Іменем України
06 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1195/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 28 травня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 28 травня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
28 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі 360/1658/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення.
Водночас, позивач вважає, що відповідач має виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за весь час затримки виплати - за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 27.06.2025 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідач, з посиланням на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, вказав, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, відповідач вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Враховуючи вищенаведене відповідач зазначає, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24 виконане, тому відсутні правові підстави щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 28 травня 2025 року, відтак адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Також, відповідач звернув увагу, що бойове чергування, грошова допомога для оздоровлення за 2020-2022 роки, грошова компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення. З огляду на викладене, на ці суми не нараховується компенсація втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 11.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копіями паспорту, картки платника податків, витягу з реєстру територіальної громади від 24.08.2023 № 2023/006697119, посвідчення серії НОМЕР_3 , витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 01.08.2023 № 502-ОС.
Так, згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» від 01.08.2023 № 502-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24, яке набрало законної сили 19.04.2025, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення, військовою частиною НОМЕР_1 28.05.2025 виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення в розмірі 101951,96 грн з урахуванням відрахування обов'язкових платежів, що підтверджується розрахунковим листом за травень 2025 року, платіжною інструкцією від 27.05.2025 № 14516, наданими відповідачем.
Відповідачем не заперечується, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, позивачу не виплачувалась.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
У частині першій статті 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.
Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.
При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі № 200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі № 200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі № 200/299/21-а.
Судом встановлено в межах спірних правовідносин, що фактично остаточна виплата позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2025 відбулась 28.05.2025, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24.
Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період затримки виплати.
Щодо посилань відповідача на постанови Верховного Суду, зокрема від 20.05.2020 у справі № 815/2454/18 та від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16, та не те, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстави для виплати компенсації втрати частини доходів виникають лише у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, суд зазначає, що вказані посилання є безпідставними, оскільки у зазначених справах суд дійшов протилежних висновків, про необхідність виплати компенсації за весь період невиплати доходів, а не з часу постановлення судового рішення, на підставі яких такі доходи фактично виплачені.
Верховний Суд у означених справах, серед іншого, вказав, що «компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.».
Слід вказати, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Застосовуючи наведений Великою Палатою Верховного Суду принцип, суд враховує саме останню правову позицію Верховного Суду щодо компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати, зокрема індексації грошового забезпечення, що наведена судом вище.
У частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Також щодо посилань відповідача на те, що бойове чергування, грошова допомога для оздоровлення за 2020-2022 роки, грошова компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення, а тому на ці суми не нараховується компенсація втрати частини доходів, слід зазначити таке.
Суд розглядає дану позовну заяву виключно за позовною заявою та в межах позовних вимог.
В свою чергу, позивачем у позовній заяві не визначено вимог щодо конкретних видів грошового забезпечення або інших сум, на які він просить виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Більш того, за змістом прохальної частини позовної заяви, вимоги стосуються компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати саме на суму невиплаченого грошового забезпечення, а не сум одноразових виплат.
Тому, під час розгляду даної справи судом не досліджується питання щодо наявності або відсутності підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів на окремі (конкретні) види грошових коштів, в тому числі й одноразових виплат, що були виплачені позивачу на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Враховуючи викладене, виходячи з системного аналізу обставин справи та положень законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Тож, питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виплаченої 28 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022, виплаченої 28 травня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у справі № 360/1658/24.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 06.08.2025.
Суддя О.М. Качанок