06 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/1084/25
категорія 112030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у встановленому законом розмірі та стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої частини щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 10805,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати їй щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ухвали суду від 21.01.2025 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23.
Ухвалою суду від 11.06.2025 року провадження в справі поновлено.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Також відповідачем заявлене клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем Військової частини НОМЕР_1 .
Вирішуючи вказане клопотання, суд враховує таке.
Відповідно до частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України прямо передбачає, що клопотання про залучення співвідповідача може бути подане позивачем та не передбачає такого права для відповідача.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку пункту 2 частини 1 статті 263 КАС України.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною у справі копією посвідчення та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, зокрема, на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII.
У 2024 році позивач отримала разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 1000 грн.
Не погоджуючись із розміром вказаної виплати, позивач звернулась до Головного управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про нарахування та виплату їй вказаної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача про те, що розмір виплаченої йому грошової допомоги відповідає визначеному законодавством.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено Законом № 3551-XII, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає та враховує таке.
Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-XIV статтю 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".
Розміри виплат до 5 травня, встановлені цією та іншими статтями вказаного закону, неодноразово змінювалися, у тому числі шляхом прийняття норм про делегування права встановлювати цей розмір Кабінету Міністрів України у Перехідних положеннях Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були визнані неконституційними.
Аналогічні зміни щодо розміру виплат до 5 травня приймалися законодавцем і надалі.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, було визнано неконституційним.
При цьому, Конституційний Суд України у п. 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення, посилаючись на положення свого рішення від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, вказав на те, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020 відновлено дію відповідних положень статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-XIV.
Однак, положення статті 12 Закону № 3551-XII у редакції, яка передбачала виплату грошової допомоги до 5 травня, втратили свою актуальність у зв'язку із зміною законодавства, яке регулює розмір і процедуру даної виплати.
15.04.2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 року № 2983-IX, яким статтю 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено частиною в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Після внесення вказаних змін державою запроваджена інша разова грошова виплата - до Дня Незалежності України, яка виплачується у порядку та розмірах, визначених КМУ в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Вказані положення Закону України № 2983-IX неконституційними не визнавалися і є чинними.
Запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Водночас, частина 5 статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 року у зразковій справі №440/12216/23 дійшла висновку, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент цієї статті “у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
За правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни чи учасників бойових дій, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 14.05.2025 року у зразковій справі №440/14216/23, оскільки вони є цілком релевантними до спірних правовідносин.
Отже, Законом № 2983-IX внесено зміни саме до Закону № 3551-XII, а не шляхом встановлення відповідних норм Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, як це відбувалося раніше і на заборону чого вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях з даного питання.
На виконання зазначених норм Закону № 3551-XII Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 02.04.2024 року № 369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році", якою установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах, зокрема:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 року у зразковій справі № 440/12216/23 також зазначила, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зауважила, що передбачена частиною 5 статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Аналогічні висновки є релевантними і до спірної щорічної допомоги, яка передбачена частиною 5 статті 12 Закону №3551-XII.
Зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Як зазначалося вище, розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року № 369, зокрема для учасників бойових дій складає 1000 гривень.
Судом встановлено, що відповідач, керуючись Постановою КМУ № 369, здійснив позивачу, як учаснику бойових дій, виплату допомоги за 2024 рік до Дня Незалежності України у розмірі 1000 грн, що не заперечується сторонами.
Відтак, позивач не була позбавлена права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік та отримала її у розмірі 1000,00 грн., що відповідає сумі, встановленій постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року № 369.
При цьому, суд враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/14216/23, відповідно до яких, аналізуючи норми Законів № 3551-ХІІ та № 2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
За наведених обставин, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №440/14216/23, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.90, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко