04 серпня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 752/23839/23
номер провадження 22-ц/824/5383/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
відповідач в режимі відеоконференції Шумаров А.П.,
представник відповідача Черемін Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року /суддя Кордюкова Ж.І./
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року /суддя Кордюкова Ж.І./
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Адвокат Зімін М.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договорами позики від 03.05.2011 в сумі 40000 доларів США та за договором позики від 21.11.2011 в сумі 50000 доларів США.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03.05.2011 в розмірі 40000 (сорок тисяч) доларів США 00 центів та заборгованість за договором позики від 21.11.2011 в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США 00 центів, що загалом становить 90000 (дев'яносто тисяч) доларів США 00 центів за курсом Національного банку України на день виконання рішення, судові витрати в розмірі 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. / а.с. 73-74/
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу. /а.с. 99-101/
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення, відмовивши у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що спірні розписки відповідач не підписував, як і його дружина, строки вимоги по спірним розпискам також пропущені як і позовна давність для звернення до суду. Відповідачем не заявлено про пропуск позовної давності, оскільки про розгляд справи його не було належним чином повідомлено - він був мобілізований та проходив службу в ЗСУ. Також наголошував, що при розгляді справи не було залучено та допитано свідків, при яких укладено розписки - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Наголошував на інших правовідносинах, що склались між сторонами.
Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у стягненні витрат на правову допомогу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати, стягнути понесені ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 28 972 грн.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що у матеріалах справи міститься детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 16.11.2024 на суму 28972,00 грн., у якому вказано перелік видів правової допомоги, що надані клієнту, витрачений на це час та обґрунтування її вартості, яка ОСОБА_1 була акцептована шляхом підписання Акту приймання-передачі №1 від 16.11.2024 з подальшою оплатою, що підтверджується платіжною інструкцією від 16.11.2024. В даному випадку ОСОБА_1 були оплачені фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання договору. Та обставина, що ним не надано суду примірника договору про надання правової допомоги, не спростовує факту понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази, а саме (у копіях): ордер на надання правничої допомоги серії АА №1331701 від 18.10.2023; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4300/10 від 29.09.2010; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ОСОБА_1 від 16.11.2024 на суму 28972,00 грн.; акт прийому-передачі №1 від 16.11.2024 на суму 28972,00 грн.; рахунок-фактура №1 від 16.11.2024 на суму 28972,00 грн.; платіжна інструкція від 16.11.2024 про переказ Зозулею А.В. власних коштів в сумі 28972,00 грн. ОСОБА_2 .
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а судові рішення скасуванню з відмовою у позовних вимогах та стягненні витрат на правову допомогу, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 03.05.2011 ОСОБА_3 ОСОБА_1 складено розписку про те, що він, ОСОБА_3 взяв позику на суму 40000 доларів США на покупку фірми «Інкомпласт» та зобов'язався виплачувати ОСОБА_1 щомісяця 10% від чистого прибутку, що підтверджується копією розписки від 03.05.2011. /а.с. 6/
21.11.2011 ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 позику на суму 50000 доларів США на покупку ПП «Інкомпласт» та зобов'язався виплачувати ОСОБА_1 щомісяця 17% від чистого прибутку незалежно від того, чим буде займатися підприємство та поки ОСОБА_3 буде його власником, що підтверджується копією розписки від 21.11.2011. /а.с. 7/
Станом на момент подання позову до суду гроші за договорами позики відповідачем не повернуті позивачу, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої позивач нарахував в загальній сумі 90000 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; ст. 527 ЦК України про те, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто; ст. 530 ЦК України про те, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); ст. 610 ЦК України про те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); ст. 627 ЦК України про те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості; ст. 629 ЦК України про те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами; ст. 1046 ЦК України про те, що за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму або кількість речей того ж роду та якості; ст. 1047 ЦК України про те, що договір позики укладається письмово, якщо його сума перевищує десятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а для юридичних осіб - незалежно від суми, і розписка підтверджує укладення договору та його умови; ст. 1049 ЦК України про те, що позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та порядку, встановлених договором, а якщо строк не визначений або залежить від вимоги, то протягом 30 днів від дня її пред'явлення.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що відповідач порушив зобов'язання за договорами позики від 03.05.2011 та 21.11.2011, не повернувши 90 000 доларів США, допустивши прострочення, без надання доказів виконання зобов'язань, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з таких мотивів.
Суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє учасників справи про дату, час і місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення, електронною поштою або іншими засобами, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Матеріали справи свідчать, що відповідач ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України з 29 травня 2024 року /а.с. 111/, про що свідчить відповідна довідка, і не отримував повісток належним чином, конверти повертались за закінченням терміну зберігання, що не є належним повідомленням про розгляд справи /а.с. 90-93/. Таке порушення права на участь у судовому розгляді (ст. 42 ЦПК України) призвело до розгляду справи без однієї зі сторін, що є істотним порушенням норм процесуального права і підставою для скасування рішення відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи через неповноту з'ясування фактів.
По суті спору суд першої інстанції неправильно кваліфікував правовідносини сторін як класичний договір позики, тоді як справжня природа розписок від 03.05.2011 та 21.11.2011 свідчить про інвестицію в придбання підприємства з виплатою частини прибутку. Згідно з поясненнями відповідача в апеляційній інстанції, кошти були передані на купівлю підприємства, що займається поливом у сфері ландшафтного дизайну та озеленення, де обидві сторони співпрацювали. Підприємство придбано в травні 2011 року та відчуджено 05.06.2020 (а.с. 168-172), що сторонами не заперечується. Зміст розписок вказує на зобов'язання сплачувати відсоток від прибутку фірми (10% щомісячно у першій розписці, 17% у другій розписці), поки відповідач є власником, що характерно для інвестиційних відносин, а не позики.
Позивач заявляє вимоги як за договорами позики, але не наводить доказів щодо виплати прибутку щомісячно з 2011 по 2023 рік, не пояснює відсутність звернень раніше та не спростовує інвестиційний характер. Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду ВС від 31.01.2024 у справі № 448/852/21 (провадження № 61-7238св23), досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім обставинам справи, зокрема дійсній волі сторін (ст. 203, 213 ЦК України). Аналогічна позиція в постанові КЦС ВС від 29.01.2025 у справі № 755/13068/23: сторони не укладали договір позики, якщо дійсна воля спрямована на інші відносини.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Водночас у даній справі, правовідносини є інвестиційними, а не позиковими, що виключає застосування норм про позику (ст. 1046-1049 ЦК України).
Крім того, навіть за умови кваліфікації як позики, позивачем пропущено строк позовної давності. Розписки від травня та листопада 2011 року, позов подано в листопаді 2023 року. Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Друга розписка передбачає сплату 17% від прибутку фірми щомісячно, поки відповідач є власником, тому порушення (невиплата) виникало щомісяця з 2011 року, а після відчудження фірми 05.06.2020 р. - остаточно. Позивач не заявляв про переривання давності (ст. 264 ЦК України), а відповідач в апеляції посилається на її сплив. Згідно з постановою Великої Палати ВС від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), позовна давність застосовується до вимог про стягнення боргу, якщо пропущена, і суд перевіряє це за заявою сторони. Таким чином, вимоги позивача підпадають під сплив позовної давності. Водночас, оскільки у позовних вимогах відмовлено по суті, апеляційний суд в даному випадку не застосовує строки позовної давності.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга представника відповідача задовольняється, рішення суду першої інстанції скасовується з відмовою в позові.
Щодо апеляційної скарги сторони позивача в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу.
Задовольняючи позовні вимоги щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції керувався ст. 142 ЦК України про те, що розмір судових витрат встановлюється на підставі поданих доказів (договорів, рахунків тощо) до закінчення дебатів або протягом п'яти днів після рішення за умови відповідної заяви.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач не підтвердив обґрунтованість витрат на правничу допомогу через відсутність копії договору від 21.07.2023, що унеможливлює перевірку порядку обчислення гонорару та вартості послуг, тому в задоволенні заяви про відшкодування витрат на суму 28 972 грн відмовлено.
Зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, а тому, апеляційна скарга представника позивача задовольняється частково в частині скасування ухвали про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу, але оскільки відмовлено в позові, у стягненні витрат на правничу допомогу відмовляється відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір також покладається на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року та ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2024 року - скасувати.
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, - відмовити.
У стягненні витрат на правову допомогу, заявлених в суді першої інстанції представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у розмірі 28 972 грн, - відмовити.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: