справа №640/6624/20
06 серпня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів, невиплачених при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач, Офіс Генерального прокурора), в якому просив:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача вихідну допомогу у сумі 42 882, 00 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача надбавку за класний чин за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 у сумі 4 800, 00 грн;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 20 листопада 2019 року був звільнений з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Стверджує, що на день його звільнення відповідачем не здійснено повний розрахунок (виплату всіх належних позивачу сум) за час існування трудових відносин, а саме не виплачено: вихідну допомогу в розмірі 42 882,00 грн та надбавку за класний чин за період з 25 вересня 2019 року до 20 листопада 2019 року в розмірі 4 800,00 грн. Тому, на думку позивача, у Офісу Генерального прокурора наявний обов'язок виплатити позивачу вказані грошові кошти, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020, позов задоволено частково, стягнено з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по 10.07.2020, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14.12.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 в частині задоволення позовних вимог скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2022 прийнято справу до провадження в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні до 10.07.2020.
Позивач 11.04.2022 подав: заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у сумі 48 900, 03 грн (вх. 03-14/28382/22); заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача надбавки за класний чин (вх. №03-114/28381/22); письмові пояснення (вх. № 03-14/28383/22).
Відповідач 19.05.2022 (вх. № 03-14/36294/22) подав пояснення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2022 закрито провадження в частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь позивача надбавку за класний чин за період з 25.09.2019 по 20.11.2019 в розмірі 4 800, 00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2022 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог в адміністративній справі № 640/6624/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2022 витребувано від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві інформацію щодо результатів розгляду заяви розрахунку Генеральної прокуратури України щодо здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат, потерпілим на виробництві, відшкодування вартості поховання потерпілого та пов'язаних з цим ритуальних послуг від 12.11.2019, у тому числі дату перерахування коштів, суму, що була перерахована Генеральній прокуратурі України в частині, що стосується безпосередньо ОСОБА_1 згідно листа непрацездатності серії АДХ 535744, період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 з 23.10.2019 по 05.11.2019 із наданням всіх наявних, належним чином засвідчених копій документів на їх підтвердження.
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві 16.11.2022 (вх. № 03-14/112033/22) подало витребовувані докази.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом (пункт 3 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025 справу передано для розгляду судді Хомі О.П.
Ухвалою від 24.02.2025 справу прийнято до провадження.
Позивач 03.03.2025 (вх. № 17899) подав письмові пояснення.
Відповідач 18.03.2025 (вх. № 22830) подав додаткові пояснення у справі.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що практика Верховного Суду у категорії справ, в яких спір стосувався стягнення з відповідача - органу прокуратури вихідної допомоги у зв'язку із звільненням позивача - особи, звільненої з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є сталою. Так, наприклад, у справі № 540/1218/21 Верховний Суд у постанові від 25.05.2023 вказав, що враховуючи, що вихідну допомогу особі мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги. Щодо суми заборгованості у розмірі 11 953, 49 грн, то зазначив, що така не є оспорюваною жодною із сторін.
Підтримав позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні і вказав, що період прострочення виконання відповідачем обов'язку розрахунку при звільненні починається з дати звільнення ОСОБА_1 та завершується датою винесення рішення суду у справі.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з таких підстав. Відповідно до постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 640/6624/20, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2020 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 в частинах, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора щодо стягнення з останнього на користь позивача вихідної допомоги при звільненні та надбавки за класний чин, є чинними та повторному перегляду не підлягають.
Вважає, що твердження позивача, що статтею 117 КЗпП України передбачено «стягнення заробітку за весь час затримки виплати при звільненні по день ухвалення судового рішення», суперечить змісту цієї норми. Так, Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 у справі № 640/6624/20 зазначив: «Щодо визначення періоду прострочення, Верховний Суд вбачає безпідставним включення до нього часу після 24 грудня 2019 року, тобто після дати фактичного розрахунку з позивачем і до 10 липня 2020 року. Варто звернути увагу, що нових сум до виплати оскаржуваними судовими рішеннями не встановлено. Відповідач свій обов'язок щодо виплати позивачу належних йому грошових коштів виконав 24.12.2019, тобто середній заробіток стягувався щодо несвоєчасної виплати позивачеві грошових коштів, які не були предметом спору в цій справі. Оскільки фактичний розрахунок, як встановили суди попередніх інстанцій, відбувся 24.12.2019, відсутні правові підстави пов'язувати стягнення середнього заробітку з датою ухвалення судового рішення у цій справі».
Офіс Генерального прокурора наголошує, що за період з 21.11.2019 по 24.12.2019 відповідачем виплачено ОСОБА_1 середню заробітну плату на виконання рішення суду у справі № 320/5210/21 про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог статті 235 КЗпП України, що також підтверджується листом Державної казначейської служби України. З цього приводу Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що «положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату». Просить у задоволенні позову відмовити.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 1521ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Також наказано Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок і виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (т.1 а.с. 46).
Згідно з розрахунковим листом за жовтень 2019 року позивачу нараховано до виплати: оклад за 22 дні у сумі: 9 700 грн 00 коп., надбавка за ОВЗ за 22 дні - 12 125 грн 00 коп., доплата за науковий ступінь за 22 дні - 485 грн 00 коп., вислуга прокурорів за 22 дні - 2 425 грн 00 коп., премія щомісячна за 22 дні - 18 551 грн 25 коп., індекс доходів 2012 - 355 грн 24 коп., всього нараховано: 43 641 грн 49 коп; утримано: аванс - 7421 грн 00 коп., виплата зарплати - 27 710 грн 40 коп.; податок на доходи - 7 855 грн 47 коп., військовий збір - 654 грн 62 коп., всього утримано: 43 641 грн 49 коп. (т.1 а.с. 48).
Згідно з розрахунковим листом за листопад 2019 року позивачу нараховано до виплати: лікарняні за 5 днів - 8249 грн 50 коп., лікарняні за рахунок соцстраху за 4 днів - 6 599 грн 60 коп., оклад за 11 днів - 5 080 грн 95 коп., надбавка за ОВЗ за 11 днів - 6351 грн 19 коп., доплата за науковий ступінь за 11 днів - 254 грн 05 коп., вислуга прокурорів за 11 днів - 1 270 грн 24 коп., премія щомісячна за 11 днів - 9 717 грн 32 коп., компенсація за невикористану відпустку за 82 дні - 132 063 грн 46 коп., лікарняні за рахунок соцстраху за 5 днів - 8249 грн 50 коп., індекс доходів 2012 - 186 грн 08 коп., всього нараховано 164 135 грн 94 коп.; утримано: податок на доходи - 173 грн 37 коп., військовий збір з лікарн. ФСС - 98 грн 99 коп., аванс - 3397 грн 00 коп., виплата зарплати - 14 463 грн 29 коп., перерах на картки (міжрозр) 102315 грн 66 коп., податок на доходи - 29371 грн 10 коп., військовий збір з лікарн. ФСС - 123 грн 74 коп., військовий збір - 2239 грн 30 коп., всього утримано: 15 2182 грн 45 коп.
Борг підприємства на грудень 2019 року - 11 953 грн 49 коп. (т.1 а.с. 49).
Відповідно до заяви-розрахунку Генеральної прокуратури України щодо здійснення фінансування для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат, потерпілим на виробництві, відшкодування вартості поховання потерпілого та пов'язаних з цим ритуальних послуг від 12.11.2019, наданої до Фонду соціального страхування у м. Києві, 21.11.2019 Правобережним відділенням Управління прийнято вказану заяву-розрахунок, яка містить інформацію про нараховану ОСОБА_1 суму матеріального забезпечення згідно з первинним листком непрацездатності серії АДХ № 535744 за період 23.10.2019 по 05.11.2019. Сума нарахованого матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування становить 14 894,10 грн (т.1 а.с. 92-99, т.2 а.с. 81-83).
Повідомленням про виплату коштів застрахованим особам № 004694 від 23.01.2020 та платіжним дорученням підтверджено, що матеріальне забезпечення особам, зазначеним у заяві-розрахунку, виплачено 23.12.2019 (т.1 а.с. 101, т.2 а.с. 88-99).
Згідно з довідкою про рух коштів по картці АТ «Райффайзен Банк Аваль» (дата формування 17 березня 2020 року) позивачу 24 грудня 2019 року перерахована заробітна плата - 11 953 грн 49 коп. (т.1 а.с. 23).
Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 06.04.2020 № 21-608зп, середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 20.11.2019, відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 № 100, складає 48 900, 03 грн (2274, 42 грн х 21,5 середня планова кількість робочих днів за вересень-жовтень 2019); середньоденна заробітна плата - 2274, 42 грн (81 879,06 грн : 36 робочих днів) (т.1 а.с. 47).
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 320/5210/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі № 320/5210/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: поновлено гр. ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20.11.2019; стягнено з Офісу Генерального прокурора на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2019 по день прийняття рішення у справі у розмірі 4 231 922 (чотири мільйона двісті тридцять одна тисяча дев'ятсот двадцять два) грн 86 коп.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення гр. ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20.11.2019 та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь гр. ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21 рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 змінено, викладено абзац другий та абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 21 липня 2021 року у розмірі 941 609,88 грн (дев'ятсот сорок одна тисяча шістсот дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок)».
В решті рішення суду залишено без змін.
Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21 набрала законної сили 19.10.2021.
Постановою Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 320/5210/21 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення; рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 в частині, яка не змінена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21 залишено без змін.
Згідно з меморіальним ордером № 212050171 від 10.11.2021, на підставі виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 у справі № 320/5210/23 на його виконання здійснено безспірне списання коштів - середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 у розмірі 757 995, 95 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів (т.2 а.с. 43).
Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.17.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020 Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 у справі № 640/6624/20 вказав, що (т.1 а.с. 241-255):
«З матеріалів справи убачається, що грошові кошти у розмірі: 11 953 грн 49 коп. відповідно до розрахункового листа за листопад 2019 року є боргом підприємства перед позивачем.
Варто зауважити, що ця сума боргу є безспірною, адже жодна зі сторін не заявляла про належність або неналежність виплати її на користь позивача, а також не оспорювала її розмір тощо.
Погашення заборгованості у цій сумі відбулось шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок позивача 24.12.2019, що було встановлено судами попередніх інстанцій.
Отже, судами було правильно встановлено факт порушення права позивача на повний розрахунок з ним у день його звільнення, тобто 20 листопада 2019 року.
Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій чітко не встановили період прострочення виконання відповідачем свого обов'язку, зазначивши лише формулювання «за весь час затримки при звільнення по 10 липня 2020 року», а також не визначили конкретну грошову суму, яка підлягає стягненню.
Щодо визначення періоду прострочення, Верховний Суд вбачає безпідставним включення до нього часу після 24 грудня 2019 року, тобто після дати фактичного розрахунку з позивачем і до 10 липня 2020 року. Варто звернути увагу, що нових сум до виплати оскаржуваними судовими рішеннями не встановлено. Відповідач свій обов'язок щодо виплати позивачу належних йому грошових коштів виконав 24 грудня 2019 року, тобто середній заробіток стягувався щодо несвоєчасної виплати позивачеві грошових коштів, які не були предметом спору в цій справі. Оскільки фактичний розрахунок, як встановили суди попередніх інстанцій, відбувся 24 грудня 2019 року, відсутні правові підстави пов'язувати стягнення середнього заробітку з датою ухвалення судового рішення у цій справі…
… Отже, судом як першої так і апеляційної інстанції не встановлено усіх фактичних обставин справи та не досліджено відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не визначено період прострочення належних позивачем виплат, а також обчислення середньомісячної заробітної плати позивача для розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
З урахуванням постанови Верховного Суду від 14.12.2021, предметом позову у цій справі є поведінка відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із дня звільнення позивача по день фактичного розрахунку, з підстав її протиправності.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд звертає увагу позивача на те, що Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги Офісу Генеральної прокуратури постановою від 14.12.2021 скасував постановлені у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по 10.07.2020.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 у справі № 640/6624/20, грошові кошти у розмірі 11 953 грн 49 коп. відповідно до розрахункового листа за листопад 2019 року є боргом підприємства перед позивачем.
Погашення заборгованості у цій сумі відбулось шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок позивача 24.12.2019, що було також встановлено судами попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції вказав, що судами було правильно встановлено факт порушення права позивача на повний розрахунок з ним у день його звільнення, тобто 20 листопада 2019 року.
Щодо визначення періоду прострочення, Верховний Суд визначив безпідставним включення до нього часу після 24 грудня 2019 року, тобто після дати фактичного розрахунку з позивачем і до 10 липня 2020 року.
Звернув увагу, що нових сум до виплати оскаржуваними судовими рішеннями не встановлено. Відповідач свій обов'язок щодо виплати позивачу належних йому грошових коштів виконав 24 грудня 2019 року, тобто середній заробіток стягувався щодо несвоєчасної виплати позивачеві грошових коштів, які не були предметом спору в цій справі. Оскільки фактичний розрахунок відбувся 24 грудня 2019 року, відсутні правові підстави пов'язувати стягнення середнього заробітку з датою ухвалення судового рішення у цій справі.
Таким чином, при новому розгляді справи, суд, враховуючи, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня, що передує припиненню нарахування (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц), висновує, що періодом прострочення повного розрахунку з позивачем при його звільненні є: з 21.11.2019 (перший день прострочення після звільнення) по 24.12.2019 (день фактичного розрахунку).
Щодо обчислення середньомісячної заробітної плати позивача для розрахунку розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд зазначає таке.
Як встановив суд, позивач звертався до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив суд стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.11.2019 по день прийняття рішення.
У рішенні Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21 суди зазначили, що відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції зауважив про необхідність стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу його незаконного звільнення, змінивши рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 і виклавши абзац другий та абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 21 липня 2021 року у розмірі 941 609,88 грн (дев'ятсот сорок одна тисяча шістсот дев'ять гривень вісімдесят вісім копійок)».
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21 позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 757 995, 95 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що підтверджується меморіальним ордером від 10.11.2021, що міститься у матеріалах справи.
Суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зважаючи на викладене, суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 320/5210/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08.03.2023, судом уже було зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, який охоплює середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійного стягнення середнього заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18.
Так, Верховний Суд у постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 зазначив, що положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, ураховуючи, що у справі № 320/5210/21 вже стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.11.2019 по 21.07.2021, і фактично відповідача вже було притягнуто до відповідальності за частиною 2 статті 235 КЗпП України, суд приходить до висновку, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до повторного стягнення середнього заробітку, який входить у період вимушеного прогулу.
Суд звертає увагу, що приписи статті 61 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, враховуючи, що вказана стаття підлягає обов'язковому застосуванню як норма прямої дії, суд дійшов висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому підстави для повторного притягнення до відповідальності відсутні.
Суд вважає безпідставним, фактично повторний розгляд вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на повторне отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2019 по 24.12.2019.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вказаний обов'язок виконано.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення коштів, невиплачених при звільненні, - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. П. Хома