про забезпечення позову
05 серпня 2025 року № 320/39368/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши заяву Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів,
Представник позивача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати Накази Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного ресстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни».
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (у письмовому провадженні).
05.08.2025 через підсистему електронний представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, із змісту якої вбачається, що останній просить суд (орфографія та стилістика автора збережені):
- зупинити дію Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі;
- внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», заборонити Міністерству юстиції України вчиняти будь-які, направлені на анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни, доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом даної справи, до моменту прийняття рішення у справі.
- внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», зобов'язати Міністерство юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі.
Вказану заяву про вжиття заходів забезпечення позову зареєстровано 05.08.2025 року та того ж дня передано судді Вісьтак М. Я. для розгляду.
Вирішуючи питання щодо дотримання заявником вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно змісту та форми заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Статтею 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено зміст і форму заяви про забезпечення позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено шляхом: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:
1) найменування суду;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;
4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;
5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивачем зазначено, що не вжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача вiд порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері його професійної діяльності.
Заявник звертає увагу, що оскаржувані накази фактично позбавляють можливості отримувати дохід від своєї професійної діяльності, відтак забезпечувати своє існування, незважаючи на зупинення фактичної діяльності; заявник не може займатись іншою оплачуваною роботою; заявник не матиме можливості вчиняти нотаріальні дії за наявності чинного відповідного свідоцтва на заняття нотаріальною діяльністю, що призведе до заподіяння шкоди клієнтам, шкоди діловій та професійній репутації заявника, для виправлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Заявник акцентує увагу, що оспорювані накази порушує її право на працю, оскільки трудова діяльність приватних нотаріусів, безпосередньо пов'язана з доступом до єдиних та державних реєстрів, а тому, у випадку не зупинення дії вказаного Наказу, вона буде позбавлена можливості здійснювати свою діяльність, що завдасть непоправної шкоди, в тому числі матеріального характеру.
Також позивач просить суд звернути увагу, що вона на даний момент хворіє, що підтверджується консультаційним висновком спеціаліста від 21.07.2025 року (копію додано до заяви про забезпечення позову), зазначає, що 22.07.2025 та 29.07.2025 її було двічі прооперовано, підкреслює, що забезпечення позову жодним чином не є «передчасним вирішенням справи по суті», а покликане унеможливити настання негативних наслідків застосування спірних наказів для заявника.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подану заяву без повідомлення учасників справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Як встановлює частина друга статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому для прийняття рішення про забезпечення позову достатньо лише обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
За своєю правовою природою забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього та тимчасового судового захисту. Водночас, невжиття заходів, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Згідно з Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Відтак, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 640/17821/21, від 06 грудня 2022 року у справі № 140/8745/21.
Оцінивши наявні у справі докази та мотиви поданої заяви, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи із такого.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8111 від 24 лютого 2010 року позивач є приватним нотаріусом.
Наказами, що оскаржуються позивачем в даній справі вирішено:
1. Анулювати державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівні доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Виконання цього наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».
Згідно статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктом 4 частини сьомої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання. Порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав визначається Міністерством юстиції України.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
Відтак, за результатами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав Міністерство юстиції України має право прийняти рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, однак, таке рішення має бути мотивованим; у свою чергу рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є підставою для негайного виконання технічним адміністратором Державного реєстру прав.
Разом із цим, позивач вважає протиправними накази Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного ресстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 » та оскаржує їх в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Як визначено у пункті 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Водночас згідно з частинами третьою та четвертою статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.
Частина перша статті 32 Закону України «Про нотаріат» встановлює, що приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Наведене свідчить, що нотаріус має право здійснювати виключно нотаріальну діяльність та функції державного реєстратора.
У свою чергу відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви
Відтак, проведення державної реєстрації нотаріусом, як державним реєстратором, обов'язково здійснюється із використанням Державного реєстру прав, а тому анулювання позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно фактично унеможливлює здійснювати свою професійну діяльність та отримувати дохід. При цьому, у позивача є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, незважаючи на фактичне зупинення його діяльності.
Згідно частини четвертої статті 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
Враховуючи наведену норму, заявник не може займатись іншою оплачуваною роботою, окрім викладацької, наукової і творчої діяльності, а також діяльності у професійному самоврядуванні нотаріусів.
У відповідності до статті 32 Закону України «Про нотаріат» приватний нотаріус сплачує податки, встановлені Податковим кодексом України.
Наведене свідчить, що з анулюванням доступу до Держаного реєстру прав приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 втратила свій дохід від професійної діяльності. При цьому, у заявника є зобов'язання перед державою у вигляді сплати податків, не зважаючи на фактичне припинення її професійної діяльності на підставі оскаржуваного наказу.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі прийняття рішення про тимчасове блокування або про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерством юстиції України або його територіальним органом, яким прийнято відповідне рішення, протягом п'яти робочих днів вирішується питання про передачу на розгляд іншого державного реєстратора документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
Частина перша статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державні реєстратори за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом. Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов'язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.
Наведене свідчить, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову при ймовірному задоволенні позову, заявнику необхідно буде докладати додаткових зусиль для стягнення шкоди, завданої незаконними рішеннями відповідача або вживати заходів щодо захисту своїх інтересів при можливому оскарженні її поведінки внаслідок не проведення державної реєстрації у зв'язку із анулюванням доступу до Реєстру.
Суд також зауважує, що для відновлення ділової та професійної репутації заявника після анулювання доступу до Державного реєстру прав необхідно буде докласти значних зусиль.
Відтак, суд дійшов висновку, що в даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити ефективний захист і поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, що є достатньою підставою для забезпечення позову відповідно до пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Необхідність забезпечення позову у справах даної категорії узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року в справі №826/15847/17.
Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зокрема зупиненням дії індивідуального акта.
Частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому суд звертає увагу, що обрані позивачем та судом заходи забезпечення позову є співмірними із вимогами, які мають бути заявлені, не спричиняють негативних наслідків для інших осіб, не зумовлюють фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані виключно на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Суд також враховує, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях напрацював критерії, за якими втручання в особисте життя є порушенням прав людини у розумінні статті 8 Конвенції. Так, у пункті 266 рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші заяви) зазначено, що втручання відповідає статті 8 Конвенції лише, якщо воно здійснювалося «згідно із законом» і було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї або більше цілей, зазначених у пункті 2 цієї статті Конвенції.
Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Зокрема, у пункті 165 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру» (див. рішення від 07 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), пункт 25, Reports1996-III).
Тому обмеження, що накладаються на право особи на професійну діяльність, можуть розглядатися як втручання у приватне життя, якщо такі обмеження не здійснювалися «згідно із законом» та не були «необхідними у демократичному суспільстві» в розумінні статті 8 Конвенції.
Фактично виконання функцій приватного нотаріуса є реалізацією особою положень статті 43 Конституції України та статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, даною статтею охоплюється право на працю.
Реалізація цього права надає можливість людині заробляти собі на життя, під час трудового життя більшість людей мають значні можливості для розвитку стосунків із зовнішнім світом (Матееску ( Mateescu ) проти Румунії, № 1944/10, § 20, 14.01.2014), позбавлення цього ж права створює перепони або взагалі унеможливлює людині себе утримувати.
У зв'язку з цим, при вирішенні питання щодо позбавлення особи права на працю, суб'єктом правозастосування, яким в даному випадку є відповідач, необхідно ретельно зважити обставини справи та прийняти збалансоване рішення, яке врахує будь-які несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів людини і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Позбавлення права на здійснення діяльності приватного нотаріуса переслідує ціль усунення від виконання обов'язків не кваліфікованої або недоброчесної особи. При цьому шкода від такої діяльності має бути належно обґрунтованою та переважати суспільний інтерес щодо здійсненні діяльності таким нотаріусом.
Суд наголошує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджувалась, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, а ухвала про забезпечення позову у цьому випадку не вирішує питання про правомірність наказів, а лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника до перевірки його правомірності до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд також вважає за потрібне зауважити, що Верховний Суд розглядав справу з подібними правовідносинами (постанова від 12.02.2020 у справі №824/902/19-а) де дійшов висновку, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державні реєстратори не позбавлені права на працю та вони вправі здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців.
Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом і у ряді інших постанов, зокрема, від 09.09.2020 у справі №813/944/18, від 21.01.2021 у справі №420/4262/19, від 30.03.2021 у справі № 420/4037/20, а також у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 по справі 640/1344/21.
Водночас, у справі, стосовно якої вирішується питання застосування заходів забезпечення позову в даному випадку правовідносини стосуються не блокування доступу державного реєстратора, а саме анулювання такого доступу.
Анулювання доступу до реєстрів та тимчасове блокування доступу - це різні юридичні дії, які мають різні правові наслідки.
Аналізуючи зміст закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV) можна дійти висновку, що блокування - це тимчасовий захід, за яким доступ поновлюється після закінчення строку.
Натомість, анулювання - це остаточне припинення доступу без автоматичного відновлення, що має значно серйозніші наслідки для реєстратора (у даному випадку - для позивача).Кінець форми
Відтак, суд вважає за необхідне задовльнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Вжиття судом заходів забезпечення позову не порушить прав та законних інтересів стягувача (відповідача) чи інших осіб. Вжиття таких заходів є співмірним заявленим позовним вимогам та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
При цьому суд звертає увагу на положення статті 156 КАС України, в якій зазначено, що ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву про забезпечення позову по справі за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів - задовольнити.
2. Зупинити дію Наказів Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі;
3. Васлідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», заборонити Міністерству юстиції України вчиняти дії, направлені на анулювання приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 ), доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за результатами проведених камеральних перевірок, на час розгляду судом даної справи, до моменту прийняття рішення у справі.
4. Внаслідок зупинення дії Наказів Міністерства юстиції України № 1959/5 від 14.07.2025 року та № 2012/5 від 18.07.2025 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталії Володимирівни», зобов'язати Міністерство юстиції України відновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час розгляду судом цієї справи, до моменту прийняття рішення у справі.
5. Копію ухвали надіслати для відома учасникам справи, а Міністерству юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) для відома та виконання.
6. Ухвалу в частині вжиття судом заходів забезпечення позову допустити до негайного виконання.
Стягувач (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталія Володимирівна (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Боржник (за даною ухвалою, яка є виконавчим документом): Міністерство юстиції України (01001, м Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622);
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.