06 серпня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/9804/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якій просить:
Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10.09.2024 року відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву залишено без руху з огляду на її невідповідність вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Для усунення недоліків позовної заяви позивачу надано строк упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали.
01.08.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.
В обгрунтування заяви зназначено, що до отримання листа Головного управління Пенсійного фонду України від 27.06.2025 № 10740-10628/В-02/8-1600/25 не міг раніше червня 2025 року дізнатися про порушення, допущені відповідачем при визначенні розміру та складових його пенсії, оскільки відповідач ототожнивши поняття "переведення на інший вид пенсії" та "призначення пенсії", порушив права з 10.09.2024 неправомірно врахувавши показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні не за той період, як це має бути для пенсії, яка призначена вперше відповідно до Закону №1058-ІУ й не повідомив про це мене належним чином. Тобто в червня 2025 року з листа відповідача від 27.06.2025 № 10740-10628/В-02/8-1600/25 стало відомо, що при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком застосовано середню заробітну плату (дохід) в Україні 7994,47 грн, тобто при переведенні з пенсії за вислугу років на пенсію за віком застосовано показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення пенсії за вислугу років - за 2014- 2016 роки. Звертаючись 10.09.2024 до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ навіть не могла собі уявити, що відповідач може свідомо порушити право на призначення пенсії за віком навмисно занижуючи її розмір підміняючи поняття призначення пенсії поняттям переведення з одного виду пенсії на інший. З моменту призначення пенсії за віком (10.09.2024) до червня 2025 року відповідач жодним чином не повідомляв мене про складові розміру пенсії за віком в тому числі й про показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення пенсії. В зв'язку з цим не міг здійснити жодних процесуальних дій по оскарженню такого рішення.
Цей спір стосується правомірності дій пенсійного органу щодо обчислення позивачу з 10.09.2024 пенсії за віком.
Так, позивачу з 13.05.2021 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
З 10.09.2024 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для обчислення пенсії за віком врахований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки, проіндексований згідно з вимогами частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Натомість позивач переконаний, що з метою обчислення розміру пенсії за віком пенсійний орган з 01.09.2024 мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2021-2023 роки, оскільки пенсія за віком йому призначена вперше.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшла наступного правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Суд зауважує, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Стосовно доводів позивача про те, що пенсійний орган з дня призначення пенсії за віком не повідомляв його про порядок обчислення пенсії суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Отож, зважаючи на те, що пенсія є щомісячним платежем, суд дійшов висновку, що про порушення свого права на отримання пенсії у належному розмірі позивач мала довідатись після одержання пенсійної виплати за вересень 2024 року.
А тому, звернувшись до суду з цим позовом 15.07.2025, позивач пропустив визначений КАС України шестимісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 10.09.2024 по 14.01.2025.
Суд повторює, що отримання позивачем листа ГУПФ України в Полтавській області від 27.06.2025 № 10740-10628/В-02/8-1600/25 не змінює момент, з якого позивач мав довідатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права.
Такі висновки суду відповідають позиції Верховного Суду, що наведена, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, від 16.05.2018 у справі №521/9634/17, від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 21.02.2024 у справі №240/27663/23.
Позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом не навів посилань на дійсно непереборні обставини, що перешкоджали б їй довідатись про складові пенсійної виплати та правомірність їх обчислення у період з вересня 2024 року по січень 2025 року.
Суд визнає помилковими доводи позивача про поширення на спірні відносини приписів частини другої статті 46 Закону №1058-IV щодо необмеження строком звернення вимог про виплату нарахованих сум пенсії, оскільки нарахування пенсійних виплат позивачу у спірних відносинах не проведено.
Предметом конституційного контролю у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 були положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці", внаслідок чого у суду немає підстав для врахування правових висновків Конституційного Суду України до обставин справи, що розглядається.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у цій справі позивач не вказав, які саме об'єктивні, поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.
Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Зокрема, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
За відсутності у матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.
А тому у задоволенні заяви позивача про поновлення цього строку належить відмовити.
У силу частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 10.09.2024 по 14.01.2025 належить повернути ініціатору звернення.
Керуючись статтями 118, 122, 123, 169, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період 10.09.2024 по 14.01.2025 - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в цій частині повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.О. Удовіченко