справа № 380/6649/25
05 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» код ЄДРПОУ 44929444, місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а (далі за текстом позивач, ТОВ «ДИСКОНТКЮ») до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, 1 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900157/2 від 18.03.2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900159/2 від 20.03.2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900166/2 від 24.03.2025 року.
Ухвалою від 07.04.2025 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 18.04.2025 суддя відкрила провадження в адміністративній справі, призначила до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою від 05.08.2025 суд відмовив представнику відповідача у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржені рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними, так як декларантом під час митного оформлення товарів для підтвердження митної вартості (за ціною договору) митному органу надано усі основні документи, які передбачені частиною 2 статті 53 МК України. Вказані документи чітко ідентифікують оцінюваний товар та містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. Відтак, відсутні підстави для коригування митної вартості. Однак, всупереч положенням частиною 3 статті 53 МК, відповідач витребував додаткові документи, вказавши на наявність надуманих розбіжностей та не підтвердження усіх складових митної вартості. Разом з тим, незважаючи на відсутність підстав для витребування додаткових документів, позивач, з метою усунення будь-яких сумнівів у достовірності заявленої декларантом митної вартості надав на вимогу митного додаткові документи, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість та її складові. Оскаржувані рішення не відповідають вимогам Митного кодексу України, оскільки не містять наявної в митного органу інформації (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та у них відсутнє належне обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої відповідачем, та фактів, які вплинули на таке коригування. З огляду на вказане, вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити.
25.04.2025 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувані рішення. Зазначив, що під час здійснення митного контролю, а саме правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження митної вартості товарів, встановлено наявність розбіжностей в поданих документах. Також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів. Декларанту надіслано вимогу відповідно до статті 53 Митного кодексу України надати додаткові документи для підтвердження митної вартості. Зважаючи на викладене, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 Митного кодексу України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Також відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
29.04.2025 до суду надійшла відповідь на відзив за підписом представника позивача в якій позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю. Зазначає, що відповідач допускає вільне трактування статті 54 МК України, а саме частково цитує положення пункту 2 частини 5 вказаної статті, залишаючи поза увагою те, що митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 вказаного Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості лише у випадках, встановлених МК України. Вказав, що у позовній заяві зазначено та не спростовано відповідачем те, що декларантом було подано всі наявні документи, що визначає ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. На переконання представника, митниця була зобов'язана зазначити конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Зазначає, що відповідачем не доведено не співмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
14.11.2023 року між ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та компанією «ZHEJIANG SAMS LEISURE PRODUCT CO., LTD (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №DSQ1123, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець постачає і передає у власність покупця меблі, а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №DSQ1123 від 14.11.2023 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №DSQ102324-1 від 11.01.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 21 868,00 доларів США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 14.03.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170021606U6, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - меблі для сидіння з металевим каркасом не оббиті). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170021606U6 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №DSQ1123 від 14.11.2023; Рахунок-проформа №DSQ102324-1 від 23.10.2024; Рахунок-фактура (Інвойс) №DSQ102324-1 від 11.01.2025; Пакувальний лист №б/н від 11.01.2025; Банківський платіжний документ №461 від 28.10.2024; Банківський платіжний документ №534 від 05.02.2025; Договір про перевезення №3107/23-01 від 31.07.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №2503065 від 10.03.2025; Коносамент №ХМ250100150 від 17.01.2025; Накладна УМВС №31515239 від 09.03.2025; Автотранспортна накладна №4048 від 13.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №292120250000050166 від 12.01.2025; Прайс-лист б/н від 23.10.2024; Інформація інтернет видань від 14.03.2025.
Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.
У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року. Таке рішення обґрунтоване тим, що: «відповідно до п.1.2 контракту від 14.11.2023 р. за № DSQ1123 укладеного між компанією Zhejiang sams leisure product Co., LTD та ТОВ «ДИСКОНТКЮ», продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано; для підтвердження оплати за оцінювані товари надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 28.10.2024 за №461 та від 05.02.2025 за №534, які не можуть бути взяті до уваги як банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваних товарів, оскільки не містять найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача, номера рахунку отримувача; згідно п. 1.3 Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджується сторонами на кожну партію та визначаються у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. За аналізом положень Контракту, таким не передбачений порядок погодження проформи інвойс, однак враховуючи, що така Проформа являється невід'ємною частиною контракту, то розуміється, що Проформа інвойс погоджується сторонами шляхом її безпосереднього підписання. Надана до митного оформлення копія проформа інвойс № DSQ102324-1 від 23.10.2024 підписана лише стороною продавця та не містить підпису покупця. За даних обставин така проформа не вважається підписаною, а відтак такою, що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, що в свою чергу не підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Також за даних обставин слід вважати, що декларантом не у повному обсязі надано контракт та усі додатки до такого; митна декларація країни відправлення 292120250000050166 від 12.01.2025 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в графі «дата експорту» дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними. Відповідно до пункту другого статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватись на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару; під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Крім того, пунктом 2 приміток та додаткових положень до ГАТТ встановлено, що сумісним із статтею VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни. Таким чином, декларантом не надано документів, які вказують на зменшення звичайної конкурентної ціни, відсутня можливість упевнитись, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості».
На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170021844U0, та 14.03.2025 вона була оформлена відповідачем у митному відношенні.
24.10.2024 року між ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та компанією «HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD» (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №SN-1024, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець поставляє та передає у власність покупця вуличні меблі (надалі Товар), а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №SN-1024 від 24.10.2024 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №SN-24Z021 від 24.12.2024 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 19 173,00 доларів США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 18.03.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170022840U8, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - розкладний стіл на металевому каркасі з пластиковою панеллю; тов. №2 - меблі для сидіння з металевим каркасом не оббиті; тов. №3 - меблі для сидіння - лавки з металевим каркасом не оббиті). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170022840U8 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №SN-1024 від 24.10.2024; Рахунок-проформа №SN-24Z021 від 25.10.2024; Рахунок-фактура (Інвойс) №SN-24Z021 від 24.12.2024; Пакувальний лист №б/н від 24.12.2024; Банківський платіжний документ №460 від 28.10.2024; Банківський платіжний документ №525 від 24.01.2025; Договір про перевезення №3107/23-01 від 31.07.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №57325 від 13.03.2025; Коносамент №UTRUST24121904 від 03.01.2025; Накладна УМВС №31515380 від 13.03.2025; Автотранспортна накладна №7151 від 17.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №310420240000016775 від 29.12.2024; Прайс-лист б/н від 23.10.2024; Інформація інтернет видань від 18.03.2025.
Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.
У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900157/2 від 18.03.2025 року.Таке рішення обґрунтоване тим, що: «Декларантом, здійснюючи декларування оцінюваного товару, самостійно визначено митну вартість таких товарів за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 24.10.2024 за №SN-1024 далі - (контракт), укладеного у м. Львів, між компанією HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD. (продавець) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора Юрківа Володимира Миколайовича (покупець). Слід відмітити, що ні в преамбулі Контракту, ні в реквізитах такого, ні в реквізитах додаткової угоди, відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання контракту від імені компанії HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD. Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладення договору (контракту). Однак, перевірити здатність на укладення договору сторони продавця, із наданих документів, є неможливим. Необхідність наявності такої уповноваженої особи підтверджується також і п. 10 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін; - Відповідно до п 1.2 Контракту Продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано; Також із наданих до митного оформлення документів не вбачається, що таке замовлення існувало, так як відсутнє будь-яке посилання на таке; - П.10 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі. У той же час контрактом не визначено поняття момент повного виконання. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГКУ). При цьому строк є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів; - П. 1.1 контракту передбачається, що у порядку та на умовах визначених цим Контрактом Продавець поставляє та передає у власність Покупця меблі, а покупець а приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною Контракту. А згідно п. 1.3. Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партією та визначається у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. Враховуючи вищевикладене, інвойс та проформа інвойс уточнює та більш детально розкриває зміст договірних умов, тобто такими документами погоджуються істотні умови контракту, зокрема кожної окремої поставки, та такі є невід'ємною частиною контракту, а відтак додатками до такого контракту. За даних умов, фактом узгодження сторонами усіх істотних умов конкретної партії товару, зокрема, кількості та ціни, є підписання сторонами проформи інвойсу, який в подальшому становитиме невід'ємну частину контракту, що відповідає умовам контракту. Надана до митного оформлення копія проформа інвойс №SN-242021 від 25.10.2024 підписана лише стороною Продавця та не містить підпису Покупця, хоч і містить виділене порожнє місце для підпису із зазначенням реквізитів останнього. За даних обставин така проформа інвойс не вважається підписаною, а відтак такою, що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, тобто узгоджує істотні умови конкретної партії товару, а відтак не являється документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, наявність таких обставин не дає можливості здійснити митному органу контроль правильності визначення митної вартості товару шляхом перевірки відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, з огляду на те, що відсутні відомості про узгоджену кількість та ціну товару при цьому, як зазначалось, замовлення також відсутнє; - Відповідно до п. 4 контракту від 24.10.2024 №SN-1024 оплата за контрактом проводиться наступним чином: 30% від суми в проформа інвойсі покупець оплачує авансом протягом 10 днів. Сума що залишилась 70% оплачується після отримання копії коносаменту до прибуття товару з контейнером до порту призначення. Проформа інвойс від 25.10.2024 №SN-24Z021 виставлена на суму 19173 дол. США проте платіжні документи 460 від 28.10.2024 та 525 від 24.01.2025 є на суму 15345 дол. США. Що не відповідає умовам контракту, яким передбачено повну передоплату. Рахунок на перевезення від 13.03.2025 №57325 виставлений компанією ТзОВ Глобал Оушен Лінк на підставі договору №1992-1/24 від 17.12.2024. Даний договір до митного оформлення не поданий. - Митна декларація країни відправлення від 29.12.2024 №310420240000016775 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними».
На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170023125U7, та 18.03.2025 вона була оформлена відповідачем у митному відношенні.
15.11.2024 року між ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та компанією «Qingtian Dacheng Leisure Chair Co., LTD» (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №DC20231115, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом, продавець поставляє та передає у власність покупця вуличні меблі (надалі Товар), а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №DC20231115 від 15.11.2024 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №DC20240101603-1 від 07.01.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 13 104,00 доларів США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 20.03.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170023600U9, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - набір меблів садових для активного відпочинку). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170023600U9 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №DC20231115 від 15.11.2023; Рахунок-проформа №DC20240101603-1 від 18.10.2024; Рахунок-фактура (Інвойс) №DC20240101603-1 від 07.01.2025; Пакувальний лист №б/н від 07.01.2025; Банківський платіжний документ №456 від 23.10.2024; Банківський платіжний документ №539 від 11.02.2025; Договір про перевезення №23.08.2023 від 23.08.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №LS-4630776 від 14.03.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №458095 від 14.03.2025; Коносамент №ZHWE24120228 від 03.01.2025; Накладна УМВС №00425008 від 14.03.2025; Автотранспортна накладна №9590 від 19.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №310120240514447877 від 28.12.2024; Прайс-лист б/н від 18.10.2024; Інформація інтернет видань від 20.03.2025.
Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.
У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900159/2 від 20.03.2025 року.Таке рішення обґрунтоване тим, що: «Поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 15.11.2023 за №DC20231115 далі - (контракт), укладеного у м. Львів, Україна між компанією Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD, China (постачальник) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора Юрківа Володимира Миколайовича (покупець). Слід відмітити, що ні в преамбулі Контракту, ні в реквізитах такого, відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання контракту від імені компанії Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD. Частиною 1 статі 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладення договору (контракту). Однак, перевірити здатність на укладення договору сторони продавця, із наданих документів, є неможливим. Необхідність наявності такої уповноваженої особи підтверджується також і п. 10 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Одним із документів, який підтверджує митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір контракт або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності. - П.10 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі, як і не визначено момент настання такого. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГК України). Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи, що такий укладено понад 1 рік назад. - Згідно п. 1.3. Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партією та визначається у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. За аналізом положень контракту, таким не передбачений порядок погодження проформи-інвойс, однак враховуючи, що така Проформа являється невід'ємною частиною контракту, то розуміється, що Проформа інвойс погоджується сторонами шляхом її безпосереднього підписання, що і підтверджує узгодження сторонами найменування, асортимент, кількість, та ціну конкретної партії товару. Надана до митного оформлення копія проформа інвойс №DC20240101603-1 від 07.01.2025 підписана лише стороною Продавця та не містить підпису Покупця, хоч і містить виділене порожнє місце для підпису із зазначенням реквізитів останнього. За даних обставин така проформа не вважається підписаною, а відтак такою що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, та не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Також за даних обставин слід вважати, що декларантом не у повному обсязі надано контракт та усі додатки до такого; - Відповідно до розділу 4 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.08.2023 №23.08.2023 клієнт сплачує при перевезенні морським транспортом, платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Однак банківські платіжні документи, які підтверджують факт оплати таких послуг декларантом до митного оформлення не надано. Митна декларація країни відправлення від 28.12.2024 №310120240514447877 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними».
На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170023761U2, та 20.03.2025 вона була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
15.11.2024 року між ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та компанією Qingtian Dacheng Leisure Chair Co., LTD (постачальник, продавець) укладено зовнішньоекономічний Контракт №DC20231115, відповідно до якого предметом є те, що в порядку та на умовах, визначених цим контрактом продавець поставляє та передає у власність покупця вуличні меблі (надалі Товар), а покупець приймає та оплачує товар згідно з інвойсами, які є невід'ємною частиною цього контракту.
На виконання вимог зовнішньоекономічного контракту №DC20231115 від 15.11.2024 згідно Рахунку-фактури (інвойсу) №DC20240101601-1 від 07.01.2025 покупець придбав у продавця товар, загальною вартістю 11 500,00 доларів США. ТОВ, з метою митного оформлення вказаного товару 23.03.2025 подало до Львівської митниці електронну митну декларацію №25UA209170024603U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (тов. №1 - крісло-шезлонг на металевому каркасі). Декларантом до митного контролю, разом з митною декларацією №25UA209170024603U0 в якості підстави для застосування основного методу було надано наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації: Зовнішньоекономічний договір (контракт) №DC20231115 від 15.11.2023; Рахунок-проформа №DC20240101601-1 від 18.10.2024; Рахунок-фактура (Інвойс) №DC20240101601-1 від 07.01.2025; Пакувальний лист №б/н від 07.01.2025; Банківський платіжний документ №454 від 23.10.2024; Банківський платіжний документ №533 від 05.02.2025; Договір про перевезення №23.08.2023 від 23.08.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №LS-4631697 від 19.03.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №458351 від 19.03.2025; Коносамент №ZHWE24120225 від 03.01.2025; Накладна УМВС №31515722 від 19.03.2025; Автотранспортна накладна №3610 від 23.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №310120240514445362 від 28.12.2024; Прайс-лист б/н від 18.10.2024; Інформація інтернет видань від 24.03.2025.
Відповідач надіслав декларанту позивача вимогу про надання додаткових документів.
У свою чергу, декларант просив визнати та погодити митну вартість на основі поданих документів, а також на вимогу надав витребувані документи: прайс-лист, інтернет-пропозиції.
Підставою для відмови у митному оформленні було прийняте митницею рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900166/2 від 24.03.2025 року. Таке рішення обґрунтоване тим, що: «Поставка товару здійснювалась на підставі контракту від 15.11.2023 за №DC20231115 далі - (контракт), укладеного у м. Львів, Україна між компанією Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD, China (постачальник) та ТОВ «ДИСКОНТКЮ» в особі директора Юрківа Володимира Миколайовича (покупець). Слід відмітити, що ні в преамбулі Контракту, ні в реквізитах такого, відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання контракту від імені компанії Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD. Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладення договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладення договору (контракту). Однак, перевірити здатність на укладення договору сторони продавця, із наданих документів, є неможливим. Необхідність наявності такої уповноваженої особи підтверджується також і п. 10 Контракту, яким передбачено, що будь-які зміни та доповнення до Контракту здійснені за умови, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін. Одним із документів, який підтверджує митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності (п. 2 ч. 2 ст. 53 МКУ). - П.10 Контракту передбачається, що даний контракт вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього у повному обсязі, як і не визначено момент настання такого. При цьому, із урахуванням того, що контракт укладено у м. Львів, Україна, то до такого застосовується законодавство України, а відтак строк дії договору обов'язково погоджується при укладенні сторонами (ч.3 ст. 180 ГК України). При цьому строк - є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія. Однак контракт не містить положень щодо строку дії контракту, що не дозволяє перевірити його чинність на момент подання митної декларації щодо оцінюваних товарів, враховуючи, що такий укладено понад 1 рік назад. - Відповідно до п. 1.2. Контракту продавець постачає товар партіями на підставі замовлень Покупця, які до митного оформлення декларантом не надано; - Згідно п. 1.3. Контракту, найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю Товару узгоджується Сторонами на кожну партією та визначається у Проформі інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту. За аналізом положень контракту, таким не передбачений порядок погодження проформи-інвойс, однак враховуючи, що така Проформа являється невід'ємною частиною контракту, то розуміється, що Проформа інвойс погоджується сторонами шляхом її безпосереднього підписання, що і підтверджує узгодження сторонами найменування, асортимент, кількість, та ціну конкретної партії товару. Надана до митного оформлення копія проформа інвойс №DC20240101601-1 від 18.10.2024 підписана лише стороною Продавця та не містить підпису Покупця, хоч і містить виділене порожнє місце для підпису із зазначенням реквізитів останнього. За даних обставин така проформа не вважається підписаною, а відтак такою що узгоджує кількість, вартість та ціну товару, та не є документом, що підтверджує числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Також за даних обставин слід вважати, що декларантом не у певному обсязі надано контракт та усі додатки до такого; Відповідно до розділу 4 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.08.2023 №23.08.2023 клієнт сплачує при перевезенні морським транспортом, платежі за послуги з перевезення вантажу та супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку, але до вивозу вантажу з порту. Однак банківські платіжні документи, які підтверджують факт оплати таких послуг декларантом до митного оформлення не надано. - Митна декларація країни відправлення від 28.12.2024 №310120240514445362 не може бути взята до уваги як документ, що підтверджує факт експорту товарів, через відсутність в ній дати експорту, у зв'язку з чим наведені в ній відомості не є остаточними».
На виконання вимог Рішення про коригування декларантом було подано нову митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209170025017U0, та 24.03.2025 така була оформлена Львівською митницею у митному відношенні.
Вважаючи рішення відповідача про коригування митної вартості товарів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI (далі за текстом МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно із частиною другою статті 51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 вказаного Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII вказаного Кодексу та вказаною главою.
Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
З а правилами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених вказаним Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною другою статті 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 вказаного Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до вимог частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій вказаної статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісній характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина шоста статті 53 МК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування зазначеного методу, визначених у частині першій статті 58 вказаного Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 вказаного Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари.
У частині шостій статті 54 МК України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 зазначеного Кодексу, або відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за такі товари;
- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 зазначеного Кодексу;
- надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У частині першій статті 55 МК України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 вказаного Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з частиною другою статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 вказаного Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
У разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х вказаного Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої вказаної статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 вказаного Кодексу або до суду.
У частині третій статті 55 МК України також встановлено, що форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, відповідно до частини другої вказаної статті є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
У частинах третій-шостій статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм зазначеного Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 вказаного Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 вказаного Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 вказаного Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У частинах четвертій, п'ятій статті 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої вказаної статті. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 вказаного Кодексу. У разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 вказаного Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
За приписами частин першої, другої, четвертої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 вказаного Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями вказаної статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень зазначеної статті, та про використаний при цьому метод.
Як видно з матеріалів справи, відповідач надіслав уповноваженій особі декларанта щодо кожної митної декларації повідомлення наступного змісту: «Необхідне подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МКУ, а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; якщо рахунок сплачено; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалось страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».
Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.
Суд також зазначає, що відсутність в рішеннях про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.
Суд вважає, що неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Також суд звертає увагу про те, що відповідачем не спростовано наступні аргументи позивача, які посадова особа митного органу наводила у рішеннях про коригування митної вартості товарів:
Відповідач в оскарженому рішенні №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 зазначив наступне.
Щодо замовлення (заявка) до Контракту.
Суд зазначає, що замовлення (заявка) до Контракту не є первинним документом, який містить в собі інформацію про вартість товару, оскільки у заявці може міститися лише інформація про кількість та асортимент товару, який замовляє ТОВ. І така заявка не буде мати жодного значення для числових визначень митної вартості. Також варто зазначити, що на законодавчому рівні відсутнє визначення складових (реквізитів) заявки до зовнішньоекономічного контракту.
Судом встановлено, що до митного контролю подано рахунок-проформу №DSQ102324-1 від 23.10.2024. Рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, тощо і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Тому наданий до митного оформлення рахунок-проформу можна вважати замовленням. Суд також зазначає, що положення п. 1.2. контракту не може застосовуватися відірвано від інших положень. Так, наступний пункт зовнішньоекономічного контракту, який не був взятий відповідачем до уваги, передбачає, що: «Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю товару узгоджуються сторонами на кожну партію та зазначаються у Проформах інвойсах, які є невід'ємною частиною Контракту» (п. 1.3 контракту).
З огляду на те, що під час митного оформлення декларантом надано митниці рахунок-проформу, рахунок-фактуру та платіжні інструкції, всі відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, були надані. Відповідно у митниці були відсутні підстави для невизнання митної вартості. До переліку додаткових документів, визначених ч. 3 ст. 53 МКУ, входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, а замовлення, як додатковий документ на підтвердження заявленої митної вартості, нормами ст. 53 МКУ не визначений. Отже, суд вважає, що подані декларантом документи підтверджують заявлену митну вартість товару.
Щодо банківського платіжного документа.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.
Частиною 7 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги», Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту, прийняття до виконання.
Так, Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216 (у редакції постанови Правління Національного банку України 25.08.2022 № 189) (далі - Постанова №216), а саме Розділом 2 - Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, пунктом 14 передбачено обов'язкові реквізити, які має містити платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, зокрема у підпункті 8 зазначено платіжна інструкція в іноземній валюті повинна містити найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг].
Суд встановив, що у пункті 57 банківських платіжних документів №461 від 28.10.2024 та №534 від 05.02.2025 вказаний SWIFT-код банку отримувача, а саме: СІТІНКНХХХХ, що співпадає з SWIFT-кодом, зазначеному в рахунку-проформі №№DSQ102324-1 від 23.10.2024. Окрім того у Постанові №216 не вказано, що платіжна інструкція повинна містити обов'язковий реквізит - місцезнаходження надавача платіжних послуг отримувача та банка-кореспондента. Крім цього, у графі 59 «Отримувач» банківських платіжних документів №461 від 28.10.2024 та №534 від 05.02.2025 зазначено «ACC. No №3974000023802», що повністю відповідає номеру рахунку, зазначеному в рахунку-проформі №№DSQ102324-1 від 23.10.2024.
Враховуючи викладене, суд вважає, що банківські платіжні документи №461 від 28.10.2024 та №534 від 05.02.2025 містять усі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а тому є підтверджуючими документами, що посвідчують здійснену ТОВ «Дисконткю» на рахунок контрагента Zhejiang Sams Leisure Product Co., LTD оплату за товар, що поставляється. Отже, зазначені банківські документи відповідач міг ідентифікувати із даною поставкою товарів.
Щодо рахунку-проформи.
Суд наголошує, що пунктом 1.3. контракту №DSQ1123 від 14.11.2023 не передбачено, що рахунок-проформа вважається погодженою лише в разі підписанні такого документа продавцем та покупцем. У вказаному положенні вказано лише, що сторони узгоджують найменування, кількість, ціну товару, однак не конкретизується способи такого «узгодження». Більше того, зазначивши у Контракті фразу «та зазначається у Проформі інвойсах» сторони прямо домовились, що після узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості та ціни за одиницю Товару виставляється Проформа-інвойс. Тобто Сторони контракту спочатку домовляються про найменування, асортимент, кількість та ціну за одиницю Товару, а потім за результатами цих домовленостей продавець підписує Проформу-інвойс, де відображено усі домовленості.
Суд вказує, що рахунок-проформа за своєю суттю є попереднім інвойсом та існує для узгодження ціни, обсягу поставки, і тільки після його затвердження складається комерційний інвойс. Для підтвердження митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари декларантом позивача до митного оформлення було подано весь пакет документів, які підтверджують складові митної вартості товару. Отже, усі витрати на товар, які понесено ТОВ «ДИСКОНТКЮ» за Контрактом № DSQ1123 від 14.11.2023 року включені у заявлену митну вартість.
Щодо митної декларації країни відправлення.
Митна декларація країни відправлення за змістом ч. 2 ст. 53 МК України не є основним документом, який підтверджує митну вартість товарів. Відповідно до п. 7 частини третьої ст. 53 Митного кодексу копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, що подається (за наявності) декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів. Більше того, декларант не впливає на заповнення експортної декларації і тому подає її митниці в такому вигляді, в якому отримав від відправника. Окрім того, посадова особа митного органу не посилається на чинні норми китайського законодавства, які регламентують порядок заповнення експортної митної декларації та не вказує яким чином має заповнюватись митна декларація країни відправлення, а лише наводить свої сумніви та припущення, без належного законодавчого на те обґрунтування.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Верховний Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Щодо надання знижки.
Суд зауважує, що дане застереження відповідача не відповідає документам митного оформлення, оскільки Продавець «Zhejiang Sams Leisure Product Co., LTD» для ТОВ «ДИСКОНТКЮ» не заявляв про надання знижки. Поданий до митного оформлення Зовнішньоекономічний договір №DSQ1123 від 14.11.2023 не містить жодного пункту, який стосувався б надання знижок. В Рахунку-Проформі №DSQ102324-1 від 23.10.2024, Рахунку-фактурі №DSQ102324-1 від 11.01.2025 також про знижки не зазначено. Відтак, про які саме документи, що вказують на зменшення звичайної конкурентної ціни товару, зазначає посадова особа Львівської митниці у Рішенні про коригування митної вартості товарів, невідомо.
Відповідач в оскаржувеному рішенні №UA209000/2025/900157/2 від 18.03.2025 зазначив наступне.
Щодо уповноваженої особи на укладання зовнішньоекономічного контракту.
Суд звертає увагу, що в преамбулі контракту №SN-1024 від 24.10.2024 зазначено: «ТОВ «ДИСКОНТКЮ», місто Мостиська, Україна, що є юридичною особою за законодавством України, в особі директора Юрків Володимира Миколайовича, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі «Покупець», та компанія «HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD» China, в особі Fang Xiaorong названа надалі «Виробник-Постачальник», домовилися про наведене нижче». Крім цього, в пункті 12 контракту «Реквізити сторін» зазначено назви компаній контрагентів - ТОВ «ДИСКОНТКЮ» та «HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD», а також зазначені імена уповноважених осіб - Юрків Володимир та Fang Xiaorong відповідно.Таким чином, встановлено, що особою, уповноваженою на укладання та підписання контракту від імені компанії HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD є Fang Xiaorong.
Тому твердження митниці: «ні в преамбулі Контракту ні в реквізитах такого, ні в реквізитах додаткової угоди, відсутні відомості про особу, уповноважену на укладання та підписання контракту від імені компанії HUZHOU SHINAIER FURNISHING CO., LTD» не відповідає дійсності, ба більше, декларантом позивача до митного оформлення не подавалась додаткова угода до зовнішньоекономічного контракту.
Також суд звертає увагу, що на законодавчому рівні не визначено форми зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Положення про форму зовнішньоекономічних договорів було затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 201 від 06.09.2001, який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №1275 від 06.07.2020.
При цьому суд зазначає, що документи, які підтверджують повноваження особи представляти компанію не визначені частиною 2 та 3 статті 53 Митного кодексу України документом, що обґрунтовує заявлену митну вартість та повинен безумовно чи на вимогу митниці подаватися до митного контролю. Більш того відсутність таких документів у подальшому не стало причиною відмови в митному оформленні.
Щодо дії зовнішньоекономічного контракту.
Суд звертає увагу, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - це домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (абз.13 ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Згідно зі статтею 382 ГК України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
У своєму зауваженні відповідач вказує, що «строк - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія». Разом з тим ст.180 ГК України, на яку власне посилається посадова особа митниці передбачає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Однак закон не визначає вимогу нотаріально посвідчувати зовнішньоекономічний договір між двома юридичними особами.
У оскаржуваному рішенні посадова особа митниці не наводить обґрунтувань, визначених чинним законодавством, яке прямо визначає недійсність відповідного договору. У зв'язку з цим слід звернути увагу, що згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки посадові особи митниці не вказують положення закону, згідно якими укладений нами зовнішньоекономічний договір є недійсним та не подають рішення суду, відповідно до якого вказаний договір визнано судом недійсним, то цей договір є правомірним.
Більш того подальші дії відповідача (а саме митне оформлення товару після винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості) підтверджують, що і посадові особи митниці визнають зовнішньоекономічний контракт №SN-1024 від 24.10.2024 як діючий, оскільки жодних застережень (карток відмови чи протоколів про порушення митних правил) при випуску товарів у вільний обіг не було.
Згідно частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Так, у Контракті пунктом 10 «Інші умови» передбачено «Цей договір набирає чинності з його підписання. Цей контракт діє до моменту виконання сторонами всіх зобов'язань щодо нього в повному обсязі». У пункті 3 Контракту «Ціна та загальна вартість» вказано, що «… загальна вартість товару, що поставляється за цим контрактом, становить не більше 400 000,00». Таким чином, судом вбачається, що Контракт №SN-1024 від 24.10.2024 є довгостроковий та розрахований на велику кількість поставок, до повного виконання та розрахунку між сторонами. Наведене відповідає положенням як ГК України, так і ЦК України.
Щодо оплати за товар.
Суд бере до уваги долучену до позову платіжну інструкцію в іноземній валюті №462 від 29.10.2024 року на суму 3 828 дол. США, як належний та допустимий доказ.
Судом встановлено, що дана платіжка в сумі із платіжними документами №460 від 28.10.2024 та №525 від 24.01.2025 становить 19 173 дол. США, що повністю збігається із сумою, виставленою у проформі-інвойс від 25.10.2024 №SN-24Z021.
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У постанові Верховного Суду від 07.12.2022 року у справі № 200/6156/20-а наведена наступна позиція: «Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. У даній справі вказано, що суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Разом з тим, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що доводи позивача щодо визначення вартості знецінених запасів ґрунтуються лише на припущеннях його представника без надання належних та допустимих доказів».
Щодо рахунку на перевезення.
Суд вказує, що відповідно до частини 6 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Отже, у частині 2 статті 53 МК України не визначений конкретний перелік документів, якими підтверджується розмір витрат на перевезення товарів.
Суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, який досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов МК України, зокрема у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 вказано: «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».
Суд звертає увагу, що Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» від 24.05.2012 №599 визначає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Як видно вказаний наказ Міністерства фінансів України визначає наявність рахунок-фактуру достатнім документом, що підтверджує вартість транспортних послуг.
З метою підтвердження заявленого рівня транспортної складової на заявлених комерційних умовах поставки FOB, до митного контролю декларантом було надано весь пакет товаросупровідних документів, а саме: Договір про перевезення №3107/23-01 від 31.07.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №57325 від 13.03.2025; Коносамент №UTRUST24121904 від 03.01.2025; Накладна УМВС №31515380 від 13.03.2025; Автотранспортна накладна №7151 від 17.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №310420240000016775 від 29.12.2024. Таким чином вартість транспортних послуг, які включаються до митної вартості були обґрунтовані документально, та саме тими документами, які і вимагаються на законодавчому рівні.
Крім цього, позивачем до позову було долучено Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №1992-1/24 від 17.12.2024, який суд бере до уваги як належний та допустимий доказ у справі.
Враховуючи, що зауваження відповідача щодо замовлення (заявки) до Контракту, рахунку-проформи, митної декларації країни відправлення є ідентичними до тих, які наводились у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року, суд не вважає за потрібне дублювати свої висновки щодо таких застережень.
Відповідач в оскарженому рішенні № UA209000/2025/900159/2 від 20.03.2025 зазначив наступне.
Щодо особи, уповноваженої укладати контракт від імені китайського контрагента.
Суд вказує, що відповідно до контракту №DC20231115 від 15.11.2023 особою уповноваженою на укладання та підписання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» є директор Юрків Володимир Миколайович. Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» звернулось до контрагента «Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD» з проханням роз'яснити, яка особа була уповноважена на укладання та підписання від імені компанії «Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD» зовнішньоекономічний контракт №DC20231115 від 15.11.2023.
Листом від 02.04.2025 компанія «Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD» надала наступну відповідь: «Нашою компанією «Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD» укладено зовнішньоекономічний Контракт №DC20231115 від 15.11.2023 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ». Уповноваженою особою, яка діяла від імені «Qingtian Dacheng Leisure Chair CO., LTD» при укладенні зовнішньоекономічного контракту№DC20231115 від 15.11.2023, яка його підписала є Catherine Dong». Даний лист був долучений позивачем до позову, який суд бере до уваги.
Щодо оплати за транспортні послуги.
Суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Отже, у частині 2 статті 53 МК України не визначений конкретний перелік документів, якими підтверджується розмір витрат на перевезення товарів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення згідно умов МК України, зокрема у постанові від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 вказано: «Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи)».
Окрім того для підтвердження витрат на транспортування декларантом позивача було надано: Договір про перевезення №23.08.2023 від 23.08.2023; Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №LS-4630776 від 14.03.2025; Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №458095 від 14.03.2025; Коносамент №ZHWE24120228 від 03.01.2025; Накладна УМВС №00425008 від 14.03.2025; Автотранспортна накладна №9590 від 19.03.2025; Копія митної декларації країни відправлення №310120240514447877 від 28.12.2024. Таким чином усі понесені витрати ТОВ «ДИСКОНТКЮ» на транспортування підтверджені документально.
Крім цього, суд враховує долучену до позову платіжну інструкцію №571 від 14.03.2025 року про оплату №LS-4630776 від 14.03.2025 року.
Враховуючи, що зауваження відповідача щодо форми контракту, рахунку-проформи, митної декларації країни відправлення є ідентичними до тих, які наводились у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року, суд не вважає за потрібне дублювати свої висновки щодо таких застережень.
Відповідач в оскарженому рішенні №UA209000/2025/900166/2 від 24.03.2025 зазначив наступне.
Суд бере до уваги як належний та допустимий доказ долучену до позову платіжну інструкцію №575 від 19.03.2025 року про оплату рахунку №LS-4631697 від 19.03.2025 року.
Враховуючи, що зауваження відповідача щодо форми контракту, заявки замовлення, рахунку-проформи, митної декларації країни відправлення є ідентичними до тих, які наводились у рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року, а зауваження щодо особи, уповноваженої укладати контракт від імені китайського контрагента та оплати за транспортні послуги наводились у рішенні про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900159/2 від 20.03.2025 року, суд не вважає за потрібне дублювати свої висновки щодо таких застережень.
Також суд враховує, що у відповідності до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з частиною першою статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з частиною шостою статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд відхиляє посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки встановлених статтею 53 МК України наявності підстав для цього митним органом не доведено, заявлена позивачем митна вартість товарів підтверджується наданими до митного оформлення документами.
Суд також зазначає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Також суд бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач, використовуючи джерела інформації для коригування митної вартості товарів, обирав вищу митну вартість, ніж мінімальну, яка була наявна у митного органу.
Суд зазначає, що текст рішень митниці про коригування митної вартості товару не містять жодних відомостей про подібність товарів за поданою позивачем митною декларацією та про схожість умов поставок з товарами по митних деклараціях, які використовувались як джерела інформації.
В оскаржених рішеннях про коригування митної вартості Львівська митниця зазначає лише про те, що джерелом інформації для прийнятих рішень стала відповідна митна декларація.
При цьому, сама лише інформація з бази даних ЄАІС ДФС про вантажну митну декларацію, яка була взята митним органом за основу при коригуванні митної вартості товару, не може бути достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару, за такою декларацією, дійсно було імпортовано до України. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним митним органом за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу.
Однак, оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів не містять порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що позивач подав до митного органу повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованих товарів за основним методом, а, в свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідач не довів.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд при розгляді справи враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Зважаючи на викладені порушення, допущені митним органом при здійснення коригування митної вартості товарів, суд дійшов висновку про невідповідність рішень про коригування митної вартості товарів критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, а тому такі є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 7828,68 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Судом при розгляді питання щодо стягнення витрат на правову допомогу враховується висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18: «17. Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.
Суд встановив, що між позивачем (Клієнт) та адвокатським об'єднанням 2 жовтня 2023 укладено Договір № 1-02/10/23 про надання правової допомоги та Додаткову угоду № 16 від 26.03.2025 р. до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року.
Відповідно до умов Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року, Додаткової угоди № 16 від 26.03.2025 до Договору №1-02/10/23 про надання правової допомоги та опису наданих робіт в ході представництва інтересів Клієнта у даній справі була надана така правова допомога: надання правової інформації та усна консультація з вивчення матеріалів справи, аналіз судової практики з аналогічних спорів, збір доказів, сканування документів, формування та підготовка позовної заяви, подання позовної заяви через систему «Електронний суд» та підготовка відповіді на відзив. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Додаткової угоди № 16 від 26.03.2025 р. року у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Відповідно до п. 5 Додаткової угоди № 16 від 26.03.2025 р. до Договору №1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року гонорар визначений сторонами сплачується клієнтом протягом п'яти банківських днів з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу (гонорар адвоката) позивача становлять 20000 (п'ятдесят тисяч) грн. без ПДВ, що зазначений у детальному опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та підтверджується долученими до позову доказами, а саме: Договором № 1-02/10/23 про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року та Додатковою угодою № 16 від 26.03.2025 року до Договору № 1-02/10/23 про надання правової допомоги.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача у відзиві заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу повністю, виходячи з безпідставності та необґрунтованості заявлених витрат по відношенню до складності справи.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 8000 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900151/2 від 14.03.2025 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA209000/2025/900157/2 від 18.03.2025 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900159/2 від 20.03.2025 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900166/2 від 24.03.2025 року.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (код ЄДРПОУ 44929444, місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а) судовий збір у розмірі 7828 (сім тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 68 копійок.
Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИСКОНТКЮ» (код ЄДРПОУ 44929444, місцезнаходження: 81300, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Мостиська, вул. Будзиновського, буд. 8а) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції набуває чинностіпісля закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.