05 серпня 2025 року м. Дніпросправа № 340/3097/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Вінницької митниці
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року (суддя Р.І. Брегей) у справі № 340/3097/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправним і скасування рішення щодо коригування митної вартості товару,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості від 16 квітня 2024 року №UA401000/2024/000101/2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення митного органу від 16 квітня 2024 року №UA401000/2024/000101/2 є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач зауважував, що він правильно застосовував такий метод визначення митної вартості товару як за ціною договору, надав митному органу усі документи, на підставі яких можна встановити складові митної вартості товару та ці документи не містили розбіжностей і ознак підробки.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Судом першої інстанції зазначено, що довідка про витрати на навантаження і перевезення не містила калькуляції витрат. Водночас позивач мав врахувати, що витрати за консолідованим платежем (одним транспортним засобом перевозиться 2 і більше товари) розподіляють не пропорційно їх кількості, а пропорційно вазі брутто цих товарів. Тому у відповідача виникли небезпідставні сумніви в правильності обчислення митної вартості товару.
Суд вказав, що метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів визначає, що за основу береться вартість подібного товару за іншим договором. Саме цей метод застосувала Митниця, помилково назвавши резервним.
Відповідач використав вантажно-митну декларацію про імпорт подібного товару (напівпричіп іншого виробника такого ж року випуску), який розмитнили за ціною договору.
Суд звернув увагу, що приписами частини 7 статті 60 МК України визначено, що у разі якщо для цілей застосування цього методу виявляється більш як одна вартість договору щодо подібних (аналогічних) товарів, для визначення митної вартості оцінюваних товарів використовується найменша така вартість.
В свою чергу, Митниця не дотрималась цих вимог, адже використала не найменшу
вартість.
Більше того відповідач не досліджував вантажно-митну декларацію з найменшою вартістю, що доводиться вибіркою вантажно-митних декларацій, які використав, приймаючи рішення про коригування митної вартості товару.
Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність і скасування рішення про коригування митної вартості товару.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Вінницька митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що до митного оформлення в спірному випадку надано, зокрема, довідку про транспортні витрати б/н від 15.04.2024 року, в якій зазначено вартість транспортування та навантаження, однак витрати не підтверджено документально. Крім того, у довідці про вартість транспортування вказано, що страхування транспортного засобу не проводилось, хоча страхування на території ЄС є обов'язковим для транспортних засобів, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування. Також, скаржник звертає увагу, що в мережі інтернет наявні пропозиції ціни продажу подібних транспортних засобів, яка коливається в діапазоні від 11000 до 20500 ЄВРО. З огляду на це, скаржник вважає, що в нього існував обґрунтований сумнів достовірності задекларованої митної вартості, який позивачем не усунуто. Скаржник зауважує, що митна вартість не може бути визначена за другорядними методами згідно ст. 59 та 60 МКУ через те, що у митного органу відсутня інформація про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичний термін та умови експлуатації, комплектацію, технічний стан та ін.). Визначити митну вартість за другорядними методами згідно ст. 62 та 63 МКУ є неможливим з причини відсутності у митного органу вартісної основи розрахунку митної вартості. Відтак, скаржник наполягає, що ним митна вартість визначена згідно ст. 64 МКУ за резервним методом правомірно.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що Товариство «Євро Трейд Сервіс» (Німеччина) і позивач (покупець) уклали договір купівлі-продажу напівпричепа «KEMPF» 2006 року випуску (маса - 5300 кг). Ціна договору - 4000 Євро. 06 березня 2024 року позивач сплатив кошти у безготівковій формі. У платіжній інструкції зазначено номер договору купівлі-продажу.
Позивач перевозив напівпричіп самостійно. Позивач придбав в Німеччині вантажний автомобіль (тягач), 2 напівпричепи і легковий автомобіль.
Згаданий напівпричіп перевозив на іншому напівпричепі (у виді платформи), на якому розмістив і легковий автомобіль, а все тягнув вантажний автомобіль.
Позивач склав довідку, що витрати на навантаження і доставку напівпричепа «KEMPF» 2006 року випуску за маршрутом м.Олдендорф (Німеччина) - Шегині-Медика (Україна) складають 350 Євро. У довідці зазначено, що на навантаження затрачено 50 Євро, а на транспортування до митного кордону України - 300 Євро.
Напівпричіп «KEMPF» 2006 року випуску не страхувався, так як не пересувався своїм ходом.
Позивач пояснив, що на навантаження і доставку 4 товарів (тягач, 2 напівпричепа, легковий автомобіль) затратив 1400 Євро.
Витрати на транспортування і навантаження кожного товару визначив шляхом ділення суми 1400 Євро на 4 одиниці.
15 квітня 2024 року позивач подав відповідачу вантажно-митну декларацію.
Митна вартість товару - 4350 (4000 + 350) Євро.
Разом з декларацією подано: договір купівлі-продажу; платіжне доручення; довідку про витрати на навантаження і доставку; митну декларацію країни відправлення; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідач зробив висновок про відсутність доказів понесення витрат на навантаження і доставку товару (відсутня калькуляція витрат і докази сплати коштів за навантаження).
Також зазначив про відсутність договору страхування, який є обов'язковим в країні відправлення, і відомостей про страховий платіж.
Водночас стверджував, що відповідно до інформації з іноземних інтернет ресурсів вартість напівпричепа суттєво занижена.
15 квітня 2024 року Митниця запропонувала позивачу надати додаткові документи відповідно до приписів частин 2-3 статті 53 МК України. Того ж дня декларант сповістив, що всі документи подані.
16 квітня 2024 року Митниця прийняла спірне рішення про коригування митної вартості №UA401000/2024/000101/2.
Підстава - не надано: доказів понесення витрат на навантаження і доставку товару (відсутня калькуляція витрат і докази сплати коштів за навантаження); договору страхування, який є обов'язковим в країні відправлення, і відомостей про страховий платіж.
На думку відповідача, митна вартість товару визначена за резервним методом. Враховано митну декларацію від 15 квітня 2024 року про імпорт напівпричепу «BENALU» 2006 року випуску (маса - 5800 кг), котрий розмитнювали за першим методом.
Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості від 16 квітня 2024 року №UA401000/2024/000101/2 протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.
Пунктом 2 частини 2 статті 52 МК України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Згідно із ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган, відповідно до ч.5 ст.54 МК України має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст..53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) здійснювати коригування митної вартості товарів.
Згідно із ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Отже, вказаними нормами матеріального права визначено повноваження відповідача щодо контролю за правильністю визначення митної вартості, а також порядок та спосіб реалізації таких повноважень.
Колегія суддів зазначає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість та необхідність витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Так, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що Товариство «Євро Трейд Сервіс» (Німеччина) і позивач (покупець) уклали договір купівлі-продажу напівпричепа «KEMPF» 2006 року випуску.
15 квітня 2024 року позивач подав до відповідача митну декларацію, метод визначення митної вартості за ціною договору (основний).
В свою чергу, 15 квітня 2024 року відповідач запропонував позивачу надати додаткові документи відповідно до приписів статті 53 МК України.
У подальшому, митний орган 16 квітня 2024 року прийняв спірне рішення про коригування митної вартості від 16 квітня 2024 року №UA401000/2024/000101/2.
У спірному рішенні митний орган зокрема вказав, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не містять всіх конкретних числових значень щодо ціни, яка була сплачена, позивачем не надано: доказів понесення витрат на навантаження і доставку товару (відсутня калькуляція витрат і докази сплати коштів за навантаження); договору страхування, який є обов'язковим в країні відправлення, і відомостей про страховий платіж.
Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року за №599 затверджено Правила заповнення декларації митної вартості. Відповідно до цих правил для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:
- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наведений у правилах перелік документів не є вичерпним, на що вказує мовний зворот «можуть належати».
Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 31 травня 2019 року у справі № 804/16553/14 якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Апеляційний суд встановив, що позивач склав та надав митному органу довідку, що витрати на навантаження і доставку напівпричепа «KEMPF» 2006 року випуску за маршрутом м.Олдендорф (Німеччина) - Шегині-Медика (Україна) складають 350 Євро. У довідці зазначено, що на навантаження затрачено 50 Євро, а на транспортування до митного кордону України - 300 Євро.
Також, апеляційний суд зауважує, що напівпричеп позивача не пересувався своїм ходом, адже його транспортування здійснювалось іншим автомобілем, про цей факт достеменно відомо митному органу.
Відтак, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника стосовно того, що позивачем не подано митному органу доказів понесення витрат на навантаження і доставку товару та договору страхування, який є обов'язковим в країні відправлення, і відомостей про страховий платіж.
Стосовно посилання митного органу на інформацію інтернет-ресурсів, які спеціалізуються на продажу транспортних засобів на території ЄС, суд зауважує, що відповідач не вказує конкретні сторінки інтернет-ресурсу, які ним використовувався задля перевірки вартості, що в свою чергу ставить під сумнів вказану позицію суб'єкта владних повноважень, крім того слід зазначити, що формально нижчий рівень вартості імпортованого товару, зокрема також й від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може вважатись заниженням митної вартості та бути перешкодою для застосування обраного декларантом методу визначення митної вартості товару.
Подібні висновки вказано Верховним Судом у постановах від 12 липня 2022 року у справі №814/2172/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 815/532/17.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що митний орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом методом, а надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що сплачена за товар.
Отже, апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність відмови у визначенні митної вартості товару за визначеним декларантом методом, а тому колегія суддів дійшла висновку, що спірне рішення від 16 квітня 2024 року №UA401000/2024/000101/2 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно положень ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №340/3097/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 05.08.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров