 02 жовтня 2023 року встановлено, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 у відповідачів за період з 01 листопада 2005 року по 01 вересня 2023 року була наявна заборгованість у розмірі 11 583 грн. 64 коп. (том 1 а.с.39 зворот).
02 жовтня 2023 року відповідачами було сплачено кошти в загальному розмірі 11 583 грн. 64 коп. за особовим рахунком № НОМЕР_1 , з яких 10 765 грн. 70 коп. позивачем було зараховано на погашення боргу, що виник за спірний період (том 1 а.с.40,77-78).
У зв'язку зі сплатою відповідачами боргу, позивач уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кошти, які були нараховані за несвоєчасне виконання споживачами боргових зобов'язань на підставі положень ст.625 ЦК України.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги в цій частині та визначаючи інфляційну складову боргу та три проценти річних, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачами за квитанцією від 14 травня 2021 року було сплачено позивачу кошти в розмір 4 757 грн. (том 1 а.с.41), які, як на думку колегії суддів, позивачем помилково не були враховані при визначені розміру боргу у даній справі, оскільки при здійсненні перерахування зазначених коштів, відповідачі зазначили розрахунковий період з 01 листопада 2020 року по 30 квітня 2021 року та призначення такого платежу, як погашення боргу нарахованого їм за спожиті послуги з теплопостачання саме за спірний період. При цьому, за вказаних обставин, загальний розмір сплачених коштів за спірний період фактично перевищує суму боргу, у тому числі з врахуванням коштів, нарахованих відповідно до положень ст.625 ЦК України, тому відсутні підстави для їх стягнення.
Враховуючи наведене, керуючись положеннями ст.376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
При цьому, слід зауважувати, що при вирішенні даної справи, колегія суддів не надає оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами за інший період нарахування коштів за спожиті комунальні послуги, на що неодноразово звертала увагу відповідач в апеляційній інстанції.
Щодо стягнення судом першої інстанції судового збору за подачу позовної заяви, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Отже, з аналізу положень ч.3 ст.142 ЦПК України вбачається, що у разі задоволення відповідачем вимоги позивача після пред'явлення позову, суд присуджує стягнення понесених останнім судових витрат з відповідача.
За такого, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідачів на користь позивача судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі по 1 342 грн. з кожного, оскільки сума заборгованості за теплопостачання була сплачена вже після пред'явлення позову.
Також, за правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За вказаних обставин, з ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 4 026 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2025 року в частині задоволених позовних вимог - скасувати та в цій частині ухвалити у справі нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат - відмовити.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2025 року в частині розподілу судових витрат - залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (ЄДРПОУ 30083966) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 07 серпня 2025 року