04 серпня 2025 р.Справа № 950/3734/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Стеценко В.А., вул. Піонерська, 2, м. Лебедин, Лебединський, Сумська, 42200, по справі №950/3734/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив скасувати постанову № СУ/2068/2024 від 14.11.2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_2 , як безпідставну і незаконну.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 13 травня 2025 року у задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт стверджує, що він 18.09.2024 отримав повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 23.09.2024 о 16:00, проте не прибув у зв'язку з тим, що з 23.09.2024 по 01.10.2024 та з 14.10.2024 по 18.10.2024 перебував на лікуванні. Позивач прибув самостійно до ІНФОРМАЦІЯ_4 08.11.2024 о 11:10 та подав документи на підтвердження поважності причини неприбуття за повісткою на 23.09.2024, про те відповідач протиправно притягнув його до відповідальності за ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП). Стверджує, що в жодному нормативно-правовому акті не визначено обов'язку військовозобов'язаного прибувати до ТЦК у семиденний строк з моменту закінчення обставин, які унеможливили прибуття у дату, визначену у повісті про виклик. Вважає незастосовною до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України № 560, оскільки така прийнята з метою встановлення порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, та не може містити приписів які змінюють чи доповнюють правила військового обліку.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу приписів ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, відповідно до ст. 268 КАС України. Позивач, представник відповідача подали клопотання про розгляд справи без їх участі.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорено сторонами.
Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 14.11.2024 ухвалено постанову № СУ/2068/2024 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адмінправопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП України з тих підстав, що позивач своєчасно не прибув о 16 год. 00 хв. 23.09.2024 за повісткою від 18.09.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 і не повідомляв причини неявки до 08.11.2024, хоча мав можливість повідомити військкомат і з'явитись до нього протягом 02.10.2024- 13.10.2024 та протягом 20.10.2024- 07.11.2024. ОСОБА_1 умисними діями, що виразилися у триваючому, неперервному невиконанні обов'язків, передбачених та покладених на нього законом, а саме невиконанні вимог абзаців 1,2,6 частини 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", підпукту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 №1487 вчинив триваюче правопорушення, яке припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обв'язок.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова є законною та обґрунтованою, а тому не підлягає скасуванню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту Закон № 2232-XII).
Так, згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до абз.1,2 та 6 ч. 10 ст. 1 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Підпунктом 2 пункту1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (25.11.2024) діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, в якості фактичної підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності у спірних правовідносинах відповідачем вказано - неприбуття позивача своєчасно о 16 год. 00 хв. 23.09.2024 за повісткою від 18.09.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 і не повідомлення причини неявки до 08.11.2024, хоча мав можливість повідомити військкомат і з'явитись до нього протягом 02.10.2024- 13.10.2024 та протягом 20.10.2024- 07.11.2024.
Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону № 2232-XII поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військово-зобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 673, поважною причиною неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнається, зокрема, хвороба, підтверджена відповідними документами (довідками).
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_3 про поважність причин не прибуття за повісткою.
Як вбачається з пояснень позивача та доданого до матеріалів справи скріншота повідомлення на сторінку "вайбер" ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач надіслав повідомлення про неможливість за станом здоров'я з'явитися за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуваючи на стаціонарі та отримував інтенсивну медикаментозну допомогу.01.10.2024 був виписаний з лікарні під нагляд сімейного лікаря, що підтверджується випискою №4340 з медичної карти стаціонарного хворого. 14.10.2024 позивач повторно був госпіталізований у відділення психотичних та пограничних станів Українського північно-східного інституту прикладної та клінічної медицини (виписка з медичної карти №555).
З урахуванням зазначених правових норм та обставин справи колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не з'явився до територіального центру комплектування за викликом по повістці з поважних причин, про що повідомляв відповідача у спосіб, який був можливий, що відповідає вимогам п.9 ст. 15 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо посилання апелянта на те, що у повістці не було зазначено мету виклику, колегія суддів зазначає.
За приписами абзаців 9 та 12 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються, зокрема, мету виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Виходячи з приведених вище приписів Закону № 3543-XII, вбачається, що територіальному центру комплектування та соціальної підтримки надано право викликати повісткою громадян для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
При цьому, відповідно до пункту 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту Порядок № 560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Отже, вказаним Порядком № 560 уточнено, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки може викликати особу для взяття на військовий облік, уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Тобто приписами Порядку № 560 закріплено, що повісткою особа може викликатися для уточнення її персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Із доданої до матеріалів справи копії повістки не вбачається з якою метою був викликаний ОСОБА_1 до територіального центру.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку -
тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -
тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Положеннями статті 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (частина перша статті 247 КУпАП).
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із оскаржуваної постанови та доданої копії повістки не вбачається з якою метою ОСОБА_1 було викликано до ТЦК та СП, що безумовно впливає на правомірність прийнятого відповідачем рішення. Також відповідачем не визначено в чому полягало порушення ОСОБА_1 абз 2 ч. 10 ст. 1 Закону №2232-ХІІ.
Враховуючи наявність поважних причин неявки ОСОБА_1 по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_5 колегія суддів прийшла до висновку про відсутність складу правопорушення у діях ОСОБА_1 передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування спірної постанови.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13.05.2025 у справі №950/3734/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частини сьома статті 139 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які приведено у постанові від 18.03.2020 у справі №543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України "Про судовий збір", які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Тобто при оскарженні накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Згідно зі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3028 гривень.
Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позову при оскарженні накладення адміністративного стягнення становив 605,60 грн (3028 грн х 0,2).
У свою чергу, частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір апеляційної скарги на рішення суду на рівні 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги при оскарженні однієї постанови про накладення адміністративного стягнення становить 908,40 грн (605,60 грн х 150%).
За матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачено судовий збір на суму 1183,00 грн, про що свідчить чек від 05.12.2024 (а.с. 13 том 1) та при зверненні до суду апеляційної інстанції згідно чека від 12.06.2025 - 1831,80 грн (а.с. 1 том 2).
Оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позову, то керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн, а у загальному розмірі - 1 514,00 грн., тобто в розмір встановленому ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Питання щодо повернення помилково сплаченої суми судового збору підлягає вирішенню в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 242, 243, 250, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 травня 2025 року по справі №950/3734/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 №СУ/2068/2024 від 14.11.2024.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін