про залишення позову без розгляду
05 серпня 2025 року м.Київ № 320/1672/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд стягнути з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №640/1956/20 щодо поновлення на роботі за період з 26.01.2021 по 18.12.2023 включно у сумі 2 079 617,84 грн.
Ухвалою суду від 12.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
04.03.2025 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 26.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду з наданням доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
25.07.2025 на виконання ухвали суду позивач надіслав заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом. Вказана заява обґрунтована тим, що Верховний Суд неодноразово висновував, що в аналогічних правовідносинах право на звернення до суду із позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Таким чином, строк звернення з вимогами позивача за період з 26 січня 2021 року по 18 липня 2022 року включно не обмежується будь-яким строком. Щодо періоду з 19.07.2022 до 18.12.2023 позивач зазначив, що він тривалий час перебував у стані невизначеності, так як після поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України позивач отримував грошове забезпечення не у відповідності до Закону України «Про прокуратуру». Позивач стверджує, що через пів року після поновлення на посаді та згідно рішення кадрової комісії відповідача №2 від 23.05.2024 позивач успішно пройшов атестацію, а наказом №1026ц від 13.06.2024 позивач був переведений з 14 червня 2024 року на посаду в Офіс Генерального прокурора. У той же час, Законом №113-ІХ від 19.09.2019, який внесено зміни до ст.7 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що систему прокуратури України становлять зокрема Офіс Генерального прокурора. Стаття 15 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону №113-ІХ від 19.09.2019, із змінами, внесеними згідно із Законом №3509-ІХ від 08.12.2023 встановлено, що прокурором органу прокуратури є прокурор Офісу Генерального прокурора. Законом України №113-ІХ від 19.09.2019 встановлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації. Статтею 18 Закону України №113-ІХ від 19.09.2019 встановлено, що у разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України «Про прокуратуру». З набранням чинності Законом №113-ІХ питання винагороди прокурорів, які пройшли атестацію та яких переведено до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, регулює Закон України 1697-VII, а питання винагороди тих прокурорів, які продовжували здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, - підзаконний нормативний акт - постанова Кабінету Міністрів України. Відтак приписи Закону України №113-ІХ визначають відмінне від установленого статтею 81 Закону України 1697-VII регулювання оплати праці прокурорів, що свідчить про відмінність у підході законодавця до питання винагороди прокурорів, а отже, про неоднакове ставлення до прокурорів попри те, що їх наділено єдиним юридичним статусом за обсягом гарантій забезпечення їх незалежності як невіддільного складника цього статусу. Окрім цього, як вбачається з відомостей ЄДРПОУ та наказу Генерального прокурора №358 від 27 грудня 2019 року (офіційно розміщений на сайті Відповідача) Генеральна прокуратура України з 02.01.2020 була перейменована на Офіс Генерального прокурора. Тобто позивач опинився у ситуації, коли його було поновлено в орган та на посаду, перебування на якій з урахуванням змісту Закону №113-ІХ не передбачає застосування положень Закону України «Про прокуратуру» в частині усіх передбачених гарантій діяльності прокурора. Як зазначалось вище, лише через пів року після поновлення на посаді та згідно рішення кадрової комісії відповідача №2 від 23.05.2024 позивач успішно пройшов атестацію, а наказом №1026ц від 13.06.2024 позивач був переведений на посаду в Офіс Генерального прокурора, після чого позивач почав отримувати нарахування та інші соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про прокуратуру». Тобто окрім поновлення позивача на посаді він тривалий час був позбавлений державних гарантій діяльності прокурора. Саме зазначені підстави стали приводом для звернення позивача до роботодавця - Офісу генерального прокурора із заявою від 10.10.2024 про нарахування та виплати заробітної плати з 25.01.2021 по 19.12.2023, нарахуванню та виплати за вказаний період ЄСВ, а також перерахування з грудня 2023 року заробітної плати з урахуванням вислуги років.
Розглянувши заяву позивача, ознайомившись із матеріалами адміністративної справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина друга статті 233 КЗпП України).
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19 і від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17, та одночасно погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 і від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.
Отже, у спірних правовідносинах для визначення строку звернення до суду з позовними вимогами щодо середнього грошового забезпечення підлягає застосуванню частина п'ята статті 122 КАС України.
Судом установлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20 наказом Генерального прокурора України від 19.12.2023 №1463ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019.
З означеним наказом позивач був ознайомлений 19.12.2023.
Отже, перебіг строку звернення до суду з вимогами щодо середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2021 у справі №640/1956/20, розпочався 20.12.2023 на наступний день за днем ознайомлення позивача з наказом про поновлення його на посаді, а сплив зазначений строк, відповідно, 20 січня 2024 року.
До суду з позовною заявою позивач звернувся через свого представника 10 січня 2025 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України (щодо позовних вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення).
Суд наголошує, що за приписами ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки:
Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Крім того, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 1340/4393/18:
«…Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України)».
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про те, що цим позовом до суду позивач мав звернутися у місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові №990/156/23 від 11.07.2024, суд вважає необґрунтованим, оскільки, у вказаній справі позивач своєчасно звернувся до суду з подібним позовом.
Також, необґрунтованим є посилання апелянта на те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, оскільки, як було встановлено вище, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивачем пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №640/1956/20 щодо поновлення на роботі за період з 26.01.2021 по 18.12.2023 включно у сумі 2 079 617,84 грн, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.05.2025 у справі №640/15531/22.
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 171 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина п'ятнадцята статті 171 КАС України).
Частиною першою статті 123 КАС України регламентовано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена (частина третя статті 240 КАС України).
Згідно з частиною четвертою статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до суду в загальному порядку.
Керуючись статтями 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом, зазначені ОСОБА_1 у заяві від 25.07.2025 про усунення недоліків позовної заяви та поновлення строку звернення до суду.
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, - залишити без розгляду.
Залишення позову без розгляду не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в загальному порядку.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лисенко В.І.