Справа № 761/3864/25 Суддя (судді) першої інстанції: Волошин В.О.
06 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
представника відповідача - Рябоконь Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), головного спеціаліста - інспектора з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації Матірного Володимира Анатолійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
28.01.2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - апелянт), головного спеціаліста - інспектора з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації Матірного В.А., в якому просить суд:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії 2КІ № 0000832260 винесену 13 січня 2025 року головним спеціалістом - інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації Матірним В.А. відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 січня 2025 року відповідачем була винесена постанова серії 2КІ № 0000832260, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500,0 грн. На думку позивача, його було притягнуто до відповідальності з недотриманням встановленого порядку; постанова прийнята з порушенням його прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню. В його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки оператором паркувального майданчика не було враховано положення п. 17.11.1 Правил благоустрою м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008р. за № 1051/1051, а саме: особи, що мають статус учасника бойових дій, користуються правом безкоштовного паркування. Враховуючи те, що позивач має такий статус, то він не повинен був сплачувати за паркування.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), головного спеціаліста - інспектора з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації Матірного Володимира Анатолійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення; закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення задоволено частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2КІ № 0000832260 від 13 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП скасовано.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП (постанова серія 2КІ № 0000832260 від 13 січня 2025р.) закрито.
В решті позову відмовлено.
Позиція суду мотивована тим, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення головним спеціалістом - інспектором з паркування другого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не були дотримання положення ст. 280 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представником Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт наголошує на тому, що інспектор при винесенні оскаржуваної постанови не знав і не міг знати про наявність у позивача статусу учасника бойових дій, та, крім того, транспортний засіб позивача було розміщено поза межами зареєстрованих спеціальних місць паркування, а тому позивач не мав права на реалізацію права на безоплатне паркування.
Інспектор з паркування не наділений доступом до реєстрів, з яких можна встановити наявність в особи статусу учасника бойових дій, будь-яких інших пільг щодо оплати паркування. Так само, і не володіє екстрасенсорними здібностями, за допомогою яких міг встановити зазначені факти. Єдиним, у випадку позивача, способом ідентифікувати автомобіль, як такий, власник якого наділений пільгами щодо оплати паркування - це розміщення під склом автомобіля на видному місці документу, що свідчить про наявність пільги.
Саме на зарезервованих спеціальних місцях для паркування користуються пільгами особи, визначені в ч. 3 п. 17.11.1 Правил благоустрою міста Києва, а саме учасники бойових дій, тому паркування учасники бойових дій мають право здійснювати безоплатно у відведених спеціальних місцях для паркування. При цьому, наявність у позивача посвідчення учасника бойових дій не звільняє його від обов'язку дотримання правил дорожнього руху і не надає безумовних пільг, в тому числі при паркуванні на не спеціально зарезервованому місці.
Саме формулювання «правом безкоштовного паркування користуються» передбачає певні дії особи, викликані її особистим бажанням. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив паркування поза межами зарезервованих спеціальних місць для паркування. Тобто, позивач добровільно не скористався своїм правом на пільгу, а тому його права діями інспектора не порушені. Факт залишення транспортного засобу на майданчику для платного паркування поза межами зарезервованих місць для паркування позивач не заперечує, а факт несплати позивачем визнається.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 серпня 2025 року о 11:50 год.
28.07.2025 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13 січня 2025 року постановою серії 2КІ № 0000387150 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 152-1 КУпАП із застосуванням до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500,00 грн.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 13 січня 2025 року о 12:05 год. на вул. Михайла Бойчука, , в м. Києві транспортний засіб «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_1 , залишено на майданчику для платного паркування без оплати паркування.
Фото/відеофіксацію події було зафіксовано технічним засобом: АРМ Інспектора.
Фото/відеофіксація правопорушення розміщена за адресою вебсайту в мережі Інтернет: kyiv/digital/ penalty/check.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вважає постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності протиправною, оскільки він, як учасник бойових дій має пільгу, яка звільняє його від сплати вартості паркування на відповідному майданчику (а.с.16).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Частина 1 статті 279-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює, що відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Відповідно до ч. 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів .
Так, приймаючи оскаржувану постанову інспектор вказав, що належний позивачу транспортний засіб було розміщено на майданчику для платного паркування без оплати такого паркування.
Натомість, позивач вказує, що як учасник бойових дій звільняється від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування (а.с.16).
Відповідно до примітки до статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення положення частини першої цієї статті не застосовується до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів.
Колегія суддів зауважує, що право безкоштовного паркування для учасників бойових дій не обмежується спеціальними місцями для паркування чи окремими майданчиками, а з огляду на відсутність у Правилах благоустрою міста Києва будь-яких уточнень, стосується всіх місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва.
Згідно з п. 17.11.1 Правил благоустрою м. Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008р. за № 1051/1051, з подальшими змінами та доповненнями, правом безкоштовного паркування користуються: особи, що мають статус учасника бойових дій і прирівняних до них, а також члени сімей загиблих (померлих) осіб (виключивши звідти: «що мали статус учасника бойових дій»), які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.
Колегія суддів вважає, що Київська міська рада, встановивши пільги щодо безоплатного паркування для певної категорії осіб не вправі в особі Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради притягати таких осіб до відповідальності за правопорушення, пов'язані із реалізацією встановлених пільг, оскільки це свідчитиме про грубе порушення принципу належного урядування.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Тлумачення змісту статті 13 Конвенції надано Європейським судом з прав людини у низці рішень, зокрема: у рішенні від 29.06.2006 по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом; у рішенні по справі "Дорани проти Ірландії" указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права; у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів" наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними; у рішенні від 17.07.2008 по справі "Каіч та інші проти Хорватії" відображено, що обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, позаяк протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Колегія суддів вважає необхідним також врахувати висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 04.07.2024 у справі «Кривченко та Олійник проти України», відповідно до яких право заявника не може бути залежним від обміну інформацією між органами державної влади, таким чином практично унеможлививши отримання заявником належного йому перерахунку пенсії та не врахувавши суті його вимог.
У контексті означеного судова колегія наголошує на тому, що відсутність у суб'єкта владних повноважень доступу до реєстрів, з яких можна встановити наявність в особи статусу учасника бойових дій або будь яких інших пільг щодо оплати паркування, тобто порушення обміну інформацією між органами державної влади, не може позбавляти позивача права на безоплатне паркування, що гарантоване йому законодавством та слугувати підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.
Поряд з цим, колегія суддів вважає необхідним особливо закцентувати увагу на тому, що за змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019].
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п'ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Як наголошував Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22, усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов'язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров'я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов'язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади.
Суд також враховує висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі "Лелас проти Хорватії", відповідно до яких, держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Крім того, у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
У свою чергу, згідно з ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Таким чином, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Твердження відповідача про те, що на момент винесення оскаржуваної постанови був відсутній будь-який документ на підтвердження наявності у позивача права на пільгу, колегія суддів відхиляє, оскільки жодні нормативно-правові акти не передбачають обов'язку розміщення під лобовим склом автомобіля копій документів, які надають особі право скористатись безкоштовним паркуванням.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки відсутні належні та достатні докази на підтвердження події адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 272, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан