Справа № 371/561/21 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1426/2025 Доповідач: ОСОБА_2
іменем України
04 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу,
В провадженні Київського апеляційного суду перебуває кримінальне провадження № 12021111230000397 від 03 травня 2021 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Миронівського районного суду Київської області від 01 березня 2024 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі, а також продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу, в якому він просив обрати йому більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, зокрема особисте зобов'язання або цілодобовий домашній арешт, посилаючись на те, що під час застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту виконував всі покладені на нього обов'язки, не ухилявся від суду, з'являвся на судові засідання, а його утримання під вартою здійснюється на підставі вироку суду, який не набрав законної сили, що є незаконним. Зазначив, що під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою не здійснено обґрунтованої оцінки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не надано жодної оцінки неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів. Вважає, що застосований до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою непропорційний з огляду на його поведінку, відсутність ухилення, його сімейний та соціальний стан, а саме наявність доньки, яку необхідно повернути з дитячого будинку, на реалізацію чого ним подано цивільний позов, який також підтверджує його бажання взяти участь у її вихованні та спростовує будь-які припущення про намір ухилятися від правосуддя або перешкоджати судовому розгляду.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали подане обвинуваченим клопотання про зміну запобіжного заходу та просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт; прокурора, який заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу; вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи клопотання, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. За змістом частини першої цієї статті такими діями є:переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з вироку Миронівського районного суду Київської області від 01 березня 2024 року, ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі. Також вказаним вироком обраний ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили, оскільки існує ризик переховування ОСОБА_7 від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливо застосувати менш тяжкий запобіжний захід, ніж тримання під вартою для запобігання цьому ризику.
Так, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним, оскільки вироком суду обвинуваченому призначене доволі суворе покарання. При оцінці цього ризику, колегією суддів також враховуються конкретні обставини вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, який не змінився та продовжує існувати, що вказує на неможливість зміни обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід, передбачений ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на його поведінку, відсутність ухилення, його сімейний та соціальний стан, а саме наявність доньки, яку необхідно повернути з дитячого будинку, про що ним подано цивільний позов, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючий ризик.
Так само необґрунтованими вважає колегія суддів і доводи обвинуваченого про те, що під час застосування до нього запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту він виконував всі покладені на нього обов'язки, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому, а тому дотримання в минулому покладених на обвинуваченого обов'язків не свідчить про невчинення ним дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України в майбутньому, враховуючи наявність вироку суду, яким його визнано винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі, що свідчить про те, що обвинувачений не може не усвідомлювати можливість настання негативних наслідків у виді реального відбування покарання.
Щодо посилання обвинуваченого на те, що його утримання під вартою на підставі вироку суду, який не набрав законної сили, є незаконним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень п.п. 4 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Тобто, зазначені норми закону закріплюють обов'язок суду під час постановлення вироку вирішити питання щодо запобіжного заходу, який буде забезпечувати виконання постановленого вироку. За загальною та численною практикою, у випадку, коли особу засуджено до позбавлення волі, за відсутності виняткових обставин відносно неї застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Таким чином, після проголошення вироку запобіжний захід відіграє роль заходу забезпечення виконання покарання, покликаного запобігти спробам втечі обвинуваченого та ухилення від відбування призначеного покарання, вчинення нових кримінальних правопорушень, а також як захід забезпечення належної процесуальної поведінки під час гіпотетично можливого провадження з перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а тому обраний вироком суду запобіжний захід у виді тримання під вартою є цілком законним. Вказане підтверджує також рішення ЄСПЛ у справі «Руслан Яковенко проти України» (заява № 5425/11), в якому Суд вказав, що не вбачає жодних ознак того, що рішення суду про тримання заявника під вартою до набрання вироком законної сили суперечило національному законодавству.
За таких обставин колегія суддів вважає, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відмовити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4