Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 серпня 2025 року Справа№200/4833/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - УПФ), у якому просить:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області;
2) скасувати рішення №262540013216 від 24.02.2025 року про відмову у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до спеціального стажу період роботи з 01.09.1995 року по 31.12.2000 року;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зробити перерахунок пенсії та призначити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17 лютого 2025 року звернулася до відповідача із заявою про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, передбачену п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням від 24 лютого 2025 року УПФ відмовлено у перерахунку пенсії.
Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки відповідачу були надані всі необхідні документи для перерахунку пенсії. У зв'язку з чим позивач звернулася до суду із цим позовом.
07 липня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
18 липня 2025 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у довідці № И-В/1661 від 31.10.2023 зазначено, що позивач призначена на посаду методиста з 01.09.1995 (наказ № 428-к від 30.08.1995), з 11.09.1995 призначена на посаду вихователя групи продовженого дня за сумісництвом (наказ № 837 §1-к від 28.08.2003).
Представник відповідача зазначає, що відповідно до Постанови № 909 посада методиста в переліку посад загальноосвітніх навчальних закладів, військових загальноосвітніх навчальних закладів, музичних і художніх шкіл, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відсутня.
За результатами розгляду наданих документів, індивідуальних відомостей про застраховану особу та матеріалів пенсійної справи встановлено, що стаж роботи ОСОБА_1 , який дає право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7- 1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058, становить 24 роки 9 місяців 23 дні.
Таким чином, на думку представника відповідача у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи (30 років) на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону № 1788.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.
17 лютого 2025 року позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії - призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058, з урахуванням періоду 60 місяців заробітної плати до 01.07.2000 р., згідно ч. 1ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058.
Заява позивача опрацьована Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за екстериторіальним принцом.
Рішенням УПФ від 24 лютого 2025 року № 262540013216 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки до заяви додано довідку про заробітну плату № И-21/112 від 1 1.02.2025 р. за період з вересня 1995 по грудень 1997, яка не відповідає чиним вимогам, оскільки не підтверджена копіями первинних документів про її нарахування та/або матеріалами зустрічної перевірки.
Згідно вказаного рішення, стаж позивача, на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить 24 роки 9 місяців 23 дні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У відповідності до абзацу другого підпункту 3, пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (Постанова Пенсійного фонду № 22-1 від 25.11.2005), за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що у відповідності до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 в період з 01.09.1995 року до 31.12.2000 року працювала на посаді методиста та вихователя.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, приписи законодавства, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-ІV, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.09.1995 року до 31.12.2000 року на посаді вихователя, що визначає право на виплату грошової допомоги в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд критично ставиться до доводів УПФ про невідповідність довідки про заробітну плату № И-21/112 від 11.02.2025 р. вимогам законодавства, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про перерахунок пенсії.
Разом з цим, УПФ під час вирішення питання щодо перерахунку пенсії не скористалось своїми поважаннями щодо надіслання запитів, перевірки обґрунтованості видачі документів, витребування документів, тощо.
Суд звертає увагу, що неможливість проведення перевірки довідок про заробітну плату, не повинно покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, така обставина не пов'язана з його волею.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 23.01.2018 року у справі № 583/392/17, від 20.03.2018 року у справі № 527/1655/17.
Разом з тим, відповідач має право та зобов'язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.
Стаття 1 “Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод», у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішенні питання про врахування довідок, наданих позивачем, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з'ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити грошову допомогу в розмірі 10 пенсій за віком, яка передбачена п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення, пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати.
Відповідно п. 2 вказаного Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно з п. 5 цього Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Положеннями п. 6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» станом на день її призначення.
Згідно з п. 7 вказаного Порядку виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, передбачено зокрема, зарахування до спеціального стажу роботу в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах на посаді вихователя.
Згідно розрахунку стажу, стаж роботи позивача в загальноосвітніх навчальних закладах без врахування спірного періоду складає 24 років 9 місяців 23 дні.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, які свідчать про протиправне неврахування УПФ періоду роботи позивача вихователем з 01.09.1995 року до 31.12.2000 року, суд приходить висновку, що відповідний спеціальний стаж позивача на день звернення до пенсійного органу становив понад 30 років.
Таким чином, суд вважає, що у позивача наявний спеціальний стаж (30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до призначення пенсії за віком не отримувала пенсію, а тому вона має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191.
Доказів протилежного відповідачем не надано.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24 лютого 2025 року № 262540013216 про відмову у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав та інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме зобов'язати відповідача здійснити з 17 лютого 2025 року перерахунок пенсії з урахуванням до спеціального стажу періоду роботи з 01.09.1995 року до 31.12.2000 року.
Позовні вимоги позивача про визнання дій протиправними, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача. Правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення УПФ від 24 лютого 2025 року.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24 лютого 2025 року № 262540013216 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 17 лютого 2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням до спеціального стажу періоду роботи з 01.09.1995 року до 31.12.2000 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десять пенсій за віком, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1100 (одна тисяча сто) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв