Справа № 580/4572/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ
06 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у адміністративному провадженні з розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
28 квітня 2025 року у Черкаський окружний адміністративний до подання позову надійшла заява ОСОБА_1 (далі - заявник) про забезпечення позову, в якій заявник просить:
- вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам, з'єднанням, органам військового управління у складі Збройних Сил України вчиняти дії щодо направлення, переведення, відрядження, переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з навчального центру до інших військових частин та місць проходження військової служби, а також в райони ведення воєнних (бойових) дій, на лінію бойового зіткнення з противником, на безпосередню участь у бойових діях, - до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
В обґрунтування заяви позивач зазначає, що його матір має інвалідність ІІ групи та з цього приводу він звернувся із заявою про надання відстрочки, яка була отримана ІНФОРМАЦІЯ_2 28.03.2024. Із урахуванням приписів п.58 та абз.3 п.60 Порядку № 560, вказана заява з доданими документами мала бути зареєстрована в день подання та мала бути розглянута комісією до 04.04.2025 включно. 09.04.2025 заявник отримав від ІНФОРМАЦІЯ_2 лист від 02.04.2025 №1925, у якому зазначено, що подані ОСОБА_1 заяви залишено без розгляду, а також вказано, що у зв'язку із неперебуванням ОСОБА_1 на військовому обліку, рекомендовано особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 11.04.2025 заявник особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , подав необхідні документи. З 11.04.2025 по 15.04.2025 заявник проходив ВЛК. 16.04.2025 заявник прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою отримання військово-облікового документа. Зважаючи на те, що подана ним раніше заява про оформлення відстрочки ще не розглянута, заявник взяв з собою оригінали документів, що підтверджують наявність права на відстрочку, для пред'явлення їх у разі необхідності під час розгляду заяви. Близько 15:30 заявнику вручили повістку від 16.04.2025 №691 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 18.04.2025 о 09:00 для уточнення персональних даних та проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та повідомили, що розгляд заяви відбуватиметься 17.04.2025. Пізніше стало відомо, що заявник включений до військової команди та відправлений до навчального центру.
Тому заявник вважає, що за наведених умов доцільним та справедливим є застосування судом вищенаведеного заходу забезпечення позову, що відповідає критерію співмірності, оскільки відсутні такі негативні наслідки від його вжиття, які б переважали ті негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, а саме неможливість позивача реалізувати право на відстрочку від призову та вірогідна неможливість виконати судове рішення. Без вжиття таких заходів наслідки проходження військової служби позивача, який має право на відстрочку, може спричинити порушення прав матері заявника на належні умови існування.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено повністю.
Позиція суду мотивована тим, що позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з Військової частини НОМЕР_1 до іншої. Крім того, п.10 ч.3 ст.151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Вчинення дій щодо можливого переміщення не вплине на вирішення спору, який заявник має намір ініціювати. Отже, суду не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або неможливість подальшого захисту прав чи докладання значних зусиль і витрат на їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 580/4572/25 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апелянт наголошує на тому, що подана ним заява про оформлення відстрочки за наявності підстави для відстрочки, передбаченої п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», була отримана ІНФОРМАЦІЯ_2 , але не була розглянута; він був призваний на військову службу за мобілізацією та набув статусу військовослужбовця.
Вказує, що обрання такого способу забезпечення позову є логічним, оскільки без вжиття таких заходів наслідки проходження військової служби позивача, який має законне право на відстрочку та є єдиною опорою матері з інвалідністю ІІ групи, може спричинити порушення прав матері заявника, не здатної боротися з недугою і тягарем самотності, на належні умови існування; вжиття заходів забезпечення позову у запропонований спосіб, не суперечило б меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечило б ефективність судового захисту, у разі задоволення позову; водночас такий захід забезпечення позову відповідав би положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, адже не є зупиненням дії конкретного наказу, відданому військовослужбовцю.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року та 16 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 09 липня 2025 року о 12:20 год.
Судове засідання 09 липня 2025 року знято з розгляду та призначено на 06 серпня 2025 року о 12:55 год.
Від представника відповідача відзиву на апеляційну скаргу не подано.
У судове засідання сторони не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами 1-2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, у випадку, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову, у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може призвести до правових ускладнень значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція міститься, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 10 січня 2023 року у справі №640/35568/21.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 01 червня 2022 року у справі №580/5656/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 380/14241/23.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як було зазначено вище, обґрунтовуючи наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, представник позивача вказав про те, що 09.04.2025 заявник отримав від ІНФОРМАЦІЯ_2 лист від 02.04.2025 №1925, у якому зазначено, що подані ОСОБА_1 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період залишено без розгляду, а також вказано, що у зв'язку із неперебуванням ОСОБА_1 на військовому обліку, рекомендовано особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Надалі, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 квітня 2025 року №108, осіб які прибули з ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проведення загальної мобілізації, у т.ч. солдата ОСОБА_1 , призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, з 17 квітня 2025 року зараховано до списків частини і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення на вечерю з 17 квітня 2025 року до Військової частини НОМЕР_1 , без продовольчого атестату. Вважати такими, що 17 квітня 2025 року справи та посаду прийняли та приступили до виконання службових обов'язків за посадою, з посадовим окладом 2470 гривень на місяць.
Отже, станом на час подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви, ОСОБА_1 має статус військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 .
Так, дослідивши заяву про забезпечення позову, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, шляхом подання позовної заяви.
Зокрема, долучені позивачем докази щодо наявності підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є фактично доказами в обґрунтування позовних вимог в частині протиправності оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим, підлягають дослідженню та оцінці судом в межах розгляду справи по суті.
Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28 березня 2018 у справі №800/521/17 було зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем не було надано доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів щодо направлення, переведення, відрядження, переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з навчального центру до інших військових частин та місць проходження військової служби, а також в райони ведення воєнних (бойових) дій, на лінію бойового зіткнення з противником, на безпосередню участь у бойових діях. Заявник лише вказує на дії, які можуть бути вчинені в майбутньому та які, на його думку, можуть ускладнити виконання рішення суду, однак не наводить жодних фактів того, що відповідач діє умисно, недобросовісно.
Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що до заяви не подано доказів наявності наказу про переміщення з Військової частини НОМЕР_1 до іншої.
Таким чином, відповідач не вчиняв дій щодо направлення, переведення, відрядження, переміщення ОСОБА_1 .
Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Крім того, очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Разом з тим, заявником не наведено очевидних ознак протиправності рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації, оцінку іншим доводам буде надано під час розгляду справи по суті.
При цьому, колегія суддів зауважує, що сама ж лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
Колегія суддів також зауважує, що приписами пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Заявник просить суд встановити заборону Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам, з'єднанням, органам військового управління у складі Збройних Сил України вчиняти дії щодо направлення, переведення, відрядження, переміщення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з навчального центру до інших військових частин та місць проходження військової служби, а також в райони ведення воєнних (бойових) дій, на лінію бойового зіткнення з противником, на безпосередню участь у бойових діях, що в свою чергу прямо заборонено приписами пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан