Справа № 357/15284/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3812/2024
17 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Лесі Анатоліївни на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 травня 2023 року та апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Узин» на додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року (суддя Бебешко М.М.) в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузя Андрія Григоровича про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, внесення змін до договору оренди землі,
встановив:
у грудні 2018 року ТОВ «Олійникова слобода» звернулось до суду з позовом, у якому просило:
- визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 13 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га;
- визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 13 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га;
- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га, індексний номер: 43022546 від 15.09.2018, 12:51:08;
- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га індексний номер: 43022659 від 15.09.2018, 13:04:59;
- витребувати із незаконного володіння та користування у ТОВ «Агрокомплекс
«Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га, розташовану на території Олійниково-Слобідської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;
- витребувати із незаконного володіння та користування у ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га, розташовану на території Олійниково-Слобідської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;
- внести зміни до Договору оренди землі б/н від 17 червня 2013, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода»;
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ТОВ «Агрокомплекс «Узин» та комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» понесені судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_2 (далі - орендодавець) та ТОВ «Ім. Котовського», в подальшому перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода» (далі - орендар), був укладений договір оренди землі б/н, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,4001 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада, та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту про право власності на землю серії РЗ № 284553, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 23 липня 2003 року. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220484400:01:010:0064. Згідно з пунктом 3 договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 42 096грн. Договір оренди укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (абзац перший пункту 5 договору). Договір оренди земельної ділянки, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 січня 2015 року, номер запису в ДРРПНМ: 8485706, що підтверджується копією витягу з ДРРПНМ про реєстрацію іншого речового права № 32645352 від 24 січня 2015 року.
Позивач посилався на те, що з даних, що містяться в ДРРПНМ, йому стало відомо, що 16 серпня 2018 року державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Клімкіна Н.І. прийняла рішення про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку, на підставі повідомлення орендодавця від 13 серпня 2018 року про розірвання договору оренди в односторонньому порядку. Розірвання договору в односторонньому порядку мотивоване неодноразовим порушення орендарем своїх зобов'язань за цим договором. При цьому, які саме порушення були допущені орендарем, у повідомленні не вказано, жодних доказів на підтвердження наявності таких порушень до повідомлення не додано.
Позивач стверджував, що повідомлення складено та підписано всупереч умов договору оренди, які взагалі не допускають можливості його розірвання в односторонньому порядку. Протягом всього строку оренди земельної ділянки орендар належним чином виконував свої зобов'язання, в тому числі в частині своєчасного внесення орендної плати у встановлених договором порядку і розмірі, використовував земельну ділянку у відповідності по умов договору, зокрема, у відповідності до її цільового призначення, та у строгій відповідності із вимогами чинного законодавства України, яким регулюється порядок оренди землі. Проведення державним реєстратором
Клімкіною Н.І. незаконних дій щодо державної реєстрації припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку одразу дало їй можливість провести державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за іншою юридичною особою - ТОВ «Агрокомплекс «Узин».
Позивач зазначав, що 16 серпня 2018 року державний реєстратор Клімкіна Н.І. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на підставі договору оренди від 13 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 , як орендодавцем, та ТОВ «Агрокомплекс «Узин», як орендарем. Строк дії зазначеного договору 7 років, з правом пролонгації.
Позивач вважав, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» від 13 серпня 2018 року був укладений в той час, коли в ДРРПНМ містилися записи про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на цю саму земельну ділянку, засноване на договорі оренди від 17 червня 2013 року, укладеному між ним та ОСОБА_2 . Наведені обставини прямо вказували на недійсність укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» договору оренди від 13 серпня 2018 року, оскільки земельна ділянка, яка була предметом такого договору, вже була передана у строкове платне користування на підставі договору, укладеного значно раніше, і строк оренди за яким не закінчився.
Позивач зазначав, що 10 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію розірвання договору оренди землі від 13 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин», індексний номер рішення: 42929745.
Позивач посилався на те, що 20 серпня 2018 року звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора про припинення його права оренди на земельну ділянку та про реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Агрокомплекс «Узин» з підстав невідповідності таких рішень положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Комісією встановлено, що всупереч законодавства у сфері державної реєстрації, при прийнятті оскаржуваного рішення про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку державним реєстратором не було встановлено належним чином факт виконання умов договору оренди в частині припинення договірних відносин шляхом одностороннього розірвання цього договору, а також у висновку Комісії зазначено, що повідомлення не є документом, який може бути підставою для державної реєстрації припинення іншого речового права ТОВ «Олійникова Слобода» у розумінні ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Комісія у своєму висновку зазначила, що з поданих державному реєстратору документів неможливо було встановити факт припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода», а тому у здійсненні реєстраційних дій слід було відмовити. Висновок Комісії про відмову у задоволенні скарги ТОВ «Олійникова Слобода» в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Агрокомплекс «Узин», від 16 серпня 2018 року, мотивоване тим, що станом на дату розгляду скарги запис про право оренди земельної ділянки, де орендарем є ТОВ «Агрокомплекс «Узин», був припинений у ДРРПНМ. Комісія дійшла висновку про наявність підстав для поновлення записів про право оренди земельної ділянки, де орендарем є ТОВ «Олійникова Слобода».
Позивач зазначав, що виконати наказ Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року № 2984/5 та поновити записи про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку не вдалося, оскільки 12 вересня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської
області Дерун К.А. була посвідчена заява ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки. Заява ОСОБА_2 була посвідчена в період дії договору оренди, укладеного між нею та ТОВ «Олійникова Слобода». Однак, жодних дій щодо отримання від орендаря згоди на проведення такого поділу власник земельної ділянки ОСОБА_2 не вчиняла, про свій намір здійснити поділ земельної ділянки землекористувача ТОВ «Олійникова Слобода» не повідомила, технічну документацію на погодження не передавала, що свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_2 , порушення вимог закону та зловживання правами, наданими їй, як власнику земельної ділянки.
Також позивач зазначав, що 13 вересня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийнято рішення про:
1) скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0064, загальною площею 2,4001 га, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру;
2) реєстрацію земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0080, яка утворилася внаслідок поділу (далі - земельна ділянка-1);
3) реєстрацію земельної ділянки, загальною площею 1,2001 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0081, яка утворилася внаслідок поділу (далі - земельна ділянка-2).
Позивач посилався на те, що 15 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку-1, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0080. та на земельну ділянку-2, загальною площею 1,2001 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0081. Того ж дня, 15 вересня 2018 року, тим же державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на зазначені земельні ділянки, на підставі договорів оренди землі б/н від 13 вересня 2018 року, укладених між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин».
Позивач вважав, що вказаними діями порушені його права та інтереси, як єдиного законного орендаря земельної ділянки, загальною площею 2,4001 га, яка за заявою орендодавця була поділена на дві земельні ділянки, загальною площею 1,2 га та 1,2001 га.
Крім цього позивач стверджував, що всупереч вимог чинного законодавства поділ земельної ділянки було здійснено без його погодження та виключно з метою приховання юридичного факту наявності дійсного права оренди на цю земельну ділянку у ТОВ «Олійникова Слобода». Державна реєстрація земельних ділянок, сформованих в результаті такого поділу, та прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на такі земельні ділянки були здійсненні без перевірки відповідності поданих документів вимогам закону, що свідчить про свідоме нехтування державними реєстраторами покладених на них обов'язків у сфері державної реєстрації, і призвело до порушення його прав та законних інтересів.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2021 року позов задоволено частково.
Постановою Київського апеляційного суду від 7 липня 2021 року скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2021 року в частині задоволення вимог про скасування рішень державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузя А. Г. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га, індексний номер: 43022546 від 15.09.2018 12:51:08, та земельної ділянки з кадастровим номером:
3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га індексний номер: 43022659 від 15.09.2018 13:04:59. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 13 січня 2021 року і додаткове рішення від 15 лютого 2021 року, та постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року і додаткову постанову від 04 серпня 2021 року скасовано, справу в частині позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» до ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про визнання недійсним договору оренди, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, внесення змін до договору оренди та стягнення судових витрат передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування закрито у зв'язку з тим, що розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 9 червня 2022 року до участі в справі було залучено правонаступницю відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 травня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 13 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс "Узин" щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га.
Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 13 вересня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс "Узин" щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га.
Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0080, загальною площею 1,2 га, індексний номер: 43022546 від 15 вересня 2018 о 12:51:08.
Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, з кадастровим номером: 3220484400:01:010:0081, загальною площею 1,2001 га індексний номер: 43022659 від 15 вересня 2018 року о 13:04:59.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В задоволенні позовних вимог до державного реєстратора комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь Андрія Григоровича відмовлено.
Додатковим рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір в розмірі 6 412,71грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000грн; стягнуто з ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір в розмірі 6 412,71грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ
«Агрокомплекс «Узин» судовий збір в розмірі 16 990,71грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 428,56грн.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Також просить стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000грн.
Представник відповідачки зазначає, що на момент відкриття спадщини 11 травня 2021 року були відсутні будь-які правовідносини між померлою ОСОБА_2 та позивачем, тому до складу успадкованого ОСОБА_3 майна не належать будь-які права та інтереси позивача, а успадковані земельні ділянки вільні від будь-яких прав позивача.
Представник відповідачки зазначає, що відповідачка не погоджується із залученням її до участі у справі, як правонаступника померлої ОСОБА_2 , оскільки на її думку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 набула права та обов'язки відносно належних ОСОБА_2 земельних ділянок.
Представник відповідачки стверджує, що ОСОБА_1 лише звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак права власності на спірні земельні ділянки вона не набула, оскільки в силу положень Земельного кодексу України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
Представник відповідачки зазначає, що до складу успадкованого ОСОБА_1 майна не увійшли жодні із правовідносин з позивачем, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 11 травня 2021 року остання не мала жодних обов'язків відносно позивача, оскільки договір оренди був припинений, право оренди відносно первинної земельної ділянки також було припинено, а відносно новоутворених земельних ділянок позивач не мав жодних прав та інтересів.
Крім цього представник відповідачки стверджує, що позивачем, як кредитором спадкодавця, у порядку ст. 1281 ЦК України, не було пред'явлено свої вимоги до спадкоємця, яка прийняла спадщину, протягом шести місяців з дня коли він дізнався про прийняття спадщини чи про одержання спадкоємицею свідоцтва про право на спадщину.
Посилаючись на праву позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, представник відповідачки вважає, що у позивача відсутнє чинне право оренди, яке підлягає захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Представник відповідачки стверджує, що ОСОБА_2 вчинила односторонній правочин щодо припинення договору оренди землі, у зв'язку із невиконанням орендарем умов договору, що є належним та допустимим відповідно до чинного законодавства та судової практики. Зазначає, що п. 32 договору оренди землі від 17 червня 2013 року, який існував між ОСОБА_2 та позивачем, передбачено, що договір припиняється в інших випадках передбачених законом, отже на думку апелянта, договір допускав його припинення як з підстав, передбачених самим договором, так і з підстав, передбачених законом, зокрема і ст. 615 ЦК України, якою передбачено, що в разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. 13 серпня 2018 року ОСОБА_2 скористалась вказаним правом і в односторонньому порядку відмовилась від договору оренди, укладеного із позивачем, шляхом направлення відповідного повідомлення на адресу ТОВ «Олійникова Слобода».
Представник відповідачки зазначає, що при укладенні зазначеного договору,
ОСОБА_2 мала намір, очікування та право на отримання орендної плати у розмірі, визначеному договором, що складалась із 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах та безкоштовної оранки, культивації, обмолоту на її присадибних ділянках площею 0,30 га. Однак, в порушення умов договору оренди, орендар систематично не сплачував орендну плату, що і стало причиною відмови ОСОБА_2 від договору оренди.
Представник відповідачки вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та прийшов до помилкового висновку про належну сплату позивачем орендної плати, оскільки останнім було надано відомості лише за 2017 рік, а жодних доказів виконання своїх зобов'язань сплати орендної плати за період із 2013 року до 2017 року позивачем не надано.
Представник відповідачки зазначає, що ОСОБА_2 протягом вказаного періоду не отримувала ніякої орендної плати, а в 2017 року вона придбала у позивача певну сільськогосподарську продукцію, що також не можна розцінювати як здійснення орендної плати.
Представник відповідачки посилається на те, що на момент поділу земельної ділянки та укладення спірного договору оренду у позивача був відсутній чинний договір оренди первісної земельної ділянки, а також відсутні будь-які права на новостворені земельні ділянки, а тому у позивача було відсутнє будь-яке право, яке порушено, оспорюється чи не визнається відповідачами.
Також представник відповідачки зазначає, що 27 червня 2022 року між нею та ОСОБА_1 був укладений договір про надання правової допомоги, на підставі якого відповідачка сплатила на її користь винагороду в розмірі 10 000грн, в якості гонорару за надані послуги, та 5000грн в якості гонорару успіху, у відповідності до умов договору, які вона просить стягнути з позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Олійникова Слобода» - адвокат Кравець О.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 травня 2023 року без змін та стягнути із ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Представник позивача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц, зазначає, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником із часу відкриття спадщини, а відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Представник позивача зазначає, що на підставі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, водночас вичерпний перелік прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не входять до складу спадщини визначено ст. 1219 ЦК України, тому права та обов'язки орендодавця за договором оренди землі за своєю правовою природою не входять до переліку прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, а тому перейшли від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка в свою чергу стала процесуальним правонаступником у межах цієї справи.
Крім цього представник позивача, посилаючись на положення ст. 110 Земельного кодексу України, зазначає, що проведений ОСОБА_2 поділ первинної земельної ділянки, яка була визначена як об'єкт оренди в договорі оренди землі, укладеному з позивачем, не припинив право оренди позивача, а тому діє і відносно новостворених земельних ділянок.
Крім цього представник позивача стверджує, що у ОСОБА_2 не було права розірвати вказаний договір в односторонньому порядку, оскільки відповідно до положень ЦК України та Закону України «Про оренду землі», такий договір міг бути розірваний лише в судовому порядку, оскільки в п. 33 цього договору прямо передбачено, що його розірвання в односторонньому порядку не допускається.
Також представник позивача просить зменшити розмір заявлених ОСОБА_1 судових витрат, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Представником ТОВ «Олійникова Слобода» - адвокатом Кравець О.І. було подано апеляційну скаргу, у якій вона просить скасувати додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олійникова Слобода» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 89 165,19грн, посилаючись на те, що звертаючись до суду, позивачем було заявлено сім позовних вимог. Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у цій справі в частині позовних вимог про витребування із незаконного володіння та користування у ТОВ «Агрокомплекс «УЗИН» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» спірних земельних ділянок провадження було закрито, а в частині решти п'яти позовних вимог - передано на новий розгляд до суду першої інстанції, за результатами якого чотири позовні вимоги задоволено.
Представник позивача погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, однак не погоджується із рішенням суду в частині необхідності зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу із 89 165,19грн до 50 000грн.
Представник позивача вважає, що відповідачі подавали до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру судових витрат, однак ці клопотання були не мотивовані та належним чином не обґрунтовані, а саме посилання на неспівмірність не може бути підставою для їх зменшення.
Також представник позивача зазначає про необґрунтованість доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л.А. про те, що розмір заявлених позивачем судових витрат є непропорційним вартості об'єкта оренди, оскільки зазначена нею сума є нормативно-грошовою оцінкою земельної ділянки, яка не відображає її дійсну ринкову вартість та ніяк не співвідноситься з понесеними витратами на правничу допомогу.
Представник позивача стверджує, що обсяг витраченого Адвокатським об'єднанням «Еверліґал» часу на надання правничої допомоги ТОВ «Олійникова Слобода» у цій справі не має значення, оскільки договором передбачено фіксований розмір для виплати адвокатського гонорару, що виключає обов'язок адвоката щодо зазначення відомостей стосовно витраченого часу та вартості кожної наданої послуги в описі виконаних робіт або акті приймання - передачі наданих послуг.
У поданій апеляційній скарзі представник ТОВ «Агрокомплекс «Узин» - адвокат Миколюк М.Д. просить скасувати додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року та ухвалити нове додаткове рішення про задоволення заяви ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про стягнення судових витрат, посилаючись на те, що сплачений позивачем судовий збір за подання позову підлягає стягненню пропорційно задоволених позовних вимог у сумі 7 048грн, оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області було задоволено лише чотири із семи заявлених позовних вимог.
Також представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірною ціні позову, яка в
даному випадку становить 42 096грн, а відтак заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 10 000грн.
Крім цього представник відповідача вважає, що судовий збір, сплачений позивачем за подання касаційної скарги, та витрати на правничу допомогу у касаційній інстанції підлягають частковому відшкодуванню, оскільки касаційну скаргу позивача було задоволено частково та, враховуючи ціну позову, підлягають відшкодуванню у розмірі 3524грн судового збору та 5000грн витрат на правничу допомогу.
Також, представник відповідача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17, зазначає, що позивачу необхідно довести, що сторона яка програла спір, дійсно має фінансову можливість відшкодувати заявлені витрати.
Представник відповідача посилається на те, що 5 червня 2023 року між ТОВ «Агрокомплекс «Узин» та Адвокатським об'єднанням «МКБ ГРУПП» було укладено Договір № 49 про правничу допомогу в апеляційній інстанції щодо оскарження додаткових рішень суду першої інстанції, згідно якого визначено вартість правничої допомоги, наданої відповідачу, в розмірі 6 000грн та гонорар успіху в розмірі 5 000грн, які він просить стягнути з позивача.
У поданому відзиві представник ТОВ «Олійникова Слобода» - адвокат Кравець О.І. просить апеляційну скаргу ТОВ Агрокомплекс «УЗИН» залишити без задоволення, а додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції було здійснено розподіл судових витрат, в частині стягнення із ТОВ «Агрокомплекс «УЗИН» судових витрат, з урахуванням положень п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, оскільки судом задоволено чотири із п'яти позовних вимог, що були предметом нового розгляду справи після скасування рішення судом касаційної інстанції.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлено у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 906/432/19, представник позивача зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. У свою чергу, на думку представника позивача, ТОВ «Агрокомплекс «Узин» жодних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надало.
У той же час представник позивача просить зменшити розмір заявлених ТОВ «Агрокомплекс «Узин» витрат на правничу допомогу, оскільки матеріали справи не містять документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, що є, на думку представник позивача, підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,4001 га, яка розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району, що підтверджується наявним в матеріалах справи державним актом на право приватної власності на землю.
17 червня 2013 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Ім. Котовського», яке в подальшому перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода» (орендар), укладено договір оренди землі б/н, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного
сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,4001 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада, та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту про право власності на землю серії РЗ № 284553, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 23 липня 2003 року. Кадастровий номер земельної ділянки: 3220484400:01:010:0064.
Згідно з пунктом 3 договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 42 096,00грн.
Договір оренди укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (пункт 5 цього договору).
Відповідно до пункту 6 договору оренди, орендна плата нараховується та видається орендарем в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88грн.
Згідно з пунктом 31 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря.
Відповідно до пункту 32 вказаного договору, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 33 зазначеного договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
Згідно з пунктом 37 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 17 червня 2013 року земельна ділянка була передана орендодавцем орендарю.
Встановлено, що право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0064 за ТОВ «Олійникова Слобода» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 22 січня 2015 року.
13 серпня 2018 року ОСОБА_2 надіслала ТОВ «Олійникова Слобода» повідомлення про розірвання договору оренди в односторонньому порядку, в якому зазначила, що орендар неодноразово порушував взяті на себе зобов'язання, що суттєво погіршило її права.
16 серпня 2018 року державний реєстратор КП «Реєстрація нерухомості» Клімкіна Н.І. прийняла рішення про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на вказану земельну ділянку (індексний номер рішення 42574250) на підставі повідомлення орендодавця від 13 серпня 2018 року про розірвання договору оренди в односторонньому порядку.
Того ж дня державний реєстратор прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Агрокомплекс «Узин», індексний номер: 42574250.
Підставою виникнення права оренди на спірну земельну ділянку у ТОВ «Агрокомплекс «Узин» є договір оренди землі від 13 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин». Строк дії зазначеного договору 7 років з правом пролонгації.
20 серпня 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Комісія) із скаргою на рішення державного реєстратора про припинення його права оренди на земельну ділянку та про реєстрацію права оренди на цю земельну ділянку за ТОВ «Агрокомплекс «Узин» з підстав невідповідності таких рішень положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
10 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію розірвання договору оренди землі від 13 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин», індексний номер рішення: 42929987.
Розглянувши скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», Комісія 14 вересня 2018 року визнала, що скарга підлягає задоволенню в частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку. Комісією встановлено, що всупереч законодавства у сфері державної реєстрації, при прийнятті оскаржуваного рішення про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку державним реєстратором не було встановлено належним чином факт виконання умов договору оренди в частині припинення договірних відносин шляхом одностороннього розірвання цього договору, а також у висновку Комісії зазначено, що повідомлення не є документом, який може бути підставою для державної реєстрації припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «Олійникова Слобода» у розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Комісія у своєму висновку зазначила, що з поданих державному реєстратору документів неможливо було встановити факт припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода», а тому у здійсненні реєстраційних дій необхідно було відмовити.
Наказом Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року № 2984/5 скасовано рішення про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку.
Проте відновити у відповідних реєстрах право оренди позивача на земельну ділянку не вдалося, оскільки 12 вересня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К.А. була посвідчена заява ОСОБА_2 про розподіл земельної ділянки. Заява зареєстрована в реєстрі за № 2374.
13 вересня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області прийнято рішення про: скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0064, загальною площею 2,4001 га, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру та реєстрація земельної ділянки, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0080, яка утворилася внаслідок поділу (далі - Земельна ділянка-1) і реєстрація земельної ділянки, загальною площею 1,2001 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0081, яка утворилася внаслідок поділу (далі - Земельна ділянка-2).
15 вересня 2018 року державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Земельну ділянку-1, загальною площею 1,2 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0080. Індексний номер рішення: 43022490 від 15.09.2018 12:44:55. Цією ж датою державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Земельну ділянку-2,
загальною площею 1,2001 га, кадастровий номер: 3220484400:01:010:0081. Індексний номер рішення: 43022585 від 15.09.2018 12:55:25.
Того ж дня цей же державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на вказані земельні ділянки, що були сформовані внаслідок поділу первісної земельної ділянки на підставі договорів оренди землі, які укладені 13 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Згідно договору про поділ спадщини ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 1,2001 га, кадастровий номер 3220484400:01:010:0081, та земельну ділянку, площею 1,2000 га, кадастровий номер 3220484400:01:010:0080, розташованих за адресою: Олійниково-Слобідська сільська рада Білоцерківського району Київської області.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладення орендодавцем договорів оренди землі з новим орендарем за наявності у ТОВ «Олійникова Слобода» чинного права оренди порушує права позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі б/н від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода», суд першої інстанції зазначив, що поділ земельної ділянки не припинив права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки, тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується позивачем, а представником відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наведені доводи незаконності рішення суду в цій частині, тому апеляційний суд відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не переглядає.
Переглядаючи рішення суду в частині задоволених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Щодо порушення судом норм процесуального права при залученні до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 .
Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (право-попередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 зазначено, що суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб'єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з'ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами (пункт 31).
Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У пункті 34 договору оренди землі від 17 червня 2013 року сторони погодили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на отримання орендної плати у разі смерті фізичної особи - орендодавця переходить до його спадкоємців.
Суд у цій справі встановив, що після смерті ОСОБА_2 спадщину, яка складається з двох земельних ділянок, утворених в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0064, яку орендувало ТОВ «Олійникова Слобода», прийняла ОСОБА_1 .
При цьому факт отримання чи не отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину та реєстрація її права власності на земельні ділянки у відповідному реєстрі не має правового значення для цілей процесуального правонаступництва, а визначальною обставиною є факт прийняття нею спадщини і саме з цього моменту вона є власником відповідного нерухомого майна.
Так само не має значення і та обставина, що ОСОБА_1 успадкувала не земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0064, а дві земельні ділянки, утворені в результаті її поділу, оскільки саме з поділом первісної земельної ділянки і незаконною її передачею в оренду іншій юридичній особі, ТОВ «Олійникова Слобода» пов'язує порушення своїх прав у цій справі.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л.А. про те, що ТОВ «Олійникова Слобода», будучи кредитором ОСОБА_2 , не пред'явило вимоги до правонаступників останньої в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки предметом цього спору є не вимоги майнового характеру кредитора до боржника (його правонаступників), а відновлення права оренди позивача на земельну ділянку і така вимога пред'явлена ТОВ «Олійникова Слобода» до орендодавиці за її життя та нового орендаря.
Подальша заміна сторони у справі, здійснена в порядку 55 ЦПК України, внаслідок смерті орендодавиці в ході розгляду справи, повною мірою відповідає вимогам процесуального закону та, за пред'явлених у цій справі вимог, не потребує окремого звернення позивача до нотаріуса з вимогою, передбаченою статтею 1281 ЦК України.
Таким чином ОСОБА_1 обґрунтовано залучена судом до участі у справі, як правонаступниця ОСОБА_2 .
Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди землі.
За загальним правилом, порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
У цьому контексті ключовим є відповідь на питання, чи тривали орендні відносини між позивачем та ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваних договорів оренди землі та, відповідно, на момент її смерті.
У статті 11 ЦК України наведено перелік підстав виникнення юридичних прав та обов'язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті є договори та інші правочини.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Водночас відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV).
На час укладення договорів оренди землі стаття 6 Закону № 161-XIV передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Закону № 161-XIV передача об'єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
У частині третій статті 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
У частині п'ятій статті 6 Закону № 161-XIV (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) передбачено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.
Такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.
Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що договір оренди земельної ділянки, підписаний після 01 січня 2013 року, є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій
письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами. З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов'язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Водночас використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.
Тобто договір оренди між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_2 є укладеним з моменту узгодження сторонами його істотних умов та його підписання, однак використання земельних ділянок орендарем та, відповідно, виникнення у орендодавця права вимоги сплати орендних платежів, можливі лише після державної реєстрації речового права оренди.
Договір оренди земельної ділянки укладено між позивачем і ОСОБА_2 17 червня 2013 року строком на 10 років, з огляду на що діє до 17 червня 2023 року.
Разом із тим, встановлено, що 13 серпня 2018 року, тобто до закінчення строку дії договору, укладеного з позивачем, ОСОБА_2 передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ «Агрокомплекс «Узин».
У постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 Велика Палата Верховного Суду в чергове нагадала, що в разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.
У цій справі судом установлено, що 16 серпня 2018 року державний реєстратор КП «Реєстрація нерухомості» Клімкіна Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на вказану земельну ділянку (індексний номер рішення 42574250) на підставі повідомлення орендодавця від 13 серпня 2018 року про розірвання договору оренди в односторонньому порядку.
Разом з цим, наказом Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року № 2984/5 скасовано рішення державного реєстратора № 42574250 про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку.
Отже, внаслідок скасування наказом Міністерства юстиції України рішення державного реєстратора про припинення речового права позивача, то відповідне право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» за договором оренди землі від 17 червня 2013 року є чинним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (22 січня 2015 року), оскільки скасування рішення державного реєстратора відновило дію державної реєстрації цього права.
Аналогічного висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.
Таким чином, на момент укладення ОСОБА_2 та ТОВ «Агрокомплекс «Узин» оспорюваних договорів оренди земельних ділянок та на момент реєстрації відповідного речового права за новим орендарем, право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» було чинним.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об'єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі №
387/515/18), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм, у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що укладенням оспорюваних у цій справі правочинів порушуються права позивача як орендаря земельної ділянки, право оренди якого було зареєстровано у встановленому законом порядку.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л.А. про те, що договір оренди від 17 червня 2013 року припинився внаслідок вчинення орендодавицею одностороннього правочину про відмову від договору (його розірвання в односторонньому порядку), апеляційний суд вважає необґрунтованими.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: 1) суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; 2) такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору.
У цій справі дії орендодавиці з надіслання позивачеві повідомлення від 13 серпня 2018 року про розірвання договору оренди, очевидно, розраховані на сприйняття іншою стороною договору (орендарем) і самі по собі без дослідження наявності підстав для вчинення такої дії як одностороння відмова від договору і сприйняття такої відмови іншою стороною договору не є підставою для розірвання договору оренду землі від 17 червня 2013 року.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків».
Скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи її на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 24 листопада 2021 року зазначив, що аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.
Суд касаційної інстанції також зауважив, що судам слід надати оцінку повідомленню ОСОБА_2 від 13 серпня 2018 року про розірвання договору оренди в односторонньому порядку на предмет наявності підстав для його кваліфікації, як односторонньої відмови від договору.
Виконуючи такі вказівки суду касаційної інстанції, апеляційний суд уважає за необхідне дослідити погоджені сторонами умови договору, якими врегульовано підстави для його припинення, адже договір є універсальним регулятором приватних відносин, який покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
У пункті32 договору оренди землі від 17 червня 2013 року сторони погодили, що дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Пунктом 33 зазначеного Договору, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.
Аналіз зазначених договірних умов, узгоджених сторонами, за допомогою яких сторони врегулювали наявні між ними правовідносини на свій розсуд, не порушуючи вимоги закону, свідчить, що одностороння відмова будь-якої зі сторін від зобов'язань, передбачених цим договором, не допускається.
При цьому сторони погодили, що в разі невиконання однією зі сторін обов'язків, передбачених договором, цей договір може бути розірваним винятково на підставі рішення суду.
Посилання відповідачів на те, що право орендодавця на розірвання договору в
односторонньому порядку охоплюється змістом конструкції «а також з інших підстав, визначених законом», колегія суддів вважає безпідставними, оскільки підстава, на яку посилаються відповідачі (невиконання орендарем обов'язку зі сплати орендної плати), повністю відповідає формулюванню «унаслідок невиконання стороною обов'язків, передбачених договором» і в такому випадку відсутні підстави для застосування бланкетного припису пункту 32 договору, який відсилає до інших нормативних актів (законів) у випадку, коли такі підстави прямо не передбачені договором. Натомість сторони однозначно погодили, що в разі невиконання ним умов договору, то останній може бути розірваний лише в судовому порядку. У той же час у межах цієї справи ОСОБА_2 чи її правонаступники з вимогами про розірвання договору оренди від 17 червня 2013 року не зверталися.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що позивач виконував свої обов'язки зі сплати орендної плати у натуральній формі, а відповідачами не надано доказів на спростування вказаних обставин. Так само суд зауважив, що відповідачі не довели факт невиконання орендарем додаткових умов оплати оренди землі, про які йшлося у договорі, зазначивши про відсутність доказів про наявність у позивача відомостей про земельні ділянки, на яких потрібно проводити оранку, культивацію та обмолот, подання заяв від ОСОБА_2 до ТОВ «Олійникова Слобода» щодо надання автомобілів для доставки хворого до лікувального закладу, надання допомоги на лікування, надання допомоги на поховання або продукти.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не мала підстав для вчинення одностороннього правочину у вигляді дострокового розірвання договору оренди землі від 17 червня 2013 року в односторонньому порядку, з огляду на що подане нею повідомлення від 13 серпня 2018 року не мало наслідком розірвання договору та припинення взаємних прав і обов'язків сторін.
Відтак право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» залишалося чинним як на момент укладення ОСОБА_2 договорів оренди землі з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», так і на момент її смерті, у зв'язку з чим відповідні права й обов'язки орендодавця були успадковані ОСОБА_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 сформульовано висновок про те, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Тому факт розірвання відповідачами укладеного між ними 13 серпня 2018 року договору оренди землі з подальшим укладенням нових договорів щодо утворених унаслідок поділу земельних ділянок не є перешкодою для оспорення позивачем відповідних договорів.
Не є такою перешкодою і безпосередньо поділ власником спірної земельної ділянки на дві ділянки меншої площі. Поділ, об'єднання чи зміна конфігурації земельної ділянки не припиняє право оренди землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації речових прав.
Завданням цивільного судочинства є розгляд цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Права, які підлягають захисту та, відповідно, є порушеними, мають існувати на момент ухвалення судового рішення про задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у
справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.
За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.
Оскільки на момент вирішення спору судом першої інстанції договір оренди землі від 17 червня 2013 року зберігав свою чинність, а відтак позивач матиме можливість зареєструвати за собою речове право оренди на спірні земельні ділянки, то доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як ухвалене з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Щодо апеляційних скарг на додаткові рішення суду першої інстанції та розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої
допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року заяву представника позивача - адвоката Кравець О.І. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір в розмірі 6412,71грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000грн; стягнуто з ТОВ «Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір в розмірі 6412,71грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року заяву представника відповідача ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвоката Миколюка М.Д. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ «Агрокомплекс «Узин» судовий
збір в розмірі 16 990,71грн; стягнуто з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ «Агрокомплекс «Узин» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 428,56грн.
ТОВ «Олійникова Слобода» не погодилася з додатковим рішенням суду, яким витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, стягнені не в повному обсязі (пропорційно задоволеним позовним вимогам), а зменшено до 50 000грн.
ТОВ «Агрокомплекс «Узин» не погодилося, як з додатковим рішенням про стягнення судових витрат на користь позивача, вважаючи, що вказані витрати є непропорційними та неспівмірними, так і з додатковим рішенням про стягнення судових витрат на свою користь, зазначаючи про необхідність задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг у цій частині, апеляційний суд зауважує, що, ухвалюючи додаткові рішення, місцевий суд обґрунтовано та з дотриманням приписів статті 141 ЦПК України здійснив розрахунок судових витрат, понесених сторонами, пропорційно задоволеним/відхиленим вимогам позову з урахуванням також і того факту, що суд касаційної інстанції закрив провадження у справі за двома позовними вимогами про витребування земельних ділянок.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд першої інстанції виходив з критеріїв їх реальності, а також розумності їхнього розміру, врахувавши при цьому заперечення щодо розміру судових витрат, висловлені кожною зі сторін.
Суд також зазначив, що врахуванню підлягає й те, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.
Оскільки подібні спори є «серійними», судова практика у них є усталеною, а правова позиція сторін у різних судових інстанціях не змінювалася, то, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат відповідно до чинного процесуального законодавства з урахуванням конкретних обставин справи та застосувавши критерії обґрунтованості, розумності і пропорційності відповідних витрат до предмета спору.
Доводи ТОВ «Агрокомплекс «Узин» щодо здійснення судом розподілу витрат, понесених на сплату судового збору, з порушенням вимог процесуального закону в ході апеляційного перегляду справи не підтвердились. Як і не підтвердились доводи апеляційних скарг щодо безпідставного зменшення судом витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи з наведених вище міркувань щодо критеріїв розподілу витрат на правничу допомогу, апеляційний суд здійснює і розподіл судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення місцевого суду, ухваленого по суті спору. ТОВ «Олійникова Слобода» надала документальне підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 500 Євро, які підлягають зменшенню до 5 000грн з урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв обґрунтованості, розумності і пропорційності відповідних витрат до предмета спору.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційних скарг.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Лесі Анатоліївни залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 3 травня 2023 року - без змін.
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомплекс «Узин» залишити без задоволення, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2023 року - без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода», ідентифікаційний код 03755360, місцезнаходження Київська область, Білоцерківський район, с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, 1, витрати на правничу допомогу у сумі 5 000грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 6 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук