ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" серпня 2025 р. справа № 300/1495/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) в інтересах якої діє адвокат Мищишин Іванна Ярославівна (надалі, також - представниця позивачки) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (надалі, також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Чернівецькій області) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.09.2024 № 092950017729 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 з 05.08.1981 по 29.12.2006.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за наслідками розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком, відповідачем прийнято рішення від 26.09.2024 № 092950017729, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 05.08.1981 по 29.12.2006, оскільки у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про реорганізацію підприємства та інформація про сплату страхових внесків за позивачку. Позивачка вважає дане рішення відповідача протиправним, оскільки в такому випадку на неї покладається відповідальність за сплату страхових внесків і внесення відомостей до реєстру, що є обов'язком роботодавця. Відтак, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 позовну заяву залишено без руху. Визначено позивачці десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання документу про сплату судового збору (а.с. 19-21).
21.03.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від представниці позивачки надійшла заява на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, до якої долучено документ про сплату судового збору (а.с. 23-24).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 25-26).
07.04.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач 1 у своєму відзиві вказує, що до страхового стажу особи не зараховано період роботи з 05.08.1981 по 29.12.2006, оскільки у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про реорганізацію підприємства та інформація про сплату страхових внесків за позивачку. Звернув увагу, що в трудовій книжці позивачки відсутні відомості про реорганізацію підприємства, на якому остання працювала протягом оспорюваного періоду. Відповідач зазначив, що з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється за даними персоніфікованого обліку за періоди роботи, після 01.07.2000. Зважаючи на те, що в даних персоніфікованого обліку відсутні відомості про сплату страхових внесків щодо позивачки, то підстав для зарахування періоду роботи до страхового стажу позивачки відсутні. З огляду на це, просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 28-44).
09.04.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач 2 зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. Певний період роботи позивачки не було зараховано до стажу роботи у зв'язку з тим, що у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про реорганізацію підприємства та інформація про сплату страхових внесків за позивачку, а у трудовій книжці позивачки відсутні відомості про реорганізацію підприємства, на якому остання працювала протягом оспорюваного періоду. У зв'язку з цим просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 45-63).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 64), у зв'язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 19.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 58-59).
За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 092950017729 від 26.09.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивачки згідно означеного рішення становить 6 років 00 місяців 00 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи на Печеніжинському меблевому комбінаті з 05.08.1981 по 29.12.2006, оскільки у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про реорганізацію підприємства та інформація про сплату страхових внесків за позивачку (а.с. 13).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування всіх періодів роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
З наведеного вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем для обчислення пенсії не враховано в страховий стаж роботи позивачки період роботи на Печеніжинському меблевому комбінаті з 05.08.1981 по 29.12.2006.
Відповідно до даних трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 , 05.08.1981 позивачка прийнята на роботу в меблевий комбінат учнем набору шпону (запис № 1). 10.11.1983 позивачка переведена станкинею другого розряду повторної машинної обробки із шкідливими умовами праці (запис № 3). 29.12.2006 позивачку звільнено з роботи за угодою сторін (запис № 6) (а.с. 11-12). Запис про звільнення позивачки з посади посвідчено печаткою Відкритого акціонерного товариства "Печеніжинський меблевий комбінат".
На підтвердження роботи позивачки на цьому комбінаті відповідачам також надано довідку про заробітну плату для обчислення пенсії, у якій вказано розміри отриманої позивачкою заробітної плати за 1982-1989 роки.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивачки, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність. Також відповідач не оспорює надану позивачкою довідку про розмір її заробітної плати на меблевому комбінаті.
Записи у трудовій книжці містять підстави внесення, скріплені печаткою підприємства та підписами посадової особи, періоди не накладаються, виконані розбірливим почерком. Запис про звільнення позивачки з роботи скріплений підписом інспектора меблевого комбінату.
Відтак, судом з'ясовано, що спірний період трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стали доводи щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про реорганізацію підприємства та інформація про сплату страхових внесків за позивачку.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 цього Закону, персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
В статті 1 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI, зазначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 цього Закону, Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Положеннями статті 19 Закону № 2464-VI визначено, що Реєстр страхувальників це автоматизований банк відомостей, створений для ведення обліку платників єдиного внеску страхувальників. Реєстр страхувальників формує та веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, користувачами цього реєстру є Пенсійний фонд, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 2464-VI, Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
З урахуванням приписів статті 19 та статті 20 Закону № 2464-VI позивачка не є відповідальною за формування Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки і підтвердження її стажу роботи, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період роботи.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності відомостей у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування як підставу для відмови у зарахуванні стажу, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачці у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивачки на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування спірного періоду роботи позивачки на меблевому комбінаті з 05.08.1981 по 29.12.2006 для обрахунку стажу при призначенні пенсії позивачці відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачці, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.09.2024 № 092950017729 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Чернівецькій області, рішенням якого позивачці відмовлено в призначенні пенсії.
Позивачка заявила суду наступні позовні вимоги: "- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.09.2024 № 092950017729 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 з 05.08.1981 по 29.12.2006.".
Звернена вимога позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не може бути задоволена, у зв'язку з тим, що період роботи до страхового стажу не було зараховано Головним управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, то відповідно зобов'язання зарахувати даний період роботи до страхового стажу буде стосуватися саме Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Суд констатує, що після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивачки, загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 31 рік. У зв'язку з цим, задля належного і ефективного захисту порушеного права позивачки, слід вийти за межі заявлених позовних вимог.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 05.08.1981 по 29.12.2006, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 19.09.2024 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 0.0.4136083229.1 від 16.01.2025 (а.с. 6).
Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 847,84 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.09.2024 № 092950017729 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи у Відкритому акціонерному товаристві "Печеніжинський меблевий комбінат" з 05.08.1981 по 29.12.2006, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 19.09.2024 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, вул. Ольги Кобилянської, буд. 1 (площа Центральна), м. Чернівці, 58002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 847 (вісімсот сорок сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.
Копію цього рішення надіслати представниці позивачки та відповідачам через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, вул. Ольги Кобилянської, буд. 1 (площа Центральна), м. Чернівці, 58002).
Суддя Главач І.А.