Справа № 676/1913/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Швець О.Д.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
06 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції від імені якого виступає Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції від імені якого виступає Управління патрульної поліції в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №4273945, винесену 15.03.2025 поліцейським взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Горбаченком С.А., за якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року позов задоволено:
-скасовано постанову серії ЕНА №4273945 від 15.03.2025 р., винесену поліцейським взводу №2 роти №2 батальйону патрульної поліції з обслуговування Кам'янець-Подільського району управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції капралом поліції Горбаченко Святославом Андрійовичем про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, провадження, а провадження у справі закрито.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зокрема зазначено, що наданими відповідачем доказами доведено правомірність оскаржуваної постанови.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4273945 від 15.03.2025, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 15.03.2025 о 09 год 52 хв. в м. Кам'янець-Подільському, Хмельницької області, просп. Грушевського, 9, керуючи транспортним засобом останній, не користувався засобами пасивної безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР та своїми діями вчинив правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 14 Закону України від 30.06.1993р. № 3353 "Про дорожній рух" встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За змістом п.1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
У п. 1.1 ПДР України зазначено, що Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У пункті 1.9 ПДР України закріплено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктами 2.3 «в» ПДР встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів; (пункт змінено 11.11.2020).
Згідно до положень ч. 5 ст.121 КУпАП адміністративним правопорушенням є порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
В свою чергу, статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Ст.7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За визначенням, наведеним у статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
При цьому, п.1 ст.247 КУпАП врегульовано, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У статті 280 КУпАП зазначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 283 КУпАП, яка визначає зміст постанови про адміністративне правопорушення зазначено, що у постанові мають міститися: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. У постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, вказуються відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Зазначені вище норми закону, дають підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.
За змістом оскаржуваної постанови, 15.03.2025 о 09 год. 49 хв., керуючи транспортним засобом марки «Chevrolet», моделі Aveo, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , останній не користувався засобами пасивної безпеки.
В якості доказу на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, зазначено відео з портативного реєстратора 476176.
Як слідує із оскаржуваного судового рішення, відповідачем надавалося суду першої інстанції відео з реєстратора 476176.
Судом першої інстанції встановлено, що з досліджуваного відеозапису не можливо встановити, що на момент керування позивачем транспортним засобом останній не був пристебнутий ременем безпеки. Відеозапис фактично засвідчує лише стоянку транспортного засобу.
В свою чергу колегія суддів зазначає, що до матеріалів апеляційної скарги долучено лише три фотографії, на яких зображено транспортний засіб «Chevrolet», моделі Aveo, державний номерний знак НОМЕР_1 . Копія відеозапису не долучена.
Щодо посилання відповідача на те, що позивач не заперечує тієї обставини, що не був пристебнутий ременем безпеки, то колегія суддів зазначає, що сам по собі факт визнання особою вини у порушенні ПДР, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 08.07.2020 у справі № 177/525/17.
При цьому постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого. Постанова у справі про адміністративне правопорушення по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі № 127/163/17-а, від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп / 2010 відмічено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого при розгляді справ судами в обов'язковому порядку використовується як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Отже, зважаючи на те, що відповідачем не надано суду належних доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.