П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7410/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу, починаючи з 24.02.2022 по 18.10.2022, додаткової винагороди, передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, з 24.02.2022 по 19.07.2022 у розмірі 30000 грн щомісячно, з 19.07.2022 по 18.10.2022 в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, з відрахуваннями податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 24.02.2022 по 18.10.2022. Зобов'язано Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 07.07.2022 року, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а за період з 08.07.2022 року по 18.10.2022 року в розмірі 30000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Державна установа «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що поняття «проходження служби» і «несення служби» не є тотожними, тому право на додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть (тобто, заступають у наряд чергування тощо) службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники ДУ «Центр пробації», які не мають посадових завдань та обов'язків дотичних до несення служби. Апелянт, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду по справі №640/13029/22, стверджує, що лише ті військовослужбовці, які здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України мають право на отримання додаткової винагороди у відповідності до положень Постанови № 168. Крім того, апелянт вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, і відсутні поважні причини для поновлення такого строку.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 05.11.2001 позивача призначено на посаду начальника відділення соціально - психологічної служби відділу із соціально-психологічної роботи із спецконтингентом Вознесенської ВК (№72) Управління Департаменту України з питань виконання покарань у Миколаївській області. У спірний період позивач займав посаду заступника начальника Вознесенського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях.
Згідно із наказом Державної установи “Центр пробації» від 20.01.2023 № 66/к “Про особовий склад» позивача звільнено з 13.02.2023 за пунктом 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України “Про Національну поліцію» (у зв'язку із скорочення штатів або проведення організаційних заходів).
Вознесенський районний відділ філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях розташований на території Вознесенської міської територіальної громади Миколаївської області.
Позивачу у період з 24.02.2022 по 18.10.2022, не виплачувалась додаткова винагорода, передбачена постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, у тому числі уповноваженого органу з питань пробації, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, зокрема Державної установи “Центр пробації», що розташовувались на території Вознесенської територіальної громади Миколаївської області, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення у період за період з 24.02.2022 року по 07.07.2022 року, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а за період з 08.07.2022 року по 17.10.2022 року в розмірі 30000,00 гривень пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, за несення служби в органах і установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми “єПідтримка».
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 4 статті 2 Закону України «Про пробацію» встановлено, що орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 655-р «Про утворення державної установи «Центр пробації» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства юстиції України про утворення з 1 січня 2018 р. державної установи «Центр пробації».
Державна установа «Центр пробації» є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належать до сфери управління Мін'юсту (абзац перший пункту 1 Положення про державну установу «Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (в редакції, чинній до 28.02.2024).
Таким чином, Державна установа «Центр пробації» входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України як установа, створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації.
Згідно з пунктами 1 і 2 Типового положення про уповноважений орган з питань пробації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2017 № 2649/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.2017 за № 1030/30898 (в редакції, чинній до 28.02.2024), уповноважений орган з питань пробації (далі - орган пробації) є органом виконання покарань, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та пробації.
Орган пробації безпосередньо підпорядковується Державній установі «Центр пробації» (далі - Центр пробації) та є відокремленим підрозділом без права юридичної особи.
Відповідно до абзаців першого і другого пункту 6 Положення про державну установу «Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (втратив чинність відповідно до пункту 2 наказа Міністерства юстиції України від 02.06.2023 № 2110/5 «Про затвердження Положення про Державну установу «Центр пробації»), у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії) до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.
Отже, Вознесенський районний відділ філії Державної установи “Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях є уповноваженим органом з питань пробації, що входить до складу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській області.
Згідно з абзацом першим пункту 7 Положення про державну установу «Центр пробації», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 (у редакції, чинній до 01.06.2023), до складу Центру пробації входять працівники, як працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 5 статті 2 Закону України «Про пробацію» встановлено, що персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про пробацію» права, обов'язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та цим Законом.
28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 350) внесено зміни шляхом доповнення абзацу першого після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»,».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі - Постанова № 793) в абзаці першому пункту 1 Постанови № 168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022, яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, вирішено: в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнити словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
З викладеного вбачається, що в часовий проміжок з 24.02.2022 до 07.07.2022 Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн щомісячно, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Відповідно до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р, Програма «єПідтримка» поширюється на Миколаївську область.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 “Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка набрала чинності 08.07.2022, внесено зміни до абзацу першого Постанови № 168, зокрема:
слова “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка» замінено словами “які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Згідно з Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (у всіх редакціях) (втратив чинність 27.12.2022) Вознесенська територіальна громада Миколаївської області відносилась до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Доводи апеляційної скарги переважно ґрунтуються на тому, що позивач не має права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції від 22.03.2022), оскільки він не відповідає вимогам, які передбачені зазначеною нормою матеріального права, а саме: не ніс службу в органах і установах зазначеної Служби, тобто не залучалася до участі в оперативних заходах, несення варти, у тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану; не входив до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
Водночас, Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 сформовано висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 в аспекті аналогічних доводів Державної установи «Центр пробації», яку надалі підтримано Верховним Судом й в інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 200/297/23, від 25.01.2024 у справі № 520/8343/22, від 21.03.2024 у справі № 160/12980/22, від 28.03.2024 у справі № 480/1364/23, від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22, від 25.07.2024 у справі № 400/1895/23, від 24.10.2024 року у справі № 200/5154/22, від 29.10.2024 року у справі № 160/4039/23 та від 31.10.2024 року у справі № 200/4975/22
У постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22, де позивач - підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» у Дніпропетровській області - оскаржував бездіяльність ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Верховний Суд вже надав оцінку схожим доводам ДУ «Центр пробації», який уважав, що право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (зокрема і ДУ «Центр пробації»), які саме «несуть службу» в органах та установах зазначеної Служби.
Відповідаючи на такі аргументи, Верховний Суд у пунктах 41-43 постанови від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22 зазначив, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання, проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
У справі № 160/12980/22 Верховний Суд відхилив аргументи ДУ «Центр пробації» щодо відмінності терміну «несення служби» від «проходження служби», які були обґрунтовані посиланням на пункт 5 глави 13 розділу ІІІ Порядку № 925/5, оскільки розділ ІІІ під назвою «Компенсаційні виплати» містить лише 2 глави, в яких відсутнє поняття «несення служби».
Верховний Суд зазначив, що таке визначення наведене лише в підпункті 5 пункту 13 «Порядок преміювання осіб рядового і начальницького складу» розділу ІІ «Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу» Порядку № 925/5 і стосується саме преміювання. Аналіз змісту указаної норми свідчить про вузьке використання цього поняття лише в аспекті виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу в нічний час, що жодним чином не стосується предмету спору у справі, що розглядається.
У справі № 200/297/23 Верховний Суд констатував безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168, колегія суддів вважає, що на період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, у тому числі уповноваженого органу з питань пробації, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, повинна була виплачуватись додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень як щомісячний додатковий вид грошового забезпечення у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 року (до введення простою) включно за несення служби в органах і установах, що розташовані в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Щодо посилань апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі №640/13029/22, колегія суддів звертає увагу, що дана справа за суб'єктним критерієм не відповідає критеріям типової справи, викладеним Верховним Судом, тому висновки Верховного Суду у зразковій справі №640/13029/22 не підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні даної справи, оскільки не є релевантними.
Крім того, щодо посилань апелянта на пропуск позивачем встановленого ч.5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Колегія суддів враховує, що 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України».
За таких обставин, посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду в частині оплати праці до 19.07.2022 року, коли строк звернення до суду по вказаній категорії справи не був обмежений, є помилковими.
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 18.10.2022, колегія суддів враховує норми Закону №2352-IX, якими частину першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №380/14039/22.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що на правовідносини з нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 19.07.2022, такий строк становить три місяці, що з урахуванням дії карантину у період з 19.07.2022 по 30.06.2023, слід обчислювати з 01.07.2023.
Тобто тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до суду).
З адміністративним позовом позивач звернувся до суду 06 серпня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Водночас, колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду із позовом у цій справі, виходячи із наступного.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, в подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024 та від 28 жовтня 2024 року №740/2024 неодноразово продовжувався.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 01.03.2023 року мобілізований згідно Указу Президента України №69/2022 від 34.02.2022 року та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Слід зазначити, що проходження особою військової служби під час мобілізації, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених ст. 233 КзпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.
Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в постанові від 29 листопада 2024 року у справі №120/359/24 та ухвалах від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі №360/4969/21.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко