06 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 160/7277/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року (суддя Голобутовський Р.З.) в справі № 160/7277/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування звернення,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування звернення від 28 січня 2025 року №Е1191566 щодо порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
ОСОБА_1 подана заява про забезпечення позову, в якій просив до розгляду судом справи по суті:
зупинити дію звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових/службових осіб вчиняти дії щодо виконання звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
заборонити Національній поліції України в особі його посадових/службових осіб вчиняти дії щодо виконання звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7277/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування звернення щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції надав оціночні висновки щодо доказів, що є недопустимим при вирішенні заяви про забезпечення позову, фактично розглянув справу по суті, визначивши, що дії ТЦК та поліції не є порушенням, що суперечить правовій природі забезпечення позову, яке не потребує встановлення всіх обставин справи, а лише ймовірності порушення прав і необхідності попередження наслідків.
Вважає, що суд першої інстанції явно ігнорує необхідність попередження порушень прав, які можуть бути завдані до винесення рішення у справі, тому не забезпечується мета забезпечення позову - реальне виконання рішення суду в майбутньому, як цього вимагає практика ЄСПЛ та КАС України.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може задоволена з наступних підстав.
Суд першої інстанції вважав, що правомірність формування відповідного звернення не може встановлюватись на етапі розгляду судом заяви про забезпечення позову, а позивачем не надано очевидних ознак протиправності формування звернення від 28.01.2025 №Е1191566, лише викладено власну позицію щодо незгоди з вказаним зверненням.
Позивачем не надано до заяви про забезпечення позову доказів того, що позивача за вказаним зверненням оголошено у розшук, а з урахуванням тверджень в заяві про забезпечення позову, що листом МВС проінформовано, що за даними бази даних “Розшук» системи ІПНП заявник у державному розшуку не перебував та станом на 19.02.25 не перебуває, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для забезпечення позову шляхом зупинення дії звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Стосовно вимоги про заборону ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі його посадових/службових осіб вчиняти дії щодо виконання звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, суд першої інстанції вказав, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та будь-яких інших законів України не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Стосовно вимоги про заборону Національній поліції України в особі його посадових/службових осіб вчиняти дії щодо виконання звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Національної поліції України щодо реагування на звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.01.2025 №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію не є предметом розгляду у цій справі, тому заявлена вимога у заяві про забезпечення позову не є співмірною з предметом позову, та не підлягає задоволенню з огляду на п. 5 ч. 3 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
З цих підстав суд першої інстанції вважав, що порушені права позивача, про які йдеться у позові, станом на момент розгляду цієї заяви не дають підстав вважати, що права позивача неможливо чи ускладнено буде поновити без застосування заходів забезпечення позову.
Приведені обставини стали підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що предметом позову ОСОБА_2 є правомірність звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2025 року №Е1191566 до органів Національної поліції щодо порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Позивач у обґрунтування підстав позову посилається на те, 20 лютого 2025 року ним отримано відповідь від Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України від 20 лютого 2025 року № 26957-2025, відповідно до якої станом на 19 лютого 2025 року в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (ІПНП) зареєстровано звернення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28 січня 2025 року № Е1191566 щодо порушення ним законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке зареєстровано відділом поліції № 1 (м. Дніпро, АНД) Дніпровського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області 28 січня 2025 року за №3732. Інформація надійшла до поліції в електронному вигляді відповідно до пункту 56 Порядку шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС. Також проінформовано, що згідно з даними бази даних «Розшук» системи ІПНП останній у державному розшуку не перебував та станом на 19 лютого 2025 року не перебуває.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Видами забезпечення позову за приписами частини першої статті 151 КАС України є: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною третьою статті 151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5).
За своєю суттю інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не може вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких заходів мати незворотні наслідки.
Верховним Судом в постанові від 18 серпня 2023 року в справі № 280/1558/23 висловлено наступний правовий висновок:
«... прийняття судового рішення про забезпечення позову є доцільним та можливим лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача (заявника) або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього та тимчасового судового захисту.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.06.2023 року у справі № 640/20708/22.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20, від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21 та від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20.
звертаючись до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, заявник не навів достатніх доводів та не надав доказів, які б вказували на існування реальної небезпеки заподіянню шкоди його правам, свободам та інтересам, що унеможливлює захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Крім того, перевірка безпосередньо правомірності/протиправності оскаржуваного рішення та дій відповідача має бути здійснена судом при вирішенні спору по суті.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову не можна вважати обґрунтованими.
Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень про забезпечення позову не вбачається, що суди належним чином обґрунтували мотиви, з яких вони дійшли висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Також, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що ні позивачем, ні судами попередніх інстанцій не зазначено, в чому полягає неможливість захисту порушених прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, не мотивовано наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, Верховний Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.».
Застосовуючи приведені висновки Верховного Суду до спірних в цій справі правовідносин відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд зазначає, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення адміністративного позову, заявник не навів достатніх доводів та не надав доказів, які б вказували на наявність ознак очевидної протиправності звернення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28 січня 2025 року №Е1191566 щодо порушення ОСОБА_1 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також на існування реальної небезпеки порушення його прав, свобод чи інтересів, як й неможливості захисту без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Крім того, перевірка безпосередньо правомірності/протиправності оскаржуваного рішення та дій відповідача має бути здійснена судом при вирішенні спору по суті.
Судом першої інстанції цілком обґрунтовано зауважено про відсутність будь-яких фактичних даних чи доказів, які в свідчили про існування загрози порушення прав позивача, при цьому усі обґрунтування, наведені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Суд погоджує висновок суду першої інстанції, що твердження про ймовірне настання негативних наслідків не може слугувати підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, позаяк судом здійснюється захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушено у майбутньому.
Відтак, оскільки доводи заявника, зазначені у заяві та в апеляційній скарзі, не підтверджується належними доказами, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Суд вказує, що аргументи апелянта, що судом першої інстанції надано оціночні висновки щодо доказів, що є недопустимим при вирішенні заяви про забезпечення позову, фактично розглянута справа по суті, визначивши, що дії ТЦК та поліції не є порушенням, що суперечить правовій природі забезпечення позову, яке не потребує встановлення всіх обставин справи, а лише ймовірності порушення прав і необхідності попередження наслідків, є цілком безпідставними, позаяк судом першої інстанції в ухвалі про відмову у забезпеченні позову не формулювався висновок про правомірність дій ТЦК та органу Національної поліції, не надавалась оцінка доказам у контексті оцінки правомірності дій цих органів, а лише вказано про невстановлення очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідача.
Стосовно аргументу апелянта про ігнорування судом першої інстанції необхідності попередження порушень прав, які можуть бути завдані до винесення рішення у справі, суд вдруге зазначає, що твердження про ймовірне настання негативних наслідків не може слугувати підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, позаяк судом здійснюється захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушено у майбутньому.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, ухвала прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року в справі № 160/7277/25 залишити без задоволення.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року в справі № 160/7277/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування звернення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 06 серпня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 серпня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов