П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17554/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Дмитрової Руслани Олегівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду було подано адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 15.11.2024 відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 15.11.2024 відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
12 червня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду, вмотивована тим, що правовідносини у справі виникли до набрання чинності вказаних змін до ст. 233 КЗпП України (до 19.07.2022 р.), а отже право позивача на подання позовної заяви не обмежено будь яким строком.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, адвокат Дмитрова Руслана Олегівна звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах в інтересах ОСОБА_1 , в якій вказує, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для вирішення питання можливості відкриття провадження по справі до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у період з 09.03.2022 по 19.07.2022 позовні вимоги не обмежені строком звернення до суду з питань оплати праці згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції). Щодо вимог з 19.07.2022 по 15.11.2024 апелянт вказує, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та стоїть на захисті та обороні нашої держави від російської агресії починаючи ще з 2014 року, що свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, при цьому поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі 380/14039/22, від 07.10.2024 року у справі №500/7802/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022-2023 календарних років на відповідний тарифний коефіцієнт, а також додаткових видів грошового забезпечення за вказаний період.
Отже, у даному випадку, позовні вимоги, які стосуються нарахування і виплати позивачу грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 19.07.2022, не обмежені будь-яким строком звернення до суду, що помилково не враховано судом першої інстанції.
Стосовно періоду з 19.07.2022, колегія суддів враховує вищенаведені норми Закону №2352-IX, якими частину першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Водночас, відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень КЗпП України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), про що зазначено у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №380/14039/22.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що на правовідносини з нарахування й виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 19.07.2022, такий строк становить три місяці, що з урахуванням дії карантину у період з 19.07.2022 по 30.06.2023, слід обчислювати з 01.07.2023.
Тобто тримісячний строк звернення до суду з цим позовом розпочався з 01.07.2023 та з урахуванням приписів частини шостої статті 120 КАС України закінчився 02.10.2023 (останній день строку звернення до суду).
Як зазначено вище, з адміністративним позовом позивач звернувся до суду 03 червня 2025 року, тобто з пропуском тримісячного строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Водночас, колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував обставини, які свідчать про поважність причин пропуску строку звернення позивача до суду із позовом у цій справі, виходячи із наступного.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, в подальшому, Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022, від 07 листопада 2022 року №757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01 травня 2023 року №254/2023, від 26 липня 2023 року №451/2023, від 06 листопада 2023 року №734/2023, від 05 лютого 2024 року №49/2024, від 06 травня 2024 року №271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024 та від 28 жовтня 2024 року №740/2024 неодноразово продовжувався.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення. Як вбачається із довідки від 26.11.2024 № 846 позивач в період з 22.05.2023 по 31.07.2023, з 17.08.2023 по 22.09.2023, з 03.11.2023 по 01.12.2023, з 18.12.2023 по 20.05.2024, з 06.06.2024 по 07.10.2024, з 24.10.2014 по 15.11.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. На даний час позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Слід зазначити, що проходження особою військової служби, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.
Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в постанові від 29 листопада 2024 року у справі №120/359/24 та ухвалах від 02 червня 2022 року у справі №757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі №380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі №380/12913/21, від 04 серпня 2022 року у справі №420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі №400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі №360/4969/21.
Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
Згідно вимог ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ґрунтуються на неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та порушенні норм процесуального права, а тому у відповідності до положень ст. 320 КАС України наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 317, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Дмитрової Руслани Олегівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко