24 липня 2025 рокум. Ужгород№ 260/5629/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Пшевлоцька К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - Бойко Б.Б.,
відповідача: Головне управління Національної поліції у Закарпатській області, представник - Олексій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 04 серпня 2025 року.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, яким просить суд, із врахуванням заяви від 03 лютого 2025 року про залишення частини позовних вимог без розгляду:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с «По особовому складу» про звільнення майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, з 24.07.2024 зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);
- поновити ОСОБА_1 з 24.07.2024 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.07.2024 до часу прийняття рішення про поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 24.07.2024 на посаді та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у межах суми стягнення за один місяць;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 працював інспектором сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
20.07.2024 особи, які представились співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснили мобілізаційні заходи та відвезли транспортним засобом позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 де на момент прибуття вже були сформовані документи на його відправку у військову частину. Відповідно до Наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.07.2024р. за № 195 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації резервіста військовозобов'язаного ОСОБА_1 1982р.н.
23.07.2024 позивач був доставлений у військову частину Рівненської області.
Наказом ГУНП в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 24.07.2024 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)).
Підставою прийняття цього наказу зазначено: Наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2024 №195 о/с "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації".
За таких обставин Позивач вважає протиправним та незаконним наказ про його звільнення зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), оскільки з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.
Оскільки призов на військову службу здійснювався на виконання Указу Президента України від 24.02.2022р. №65/2022 "Про загальну мобілізацію" та на підставі Наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.07.2024 №195 о/с "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації", а тому на нього поширюються гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України.
Враховуючи положення ч.3 ст.119 КЗпП України у ГУНП в Закарпатській області не було права звільняти позивача зі служби в поліції взагалі, в тому числі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій), а тому спірний наказ ГУНП в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с «По особовому складу» є протиправним та підлягає скасуванню.
У судовому засідання представник позивача підтримав висунуті позовні вимоги та просив суд такі задовільнити.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого ГУНП в Закарпатській області не визнає позовні вимог заявлені позивачем в повному обсязі.
Зазначає, що Наказом ГУНП в Закарпатській області № 152 о/с від 24.07.2024 року позивача звільнено зі служби в органах Національної поліції за п.8 ч.1 ст.77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) до Міністерства оборони України), підставою такого наказу слугував наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.07.20204 року № 195 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації".
Порядок проходження служби в органах поліції регламентовано спеціальним законом, а саме Законом України «Про Національну поліцію».
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а загальне законодавство підлягає застосуванню виключно у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Статтею 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII передбачено, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Відповідно до ст.60 Законом України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи вказані положення, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, статус поліцейського відрізняється від правового статусу працівника визначеного КЗпП України, то застосуванню підлягають норми спеціального законодавства.
Позивача направлено для проходження військової служби під час мобілізації, а тому відповідач вважає, що позивач перейшов на службу до іншого міністерства - Міністерства оборони України, відповідно при звільненні було застосовано норми спеціального законодавства п.8 ч.1 ст.77 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій) Закону України «Про Національну поліцію». З огляду на викладене у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені спеціальним законодавством при винесенні наказу № 152 о/с від 24.07.2024 року.
У судовому засідання представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити позивачу у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах ГУНП в Закарпатській області на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Відповідно до Наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.07.2024р. за № 195 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації" було призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації резервіста військовозобов'язаного ОСОБА_1 1982р.н.
23.07.2024 позивач був доставлений у військову частину Рівненської області.
Чи оскаржувалася мобілізація позивача в цілому та/або наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 20.07.2024р. за № 195 суду не відомо.
Наказом ГУНП в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 24.07.2024 звільнено зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)).
Підставою прийняття цього наказу зазначено: Наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.07.2024 №195 о/с "Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації".
Не погоджуючись з винесенням такого наказу відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ст.43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).
Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Обґрунтовуючи законність звільнення позивача, відповідач зазначає про те, що позивач з 20.04.2024 фактично перейшов на службу до іншого міністерства - Міністерства оборони України, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки згідно до статті 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої.
Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до п.5 ч.1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Відповідно до ч.1 ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України,
Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до п.5 ст.36 КЗпП у погоджений сторонами строк.
Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися в законний спосіб не може.
Оскільки позивач був саме призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства.
Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».
Слід зазначити, що нормами Закону №580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації.
Разом із тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи і посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Гарантії, встановлені ч.3 ст.119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов'язок захисту Батьківщини.
Таким чином, можна сформувати висновок, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.
Прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.07.2024 №195-о/с.
За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу.
Згідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.
Ураховуючи положення ч.1 ст.235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст.235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
У Постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.
Відтак, Наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24.07.2024 №152о/с не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати.
При цьому, відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання поновити позивача з 24.07.2024 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, суд зазначає, що така позовна вимога підлягає до задоволення зі збереженням робочого місця за позивачем, як мобілізованим, що відповідно має бути оформлено відповідним наказом.
Щодо позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що оскільки останній мобілізований та проходить військову службу за мобілізацією то така позовна вимога не підлягає до задоволення
Суд зазначає, що поновлення позивача на займаній посаді спрямоване виключно на відновлення його порушеного права, щодо збереження його робочого місця, як мобілізованого.
Щодо заявлених вимог про стягнення на користь позивача понесених судових витрат, суд зазначає, що останнім не було подано до суду жодних доказів про фактичне понесення таких, відтак такі вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24.07.2024 року №152о/с “По особовому складу», про звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п.8 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію».
Поновити майора поліції ОСОБА_1 на займаній під час звільнення посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 24 липня 2024 року.
Рішення в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Тячівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області підлягає до негайного виконання.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк