06 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32755/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (суддя Луніна О.С.) в справі №160/32755/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про:
визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 06 листопада 2024 року №047150029307 про відмову у призначенні пільгової пенсії з 05 жовтня 2024 року;
зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити пільгову пенсію за Списком №1 відповідно до п. а) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05 жовтня 2024 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.11.2024 року №047150029307 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 30.10.2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням та в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Одеській області просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що підтвердження права на пільгове забезпечення здійснюється на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Відсутність хоча б однієї з ц цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.
Враховуючи те, що позивач не досягла 50-річного віку, були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії, тому скасування рішення від 06 листопада 2024 року № 047150029307 є незаконним, оскільки позивач не досяг необхідного пенсійного віку.
Спірні правовідносини регулюються саме п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого для призначення пенсії позивачу необхідно досягнути 50-річного віку.
Вважає необґрунтованим посилання на рішення Конституційного Суду України, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» не застосовувались при призначенні пенсій на пільгових умовах, єдиним законом, який регулював питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тому відповідача був відсутній вибір між положеннями п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, апелянт вказує, що оскільки завдання з розгляду заяви позивача від 30 жовтня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виконано, надалі правовідносини з позивачем мають відбуватися з органом Пенсійного фонду за місцем реєстрації позивача, а саме - з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, і саме до останнього позивач мав би позиватись з позовною заявою стосовно будь-яких зобов'язань.
На думку апелянта, суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов втрутився в дискреційні повноваження відповідача, зобов'язавши призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням та в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 року.
Крім того, стягнення за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на користь позивача суперечить нормам чинного законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.10.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІIІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
06.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №047150029307 (за списком №1). В обґрунтування відмови у призначенні пенсії зазначено наступне:
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 30.10.2024; пенсійний вік, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) (список №1), становить 50 років; необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону (список №l), становить 20 років; необхідний пільговий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону (список №l), становить 7 років 6 місяців.
Вік заявниці 45 років, страховий стаж заявниці становить 24 роки 11 місяців 10 днів, з урахуванням кратності 39 років 11 місяців 10 днів; пільговий стаж заявниці за списком №1 становить 15 років 09 місяців 25 днів.
За результатами розгляду документів доданих до заяви: до страхового стажу та пільгового стажу зараховано всі періоди.
Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату за віком, - 06.10.2029 року.
Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 047150029307 від 06.11.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону у зв?язку з не досягненням пенсійного віку - 50 років.
Враховуючи той факт, що позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 1 згідно з пунктом “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», а отже позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.11.2024 року №047150029307 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 з 05 жовтня 2024 року підлягають задоволенню.
Оскільки органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішення якого скасовано, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області як визначений суб'єкт призначення, а у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, слід відмовити.
З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати орган призначення пенсії призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 30.10.2024, адже жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, аніж вирішених в судовому порядку, відповідачами не наведено, а позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач 30 жовтня 2024 року звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області, яким розглянута заява позивача за принципом екстериторіальності, № 047150029307 від 06 листопада 2024 року відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 за заявою від 30 жовтня 2024 року відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У цьому рішенні, зокрема, зазначено, що вік заявника - 45 років, страховий стаж становить 24 роки 11 місяців 10 днів, з урахуванням кратності - 39 років 11 місяців 10 днів; пільговий стаж за списком №1 становить 15 років 09 місяців 25 днів; до страхового стажу та пільгового стажу зараховано всі періоди.
Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату за віком, - 06.10.2029 року.
Відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону у зв'язку з не досягненням пенсійного віку - 50 років.
Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з не досягненням особою пенсійного віку.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом першим частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/20 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII (справа № 1-5/2018(746/15)) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України в частинах другої-третьої резолютивної частини рішення встановлено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни, внесені Законом України №213-VIII від 02 березня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать ч. 1 ст. 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є принцип юридичної визначеності.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, з 23 січня 2020 року, дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року в справі № 1-р/2020, діють положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом № 213-VIII, відносно права на пільгову пенсію осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Разом з тим, залишилися чинними положення статті 114 Закону № 1058-IV.
Відтак, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
У спірних правовідносинах норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ) та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року в зразковій справі № 360/3611/20, якою змінено мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року та викладено її в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін, зроблено наступний правовий висновок щодо правовідносин, які є аналогічними правовідносинам в цій справі: «…Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на роботах за списком № 2 - 20 років 11 місяців 23 днів, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.».
Застосовуючи до спірних в цій справі правовідносин приведені висновки відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд вважає за можливе застосувати правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.
Враховуючи, що на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла 45 років та мала стаж роботи більше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців за списком № 1, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (справа №1-5/2018(746/15)).
За таких обставин суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Доводи апелянта про те, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV на час розгляду заяви позивача є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані), є необґрунтованими та спростовані приведеними висновками суду щодо необхідності застосування до спірних правовідносин підходу, який є найбільш сприятливим до позивача.
Ця ж обставина спростовує доводи апелянта про недосягнення позивачем пенсійного віку (50 років), необхідного для призначення цього виду пенсії.
Є цілком безпідставними в контексті спірних правовідносин посилання апелянта на необхідність підтвердження пільгового характеру роботи, адже підтвердження пільгового стажу не є спірним в цій справі, а у рішенні про відмову у призначенні позивачу пенсії відсутня така підстав, як незарахування будь-яких періодів трудової діяльності до пільгового стажу позивача.
Стосовно питання належного органу Пенсійного фонду, який має призначити позивачу пенсію, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, саме ГУ ПФУ в Одеській області має вирішити питання призначення позивачу пенсії, а не ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, як помилково вважає апелянт.
Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
У рішенні в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) ЄСПЛ вказав, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача - зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Частинами третьою - четвертою статті 245 КАС України установлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд зазначає, що в розглядуваному випадку відсутні підстави вважати, що повноваження органу Пенсійного фонду у питанні призначення пенсії є дискреційними, позаяк для прийняття рішення на користь позивача виконано усі умови, визначені законом, й прийняття рішення про призначення позивачу пенсії за списком № 1 не передбачає право відповідача діяти на власний розсуд.
Суд відхиляє аргумент апелянта, що стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ ПФУ в Одеській області судових витрат на користь позивача суперечить норм чинного законодавства.
Абзацом першим частини першої статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, стягнення саме за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень судових витрат, понесених позивачем, у разі задоволення позову, передбачено нормами права.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки ця справа є типовою, предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в справі № 160/32755/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року в справі № 160/32755/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 06 серпня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов