Миколаївської області
Справа №477/2694/24
Провадження №2/477/533/25
24 червня 2025 року Вітовський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Козаченка Р.В.,
із секретарем судового засідання - Клюсевич-Шараповою Н.М.,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Смоляк О.А.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства фірми «СІДКОРН» про стягнення боргу за оренду земельної ділянки,
Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером: 4823381700:07:000:0713 площею 10,85 га, яка розташована в межах Коларівської сільської ради Жовтневого (нині - Миколаївського) району Миколаївської області.
01 серпня 2017 року вона уклала з ППФ «СІДКОРН» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років. В пункті 2.2 розділу «Орендна плата» сторони погодили виплату орендної плати в розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягає індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України. Згідно з пунктом 2.1. Договору орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням податків відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Протягом 2018 - 2022 років відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання зі сплати орендної плати, а за 2023 рік взагалі її не сплатив. На заяву ініціативної групи власників земельних ділянок про виплату орендної плати за 2023 рік відповідач листом від 12 лютого 2024 року пояснив, що несплата орендної плати за 2023 рік сталася через форс-мажорні обставини, проте позивач вважає, що відповідачем не доведено належними доказами їх існування.
Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за 2023-2024 року у розмірі 158622 грн 43 коп., з яких заборгованість з орендної плати 133947 грн 64 коп. без врахування податків та обов'язкових платежів, інфляційні втрати у розмірі 21975 грн 05 коп, 3% річних у розмірі 2699 грн 74 коп, та стягнути 8000 грн відшкодування моральної шкоди.
Представницею відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якій вона заперечувала проти задоволення вимог, так як виконання договору в частині сплати орендної плати було пов'язано з існуванням форс-мажорних обставин, про що сторонами було узгоджено в п. 4.1 договору оренди. Вказувала, що в зв'язку з повномасштабним вторгненням росії до України та введенням воєнного стану в Україні з 24 лютого 2024 року, територія Мішково-Погорілівської територіальної громади, на якій розташовані орендовані земельні ділянки, велися активні бойові дії з 04 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року. Починаючи з 11 листопада 2022 року зазначена територія віднесена до територій можливих бойових дій, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22 грудня 2022 року. Перебування селища Каравелове (колишнє Коларове), яке відноситься до Мішково- Погорілівської сільської ради та утворює Коравелівський старостинський округ, до 11 листопада 2022 року унеможливило проведення посівної кампанії на 2023 рік та ймовірних польових робіт зі збору врожаю, у зв'язку з чим відповідач не міг використовувати земельну ділянку через ведення активних бойових дій, що призвело до неотримання врожаю та неможливості здійснення розрахунків за оренду земельної ділянки. Крім того внаслідок активних обстрілів м. Миколаєва упродовж 2022 року була пошкоджена виробнича база на території Інгульського району м. Миколаєва, по вул. Новозаводська 22, де знаходилися транспортні засоби та зберігалася сільськогосподарська продукція та посівний матеріал. Крім того з обстрілами та воєнними діями припинили працювати морські порти Миколаївської області, зокрема й торговий морський порт «Ніка-Тера» - з 04 червня 2022 року, що призвело до збитків ППФ «СІДКОРН» через неможливість продати продукцію. 11 листопада 2022 року селище Каравелове набуло статусу території можливих бойових дій, тому відповідач не мав можливості належно обробляти поля, через необхідність проведення заходів по їх розмінуванню. Повне розмінування проведено лише у 2024 році, внаслідок якого на орендованих землях було знайдено 55,6 кг вибухонебезпечних предметів. Таким чином, з об'єктивних причин господарська діяльність по обробітку орендованих земель не могла проводитися, що унеможливило виплату орендної плати позивачу, а тому ППФ «СІДКОРН» просило у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відповіді на відзив, позивачка вказувала, що зазначені відповідачем причини неможливості виконання зобов'язання по виплаті орендної плати не відповідають дійсності, у зв'язку з тим, що іншим орендодавцям відповідач виплатив орендну плату по листопад 2024 року, а також виплатив їй орендну плату за 2022 рік. Крім того, відповідач у своєму листі орендодавцям запевняв, що під урожай 2023 року ним були засіяні земельні ділянки соняшником, не згадуючи про необхідність розмінування земельних ділянок. Так як рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 24.09.2024 року №6 відмовлено ППФ «СІДКОРН» у наданні додаткових пільг зі сплати місцевих податків та зборів за 2022 та 2023 роки, у тому числі і по земельній ділянці позивача, то, на її думку, це свідчить про можливість їх сплати та наявність доходів. До того ж, відповідно до актів ГУ ДСНС України у Миколаївській області про розмінування місцевості від вибухонебезпечних предметів, які надані відповідачем, вибухонебезпечних предметів не виявлено. Інше підприємство, яке орендує земельні ділянки на єдиному земельному масиві із земельною ділянкою позивача, також проводило використання землі. На думку позивачки, саме з вини відповідача розмінування не було проведено раніше.
В судовому засідання позивачка та її представник підтримали позов та просили задовольнити.
Представниця відповідача заперечувала проти позову з тих же підстав, що й було зазначено у відзиві: внаслідок непередбачуваних обставин - засмічення вибуховими речовинами земель їх обробіток неможливий був.
Суд, заслухавши доводи та пояснення сторін, дослідивши докази в справі, прийшов до наступних висновків.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст. 15 ЦК України).
Позивачці на підставі державного акту про право власності на землю від 08 серпня 2007 року серії ЯГ №613916 належить земельна ділянка з кадастровим номером: 4823381700:07:000:0713, яка розташовувалася в межах Коларівської сільської ради Жовтневого району (тепер - територія Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району) Миколаївської області.
01 серпня 2017 року вона уклала з ППФ «СІДКОРН» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 7 років, який 10 листопада 2017 року зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1408659148233. Відповідно до умов договору початок його дії: з 01 січня 2018 року, закінчення: 31 грудня 2024 року.
Відповідно до п.2.1 Договору, орендна плата вноситься орендарем щорічно з урахуванням утриманих податків, відповідно до чинного законодавства, а саме 50% до 25 серпня поточного року та 50% до 15 листопада поточного року.
Згідно з п. 2.2. Договору, за користування земельною ділянкою Орендар сплачує орендну плату у розмірі 12% від грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати підлягає індексації відповідно до рівня інфляції національної валюти України.
Пунктом 3.4.2. Договору встановлений обов'язок орендатора своєчасно сплачувати орендну плату.
У пункті 4.1. Договору сторони домовились, що звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за даним Договором, якщо таке невиконання стало наслідком нездоланної сили, тобто подій, настання яких ні Орендодавець, ні Орендар не спроможні були передбачити і попередити (пожежі, повені, засухи, землетруси, інші стихійні явища природи, військові дії тощо).
Сторонами не заперечувалося, що що відповідач провів розрахунок з позивачкою за договором оренди земельної ділянки за 2022 рік. Разом із тим орендна плата за період 2023-2024 роки відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Основним посиланням відповідача було те, що неможливо було проводити сільськогосподарську діяльність на орендованих земелях з метою отримання прибутків у зв'язку з бойовими діями та вторгненням збройних формувань російської федерації до України, тобто через існування форс-мажорних обставин, які перешкоджали виконати передбачений договором сторін обов'язок з виплати позивачу орендної плати за 2023-2024 роки та підстави звільнення від відповідальності за невиконання умов договору.
В той же час, суд не погоджується з таким посилання з огляду на наступне.
Так, частиною першою статті 2 Закона України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За приписами статті 1 Закона України "Про оренду землі", яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 Закона України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 15 Закона України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 Закона України "Про оренду землі" визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року в справі № 922/2394/21 зазначено, що «статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18 та у постанові від 09 листопада 2021 у справі № 913/20/21».
При цьому, з огляду на викладені вимоги закону форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Разом із тим, частиною шостою статті 762 ЦК України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Обов'язок з доказування обставина невиплати позивачці відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою у період 2023-2024 роки через неможливості використання за призначенням орендованої у неї земельної ділянки за обставин, за які він не відповідає, а також наявності форс-мажорних обставин, внаслідок яких він не мав можливості своєчасно сплачувати орендну платі як підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання покаладається на відповідача .
В той же час, ППФ «СІДКОРН» не надало належних, достатніх та переконливих доказів на підтвердження неможливості використання за призначенням здійснення сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції - орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає у 2023-2024 роках.
Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України внаслідок військової агресії росії проти Держави Україна введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє до сьогоднішнього дня.
У відповідності до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022 року "Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово- окупованих російською федерацією" територія Мішково-Погорілівської територіальної громади була включена: до переліку територій активних бойових дії - у період з 04.03.2022 року по 11.11.2022 року; до переліку територій можливих бойових дій з 11.11.2022 року і до теперішнього часу.
При цьому загальновідомим є той факт, що у 2023-2024 роках активних бойових дій на території орендованих відповідачем земельних ділянок в межах території Мішково-Погорілівської територіальної громади не було.
Відомостей про використання цих земель у зазначений період військовими формуваннями Збройних Сил України суду не надано.
При цьому сам по собі факт звернення відповідача (тільки у вересні 2024року) до Головногоу правління ДСНС України в Миколаївській області із проханням провести обстеження орендованих земельних ділянок на наявність забруднень вибухонебезпечними предметами та проведення відповідними службами робіт з очищення (розмінування) місцевості на підставі таких звернень відповідача не доводить факту невикористання орендарем ППФ «СІДКОРН» цих ділянок за призначенням.
Доказів звернення відповідача із такими заявами до Головного управління ДСНС України в Миколаївській області до 18 вересня 2024 року матеріали справи не містять.
Разом із тим зміст адресованого орендодавцям листа ППФ «СІДКОРН» від 11.12.2023 року підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності з метою вирощування сільськогосподарської продукції на орендованих земельних ділянках у 2023-2024 роках. Так, пояснюючи неможливість своєчасного розрахунку з орендної плати за 2023 рік, відповідач зазначає, що у 2023 році вся площа була засіяна соняшником, але погодні умови протягом червня-серпня 2023 року (дуже високі температури та відсутність дощів) призвели до втрати урожаю, у зв'язку із чим під урожай 2024 року ними була посіяна озима пшениця і ячмінь, у зв'язку із чим розрахунок буде проведено після збирання урожаю 2024 року.
У адресованому орендодавцям листі від 12.02.2024 року ППФ «СІДКОРН» підтвердило можливість розрахунку з орендної плати за 2023 рік тільки після збирання урожаю 2024 року.
Посилання представниці відповідача на те, що вказані листи не доводять користування ППФ «СІДКОРН» орендованими земельними ділянками суд оцінює критично.
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
Але поведінка ППФ «СІДКОРН» суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та його поведінці, на які позивачка розумно покладалась.
При цьому слід звернути увагу на те, що рішенням Мішково-Погорілівської сільської ради від 24.09.2024 року №6 було відмовлено ППФ «СІДКОРН» у наданні пільг зі сплати місцевих податків та зборів за 2022 та 2023 роки, у тому числі і по земельній ділянці позивача.
Також слід враховувати, що наданий Головним управлінням статистики у Миколаївській області «Звіт ППФ «СІДКОРН» про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2024 рік» також підтверджує здійснення відповідачем сільськогосподарської діяльності на орендованих земельних ділянках. Доказів того, що спірна земельна ділянка не входить до підзвітної площі, відповідачем не надано.
Згідно інформації Головного управління статистики у Миколаївській області, викладеній у листі від 28.05.2025 р., надати звіти ППФ «СІДКОРН» про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023, 2024 років та про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду за 2023 рік, оскільки вони вже видалені з бази даних приймального шлюзу електронної звітності органів державної статистики та знищені.
Приписами частин першої-третьої статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до вищевикладених вимог закону, суд приходить до висновку про недоведеність ППФ «СІДКОРН» факту неможливості використання за призначенням у 2023-2024роках орендованої у позивачки земельної ділянки через обставини, за які відповідач не відповідає.
Надані відповідачем акти обстеження земель ГУ ДСНС в Миколаївській області не доводять, що на ділянках були виявлені вибухонебезпечні предмети і ділянки неможливо було обробляти.
Так за актом № 1534 від 01 листопада 2024 року ДСНС координати віднайдення вибухонебезпечних предметів вказують, що вони знаходилися за межами орендованих полів відповідача, а за іншими актами ДСНС вибухонебезпечних предметів знайдено не було.
За актами № 562 та 563 від 14 жовтня 2024 року на полях були виявлені безпечні залишки вибухових предметів, до того ж при перевірці зазначених в актах координат виявлення предметів вбачається, що ці координати не відносяться до полів, які орендував відповідач, в тому числі й поля позивачки.
Також суд не може прийняти як достовірний доказ акти про пошкодження його майна у виді автомобілів та техніки, оскільки не представлено доказів її належності відповідачу.
Суд взагалі звертає увагу, що відповідачем не було представлено належних доказів щодо пошкодження його майна внаслідок обстрілів. Оскільки за такими фактами було зареєстровано кримінальне провадження, то повинні були здійсненні огляди місця події із застосуванням фото - відеозйомки, проведена оцінка, долучено докази про належність майна на праві власності тощо. Проте такі докази суду не надані.
З огляду на викладене суд вважає доведеними вимоги позивачки до ППФ «СІДКОРН» про стягненню заборгованість з орендної плати, а заперечення відповідача їх не спростовують.
Що ж стосується вимог про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини першої ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частинами першою, третьою, п'ятою ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, що завдала моральну шкоду, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вина останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору".
Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Спричинення моральної шкоди позивачка пов'язує із невиконанням відповідачем обов'язку у передбачені умовами Договору оренди строки виплатити орендну плату. Проте таке порушення строків сплати орендної плати стало наслідком непереборної сили, вина відповідача в такому порушенні позивачкою недоведена, так само як і не надано суду доказів про заподіяння їй моральної шкоди.
Таким чином у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Виходячи з положень ст. 265 ЦПК України суд вважає можливим призначити судове засідання по вирішенню питань щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства фірми «СІДКОРН» про стягнення боргу за оренду земельної ділянки - задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства фірми «СІДКОРН» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість з орендної плати у розмірі 158622 (сто п'ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять дві) грн. 43 коп.
Призначити судове засідання з вирішення питання щодо сплати судових витрат на 07 липня 2025 року о 09:20.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вітовський районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня складання його повного тексту.
В зв'язку із зайнятістю головуючого в інших провадженнях повний текст рішення було складено на 15 липня 2025 року.
Суддя Р.В. Козаченко