06 серпня 2025 р. Справа № 520/28686/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.03.25 по справі № 520/28686/24
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 120-ти кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність ( 2013) в сумі 137640 грн 00 коп.;
- зобов'язати Міністерство оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2023, тобто того року, в якому встановлено інвалідність пов'язану з проходженням військової служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 120-ти кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2013) в сумі 137640 грн 00 коп.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що підставою (випадком) для призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу є саме підпункт 5 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки причиною встановлення позивачу І групи інвалідності є захворювання пов'язане з проходженням військової служби. Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. Апелянт зазначив, що розмір одноразової грошової допомоги законодавець ставить у залежність від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності, а отже підпункт 1 пункту 6 Порядку № 975 не відноситься до позивача, оскільки стосується осіб інвалідність яким настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин. В свою чергу, у зв'язку з тим, що причиною встановлення пзивачу І групи інвалідності є захворювання пов'язане з проходженням військової служби, то саме підпункт 2 пункту 6 Порядку № 975 є релевантною нормою, що визначає розмір одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Таким чином, відповідно до підпункт 2 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога позивачу призначається і виплачується у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи. Відповідно до вищезазначеного пункту Порядку № 975 одноразова грошова допомога визначається у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність. Апелянт наголошував, що відповідно до довідки МСЕК серія 10 ААВ № 648913 позивачу вперше встановлено інвалідність 28.11.2013, а отже комісія Міноборони керуючись підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 975 належним чином визначила розмір одноразової грошової допомоги та винесла оскаржуване рішення у відповідності до норм матеріального права, а отже у Міноборони не було будь-яких правових підстав для прийняття іншого рішення, а саме рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги в іншому розмірі.
Позивач своїм правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідач надав до суду додаткові пояснення по справі, в яких підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач був призваний на військову службу з 28.04.2021 та звільнений 26.08.2023 в зв'язку з станом здоров'я, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Позивачу вперше встановлено інвалідність 28.11.2013, що не заперечується сторонами.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 692194 від 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 є інвалідом першої групи з 02.10.2023.
При цьому встановлено, що його захворювання пов'язане з проходженням військової служби.
Згідно з довідкою серія 12 ААА № 058235 від 03 жовтня 2023 року позивач втратив 90 відсотків працездатності.
Позивач звернувся до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум із заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги в зв'язку з отриманням інвалідності та втрати працездатності.
Відповідно до п. 93 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 110/975 від 30 серпня 2024 року позивачу призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 120-ти кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2013) в сумі 137640 грн. 00 коп.
Позивач, вважаючи, що рішення відповідача протиправним, звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктом 5 частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовані одноіменним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Судовим розглядом встанволено, що позивачу вперше 28 листопада 2013 року встановлено інвалідність 2 групи, причина інвалдіності загальне захворювання, що підтверджується довідкою серія 10 ААВ №648913 від 29.11.2013 (а.с. 115).
Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 03.06.2021, ОСОБА_1 призвано на військову службу за контрактом 28.04.2021 (а.с.9-14).
26 серпня 2025 року позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
Проте після звільнення з військової служби 26.08.2023 - відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 692194 від 03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 встановлено інвалідність першої групи з 02.10.2023, пов'язану з проходженням військової служби.
При цьому, згідно з довідкою серія 12 ААА № 058235 від 03 жовтня 2023 року позивач втратив 90 відсотків працездатності.
І саме під час повторного огляду 03.10.2023 позивачу з 02.10.2023 встановлено І групу інвалідності, пов'язану з проходженням військової служби.
Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як інваліду І групи, встановлену при первинному огляді з 03.10.2023, пов'язану з проходженням військової служби.
Так, відповідач, розраховуючи суму одноразової грошової допомоги, помилково врахував дату первинного встановлення інвалідності саме у 2013 році.
Проте, Комісія Міністерства оборони України не врахувала, що у 2013 році, коли позивачу вперше встановлено інвалідність, ОСОБА_1 не перебував на військовій службі взагалі, і інваліднсть, встановлена позивачу у 2013 році, не є пов'язаною з проходженням військової служби.
Відтак, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, складеної за наслідками огляду 03.10.2023 через захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
Такою датою є 02.10.2023, зважаючи на що саме прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 01.01.2023, є підставою для розрахунку позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності I групи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 120-ти кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 01 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2013) в сумі 137640 грн 00 коп.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України в особі комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Підпунктом 2 пунктом 6 Порядку № 975 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі: 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи.
Аналізуючи вищевказані норми права, колегія суддів доходить висновку, що встановлення позивачу як особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби одноразова грошова допомога повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, тобто станом на 01.01.2023.
Разом з тим, суд першої інстанції зобов'язуючи відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму безпідставно посилався на приписи п. "б" частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки останні врегульовують призначення допомоги особам, зазначеним у підпункті 4 пункту 2 ст. 16 даного Закону, а саме встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Поряд із тим, матеріалами справи підтверджено встановлення позивачу інвалідності пов'язаної з проходженням військової служби, після звільнення особи з військової служби в межах трьох місяців, що врегульовано підпунктом 5 пункту 2 ст. 16 Закону № 2011-XII.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Стосовно доводів апелянта, що судом першої інстанції не враховано сплив дворічного строку, встановленого законом для отримання доплати у зв'язку зі встановленням вищої групи інвалідності, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч. 8 Порядку №975 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Так, судом першої інстанції вірно зазначено, що в 2013 році позивачу встановлено 2 групу інвалідності по загальному захворюванню.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що відповідач безпідставно пов'язав встановлення позивачу інвалідності у 2013 році як первинну у відношенні до встановлення позивачу інвалідності 1 групи в 2023 році, яка так пов'язана з проходження військової служби, повторно, оскільки станом на 2013 рік ОСОБА_1 не був військовослужбовцем, і на службу відповідно до наявних в матеріалах справи доказів прийшов в 2021 році, відтак безпідставно Міністерством оборони України пов'язані вищевказані події щодо встановлення позивачу інвалідності. З огляду на що, вказані доводи апелянта не є спроможними.
Між тим, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на норми ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII, якою визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми, не підлягають застосуванню, оскільки вказана норма викладена в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1744-VIII від 06.12.2016, тоді як проміжок часу від першочергового встановлення позивачу інвалідності до встановлення інвалідності ОСОБА_1 після служби в лавах ЗСУ охоплює часовий проміжок з 28.11.2013 (тоді коли Закон не містив ст. 16-3) по 02.10.2023 (коли вказана ч. 4 ст. 16-3 не містила вказівку на дворічний строк після первинного встановлення інвалідності).
Стосовно доводів апелянта про дискреційнійсть повноважень Міністерства оборони України в частині зобов'язання призначити одноразову грошову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку суб'єкт владних повноважень не має свободи розсуду щодо прийняття певного рішення, оскільки відповідач вже реалізував своє право діяти на власний розсуд, та дійшов помилкового висновку про призначення позивачу одноразової грошової допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня 2013 року, що є необгрунтованим, з підстав викладених вище.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги, з прийняттям в цій частині постанови про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року в розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 по справі № 520/28686/24 - скасувати в частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року в розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року в розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №520/28686/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова В.А. Калиновський