Справа № 320/16880/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
06 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник, апелянт) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
09.04.2025 позивачем була подана заява про забезпечення адміністративного позову, відповідно до якої просить суд:
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки України вчиняти щодо заявника будь-які мобілізаційні заходи, зокрема: вручення повісток; примусове направлення на проходження ВЛК; призов на військову службу; складання актів про порушення правил військового обліку; внесення відомостей про заявника до баз розшуку чи Єдиного реєстру боржників, - до набрання законної сили рішенням суду за його позовом;
- заборонити органам Національної поліції України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України вчиняти щодо заявника будь-які дії, пов'язані з виконанням оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024), зокрема затримання, примусову доставку до ІНФОРМАЦІЯ_1 чи обмеження його пересування територією України, а також вчиняти дії, спрямовані на обмеження виїзду за межі України на підставі оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024), - до набрання законної сили рішенням суду за його позовом.
В обґрунтування заяви зазначено, що направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024 видано заявнику без вручення повістки, з порушенням пунктів 63 і 69 Постанови КМУ № 560 (редакція від 04.10.2024), коли він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 лише для оновлення даних та подання заяви на відстрочку. У реєстрі «Резерв+» внесено недостовірний запис про порушення заявником правил військового обліку, хоча він, як стверджує, має право на оновлення даних і проходження ВЛК до 05.06.2025 відповідно до Закону України від 12.02.2025 № 4235-IX. 03.04.2025 працівник ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовився прийняти його заяву про відстрочку та висловив усні погрози («відправити в окоп»), що свідчить про намір вжити мобілізаційних заходів до вирішення справи по суті. Зазначив також, що у разі вручення повістки, примусового направлення на ВЛК чи призову до набрання законної сили рішенням суду він втратить можливість особисто брати участь у судовому процесі, надавати пояснення та докази, що порушить його право на справедливий судовий розгляд. Крім того, якщо заявника мобілізують до завершення справи, навіть позитивне рішення суду стане неможливим до виконання, адже він вже буде на військовій службі. Реєстрація його як порушника в «Резерв+» створює ризик внесення до Єдиного реєстру боржників чи бази розшуку, що унеможливить його вільне пересування територією України та участь у процесі. Внесення його до баз розшуку чи Єдиного реєстру боржників також може призвести до необґрунтованих обмежень його права на свободу пересування, гарантованого статтею 33 Конституції України, що додатково ускладнить захист прав у суді. Недостовірний запис у «Резерв+» про порушення правил військового обліку, внесений на підставі оскаржуваного рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024), може бути використаний органами Державної прикордонної служби для обмеження його виїзду за межі України навіть у разі реалізації його законних прав (зокрема права на відстрочку), що унеможливить повноцінний захист таких прав у майбутньому.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено повністю.
Позиція суду мотивована тим, що до заяви не надано жодних доказів, що по відношенню до позивача з боку відповідача або інших осіб почали вчинятися дії, пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у т.ч. відправленням на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби, навчальних (тренувальних) центрів, або на ВЛК тощо.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі № 320/16880/25 про відмову в забезпеченні позову; ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а саме: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та СП вчиняти будь-які мобілізаційні заходи щодо нього (вручення повісток, направлення на ВЛК, призов, внесення до реєстрів боржників чи розшуку) до вирішення справи по суті; заборонити органам поліції, Національної гвардії України, ДПСУ вчиняти дії, пов'язані з оскаржуваним направленням на ВЛК (затримання, доставка до ІНФОРМАЦІЯ_1, обмеження пересування чи виїзду) до вирішення справи по суті.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року та 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 липня 2025 року о 12:10 год.
Судове засідання 09 липня 2025 року знято з розгляду та призначено на 06 серпня 2025 року о 12:50 год.
Від представника відповідача відзиву на апеляційну скаргу не подано.
У судове засідання сторони не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як було зазначено вище, обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказав про те, що вважає протиправними дії відповідача щодо видачі направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024 з порушенням п. 63, 69 постанови Кабінету Міністрів України №560, та вбачає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповідей на його заяви (зокрема від 07.02.2025, 06.03.2025, 18.03.2025) та запити (28.02.2025, 27.03.2025), перекваліфікації заяви від 07.02.2025 у звернення, відмови прийняти заяву від 03.04.2025, внесення запису про порушення до реєстру «Резерв+».
Тому заявник вважає, що протягом розгляду його позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 слід заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти мобілізаційні заходи (вручення повісток, направлення на ВЛК, призов, внесення до реєстрів боржників чи розшуку) та заборонити органам поліції, Національної гвардії України, ДПСУ обмежувати його пересування чи виїзд у зв'язку з оскаржуваним направленням на ВЛК.
Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.
Зокрема, долучені позивачем докази щодо наявності підстав для скасування направлення на ВЛК чи видалення запису з "Резерв+" є фактично доказами в обґрунтування позовних вимог в частині протиправності оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, підлягають дослідженню та оцінці судом в межах розгляду справи по суті.
Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не було надано доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів щодо його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення даної справи. Заявник лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів того, що відповідач діє умисно, недобросовісно.
Суд також зауважує, що до заяви не подано доказів вручення ОСОБА_1 повістки на відправку, відповідно до якої останній зобов'язаний був би з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 у визначену дату та час.
Таким чином, відповідач не вчиняв дій щодо призову позивача на військову службу.
Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, заявником не наведено очевидних ознак протиправності рішення відповідача щодо направлення на ВЛК № 8627 від 16.12.2024, оцінку іншим доводам буде надано під час розгляду справи по суті.
При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, як встановлено матеріалами справи, заявник просить здійснити забезпечення позову шляхом заборони дій органам Національної поліції України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України, які не є стороною у справі і до яких не пред'явлено позовних вимог.
Колегія суддів в контексті зазначеного зауважує, що приписами пункту 5 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан