Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
06 серпня 2025 року Справа №160/18259/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець І.О ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльність, дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.06.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022-2023 роки, надбавку за проходження військової служби із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, та 01.01.2023 року та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 23.07.2022 року по 13.07.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, за 2023 рік, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 23.07.2022 року по 31.12.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 за період 23.07.2022 року по 31.12.2022 року індексацію грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
02.07.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 - залишено без руху, оскільки до своєї позовної заяви позивач не додав жодного належного доказу на підтвердження його місця проживання, що зареєстроване у встановленому законом порядку (копії паспорту, довідки з Єдиного державного демографічного реєстру, тощо), так як і не зазначив жодних підстав та не надав доказів щодо наявності підстав розгляду цього позову за територіальною підсудністю саме у Дніпропетровському окружному адміністративному суді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 року адміністративну справу №160/18259/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльність, дії та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльність, дії та зобов'язання вчинити певні дії - прийнято до свого провадження.
Враховуючи викладене, та оскільки провадження по справі Дніпропетровським окружним адміністративним судом відкрито не було, суддя приймає вказану справу до свого провадження та після прийняття до свого провадження з'ясовує чи позовна заява подана з додержанням вимог статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи позовну заяву позивач стосовно дотримання ним строку звернення зазначив наступне: - «Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Керуючись положеннями частини 4 ст. 122 та ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України я вжив заходів щодо досудового врегулювання спору з відповідачем, так 15.05.2025 року я звернувся до Відповідача з заявою в якій просив здійснити перерахунок належного мені при звільненні грошового забезпечення, оскільки воно було виплачене з порушенням діючого законодавства України, яка додається. Хочу зазначити, що я на даний час не отримав відповідь на своє звернення, яке я направив через ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначаю, що Відповідач не вбачає підстав відповідати на моє звернення. Оскільки, я скористався правом на досудовий порядок врегулювання спору та враховуючи той факт, що відповіді на своє звернення не надійшло, я дізнався, що Відповідач не має наміру вирішувати спір в досудовому порядку та вважає свої дії правомірними, вважаю, позов подано в межах строку звернення до суду, оскільки перебіг строку звернення до суду повинен рахуватися саме з 23.06.2025 року, як це передбачено положеннями ч. 4 ст. 122 КАС України. При звільненні Відповідачем не було проведено зі мною повного розрахунку належного мені грошового забезпечення та не було повідомлено мене про нараховані суми, належні при звільненні. Вважаю, що розмір несвоєчасно виплачених мені коштів не відповідає розміру грошового забезпечення, належного мені при звільненні, а тому вважаю, що я маю право на звернення до суду з позовом про визнання бездіяльності Відповідача протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, виходячи з наступного.».
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї документами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому слід зазначити, що у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України мають перевагу у застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України, якою установлено місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та послідовною, та викладена, зокрема, у постановах від 27 грудня 2024 року у справі №420/15311/23, від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, за правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року), працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX.
Так, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23 вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) ( пункт 65.1. Постанови).
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, з урахуванням пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року. ( пункт 63.3. постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23)
Як вбачається з матеріалів позовної заяви (копія військового квитка), позивач від 23.07.2022 року був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та 13.07.2023 року був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При цьому, підставою звернення позивача до суду з даним позовом є його не згода з правильністю нарахування та виплати відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 23.07.2022 по 31.12.2022 року; грошової компенсації за 14 діб невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2022-2023 роки, надбавку за проходження військової служби із використання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, та 01.01.2023 року та шляхом множення його на тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ №704 за період з 23.07.2022 року по 13.07.2023 року.
Таким чином, заявлений позивачем спірний період з 23.07.2022 по 13.07.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Щодо початку перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 23 липня 2022 року по 13 липня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відповідає ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Абзацами 1, 3 пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила № 280 в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у разі звільнення зі служби з виключенням зі списків особового складу.
З аналізу даних правових норм слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, з ним повинні провести розрахунок всіх належних до виплати сум та видати грошовий атестат, в якому, зокрема, зазначається інформація про виплачені військовослужбовцю за час проходження служби основні та додаткові види грошового забезпечення, виплачену індексацію, залишок непогашеного нарахування; виплачену грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань, суми виплаченої одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби та інші види грошового забезпечення, не передбачені формою грошового атестата.
Тобто, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
При цьому, суд наголошує, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Варто також зазначити, що Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 при вирішенні питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України в попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;
- з урахуванням п. 1 гл.«Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Системно проаналізувавши вищевикладене, суд звертає увагу, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом за період з 23.07.2022 по 13.07.2023 розпочався 14.07.2023 та сплинув 14.10.2023.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
З огляду на вказане та враховуючи, що позивач звернувся до суду 23.06.2025 року з позовними вимогами, які охоплюють період з 23.07.2022 по 13.07.2023 року позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду.
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
У постанові від 18 травня 2023 року по справі № 560/19830/21 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак, позивачу пропонується надати заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами, з зазначенням обставин, доказами, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Таким чином, вищевказані обставини є недоліками позовної заяви та створюють перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Щодо посилання позивача, в якості підстави стосовно його обізнаності про порушення його прав на заяву надіслану ним на адресу відповідача від 15.05.2025 року, відповідь на яку він досі не отримав, суд зауважує, що отримання відповіді на свою заяву не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації права особи і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладене, позовна заява відповідно до ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі не усунення у визначений судом строк недоліків позовної заяви, яку залишено без руху позовна заява буде повернута заявникові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 29, 30, 160, 161, 169, 171, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльність, дії та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду за період з 23.07.2022 по 13.07.2023 року, з обов'язковим зазначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, або докази дотримання строку звернення до суду.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, за сторінкою на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет (веб-адреса сторінки://court.gov.ua/).
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя І.О. Голошивець