справа№380/11973/25
05 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі - 2858,49 гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 889», яка не мала разового характеру;
- зобов'язати відповідача при розрахунку індексації-різниці за період і 01.03.2018 по 10.06.2019 включити до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі - 2858,49 гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України віч 13.03.2013 № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889», як таку, яка не мала разового характеру;
- визнані протиправними бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування позивачу різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року у сумі - 4082,63 гривень щомісячно, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 по 10.06.2019.
- зобов'язати Військову частину № НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок та виплату різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі - 4082,63 грн, щомісячно за період з 01.03.2018 по 10.06.2019 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплач, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум.
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу компенсацію втраги частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошовою забезпечення.
- зобов'язані Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, формально виконуючи попереднє рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі №380/17294/24 щодо нарахування індексації-різниці, припустився протиправної бездіяльності, яка полягала у неправильному визначенні вихідних даних для розрахунку.
Зокрема, відповідач не включив до складу грошового забезпечення за базовий місяць (лютий 2018 року) щомісячну додаткову грошову винагороду, яка, згідно з нормами законодавства та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, є невід'ємною та постійною складовою грошового забезпечення, а не разовою виплатою. Це, на думку позивача, призвело до штучного та необґрунтованого завищення суми підвищення доходу в березні 2018 року та, як наслідок, до неправильного розрахунку та фактичної невиплати належної позивачу індексації-різниці, право на яку встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Також позивач вважає, що у зв'язку з тривалою невиплатою цих сум він має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою від 17 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач, у встановлений судом строк, подав до суду відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позову без розгляду. У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечив, обґрунтовуючи свою позицію тим, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №889, має тимчасовий характер, не включається до складу грошового забезпечення для обчислення одноразових виплат, а отже, не підлягає врахуванню при розрахунку індексації-різниці. Посилаючись на практику Верховного Суду України, відповідач стверджує, що ця винагорода є окремим платежем. Також відповідач вважає, що вимога про стягнення компенсації є передчасною, оскільки позивач не звертався з відповідною заявою до військової частини.
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року в задоволенні клопотанні про залишення позову без розгляду відмовлено.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідив та проаналізував матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, та
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу частини 10.06.2019, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.06.2019 №129.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі №380/17294/24, яке набрало законної сили 29.11.2024, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату на користь позивача індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 10.06.2019 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На звернення позивача від 25.12.2024 щодо виконання зазначеного судового рішення, відповідач листом від 15.01.2025 №71/1/25 надав розрахунок індексації-різниці.
З цього розрахунку та довідок про грошове забезпечення від 25.11.2022 №71/1/576 та від 11.07.2024 №71/1/705, що містяться в матеріалах справи, встановлено, що при обчисленні суми підвищення доходу в березні 2018 року відповідач не включив до складу грошового забезпечення за лютий 2018 року щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 2 858,49 грн, яка нарахована та виплачена позивачу в тому місяці.
Внаслідок такого підходу, за розрахунком відповідача, грошове забезпечення за лютий 2018 року для цілей обчислення індексації-різниці визначено у розмірі 4 764,15 грн, а за березень 2018 року - 8 003,16 грн. Сума підвищення доходу, таким чином, визначена відповідачем у розмірі 3 239,01 грн. Оскільки ця сума, на думку відповідача, перевищувала розмір можливої індексації, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для виплати індексації-різниці та, відповідно, не здійснив її нарахування та виплату на виконання судового рішення.
Позивач, не погоджуючись із таким розрахунком, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам законодавства та висновкам Верховного Суду, звернувся до суду з цим позовом для захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний принцип покладає на суб'єктів владних повноважень, яким є відповідач, обов'язок діяти правомірно, обґрунтовано та у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства, унеможливлюючи свавільне тлумачення норм права, що можуть призвести до звуження або порушення прав громадян.
Відносини щодо грошового забезпечення військовослужбовців та порядок його виплати є сферою публічно-правового регулювання і визначаються спеціальним законодавством.
Основним нормативно-правовим актом у цій сфері є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ). Цей Закон, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантуючи сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
Частиною другою та третьою цієї ж статті визначено структуру грошового забезпечення, до складу якого входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ключовим питанням у даній справі є правова природа щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців…» (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 13.03.2013 № 161). Ця винагорода виплачувалася позивачу щомісячно протягом проходження служби у 2018 році.
Отже, суд має встановити, чи належить зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода до постійних складових грошового забезпечення, які підлягають врахуванню при розрахунку індексації-різниці, чи є вона виплатою разового характеру, як стверджує відповідач.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, аналізуючи норми постанови КМУ №889, дійшла висновку, що "додаткова грошова винагорода, яка нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, за жодних обставин не може вважатись одноразовою". Велика Палата чітко розмежувала цю щомісячну винагороду від одноразових видів грошового забезпечення та вказала на її належність саме до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода є постійною складовою грошового забезпечення та мала бути врахована відповідачем при розрахунку доходу за лютий 2018 року.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078). Абзацами 3, 4, 5 пункту 5 цього Порядку встановлено механізм розрахунку так званої "індексації-різниці" у місяці підвищення посадових окладів. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення, сума індексації у цьому місяці визначається як різниця між можливою сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Як встановлено судом та підтверджено довідками, наданими відповідачем, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року, з урахуванням усіх постійних складових, включаючи щомісячну додаткову грошову винагороду, складало 7622,64 грн. Грошове забезпечення за березень 2018 року, після підвищення посадових окладів, склало 8003,16 грн. Таким чином, реальне підвищення доходу, яке має враховуватися для цілей індексації, становило 380,52 грн (8003,16 грн - 7622,64 грн).
Сума можливої індексації у березні 2018 року, яка розраховується від базового місяця січня 2008 року, є сталою величиною, яка неодноразово встановлювалася судами у подібних справах. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, було встановлено, що ця сума складала 4463,15 грн.
Оскільки сума підвищення доходу позивача (380,52 грн) є меншою за суму можливої індексації (4463,15 грн), позивач, відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078, мав право на отримання індексації-різниці. Розмір цієї фіксованої суми індексації, відповідно до абзацу п'ятого пункту 5 Порядку № 1078, розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, і становить 4082,63 грн (4463,15 грн - 380,52 грн). Ця сума, згідно з абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078, мала виплачуватися щомісячно з 01.03.2018 по 10.06.2019.
Бездіяльність відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при розрахунку індексації-різниці є протиправною та призвела до порушення майнових прав позивача.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності здійснюють компенсацію у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.
Від цих висновків Верховний Суд не відступав.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.
В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
Така ж позиція міститься і у Постанові від 29 травня 2025 року у справі №640/12053/21 адміністративне провадження № К/990/38312/23
Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду в аспекті права особи на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати суд дійшов висновку, що позивач має право на таку компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплати за весь час невиплати.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Позивач надав докази на підтвердження своїх вимог, тоді як відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.
Крім того, суд враховує положення частини четвертої статті 78 КАС України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи. Рішенням у справі №380/17294/24 вже було встановлено право позивача на отримання індексації-різниці, а отже, це право не підлягає повторному доказуванню.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина. У даному випадку, обраний позивачем спосіб захисту є адекватним та ефективним для поновлення його порушених прав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки позов задоволено, відповідно до статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору (у разі його сплати) підлягали б стягненню з відповідача. Однак, позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 242-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі - 2858,49 гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 889», яка не мала разового характеру.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) при розрахунку індексації-різниці за період і 01.03.2018 по 10.06.2019 включити до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) за лютий 2018 року щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі - 2858,49 гривень, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України віч 13.03.2013 № 161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889», як таку, яка не мала разового характеру.
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року у сумі - 4082,63 гривень щомісячно, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 по 10.06.2019.
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) перерахунок та виплату різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі - 4082,63 грн, щомісячно за період з 01.03.2018 по 10.06.2019 та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням виплачених сум.
6. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошовою забезпечення.
7. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі невиплаченої суми індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
8. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05.08.2025
Суддя Коморний О.І.