25 липня 2025 рокусправа № 640/33966/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
за участю:
секретаря судового засідання - Фінканін М.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Іваськевич Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,
22.11.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток як оплату вимушеного прогулу починаючи з 29.09.2020 до 17.10.2021 включно у розмірі 3 238 200,98 грн за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 в адміністративній справі № 826/20906/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 позовна заява залишена без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2021 відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28.09.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/20906/14, яким, зокрема, визнаний протиправним та скасований наказ Генерального прокурора України № 2719-ц від 01.12.2014 про звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді звернуте до негайного виконання.
У подальшому, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.02.2021 та Верховний Суд постановою від 30.08.2021 у справі № 826/20906/14 залишили без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020.
12.10.2021 Генеральний прокурор прийняла наказ № 1464ц, яким скасувала наказ Генерального прокурора України від 01.12.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. Поновила ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014.
Із наказом від 12.10.2021 № 1464ц позивач ознайомлений 18.10.2021.
Також Офіс Генерального прокурора здійснив розрахунок із позивачем за час вимушеного прогулу у розмірі 1 238 964,66 грн, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 849,77 грн.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 22.10.2021 № 1509ц ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.10.2021.
Позивач наголошує, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 826/20906/14 понад рік не виконане відповідачем у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є порушенням статей 19 та 129-1 Конституції України.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 14 КАС України, норми якої кореспондуються із ст. 370 цього Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Негайне виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільнено працівника передбачено також ч. 6 ст. 235 КЗпП України.
Частиною 2 ст. 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Покликаючись на наведені вище норми КАС України, а також на висновки Верховного Суду в аналогічних спорах, позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний був негайно виконати рішення суду від 28.09.2020 у справі № 826/20906/14 в частині поновлення його на роботі, проте тривалий час без законних на те підстав відповідач не вчиняв жодних дій щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, що, на переконання позивача, є підставою для застосування до Офісу Генерального прокурора приписів статті 236 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.
Щодо розрахунку суми середнього заробітку, яку належить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за затримку виконання рішення, позивач зазначив, що відповідно до п. 8 та п. 10 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Таке нарахування слід проводити виходячи із розміру розрахованої за останні два місяці роботи середньоденної заробітної плати працівника, яка підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення посадових окладів, якщо таке підвищення відбувалося.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100", пункт 10 Порядку № 100 виключений. Зміни набрали чинності 12.12.2020.
Таким чином, позивач вважає, що підлягають застосуванню приписи пункту 10 Порядку № 100 щодо коригування середнього заробітку на коефіцієнти підвищення заробітку окремо у кожному випадку такого підвищення, за весь час його вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду за період з 29.08.2020 до 17.10.2021 включно, оскільки ця норма матеріального права діяла як на день незаконного звільнення позивача з органів прокуратури 01.12.2014, так і на день ухвалення рішення суду 28.09.2020 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі, й втратила чинність лише з 12.12.2020 під час вимушеного прогулу, який на цю дату ще тривав.
Покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі № 813/5855/15, від 06.08.2019 у справі № 640/4691/18 та від 13.05.2020 у справі № 826/1001/16, позивач наголошує, що при обчисленні середнього заробітку за затримку виконання рішення суд повинен застосувати коефіцієнт підвищення на підставі підвищення посадових окладів працівників прокуратури відповідно до приписів, передбачених пунктом 10 Порядку № 100.
Стверджує, що на час звільнення позивача з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України розмір його посадового окладу становив 3220,00 грн. Протягом періоду з дня звільнення 01.12.2014 до поновлення на посаді 18.10.2021 відбулося неодноразове підвищення посадових окладів прокурорів.
Зокрема, згідно із відповіддю Офісу Генерального прокурора, розмір окладу прокурора, що обіймає посаду заступника начальника управління у складі Департаменту Офісу Генерального прокурора з 26.03.2020 становить 46 318,00 грн.
Вказаний розмір посадового окладу за відповідною посадою, з якої позивач звільнений, був чинним на час винесення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 28.09.2020 у справі №826/20906/14. Тому, на переконання позивача, з першого дня затримки виконання рішення суду, тобто починаючи з 29.09.2020 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за визначеними правилами Порядку № 100 слід враховувати підвищений посадовий оклад у розмірі 46 318,00 грн.
Шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи (3220,00 грн), повинен розраховуватись коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 14,38 разів (46 318,0грн/3220,00 грн).
Відтак, позивач вважає, що середньоденний розмір заробітної плати (849,77грн на час звільнення з посади 01.12.2014), коригований на коефіцієнт підвищення із 26.03.2020 становить 12 219,69 грн (849,77грн х 14,38 раз).
Період вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення починаючи з 29.09.2020 до 31.12.2020, коли середньоденний розмір заробітної плати позивача становив 12 219,69 грн, складає 66 робочих днів, відтак середній заробіток протягом цього періоду становить 806 499,54 грн (12 219,69 грн х 66 днів).
З 01.01.2021 вчергове підвищені посадові оклади прокурорів та становить 47 008,00 грн.
Шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення позивача з посади повинен розраховуватись коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати у 14,60 разів (47008,00 грн/3220,00 грн).
Відтак, позивач вважає, що середньоденний розмір заробітної плати (849,77 грн на час звільнення з посади 01.12.2014), коригований на коефіцієнт підвищення із 01.01.2021 становить 12 406,64 грн (849,77 грн х 14,60 разів).
Період затримки виконання судового рішення з 01.01.2021 до 17.10.2021 складає 196 робочих дні, таким чином середній заробіток протягом цього періоду становить 2 431 701,44 грн (12 406,64 грн х 196 днів).
Остаточним розрахунком встановлюється розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми 3 238 200, 98 грн (806 499,54 грн - за період з 29.09.2020 до 31.12.2020 + 2 431 701,44 грн за період з 01.01.2021 до 17.10.2021) як оплата вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду.
Оскільки Офіс Генерального прокурора у добровільному порядку вказані грошові кошти за час затримки виконання рішення ОСОБА_1 , як поновленому на роботі працівникові, не виплатив, тому позивач стверджує про порушення його права щодо належної оплати праці, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
11.01.2022 Офіс Генерального прокурора надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, з огляду на наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №826/20906/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021, частково задоволений позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України.
Зокрема, ОСОБА_1 поновлений на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014 та рішення у цій частині допущене до негайного виконання.
На виконання цього рішення наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 1464-ц ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. З цим наказом позивач ознайомлений 18.10.2021.
Покликаючись на п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", відповідач зазначає, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невидані наказу про поновлення працівника на роботі.
Також відповідач наголошує, що позивач із заявою про добровільне виконання вказаних рішень судів в частині поновленні на посаді, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора, до Офісу Генерального прокурора не звертався. Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цих судових рішень до Офісу Генерального прокурора в установленому порядку до видання наказу Генеральним прокурором не надходила.
Із аналізу приписів статей 21, 24 КЗпП України слідує, що працівник не може бути допущений до роботи без видання уповноваженою особою відповідного наказу, необхідною умовою (підставою) для видання якого є його письмова заява.
Таким чином, Офісом Генерального прокурора рішення суду щодо ОСОБА_1 виконане повністю з додержанням вимог чинного законодавства, порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора у зв'язку зі складністю виконання вказаного рішення не вбачається, відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
Щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення, відповідач стверджує про таке.
Як зазначено у пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 до присудження сплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час. Відтак, сума отриманої позивачем заробітної плати підлягає врахуванню судом для визначення різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до ст. 236 КЗпП України. Так, у постанові від 21.12.2023 у справі № 360/4404/21 Верховний Суд висновував, що суть такого виду соціальної гарантії як стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі полягає у компенсації такому працівникові грошових коштів, які він міг би отримати, якби роботодавець не зволікав з його поновленням на роботі.
Так, пункт 10 Порядку № 100 виключений згідно із постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100" від 09.12.2020 № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування органів прокуратури України.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова № 505). Крім того, пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідач наголошує, що ОСОБА_1 не проходив атестацію та був звільнений з органів прокуратури у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до ст. 36 КЗпП України, тому прирівнювати посадовий оклад позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Оскільки зазначені норми Закону № 113-ІХ не визнано неконституційними, оплата праці прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних і місцевих прокуратур продовжує здійснюватися згідно із Постановою № 505.
З огляду на викладене, відповідач стверджує про відсутність правових підстав для застосування коефіцієнта коригування заробітної плати, передбаченого пунктом 10 розділу ІV Порядку № 100.
Наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 1464ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014, тобто з 12.10.2021 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах (з оплатою праці) з Офісом Генерального прокурора (Генеральною прокуратурою України), а отже останнім днем строку затримки виконання рішення суду є 11.10.2021. Загальна кількість робочих днів у період з 29.09.2020 до 11.10.2021 включно становить 259 робочих днів.
Відтак, відповідач вважає, що якби ОСОБА_1 набув право середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 826/20906/14, то сума середнього заробітку з 29.09.2020 до 11.10.2021 включно становила би 220 090,43 грн (849,77 грн х 259 робочих днів).
З урахуванням викладеного вище, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до Додатку 3 до пункту 19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 справа № 640/33966/21 передана на розгляд Львівському окружному адміністративному суду.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2025 адміністративна справа № 640/33966/21 передана судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильовій О.Й.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 адміністративна справа № 640/33966/21 прийнята до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
24.02.2025 Офіс Генерального прокурора надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, покликаючись на таке.
Право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд має встановити вину роботодавця у невидані наказу про поновлення працівника на роботі.
Системний аналіз статті 236 КЗпП України та статей 44, 371-373 КАС України дає підстави вважати, що винесення ухвали про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі можливе за умови добросовісного користування таким працівником наданими законом правами, зокрема щодо вчинення ним необхідних дій, спрямованих на примусове виконання належним органом судового рішення про поновлення на посаді. Згідно з вищезазначеними нормами КАС України у разі невиконання добровільно рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Позивач не звертався до Офісу Генерального прокурора із заявою про добровільне виконання вказаних рішень судів в частині поновленні на посаді, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора.
Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цих судових рішень до Офісу Генерального прокурора в установленому порядку до видання наказу Генеральним прокурором не надходила.
Також відповідач відмічає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/154/20:
"…104. Оскільки, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
105. Таким чином, положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи не проходження атестації. Відтак застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує успішне проходження прокурором атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом.
106. Тож у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавства щодо регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже він туди не переведений. Водночас прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
107. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14.
108. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог позивача про застосування коефіцієнтів підвищення посадового окладу прокурора для обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача….".
Стверджує, що посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на Постанову № 1155 та статтю 81 Закону № 1697-VII, як на підставу розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу посади, яку ОСОБА_1 обіймав до звільнення, враховуючи, що він атестацію не проходив та до Офісу Генерального прокурора не призначений, є необґрунтованими, оскільки на момент розгляду справи Окружним адміністративним судом міста Києва № 640/33966/21 пункт 10 Постанови № 100 виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100", а Постанова № 1155 та стаття 81 Закону № 1697-VII стосуються лише прокурорів Офісу Генерального прокурора, які успішно пройшли атестацію, що унеможливлює поширення вказаних норм на спірні правовідносини.
Відтак, на переконання відповідача, ОСОБА_1 дійшов хибного висновку про наявність підстав для застосування коефіцієнтів підвищення посадових окладів прокурорів при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 826/20906/14 відповідно до статті 81 Закону №1697-VII, пункту 10 Порядку № 100 та Постанови № 1155.
Ухвалою від 04.03.2025 вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи №640/33966/21 за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання на 02.04.2025 о 14:00 год.
10.03.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якому не погоджується із доводами Офісу Генерального прокурора, викладеними у відзиві від 24.02.2025, з огляду на таке.
Щодо доводів відповідача про те, що позивач після набрання рішення суду законної сили не розпочав процедуру примусового виконання рішення та не звертався до Офісу Генерального прокурора із відповідною заявою, позивач зауважує наступне.
Верховний Суд сформував правову позицію щодо ряду ключових питань, що мають значення для цього спору, у справах, де предметом розгляду були подібні правовідносини.
Так, Верховний Суд у постановах від 20.10.2022 у справі № 280/5734/21, від 27.03.2023 у справі № 460/9512/21 наголосив, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2022 у справі № 280/5734/21 зазначив: "…Добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на
роботі…
…Отже, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, шо звернулася за захистом цього права…".
Верховний Суд у постанові від 27.03.2023 у справі № 460/9512/21 зазначив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
Відтак, на переконання позивача, не вчинення ним дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді ніяким чином не впливає на обов'язок відповідача самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/593/17 та у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.
Щодо доводів відповідача, що ОСОБА_1 не має прав на стягнення коштів у зв'язку з не проходженням атестації в Офісі Генерального прокурора, позивач стверджує, що такі доводи спростовуються рішенням Конституційного суду України за № 6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), яке набрало чинності 26.03.2020, де констатовано, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом (статтею 81 Закону України "Про прокуратуру"), а не актами Кабінету Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 у справі № 3-80/2022, яким визнано неконституційним друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ, яким було звужено зміст та обсяг прав прокурорів, зокрема, права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверга статті 43 Конституції України), права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (стаття 48 Конституції У країн и). Заробітна плата не залежить від того пройшов прокурор атестацію, чи ні та регулюється статтею 81 Закону України "Про прокуратуру".
Крім того, позивач звертає увагу на довідку Офісу Генерального прокурора від 12.12.2024 № 21-254 зп, що додається, про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, яка видана йому відповідачем з посиланням на рішення Конституційного Суду України щодо грошової винагороди прокурорам.
Протокольною ухвалою від 02.04.2025 підготовче засідання відкладене на 12.05.2025 о 11:00 год.
Ухвалою від 12.05.2025 закрите підготовче провадження. Справа призначена до судового розгляду по суті на 12.06.2025 о 13:30 год.
Протокольною ухвалою від 12.06.2025 у судовому засіданні оголошена перерва до 17.07.2025 о14:00 год.
У судовому засіданні 17.07.2025 позивач підтримав позовні вимоги повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні 17.07.2025 просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення.
У судовому засіданні 25.07.2025 проголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив таке.
28.09.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі №826/20906/14 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора яким позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України № 2719-ц від 01.12.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014.
Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2014 до 28.09.2020 у розмірі 1 238 964,66 грн.
Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуте до негайного виконання.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі №826/20906/14 залишене в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020.
Постановою Верховного Суду від 30.08.2021 змінені рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 826/20906/14. Пункт четвертий резолютивної частини рішення суду першої інстанції викладено у такій редакції: "Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.12.2014 до 28.09.2020 у розмірі 1 237 265,12 грн.
12.10.2021 Генеральний прокурор прийняла наказ № 1464ц, яким скасувала наказ Генерального прокурора України від 01.12.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України. ОСОБА_1 поновлений на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 02.12.2014.
Із наказом від 12.10.2021 № 1464ц позивач ознайомлений 18.10.2021.
Наказом Генерального прокурора від 22.10.2021 № 1509ц ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.10.2021 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за власним бажанням.
Вважаючи, що оскільки відповідач протиправно не виконав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі № 826/20906/14, допущене судом до негайного виконання, в Офісу Генерального прокурора виник обов'язок виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання вказаного рішення, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За правилами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Усталеною є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.
Оскільки правовідносини щодо виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду нормами спеціального закону не врегульовані, тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин у цій справі положень законодавства про працю.
Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Так, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з приводу негайного виконання рішення зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 460/9512/21 наголосив, що приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. Суд касаційної інстанції констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 у справі № 826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Отже, суд відмічає, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України встановлюють, що рішення про поновлення на посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований роботодавцю.
Відтак, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що не вчинення позивачем дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи не звернення до органу державної виконавчої служби) впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, оскільки виконати рішення про поновлення негайно є імперативним обов'язком відповідача.
Також суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду виникає у лише за наявності вини відповідача у не виданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі, оскільки відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Беручи до уваги ту обставину, що допущене до негайного виконання рішення у справі № 826/20906/14 про поновлення позивача на посаді ухвалене 28.09.2020, а наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді прийнятий 12.10.2021, суд вважає, що період з 28.09.2020 до 11.10.2021 є періодом затримки виконання рішення суду, що, у свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України.
Щодо доводів позивача про необхідність застосування коефіцієнта підвищення заробітної плати при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд враховує наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесені зміни до Закону № 1697-VII, зокрема замінено слова (назву) "Генеральна прокуратура України" на "Офіс Генерального прокурора".
Згідно з пунктами 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23.12.2019, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За правилами п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно із п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до п. 10 Порядку № 100 (у редакції, чинній до 12.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Як зазначено вище, ОСОБА_1 з 12.10.2021 поновлений на посаді першого заступника начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Генеральної прокуратури України та звільнений з цієї посади 25.10.2021 у зв'язку із поданням заяви про звільнення за власним бажанням.
Тобто, позивач поновлений на посаді прокурора в органах Генеральної прокуратури та не був переведений чи призначений на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.
Вирішуючи цей спір, суд, у силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, зобов'язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14 Верховний Суд зазначив:
"…прокурори, зокрема ГПУ, які не були переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримували/отримують заробітну плату відповідно до Постанови №505. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно з Постановою № 1155 та статті 81 Закону №1697-VII.
62. Отож, на дату поновлення позивача на посаді (відповідно до судового рішення) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.
Зауважимо, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону № 1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури відповідно до Закону № 113-ІХ.
63. Нагадаємо, що у цій справі позивача поновили на посаду заступника начальника управління організації участі прокурорів у кримінальному провадженні в суді Головного управління представництва та організації участі у кримінальному провадженні в суді Генеральної прокуратури України. Проте, поновлено позивача на ту посаду, з якої його, як встановлено у справі, неправомірно звільнили. Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ.
64. Додамо також, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155)... ".
Відтак, зважаючи на викладені вище висновки суду касаційної інстанції, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів позивача про необхідність застосування приписів пункту 10 Порядку № 100 при розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 в адміністративній справі № 826/20906/14.
Варто відмітити, що у постанові від 30.08.2021 у справі № 826/20906/14 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді Верховний Суд здійснив розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 849,77 грн. При вирішенні вказаного спору в суді всіх інстанцій позивач не заперечував щодо розрахунку його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 849,77 грн.
Так, згідно з Довідкою від 14.03.2025 № 21-183 зп, виданою Офісом Генерального прокурора, середня заробітна плата позивача, виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи відповідно до Порядку № 100 складає 18 270, 00 грн, середньоденна - 849,77 грн.
Кількість робочих днів за затримку виконання рішення розрахована судом з 28.09.2020 (дата негайного виконання рішення) до 11.10.2021 (день, що передує дню прийняття наказу про поновлення) та складає 260 днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за затримку виконання рішення становить 220 940,20 грн (849,77 грн х 260 днів).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат суд здійснює за правилами ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька 13/15, м. Київ; ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №826/20906/14 у розмірі 220 940 (двісті двадцять тисяч дев'ятсот сорок) грн 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, вул. Різницька 13/15, м. Київ; ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 774 (сімсот сімдесят чотири) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04 серпня 2025 року.
Суддя Кисильова Ольга Йосипівна